Вашингтон, 27 серпня 2003 - Візит американських конгресменів до України на святкування Дня Незалежності та їхня зустріч із президентом Леонідом Кучмою викликали у багатьох спостерігачів здивування. Адже під час зустрічі Курт Велдон, який очолював делегацію когресменів, говорив зедбільшого про визначні досягення України у розвитку демократії, обійшовши стороною відомі проблеми її становлення. Наш кореспондент у Вашингтоні Сергій Куделя розглядає візит Велдона до України у контексті його попередньої політичної діяльності.
700 тисяч – саме стільки американців представляє конгресмен Курт Велдон у Палаті Представників. Його сьома виборча дільниця включає в себе декілька десятків селищ у штаті Пенсильванія. Як зазначено в офіційній біографії конгресмена, 56-річний Велдон виріс у робочій родині і тому йому особливо зрозумілі проблеми простих американців. Однак, в останні роки Велдон почав проявляти велику активність у питаннях зовнішньої політики, особливо тих, що стосуються пострадянських держав. Наприкінці 90-х років він став співголовою російсько-американської комісії, до якої входили законодавці Думи та Конгресу. У ній Велдон зарекомендував себе опонентом зовнішньої політики тогочасного президента Біла Клінтона, а у московських політичних колах його почали розглядати як одного з найбільш проросійських конгресменів. Перебуваючи у російській столиці під час військової акції НАТО в Югославії, Велдон сенсаційно заявив, що бомбардування Белграда може призвести до ядерної війни із Росією. Активність Велдона на російському напрямку була, як виявилося, невипадковою. Після перемоги Буша на виборах 2000 року у пресі почали з”являтися повідомлення про можливе призначення Велдона послом до Москви і той підтвердив, що був би щасливий обійняти таку посаду. Однак, Білий дім залишив амбіції Велдона незадоволеними.
Тоді об”єктом уваги пенсильванського конгресмена стали інші пострадянські держави. У травні минулого року він очолив першу за багато років делегацію конгресменів до білоруського президента Олександра Лукашенка. Після зустрічі із Велдоном прес-служба Лукашенка оголосила про початок “нового конструктивного етапу у відносинах Білорусі зі США”. Тоді ж відбулася зустріч Велдона із узбекським президентом Ісламом Каримовим. Однак найбільшого резонансу в американській пресі отримав цьогорічний візит Велдона на чолі групи конгресменів до Північної Кореї та його переговори із Кім Чен Іром. Після візиту Велдон запропонував Білому дому план врегулювання відносин із Пхеньяном, який передбачав підписання двостороннього пакту про ненапад та надання декількох мільярдів доларів допомоги Північній Кореї. Державний Департамент миттю дистанціювався від цих пропозицій, відкинувши ідеї Велдона як нереалістичні.
Увагу до України Велдон почав проявляти нещодавно. Із президентом Кучмою він зустрічався у лютому цього року, а у травні підписав заклик до українського президента звільнити з-під варти колишнього аграрного віце-прем”єра Леоніда Козаченка. Його останній візит до української столиці спостерігачі у Вашингтоні розглядають як прояв готовності Велдона відігравати роль “весільного генерала” у компанії тих осіб, з якими високі американські посадовці не хотіли б бути поміченими. А склад делегації конгресменів взагалі викликає у вашингтонських експертів лише подив, оскільки інші законодавці, що прибули до Києва разом з Велдоном, раніше зацікавлення Україною не виказували. Одже, заяви Велдона під час його останніх відвідин Києва необхідно сприймати так, як він сам колись пояснював свої екстравагантні північнокорейські ініціативи: “Я говорю не те, що думають у Білому домі, а те, що хотіли б почути мої виборці”.
700 тисяч – саме стільки американців представляє конгресмен Курт Велдон у Палаті Представників. Його сьома виборча дільниця включає в себе декілька десятків селищ у штаті Пенсильванія. Як зазначено в офіційній біографії конгресмена, 56-річний Велдон виріс у робочій родині і тому йому особливо зрозумілі проблеми простих американців. Однак, в останні роки Велдон почав проявляти велику активність у питаннях зовнішньої політики, особливо тих, що стосуються пострадянських держав. Наприкінці 90-х років він став співголовою російсько-американської комісії, до якої входили законодавці Думи та Конгресу. У ній Велдон зарекомендував себе опонентом зовнішньої політики тогочасного президента Біла Клінтона, а у московських політичних колах його почали розглядати як одного з найбільш проросійських конгресменів. Перебуваючи у російській столиці під час військової акції НАТО в Югославії, Велдон сенсаційно заявив, що бомбардування Белграда може призвести до ядерної війни із Росією. Активність Велдона на російському напрямку була, як виявилося, невипадковою. Після перемоги Буша на виборах 2000 року у пресі почали з”являтися повідомлення про можливе призначення Велдона послом до Москви і той підтвердив, що був би щасливий обійняти таку посаду. Однак, Білий дім залишив амбіції Велдона незадоволеними.
Тоді об”єктом уваги пенсильванського конгресмена стали інші пострадянські держави. У травні минулого року він очолив першу за багато років делегацію конгресменів до білоруського президента Олександра Лукашенка. Після зустрічі із Велдоном прес-служба Лукашенка оголосила про початок “нового конструктивного етапу у відносинах Білорусі зі США”. Тоді ж відбулася зустріч Велдона із узбекським президентом Ісламом Каримовим. Однак найбільшого резонансу в американській пресі отримав цьогорічний візит Велдона на чолі групи конгресменів до Північної Кореї та його переговори із Кім Чен Іром. Після візиту Велдон запропонував Білому дому план врегулювання відносин із Пхеньяном, який передбачав підписання двостороннього пакту про ненапад та надання декількох мільярдів доларів допомоги Північній Кореї. Державний Департамент миттю дистанціювався від цих пропозицій, відкинувши ідеї Велдона як нереалістичні.
Увагу до України Велдон почав проявляти нещодавно. Із президентом Кучмою він зустрічався у лютому цього року, а у травні підписав заклик до українського президента звільнити з-під варти колишнього аграрного віце-прем”єра Леоніда Козаченка. Його останній візит до української столиці спостерігачі у Вашингтоні розглядають як прояв готовності Велдона відігравати роль “весільного генерала” у компанії тих осіб, з якими високі американські посадовці не хотіли б бути поміченими. А склад делегації конгресменів взагалі викликає у вашингтонських експертів лише подив, оскільки інші законодавці, що прибули до Києва разом з Велдоном, раніше зацікавлення Україною не виказували. Одже, заяви Велдона під час його останніх відвідин Києва необхідно сприймати так, як він сам колись пояснював свої екстравагантні північнокорейські ініціативи: “Я говорю не те, що думають у Білому домі, а те, що хотіли б почути мої виборці”.
