Угорщина, 22 грудня 2003 – Угорські гуманітарні організації готують повернення на батьківщину з Росії ще одного забутого полоненого угорця часів ІІ Світової війни. Він зараз перебуває в одній із психіатричних лікарень на Уралі. За словами будапештського психіатра Андраша Веера, цей літній душевнохворий мужчина зможе повернутися до Угорщини ще до наступного літа. А першим таким співвітчизником був Андраш Тома, давній пацієнт одного з уральських шпиталів для душевнохворих.
Передусім угорській стороні треба буде довести, що згадана особа дійсно потрапила в полон до Радянської армії і таки справді прагне повернутися додому. Наразі ініціаторам цієї акції відомо одне тільки ім’я цього чоловіка – Еміл ( українською Омелян). Будапештський психіатр Андраш Веер, зокрема, повідомив, що Еміла знайшли в одній з уральських психіатричних лікарень півтора року тому. Проте угорський лікар особисто ще не розмовляв із ним. На організацію зустрічі й збір необхідних документів щодо встановлення деяких важливих фактів з біографії цієї хворої людини знадобиться від кількох місяців до півроку, вважає доктор Веер.
Тим часом, згідно з інформацією Йожефа Голло, директора Інституту воєнної історії та Музею міністерства оборони Угорщини, у списках військовополонених угорців бракує щонайменше 100 тис. прізвищ. Цей вчений та деякі інші угорські дослідники вважають, що є сенс продовжувати пошукові роботи в Росії. А в окремих столичних газетах навіть йдеться про дві сотні колишніх угорських гонведів (тобто солдат), які нібито десь живуть в Російській Федерації, можливо, навіть під зросійщеними прізвищами. До речі, незважаючи на давність подібних справ, Угорська держава готова виплатити цим людям відповідні грошові компенсації.
Три роки тому світові аґенства широко висвітлювали незвичну акцію повернення на батьківщину Андраша Томи, багаторічного клієнта психіатричної лікарні м. Котельнич, Кіровської області. В Радянський Союз він потрапив як військовополонений в середині сорокових років минулого століття. На жаль, він майже нічого не пам’ятав про 56 років свого перебування в Росії, однак дещо активніше реагував на запитання угорською мовою про власні дитинство та юність.
Зараз він перебуває на утриманні своїх далеких родичів у сільській угорській глибинці. До нього дуже поступово повертається пам’ять. Потроху читає і навіть пише рідною мовою. Охоче виконує легку домашню роботу. Під час останніх відвідин лікарів він, наприклад, залюбки трощив собі волоські горіхи. Але про полон у Радянському Союзі Андраш Тома не розповідає нічого. Коли його про це запитують, то починає плакати. Відповідає, що втекти додому не міг, бо він воював за свою батьківщину. Його родичі клопочуться про виплату Томі солідної державної компенсації і виділення владою індивідуального житлового будинку. Але наразі колишньому військовополоненому пропонують лише місце в домі для одиноких літніх людей. Справа в тому, що ні родина цього дідуся, ні сам він не можуть документально довести його справжнє походження. Коли три роки тому не лише Угорщина, а й дуже багато країн у світі довідались про повернення останнього військовополоненого угорця на батьківщину з Росії, свою допомогу йому пропонувало дуже багато угорських родин. Причому кілька жінок навіть признали в особі Андраша Томи свого двоюрідного брата чи дядька. Між тим угорські закони в майнових справах передусім вимагають ідентифікації особи і документально підтверджених фактів перебування в таборах для військовополонених. А цього близькі Андраша Томи якраз і не можуть зробити через розумову неповносправність літнього родича. Тому співвітчизників,які співчувають у цьому ділі дядечка Антраша, дуже багато. Влада теж розуміє непросту ситуацію, бо йдеться про трагічну долю цієї людини й імідж держави, яка її прийняла. Однак закон є закон, і його переступати не дозволено нікому, навіть національним героям.
Передусім угорській стороні треба буде довести, що згадана особа дійсно потрапила в полон до Радянської армії і таки справді прагне повернутися додому. Наразі ініціаторам цієї акції відомо одне тільки ім’я цього чоловіка – Еміл ( українською Омелян). Будапештський психіатр Андраш Веер, зокрема, повідомив, що Еміла знайшли в одній з уральських психіатричних лікарень півтора року тому. Проте угорський лікар особисто ще не розмовляв із ним. На організацію зустрічі й збір необхідних документів щодо встановлення деяких важливих фактів з біографії цієї хворої людини знадобиться від кількох місяців до півроку, вважає доктор Веер.
Тим часом, згідно з інформацією Йожефа Голло, директора Інституту воєнної історії та Музею міністерства оборони Угорщини, у списках військовополонених угорців бракує щонайменше 100 тис. прізвищ. Цей вчений та деякі інші угорські дослідники вважають, що є сенс продовжувати пошукові роботи в Росії. А в окремих столичних газетах навіть йдеться про дві сотні колишніх угорських гонведів (тобто солдат), які нібито десь живуть в Російській Федерації, можливо, навіть під зросійщеними прізвищами. До речі, незважаючи на давність подібних справ, Угорська держава готова виплатити цим людям відповідні грошові компенсації.
Три роки тому світові аґенства широко висвітлювали незвичну акцію повернення на батьківщину Андраша Томи, багаторічного клієнта психіатричної лікарні м. Котельнич, Кіровської області. В Радянський Союз він потрапив як військовополонений в середині сорокових років минулого століття. На жаль, він майже нічого не пам’ятав про 56 років свого перебування в Росії, однак дещо активніше реагував на запитання угорською мовою про власні дитинство та юність.
Зараз він перебуває на утриманні своїх далеких родичів у сільській угорській глибинці. До нього дуже поступово повертається пам’ять. Потроху читає і навіть пише рідною мовою. Охоче виконує легку домашню роботу. Під час останніх відвідин лікарів він, наприклад, залюбки трощив собі волоські горіхи. Але про полон у Радянському Союзі Андраш Тома не розповідає нічого. Коли його про це запитують, то починає плакати. Відповідає, що втекти додому не міг, бо він воював за свою батьківщину. Його родичі клопочуться про виплату Томі солідної державної компенсації і виділення владою індивідуального житлового будинку. Але наразі колишньому військовополоненому пропонують лише місце в домі для одиноких літніх людей. Справа в тому, що ні родина цього дідуся, ні сам він не можуть документально довести його справжнє походження. Коли три роки тому не лише Угорщина, а й дуже багато країн у світі довідались про повернення останнього військовополоненого угорця на батьківщину з Росії, свою допомогу йому пропонувало дуже багато угорських родин. Причому кілька жінок навіть признали в особі Андраша Томи свого двоюрідного брата чи дядька. Між тим угорські закони в майнових справах передусім вимагають ідентифікації особи і документально підтверджених фактів перебування в таборах для військовополонених. А цього близькі Андраша Томи якраз і не можуть зробити через розумову неповносправність літнього родича. Тому співвітчизників,які співчувають у цьому ділі дядечка Антраша, дуже багато. Влада теж розуміє непросту ситуацію, бо йдеться про трагічну долю цієї людини й імідж держави, яка її прийняла. Однак закон є закон, і його переступати не дозволено нікому, навіть національним героям.
