Прага, 30 січня 2003 – Київський саміт країн – учасниць СНД західна преса помітила переважно не більш як короткими інформаційними повідомленнями. Преса ж у Росії натомість доволі широко відгукнулася на захід, що його, як пишуть російські газети, вирішили пропустити відразу чотири президенти з дванадцяти, та й ті, що приїхали, були більше занепокоєні власними проблемами й намагалися владнати їх у розмовах із президентом Росії Владіміром Путіним. При цьому значна частка російських коментарів зводиться, за словами щоденника «Врем’я новостєй», до того, що київський саміт закінчився єдиною новиною й єдиним формальним наслідком – «торжеством українсько-російського зближення».
Зауважу, що такі урочисті слова, як «торжество», чи фрази, що тепер «в СНД все змінилося», з приводу обрання президента України Леоніда Кучми головою Ради СНД, є іронією, що її сповнені російські газети: чого варті хоча б заголовки на кшталт «Путін дав Кучмі покермувати СНД» чи «Москва призначила “крайнього”». Про іронію ситуації, яка полягає в тому, що Україна досі не підписала статут співдружності, нагадує й щоденник «Врем’я новостєй».
І ця газета, й інші зазначають при цьому, що Росія, вперше за 11 років існування СНД добровільно поступаючись формальним лідерством у цьому угрупованні, передає його саме тому партнерові, якому хоче. А що інші президенти донедавна не всі були згодні з думкою віддати цю посаду Кучмі, то нині, як зауважує щоденник «Коммерсант», їм таки «довелося» засвоїти логіку російського керівника, який і наполіг на зміні.
Інший російський щоденник, «Нєзавісімая ґазета», наводячи думки українських політологів, пише про те, що «рівень проблем, які вирішив чи обговорював Владімір Путін, узайве довів: президент Кучма на посаді голови Ради СНД виконуватиме радше функції “весільного генерала”, аніж реального керівника співдружності. Проєктом СНД протягом усього його існування реально керувала Москва, і зараз це становище навряд чи зміниться – за Росією економічне панування в співдружності й політичний пріоритет».
Серед інших думок, що їх наводить «Нєзавісімая ґазета», є й пояснення нинішнього «перелому» (в лапках) бажанням самого Кучми ґарантувати собі зовні поважну посаду в співдружності після вже недалекої відставки з посади українського президента – причому ці його сподівання були б марні без допомоги Росії.
Дещо інший кут зору має щоденник «Врем’я новостєй», який зауважує: «Насправді ж мало хто сумнівався, що головування України в СНД – лише один із можливих, але потужний піарівський крок, що його зробила Москва в намаганні забезпечити перемогу “свого” кандидата на президентських виборах в Україні через рік. А це за ситуації, що нині склалася, відповідатиме й російським інтересам. Не виключено, – веде далі російська газета, – що й подальша політична доля пана Кучми, який не йде на ці вибори, теж може бути забезпечена наданням йому “підхожої” посади в структурах СНД. А це, в свою чергу, може забезпечити йому недоторканність на батьківщині, де українському президентові погрожують його політичні супротивники», – вважає коментатор російського щоденника «Врем’я новостєй».
Тим часом чи не єдиний західний коментар, у німецькому щоденнику «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ», нагадуючи про прагнення політичного керівництва й парламенту України до членства в Європейському Союзі й у НАТО, пише: «Обрання Кучми на голову Ради СНД, як видається на перший погляд, суперечить цим намірам і означає поворот країни на Схід. Хоча, можливо, мають рацію ті, хто припускає: обрання українського президента головою Ради служить єдино тому, щоби елегантним чином і з допомогою Росії здійснити відхід Кучми з внутрішньополітичної сцени», – пише оглядач «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ» і застерігає: «Детальніше ж про наміри Росії й України можна буде говорити лише тоді, коли стане ясно, хто претендує на наступництво Кучмі».
(Додам, що цей самий німецький щоденник присвячує таку ж, як і Кучмі, за розміром статтю Віталієві Кличкові, який, за словами коментатора, отримав «нокаут без бою» – «програв» Майкові Тайсонові за поєдинок із чемпіоном світу з боксу версії WBC Леноксом Люїсом...)
Зауважу, що такі урочисті слова, як «торжество», чи фрази, що тепер «в СНД все змінилося», з приводу обрання президента України Леоніда Кучми головою Ради СНД, є іронією, що її сповнені російські газети: чого варті хоча б заголовки на кшталт «Путін дав Кучмі покермувати СНД» чи «Москва призначила “крайнього”». Про іронію ситуації, яка полягає в тому, що Україна досі не підписала статут співдружності, нагадує й щоденник «Врем’я новостєй».
І ця газета, й інші зазначають при цьому, що Росія, вперше за 11 років існування СНД добровільно поступаючись формальним лідерством у цьому угрупованні, передає його саме тому партнерові, якому хоче. А що інші президенти донедавна не всі були згодні з думкою віддати цю посаду Кучмі, то нині, як зауважує щоденник «Коммерсант», їм таки «довелося» засвоїти логіку російського керівника, який і наполіг на зміні.
Інший російський щоденник, «Нєзавісімая ґазета», наводячи думки українських політологів, пише про те, що «рівень проблем, які вирішив чи обговорював Владімір Путін, узайве довів: президент Кучма на посаді голови Ради СНД виконуватиме радше функції “весільного генерала”, аніж реального керівника співдружності. Проєктом СНД протягом усього його існування реально керувала Москва, і зараз це становище навряд чи зміниться – за Росією економічне панування в співдружності й політичний пріоритет».
Серед інших думок, що їх наводить «Нєзавісімая ґазета», є й пояснення нинішнього «перелому» (в лапках) бажанням самого Кучми ґарантувати собі зовні поважну посаду в співдружності після вже недалекої відставки з посади українського президента – причому ці його сподівання були б марні без допомоги Росії.
Дещо інший кут зору має щоденник «Врем’я новостєй», який зауважує: «Насправді ж мало хто сумнівався, що головування України в СНД – лише один із можливих, але потужний піарівський крок, що його зробила Москва в намаганні забезпечити перемогу “свого” кандидата на президентських виборах в Україні через рік. А це за ситуації, що нині склалася, відповідатиме й російським інтересам. Не виключено, – веде далі російська газета, – що й подальша політична доля пана Кучми, який не йде на ці вибори, теж може бути забезпечена наданням йому “підхожої” посади в структурах СНД. А це, в свою чергу, може забезпечити йому недоторканність на батьківщині, де українському президентові погрожують його політичні супротивники», – вважає коментатор російського щоденника «Врем’я новостєй».
Тим часом чи не єдиний західний коментар, у німецькому щоденнику «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ», нагадуючи про прагнення політичного керівництва й парламенту України до членства в Європейському Союзі й у НАТО, пише: «Обрання Кучми на голову Ради СНД, як видається на перший погляд, суперечить цим намірам і означає поворот країни на Схід. Хоча, можливо, мають рацію ті, хто припускає: обрання українського президента головою Ради служить єдино тому, щоби елегантним чином і з допомогою Росії здійснити відхід Кучми з внутрішньополітичної сцени», – пише оглядач «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ» і застерігає: «Детальніше ж про наміри Росії й України можна буде говорити лише тоді, коли стане ясно, хто претендує на наступництво Кучмі».
(Додам, що цей самий німецький щоденник присвячує таку ж, як і Кучмі, за розміром статтю Віталієві Кличкові, який, за словами коментатора, отримав «нокаут без бою» – «програв» Майкові Тайсонові за поєдинок із чемпіоном світу з боксу версії WBC Леноксом Люїсом...)
