Київ, 13 червня 2003 року.
Надія Степула
Вітаю вас, дорогі радіослухачі!
В ефірі - новий випуск радіожурналу “Сюжети”.
З вами - автор і ведуча – Надія Степула і звукооператор – Наталя Антоненко, Залишайтеся з нами!
Світ сповнений спокус. Людина завжди хоче знати, що відбувається за зачиненими дверима. А “Відчинені двері можуть спокусити і святого”, - як писав Томас Фуллер у сімнадцятому столітті.
Світ сповнений і збігів – деколи фатальних, іноді - щасливих. Усе це сприяє з’яві захоплюючих сюжетів. Наприклад, п’ятниця, тринадцяте число…- кількість сюжетів, пов’язаних із таким збігом, невичерпна. Ветхий Заповіт містить тридцять дев’ять книг – тричі по тринадцять; Ісус називає тринадцять лих у серці людини… У світській літературі всіх часів і народів не раз експлуатується тема “п’ятниці тринадцятого числа.”
Проте і в такі дні можна спробувати бути щасливим. І - “не боятися спокус”, - як писав ровесник Томаса Фуллера – французький сатирик Жан Лабрюйєр. Прагнути радості. Творити добро. Завжди. Скрізь.
А чи можливо віднайти щось цікаве і світле, скажімо, на задвірках Львівської в’язниці?
Про це – в сюжетику від Галини Терещук.
Галина Терещук
В’язниця, що на вулиці Городецькій, відлякує не одного перехожого похмурою подразливістю свої мурів. Але мало хто здогадується, що на задвірках тюрми у провулочку.. що веде до Краківського ринку, є крихітний митецький закуток. Заклопотаному перехожому усе ж важко зрозуміти, чому тут розмальований металевий павільйон поруч з якою сусідить модерна клумба-ікебана. З допомогою каміння, квітів і старих предметів, а також фарб львівським митцям вдалося вижити з цього місця смітник. Втім, той одразу з’явився поруч. Мешканці будинку одразу влаштували його під стінами арт-клубу”Ель Греко”, чи, може навпаки, клуб з’явився поруч із смітником? Ось так вони і співіснують разом - усілякий непотріб і матеріалізовані пориви людського духу. У трьох невеличких кімнатах арт-клубу десятки картин, інших мистецьких творів. Усіх їх можна придбати, однак, чи можу я купити поезію? У відповідь почула: “Коли придбаєте картину, то поезію ми подаруємо.” Один з ініціаторів виставки, автор поетичного Інтернет-сайту Володимир Ляшкевич розповів, що сьогодні “Ель Греко” представляє культурний маньєризм, виставку творів українських поетів, проілюстровану художніми полотнами. Тут можна побачити поезії Людмили Таран, Назара Федорука, а поруч батик, виконаний художницею Ляшкевич.
Однак поети не писали свої вірші, натхненні побаченими полотнами, і художники не ілюстрували поезії. Суть виставки - у їхньому поєднанні, часом досить вільному і несподіваному. Поетичні тексти немов би руйнують враження від побачених картин, штовхаючи уяву відвідувача до нових асоціацій. І ось вже натюрморт із весняних квітів дивовижним чином перевтілюється у феєрверк на піратському кораблі, що чомусь заблукав у сутінках на річку Янцзі. Представлена в “Ель Греко” виставка - це ще й галантний уклін у бік сучасної жінки. Її організатори без суперечок визнають жіноче верховенство у нашому житті.
Володимир Ляшкевич: “Ця жіноча поезія мала такі риси, як бажання зберегти важко досягнуту свою територію, свій простір, і там був дуже гарний порядочок, дуже багато про “Я”, але останнім часом відбулися ті зміни, де жінка починає продовжувати далі гармонію, і кордони, власне, “Я” стають для неї не такими важливими, що відрізняло чоловічу поезію з дуже довгою історією, триманням гармонії до безкінечності із підглушшя з найдальшими околицями, це видимо.”
Однак організатори галереї “Ель Греко” не переймаються тим, що для більшости важко збагнути світ їхніх мистецьких устремлінь, їхні мистецькі акції - галантні провокації. Від них у будь-яку мить можна втекти на вулицю, де вирує звичайне життя і де одразу за дверима падає тінь від колючого дроту, що коронує мури сусідньої в’язниці.
Надія Степула Звитки папірусу, глиняні таблички і видруковані новітніми способами книги не впливали б на розвиток цивілізацій, коли були б тільки написані і не прочитані. “Люди перестають мислити, коли перестають читати”, - зауважив Дені Дідро, письменник і філософ.
Що читають політики? Які літературні герої та пристрасті причетні до їхніх буднів? Спробуємо з’ясовувати це у новій рубриці “Сюжетів” – “Без Регламенту”, де політики своїми устами розповідатимуть про власні читацькі пристрасті. Сьогодні біля мікрофона – відомий український політик Юрій Костенко.
Юрій Костенко
Я почав читати книжки з раннього дитинства і, як правило, після казок пішла фантастика. Я прочитав всі книги, наприклад, Олександра Бєляєва, далі захоплювався прочитанням безлічі детективів, потім пішла більш серйозна література. І в юнацькі роки я повністю прочитав всього Хеменгуея. Читав я його двічі, один раз російською, другий раз рідною, українською. Але інтерес до цього письменника у мене наскільки зріс, що я, навіть вивчивши англійську мову, читав його в оригіналі. І Толстой, і Достоєвський, і Шекспір також були прочитані мною - багато творів. Але у Хеменгуея мені подобалося коротке речення із глибинним змістом. Це те, що мені, можливо, як науковцю, найбільше імпонувало, і тематика його творів, здебільшого занурювала у психологічні аспекти не просто життя, а психологічні аспекти людей. Тобто через життєопис своїх героїв Хіменгуей примушував мене задумуватися над тим, що я роблю, і задля чого я живу на цьому світі.
Надія Степула
Андрій Панчишин та Віктор Морозов – імена, впізнаванні в митецькому просторі України вже давно. Про тенденції і традиції творення авторської пісні говорить Андрій Панчишин.
Андрій Панчишин
Слово “бард” - воно саме по собі досить дивне. Будемо говорити так: людина, яка пише пісні, сама виконує, це така людина-оркестр. Ця традиція в Україні – блимне і згасне, блимне і згасне. Тому що так стається, що постійно розривається зв’язок між поколіннями. Немає спілкування, по-перше. І по-друге, є ще друга справа – те, що робимо ми – зовсім відрізняється від того, що розуміють росіяни, тому що в них це дуже аматорський самодіяльний, збудований на повтореннях, на мавпуванні певних речей рух, оце взяв гітару, біля вогнища поспівав собі, інші послухали – поспівали. У нас цього фактично немає. У нас, коли ми починали цей жанр, то прийшли професіонали.
Звучить уривок із пісні Андрія Панчишина “День злодія” у виконанні Віктора Морозова.
Надія Степула
Шановні слухачі, у рубриці “Хронограф” сьогодні – розмова із Ярославом Павлюком. Автор книг прози “Фільмар”, “Сад п”яних вишень”, “Ракурс” і власне історичного роману “Нічний імператор”, письменник ділиться думками про потребу історичного жанру в літературі, окреслює свої творчі переконання.
Ярослав Павлюк
В нас завдання для мене було одне - взаємини, які я ніколи не розумів – Росія і Україна. Чому сталася таке в нашій історії, чому “маємо те, що ми маємо”, чому “буде те, що буде”, “буде те, що Бог дасть”. Тобто стало питання, що в історичному матеріалі виникає проблеми, про які треба думати, але як Еліот написав - “на зіткненні раптовом двох світів - минуле і сьогодні, виникає та істина, яка існує тільки між словами.” Чому мене зацікавила та історична тема, саме “Нічного імператора” .,тому що я почав потім повністю перечитувати всі історичні матеріали, те, що російські історики собі не могли якось подумати, що син простого козака, який фактично вирішує долю Російської імперії. Єлизавета Петрівна – це дуже своєрідна була жінка, прекрасна жінка.
Надія Степула
Пане Павлюк, звідки Вам відомо, яка вона була жінка – з архівів, з архівних документів, чи Ви це собі придумали? Я коли читаю історичний роман – Ваш чи ні, у мене завжди закрадається сумнів, чи так було насправді, як автор пише, бо автор пише так живописно, так як Ви це можете робити, чому Ви переконуєте читача, що вона була такою прекрасною?
Ярослав Павлюк
Єлизавета Петрівна завжди була дуже красивою жінкою. Я нічого в своєму “Нічному імператорі” на вигадую. Повністю весь текст “Нічного імператора” побудований на історичних архівних матеріалах. Ви знаєте, дуже важко говорити про те, що зараз вже написане, але знову ж таки, повертайся до феномену історії. В історії заховані такі таємниці. Зараз у нас виникає зовсім інший підхід до історичної теми, тут виникає така ситуація не тільки з історичної тематики, а з літературою, це синтез філософії, літератури, психології.
Надія Степула
Ви пробігли таку дуже цікаву тему, яка постала окремим сюжетом - історія, яка має в собі дещо містичне, історія мало що незрозуміла вона не піддається розумінню Розкажіть будь ласка, чи у Вас були якісь містичні збіги під час написання цього роману у Вашому житті з чимось таким, чого могло би не бути, якби Ви не писали цей роман?
Ярослав Павлюк
Містика була суцільна. Та взагалі література і проза історична - це суцільна містика. “Сад п’яних вишень” - це можна теж назвати історичною прозою..Я його назвав, дуже довго думав, як його назвати. “Сад п”яних вишень” – це можна назвати теж історією. Без любові нічого писати не можна. Взагалі, кожна прозова річ – це можна назвати, що це історія. Я завжди мушу докопатися до істини. Писати треба тільки тоді, коли ти полюбиш . Якщо з архіву Ви не побачите людей і їхню любов, то писати взагалі не варто.
Надія Степула
Що допомагає Вам брести туди, в ті часи, в ті глибинні.. Чи Ви тікаєте від цього часу, який тут, з Вами?
Ярослав Павлюк
Це містика, звичайно я не зможу відповісти на це запитання. Істина ховається між словами.
Надія Степула
Спробуйте.
Ярослав Павлюк
То я пробую вже...
Надія Степула
Намагайтеся.
Ярослав Павлюк
Я, дякуватиме Богу, пробую. Як воно виходить – не мені судити. Ти знаєш, що я не жартую з цією справою.
Надія Степула
Ви слухали розмову з відомим українським прозаїком Ярославом Павлюком.
Завершуємо нинішній випуск радіожурналу “Сюжети” анонсом. У наступних випусках ви, шановні слухачі, познайомитеся з автором книги про найзагадковіше в літературознавстві явище – специфіку письменницької праці. Подібних досліджень в Україні досі не було. Автор щойно виданої книги під назвою “Інтим письменницької праці” – доктор філологічних наук, професор Михайло Наєнко – знаний критик, літературознавець, автор п’ятнадцяти книг з історії і теорії літератури. –очікуйте зустрічі з Михайлом Наєнком та новими “Сюжетами”, дорогі радіослухачі!
А сьогодні ми прощаємося, дякуємо за увагу. З вами були – Надія Степула, автор і ведуча радіожурналу “Сюжету” та Наталя Антоненко – звукооператор.
Зичимо вам неповторних, сонячних сюжетів. Говорить радіо “Свобода”.
Надія Степула
Вітаю вас, дорогі радіослухачі!
В ефірі - новий випуск радіожурналу “Сюжети”.
З вами - автор і ведуча – Надія Степула і звукооператор – Наталя Антоненко, Залишайтеся з нами!
Світ сповнений спокус. Людина завжди хоче знати, що відбувається за зачиненими дверима. А “Відчинені двері можуть спокусити і святого”, - як писав Томас Фуллер у сімнадцятому столітті.
Світ сповнений і збігів – деколи фатальних, іноді - щасливих. Усе це сприяє з’яві захоплюючих сюжетів. Наприклад, п’ятниця, тринадцяте число…- кількість сюжетів, пов’язаних із таким збігом, невичерпна. Ветхий Заповіт містить тридцять дев’ять книг – тричі по тринадцять; Ісус називає тринадцять лих у серці людини… У світській літературі всіх часів і народів не раз експлуатується тема “п’ятниці тринадцятого числа.”
Проте і в такі дні можна спробувати бути щасливим. І - “не боятися спокус”, - як писав ровесник Томаса Фуллера – французький сатирик Жан Лабрюйєр. Прагнути радості. Творити добро. Завжди. Скрізь.
А чи можливо віднайти щось цікаве і світле, скажімо, на задвірках Львівської в’язниці?
Про це – в сюжетику від Галини Терещук.
Галина Терещук
В’язниця, що на вулиці Городецькій, відлякує не одного перехожого похмурою подразливістю свої мурів. Але мало хто здогадується, що на задвірках тюрми у провулочку.. що веде до Краківського ринку, є крихітний митецький закуток. Заклопотаному перехожому усе ж важко зрозуміти, чому тут розмальований металевий павільйон поруч з якою сусідить модерна клумба-ікебана. З допомогою каміння, квітів і старих предметів, а також фарб львівським митцям вдалося вижити з цього місця смітник. Втім, той одразу з’явився поруч. Мешканці будинку одразу влаштували його під стінами арт-клубу”Ель Греко”, чи, може навпаки, клуб з’явився поруч із смітником? Ось так вони і співіснують разом - усілякий непотріб і матеріалізовані пориви людського духу. У трьох невеличких кімнатах арт-клубу десятки картин, інших мистецьких творів. Усіх їх можна придбати, однак, чи можу я купити поезію? У відповідь почула: “Коли придбаєте картину, то поезію ми подаруємо.” Один з ініціаторів виставки, автор поетичного Інтернет-сайту Володимир Ляшкевич розповів, що сьогодні “Ель Греко” представляє культурний маньєризм, виставку творів українських поетів, проілюстровану художніми полотнами. Тут можна побачити поезії Людмили Таран, Назара Федорука, а поруч батик, виконаний художницею Ляшкевич.
Однак поети не писали свої вірші, натхненні побаченими полотнами, і художники не ілюстрували поезії. Суть виставки - у їхньому поєднанні, часом досить вільному і несподіваному. Поетичні тексти немов би руйнують враження від побачених картин, штовхаючи уяву відвідувача до нових асоціацій. І ось вже натюрморт із весняних квітів дивовижним чином перевтілюється у феєрверк на піратському кораблі, що чомусь заблукав у сутінках на річку Янцзі. Представлена в “Ель Греко” виставка - це ще й галантний уклін у бік сучасної жінки. Її організатори без суперечок визнають жіноче верховенство у нашому житті.
Володимир Ляшкевич: “Ця жіноча поезія мала такі риси, як бажання зберегти важко досягнуту свою територію, свій простір, і там був дуже гарний порядочок, дуже багато про “Я”, але останнім часом відбулися ті зміни, де жінка починає продовжувати далі гармонію, і кордони, власне, “Я” стають для неї не такими важливими, що відрізняло чоловічу поезію з дуже довгою історією, триманням гармонії до безкінечності із підглушшя з найдальшими околицями, це видимо.”
Однак організатори галереї “Ель Греко” не переймаються тим, що для більшости важко збагнути світ їхніх мистецьких устремлінь, їхні мистецькі акції - галантні провокації. Від них у будь-яку мить можна втекти на вулицю, де вирує звичайне життя і де одразу за дверима падає тінь від колючого дроту, що коронує мури сусідньої в’язниці.
Надія Степула Звитки папірусу, глиняні таблички і видруковані новітніми способами книги не впливали б на розвиток цивілізацій, коли були б тільки написані і не прочитані. “Люди перестають мислити, коли перестають читати”, - зауважив Дені Дідро, письменник і філософ.
Що читають політики? Які літературні герої та пристрасті причетні до їхніх буднів? Спробуємо з’ясовувати це у новій рубриці “Сюжетів” – “Без Регламенту”, де політики своїми устами розповідатимуть про власні читацькі пристрасті. Сьогодні біля мікрофона – відомий український політик Юрій Костенко.
Юрій Костенко
Я почав читати книжки з раннього дитинства і, як правило, після казок пішла фантастика. Я прочитав всі книги, наприклад, Олександра Бєляєва, далі захоплювався прочитанням безлічі детективів, потім пішла більш серйозна література. І в юнацькі роки я повністю прочитав всього Хеменгуея. Читав я його двічі, один раз російською, другий раз рідною, українською. Але інтерес до цього письменника у мене наскільки зріс, що я, навіть вивчивши англійську мову, читав його в оригіналі. І Толстой, і Достоєвський, і Шекспір також були прочитані мною - багато творів. Але у Хеменгуея мені подобалося коротке речення із глибинним змістом. Це те, що мені, можливо, як науковцю, найбільше імпонувало, і тематика його творів, здебільшого занурювала у психологічні аспекти не просто життя, а психологічні аспекти людей. Тобто через життєопис своїх героїв Хіменгуей примушував мене задумуватися над тим, що я роблю, і задля чого я живу на цьому світі.
Надія Степула
Андрій Панчишин та Віктор Морозов – імена, впізнаванні в митецькому просторі України вже давно. Про тенденції і традиції творення авторської пісні говорить Андрій Панчишин.
Андрій Панчишин
Слово “бард” - воно саме по собі досить дивне. Будемо говорити так: людина, яка пише пісні, сама виконує, це така людина-оркестр. Ця традиція в Україні – блимне і згасне, блимне і згасне. Тому що так стається, що постійно розривається зв’язок між поколіннями. Немає спілкування, по-перше. І по-друге, є ще друга справа – те, що робимо ми – зовсім відрізняється від того, що розуміють росіяни, тому що в них це дуже аматорський самодіяльний, збудований на повтореннях, на мавпуванні певних речей рух, оце взяв гітару, біля вогнища поспівав собі, інші послухали – поспівали. У нас цього фактично немає. У нас, коли ми починали цей жанр, то прийшли професіонали.
Звучить уривок із пісні Андрія Панчишина “День злодія” у виконанні Віктора Морозова.
Надія Степула
Шановні слухачі, у рубриці “Хронограф” сьогодні – розмова із Ярославом Павлюком. Автор книг прози “Фільмар”, “Сад п”яних вишень”, “Ракурс” і власне історичного роману “Нічний імператор”, письменник ділиться думками про потребу історичного жанру в літературі, окреслює свої творчі переконання.
Ярослав Павлюк
В нас завдання для мене було одне - взаємини, які я ніколи не розумів – Росія і Україна. Чому сталася таке в нашій історії, чому “маємо те, що ми маємо”, чому “буде те, що буде”, “буде те, що Бог дасть”. Тобто стало питання, що в історичному матеріалі виникає проблеми, про які треба думати, але як Еліот написав - “на зіткненні раптовом двох світів - минуле і сьогодні, виникає та істина, яка існує тільки між словами.” Чому мене зацікавила та історична тема, саме “Нічного імператора” .,тому що я почав потім повністю перечитувати всі історичні матеріали, те, що російські історики собі не могли якось подумати, що син простого козака, який фактично вирішує долю Російської імперії. Єлизавета Петрівна – це дуже своєрідна була жінка, прекрасна жінка.
Надія Степула
Пане Павлюк, звідки Вам відомо, яка вона була жінка – з архівів, з архівних документів, чи Ви це собі придумали? Я коли читаю історичний роман – Ваш чи ні, у мене завжди закрадається сумнів, чи так було насправді, як автор пише, бо автор пише так живописно, так як Ви це можете робити, чому Ви переконуєте читача, що вона була такою прекрасною?
Ярослав Павлюк
Єлизавета Петрівна завжди була дуже красивою жінкою. Я нічого в своєму “Нічному імператорі” на вигадую. Повністю весь текст “Нічного імператора” побудований на історичних архівних матеріалах. Ви знаєте, дуже важко говорити про те, що зараз вже написане, але знову ж таки, повертайся до феномену історії. В історії заховані такі таємниці. Зараз у нас виникає зовсім інший підхід до історичної теми, тут виникає така ситуація не тільки з історичної тематики, а з літературою, це синтез філософії, літератури, психології.
Надія Степула
Ви пробігли таку дуже цікаву тему, яка постала окремим сюжетом - історія, яка має в собі дещо містичне, історія мало що незрозуміла вона не піддається розумінню Розкажіть будь ласка, чи у Вас були якісь містичні збіги під час написання цього роману у Вашому житті з чимось таким, чого могло би не бути, якби Ви не писали цей роман?
Ярослав Павлюк
Містика була суцільна. Та взагалі література і проза історична - це суцільна містика. “Сад п’яних вишень” - це можна теж назвати історичною прозою..Я його назвав, дуже довго думав, як його назвати. “Сад п”яних вишень” – це можна назвати теж історією. Без любові нічого писати не можна. Взагалі, кожна прозова річ – це можна назвати, що це історія. Я завжди мушу докопатися до істини. Писати треба тільки тоді, коли ти полюбиш . Якщо з архіву Ви не побачите людей і їхню любов, то писати взагалі не варто.
Надія Степула
Що допомагає Вам брести туди, в ті часи, в ті глибинні.. Чи Ви тікаєте від цього часу, який тут, з Вами?
Ярослав Павлюк
Це містика, звичайно я не зможу відповісти на це запитання. Істина ховається між словами.
Надія Степула
Спробуйте.
Ярослав Павлюк
То я пробую вже...
Надія Степула
Намагайтеся.
Ярослав Павлюк
Я, дякуватиме Богу, пробую. Як воно виходить – не мені судити. Ти знаєш, що я не жартую з цією справою.
Надія Степула
Ви слухали розмову з відомим українським прозаїком Ярославом Павлюком.
Завершуємо нинішній випуск радіожурналу “Сюжети” анонсом. У наступних випусках ви, шановні слухачі, познайомитеся з автором книги про найзагадковіше в літературознавстві явище – специфіку письменницької праці. Подібних досліджень в Україні досі не було. Автор щойно виданої книги під назвою “Інтим письменницької праці” – доктор філологічних наук, професор Михайло Наєнко – знаний критик, літературознавець, автор п’ятнадцяти книг з історії і теорії літератури. –очікуйте зустрічі з Михайлом Наєнком та новими “Сюжетами”, дорогі радіослухачі!
А сьогодні ми прощаємося, дякуємо за увагу. З вами були – Надія Степула, автор і ведуча радіожурналу “Сюжету” та Наталя Антоненко – звукооператор.
Зичимо вам неповторних, сонячних сюжетів. Говорить радіо “Свобода”.
