Прага-Київ, 3 листопада 2003 року.
Людмила Литовченко
Дата 3 листопада особлива в історії України. Цього дня у 1937 році на Соловках було розстріляно 265 ув’язнених представників української інтелігенції разом з дітьми інших народів.
Найбільше тривожила рідних, друзів, зрештою всю живу Україну, глуха таємниця загибелі творчої інтелігенції, вивезеної на Соловки. Ходили правдоподібні легенди про те, що їх, засуджених на 5-10 років, зігнали на баржу і там затопили в Північному морі разом з баржею. Адже така практика була. Це був спосіб страти економніший, ніж, скажімо, газові камери у нацистських концтаборах.
Та насправді, як виявилося, на Соловках у 1937 події відбувалися інакше. Про це стало відомо, коли відкрилася таємниця, про яку розповідає гість передачі «Демократія і держава», письменник Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Таємниця прояснилася несподівано. Санкт-Петербургський «Меморіал» вийшов на виконавця смертних вироків - капітана Матвєєва, який виконав завдання до 20 роковин Жовтневої революції. Загалом, вбивці від НКВД ніколи не сповідалися, за винятком тих випадків, коли самі були поставлені перед судом і давали докази своєї вірної служби. Згаданий капітан був засуджений за перевищення повноважень і прозвітував про свої заслуги. Ось вони:«Дата пріговора, номєр протокола: 9 октября, протокол №81. 27 октября растрєляно 208 чєловєк». А нас цікавить «9 октября » - це український день. Протокол №83, 3 листопада «растрєляно 265». То були наші, разом з дітьми і інших народів. Щемким залишається питання, яке нам вчувається там в засвітах: «Розкажи, Матвєєв, як ти за один день Божий погасив усі великі зорі на культурному небі України, навіть не помітивши цього?» І може там, просвітлений іншим світом, екс-капітан НКВД, нарешті, зрозуміє таке питання?
А 8 листопада 1937 року твердою рукою він виводив рапорт на ім’я комісара Госбєзопасності Заковського. О це був для нього і закон, і совість. А «виєзд на оборудованоє мєсто растрєлов, заготовка ям 4 на 4», підготовка пістолетів - все це тільки ремесло. Які там зорі на українському небі? Сотні ям, двома рядами лягли «дєті разних народов»: Заковський, Гарін, Позерн... Ні, кулі Матвєєва не розрізняли національності, віри, звання тих 1111, яких розстріляно до 20-х роковин. Ïх імена в книзі «Остання адреса», Київ 1997.
Відсвяткувавши «октябрську», кат пише рапорт:«Пріговор в отношеніі осуждєних к висшей мєрє наказанія мною прівєдєн в ісполнєніє на 1111 чєловєк.» Далі додає перелік кількох осіб, що померли або були взяті на етап. Все по закону і все з гордістю вірного прохвоста.
У когось виникає питання:«Навіщо ці перечислення осіб та пунктуальність у той час, коли з Кремля спускалися огульні плани ліквідації сотень тисяч людей і ніхто не цікавився особою чи її провиною?» Так само можна поставити друге питання:«Навіщо було у 1936 році приймати найдемократичнішу у світі Конституцію, коли на 1937 рік планувався великий терор, який зневажить взагалі усі закони?» Тут важливо знати, що сталінський терор був ідейним терором, обґрунтованим жорстокою теорією нещадної класової війни з буквальною фізичною ліквідацією класових ворогів, куди зараховано інтелігенцію, ба, навіть соратників Леніна. І рахунок вівся з бухгалтерською точністю на доказ революційної законності.
Ідейний тероризм хоче себе легалізувати у формальностях і демократичний Захід схильний був приймати формальності за чисту монету, бо злочин був занадто великий, щоб можна було його адекватно сприйняти. Жадного жаху не було на Заході, коли туди доходила інформація про політику терору і нищення людей задля досягнення позитивних соціальних наслідків. Страшна правда проростає у свідомості тоді, коли зачепить сумління. Дивно, що найгірші речі чомусь діються ночами перед 6 листопада.
Людмила Литовченко
Дата 3 листопада особлива в історії України. Цього дня у 1937 році на Соловках було розстріляно 265 ув’язнених представників української інтелігенції разом з дітьми інших народів.
Найбільше тривожила рідних, друзів, зрештою всю живу Україну, глуха таємниця загибелі творчої інтелігенції, вивезеної на Соловки. Ходили правдоподібні легенди про те, що їх, засуджених на 5-10 років, зігнали на баржу і там затопили в Північному морі разом з баржею. Адже така практика була. Це був спосіб страти економніший, ніж, скажімо, газові камери у нацистських концтаборах.
Та насправді, як виявилося, на Соловках у 1937 події відбувалися інакше. Про це стало відомо, коли відкрилася таємниця, про яку розповідає гість передачі «Демократія і держава», письменник Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Таємниця прояснилася несподівано. Санкт-Петербургський «Меморіал» вийшов на виконавця смертних вироків - капітана Матвєєва, який виконав завдання до 20 роковин Жовтневої революції. Загалом, вбивці від НКВД ніколи не сповідалися, за винятком тих випадків, коли самі були поставлені перед судом і давали докази своєї вірної служби. Згаданий капітан був засуджений за перевищення повноважень і прозвітував про свої заслуги. Ось вони:«Дата пріговора, номєр протокола: 9 октября, протокол №81. 27 октября растрєляно 208 чєловєк». А нас цікавить «9 октября » - це український день. Протокол №83, 3 листопада «растрєляно 265». То були наші, разом з дітьми і інших народів. Щемким залишається питання, яке нам вчувається там в засвітах: «Розкажи, Матвєєв, як ти за один день Божий погасив усі великі зорі на культурному небі України, навіть не помітивши цього?» І може там, просвітлений іншим світом, екс-капітан НКВД, нарешті, зрозуміє таке питання?
А 8 листопада 1937 року твердою рукою він виводив рапорт на ім’я комісара Госбєзопасності Заковського. О це був для нього і закон, і совість. А «виєзд на оборудованоє мєсто растрєлов, заготовка ям 4 на 4», підготовка пістолетів - все це тільки ремесло. Які там зорі на українському небі? Сотні ям, двома рядами лягли «дєті разних народов»: Заковський, Гарін, Позерн... Ні, кулі Матвєєва не розрізняли національності, віри, звання тих 1111, яких розстріляно до 20-х роковин. Ïх імена в книзі «Остання адреса», Київ 1997.
Відсвяткувавши «октябрську», кат пише рапорт:«Пріговор в отношеніі осуждєних к висшей мєрє наказанія мною прівєдєн в ісполнєніє на 1111 чєловєк.» Далі додає перелік кількох осіб, що померли або були взяті на етап. Все по закону і все з гордістю вірного прохвоста.
У когось виникає питання:«Навіщо ці перечислення осіб та пунктуальність у той час, коли з Кремля спускалися огульні плани ліквідації сотень тисяч людей і ніхто не цікавився особою чи її провиною?» Так само можна поставити друге питання:«Навіщо було у 1936 році приймати найдемократичнішу у світі Конституцію, коли на 1937 рік планувався великий терор, який зневажить взагалі усі закони?» Тут важливо знати, що сталінський терор був ідейним терором, обґрунтованим жорстокою теорією нещадної класової війни з буквальною фізичною ліквідацією класових ворогів, куди зараховано інтелігенцію, ба, навіть соратників Леніна. І рахунок вівся з бухгалтерською точністю на доказ революційної законності.
Ідейний тероризм хоче себе легалізувати у формальностях і демократичний Захід схильний був приймати формальності за чисту монету, бо злочин був занадто великий, щоб можна було його адекватно сприйняти. Жадного жаху не було на Заході, коли туди доходила інформація про політику терору і нищення людей задля досягнення позитивних соціальних наслідків. Страшна правда проростає у свідомості тоді, коли зачепить сумління. Дивно, що найгірші речі чомусь діються ночами перед 6 листопада.
