Прага, 8 липня 2003 – Політологи вважають що політична криза явище складне і неоднозначне, фахівці перконані що вона може характеризуватися як тимчасовим призупиненням або припиненням фукціонування окремих складових політичної системи, так і загостренням наявних політичиних конфліктів та наростанням політичної напруженості. Особливо характерними для назрівання політичної кризи є громадські прояви недовір’я до влади, спочатку пасивні, а потім і конкретні і швидкоплинні. Сьогоднішні гострі політичні дискусії в Україні довкола двох протилежних конституційних проектів, котрі супроводжуються зростанням цін на хліб, на зерно, а також все радикальнішими заявами та діями чільних політиків, свідчать про чергове наростання політичної кризи в державі. Чи буде в ній поворотний пункт?
Декларування владою демократичності свого правління обов’язково випробовується прозорістю її ставлення до преси, до наслідків минулих парламентських виборів, до наступних президентських перегонів, до діючої Конституції, в решті-решт – до суті демократії, яка проявляється, зокрема, в реальній участі народу в політичних процесах. Масовими стали на теренах колишнього СРСР приклади, коли закони і політичні правила підганяються під конкретних осіб, під конкретні групи політиків. Особливо це помітно в азійському регіоні. Де стабільність правління одного політичного клану вважають запорукою блага для всіх громадян, бажають вони цього чи ні. І це стало у останні десятиліття своєрідною аксіомою пост - радянського простору. Подібні обставини стали відправними у політичних колізіях останніх тижнів в Україні. Тобто, політична криза може набувати різноманітних форм, залежно від того , які політичні фактори насамперед впливають на загострення ситуації. Але чи не головним у наростанні політичних суперечностей у суспільстві, як свідчить пост-радянський досвід, є все ж таки економічний фактор, тобто, самозаспокоєність влади своєю, так би мовити, лжереформістською безкарністю, що призводить до зростання корупції і шахрайства у вседержавних масштабах і безперечно – до економічного животіння більшості суспільства. І зростання цін на хліб та інші види сільськогосподарської продукції в Україні є одним з факторів, котрий може підігрівати протестні настрої громадян та загострювати й без того напружену політичну ситуацію.
Лідер опозиційної «Нашої України» Віктор Ющенко зауважив щойно, що глава держави намагається обвинуватити опозицію в наростанні кризових явищ, бо президент дійсно заявив напередодні, що опозиція і її глава «стали фактором формування аграрної кризи». Це формулювання президента може стати крилатим, якщо дійсно до осені проблему хліба і зерна не вдасться вирішити. Згадаймо, що й у післясталінські часи, за Хрущова, за Брежнєва, хлібні кризи поволі руйнували радянський режим. А нинішня хлібна криза чи не перша за всі дванадцять років незалежності і вона може стати вирішальною для діючого політичного правління в Україні. Окрім того, вона співпадає з наростанням політичної напруженості напередодні можливих конституційних змін і виборів 2004 року.
Досить симптоматичним збігом для України стало й те, що у ці дні до Києва прибули керівники так званої Міжнародної кризової групи, колишні солідні політики Заходу. Котрих заспокоював якраз зять Леоніда Кучми Віктор Пінчук, один з найбагатших бізнесменів України. Він переконував напередодні західних спостерігачів, що « в Україні сьогодні не існує серйозних передумов для виникнення гарячих точок»...Воно може й так але наростання саме «кризової» напруги в державі зауважив того ж дня президент Леонід Кучма в своєму короткому але знаковому, як зауважують спостерігачі, інтерв’ю національному телеканалові УТ-1. У цьому інтерв’ю йдеться і про «скрутне становище» у зв’язку «з неврожаєм цього року» і про право президента розпустити парламент за умов його «недієздатності» та про інші характерні для політичної кризи ознаки. А з уст головного опозиційного політика України, після інтерв’ю президента, пролунала навіть характеристика дій влади як «спроби конституційного перевороту».
Відомо, що кожна політична криза у суспільстві характеризується ключовим моментом і поворотом, чи до вирішення, чи до загострення... А як буде з таким процесом в Україні? Чи змусить ситуація, як каже президент, «маленького українця» замислитися над проблемою про хліб насущний і про свою роль у політичному повороті його країни?
Декларування владою демократичності свого правління обов’язково випробовується прозорістю її ставлення до преси, до наслідків минулих парламентських виборів, до наступних президентських перегонів, до діючої Конституції, в решті-решт – до суті демократії, яка проявляється, зокрема, в реальній участі народу в політичних процесах. Масовими стали на теренах колишнього СРСР приклади, коли закони і політичні правила підганяються під конкретних осіб, під конкретні групи політиків. Особливо це помітно в азійському регіоні. Де стабільність правління одного політичного клану вважають запорукою блага для всіх громадян, бажають вони цього чи ні. І це стало у останні десятиліття своєрідною аксіомою пост - радянського простору. Подібні обставини стали відправними у політичних колізіях останніх тижнів в Україні. Тобто, політична криза може набувати різноманітних форм, залежно від того , які політичні фактори насамперед впливають на загострення ситуації. Але чи не головним у наростанні політичних суперечностей у суспільстві, як свідчить пост-радянський досвід, є все ж таки економічний фактор, тобто, самозаспокоєність влади своєю, так би мовити, лжереформістською безкарністю, що призводить до зростання корупції і шахрайства у вседержавних масштабах і безперечно – до економічного животіння більшості суспільства. І зростання цін на хліб та інші види сільськогосподарської продукції в Україні є одним з факторів, котрий може підігрівати протестні настрої громадян та загострювати й без того напружену політичну ситуацію.
Лідер опозиційної «Нашої України» Віктор Ющенко зауважив щойно, що глава держави намагається обвинуватити опозицію в наростанні кризових явищ, бо президент дійсно заявив напередодні, що опозиція і її глава «стали фактором формування аграрної кризи». Це формулювання президента може стати крилатим, якщо дійсно до осені проблему хліба і зерна не вдасться вирішити. Згадаймо, що й у післясталінські часи, за Хрущова, за Брежнєва, хлібні кризи поволі руйнували радянський режим. А нинішня хлібна криза чи не перша за всі дванадцять років незалежності і вона може стати вирішальною для діючого політичного правління в Україні. Окрім того, вона співпадає з наростанням політичної напруженості напередодні можливих конституційних змін і виборів 2004 року.
Досить симптоматичним збігом для України стало й те, що у ці дні до Києва прибули керівники так званої Міжнародної кризової групи, колишні солідні політики Заходу. Котрих заспокоював якраз зять Леоніда Кучми Віктор Пінчук, один з найбагатших бізнесменів України. Він переконував напередодні західних спостерігачів, що « в Україні сьогодні не існує серйозних передумов для виникнення гарячих точок»...Воно може й так але наростання саме «кризової» напруги в державі зауважив того ж дня президент Леонід Кучма в своєму короткому але знаковому, як зауважують спостерігачі, інтерв’ю національному телеканалові УТ-1. У цьому інтерв’ю йдеться і про «скрутне становище» у зв’язку «з неврожаєм цього року» і про право президента розпустити парламент за умов його «недієздатності» та про інші характерні для політичної кризи ознаки. А з уст головного опозиційного політика України, після інтерв’ю президента, пролунала навіть характеристика дій влади як «спроби конституційного перевороту».
Відомо, що кожна політична криза у суспільстві характеризується ключовим моментом і поворотом, чи до вирішення, чи до загострення... А як буде з таким процесом в Україні? Чи змусить ситуація, як каже президент, «маленького українця» замислитися над проблемою про хліб насущний і про свою роль у політичному повороті його країни?
