Київ-Прага, 23 січня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України.
Болгари завжди в своїй історії мали тісні стосунки з українцями, і навпаки. Про історію болгарського етносу і його присутність на українських теренах розповідає доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Болгари – слов''янський за мовою і культурою народ з дуже складним етногенезом, що охоплює автохтонне фракійське населення Балканського півострова (цікаво, що вождь знаменитого повстання рабів у Стародавньому Римі Спартак був фракійцем), місцевих слов''ян, що з''явилися на Балканах під час великого переселення народів, та тюркські племена, що прийшли на береги Дунаю на чолі з ханом Аспарухом та залишили народові свій етнонім – болгари.
Після хрещення Русі на терени Київської держави прийшла церковно-слов''янська, вона же староболгарська мова. Тоді вже встановлюються міцні зв''язки між Києвом та Охрідським слов''янським патріархатом у Македонії. В Україні поширювалась література староболгарською мовою. Деякі київські православні мітрополити, зокрема Киприян (помер у 1407) та Григорій Цамблак (служив у 1415-1419р.р.), були етнічними болгарами.
Олекса Боярко
Як щойно сказав Ігор Лосєв, кілька болгар були ієрархами української православної Церкви. Про згаданого вже митрополита Григорія Цамблака розповідає розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Виходець з аристократичного роду, Гаврило Цамблак народився близько 1364 року у Тирнові у центрі Болгарії, згодом навчався у рідному місті та у Константинополі. Він прийняв чернецтво під іменем Григорія, перебував на Афоні та у Пантократорівському монастирі у Константинополі. На початку ХV століття Цамблак був пресвітером церкви у місті Сучаві, ігуменом монастирів у Сербії та Молдові.
1409 року Цамблак переїхав до Києва, і саме тут він написав більшість з близько п’ятдесяти своїх церковних творів, позначених пишномовним візантійським стилем. Зокрема, письменник створив “Слово надгробне митрополиту Кипріяну”, присвячене болгарину, який упродовж тридцяти років перед тим був Київським митрополитом.
1415 року великий князь Литовський Вітовт, з огляду на промосковську орієнтацію тодішнього Київського митрополита Фотія, звернувся до Константинопольського патріарха Йосифа Другого з проханням поставити митрополитом Цамблака. Проте, коли той прибув до Константинополя, патріарх відмовив йому у висвяченні. Відтак, 14 листопада у білоруському місті Новогрудку собор за участі семи єпископів та українських і білоруських князів та бояр одноголосно обрав Григорія Цамблака митрополитом Київським і всієї Русі. У своїй заяві єпископи звинуватили патріарха у симонії: “Негоже нам приймати митрополитів, які за гроші бувають поставлені царем”. У відповідь Йосиф відлучив Цамблака від церкви. Із зруйнуванням наступного року Києва ордою хана Едигея Цамблак переніс свою митрополичу кафедру до церкви Богородиці у Вільні. Взимку 1418 року він виїхав до румунського міста Констанци на церковний собор за участі папи Римського Мартіна П’ятого та імператора Священної Римської імперії Сиґізмунда. 25 лютого у своєму виступі на соборі Цамблак запропонував скликати вселенський собор для відновлення єдності між Західною та Східною церквами. Після того Московська церква звинуватила Цамблака у відступництві і внесла його ім’я до статті прокляття, проголошуваного у тиждень православ’я. Зрештою, 1419 року під тиском Константинополя Григорій Цамблак зрікся митрополичої кафедри і виїхав до Сербії, де став ігуменом монастиря Дечань. Через 12 років він переїхав до Молдови і близько 1450 року помер там. Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
І знову слово Ігорю Лосєву, котрий продовжує розповідь про історію болгарської спільноти в Україні.
Ігор Лосєв
У 18-19ст.ст. чимало болгар студіювали в Київській Академії.
Наприкінці 18, на початку 19 століття українсько-болгарські зв''язки міцнішають завдяки появі в Одесі болгарських купців. Величезну роль у національному відродженні болгар відіграв закарпатський українець Юрій Гуца-Венелін, що став засновником модерної болгарської етнографії. У 1829 році він видав у Москві книгу “Древние и нынешние болгаре”, що потужно вплинула на пробудження болгарської національної самосвідомості. Великий вплив на нову болгарську літературу справив Тарас Шевченко. Під його впливом писали болгарські письменники, активно перекладали його твори болгарською. Це особливо відчутно в творчості Райко Жінзіфова, Петко Славейкова. До мотивів шевченківської поезії зверталися такі визначні літератори, класики болгарської літератури як Іван Вазов, Любен Каравелов. З вдячністю про український вплив на свою творчість згадував болгарський письменник Тодор Влайков.
Під час війни 1877-78р.р. чимало українців воювали за незалежність Болгарії, зокрема й добровольцями.
На українсько-болгарських культурних зв''язках позитивно відбилася діяльність Михайла Драгоманова, професора Софійського університету. Найвидатніший болгарський історик Марін Дрінов був професором Харківського університету. Дійсними членами НТШ обиралися болгари Михайло Арнаудов, Георгій Бончев, Стефан Ватев, Крум Дрончілов, Іван Ерделяновіч, Анастас Ішірков, Любомір Мілетіч, Стефан Петков, Стоян Романський, Іван Шішманов.
У 1918р. після укладання Берестейського миру, було встановлено дипломатичні відносини між Україною та Болгарією.
Послом України в Болгарії був Олександр Шульгин, болгарським у Києві – давній приятель України професор Шішманов.
Після 1920р. у гостинній Болгарії оселилося чимало колишніх вояків армії УНР, головне в містах Софія, Пловдів, Слівен, Відін, Русе, Бургас, Варна. В 1934р. було створено Союз українських організацій в Болгарії.
Теперішні райони компактного проживання болгар в Україні виникли в XVIII-XIXст.ст. у зв''язку з переселенням з територій, контрольованих Туреччиною. Значною мірою це було пов''язане з бажанням російської влади якнайшвидше заселити південно-українські степи (Новоросію – за імперською термінологію). Через те, російський уряд у 1764-1769 р.р. звернувся із закликом до іноземців оселюватися на цих землях. Наприкінці XVIIIст. болгари активно напливають у Бесарабію, чималий загін болгарів увійшов до складу Бузького козацького війська (скасованого 1817 року) і був розселений на Херсонщині.
Найінтенсивніший період болгарської колонізації припадає на 1801-1812р.р. Тоді внаслідок російсько-турецьких воєн болгарські втікачі оселилися на південь від Одеси (Малий і великий Буялик, Кубанка, Паркани), біля Миколаїва (Тернівка) та Феодосії (Старий Крим, Кішлав). останнє масове переселення болгар відбулося на південь України в 1830-1834р.р. У 1861-62р.р. близько 30000 болгар пересилилися із Бесарабії на Бердянщину і Мелітопільщину.
В УРСР до 1933р. існувало 2 болгарські національні райони – Коларовський та Царедарівський. Болгари проживали переважно компактно, в 40 чисто болгарських сільрадах було зосереджено 76% всіх українських болгар. 72,5% болгарських дітей вчилися в болгарських школах. Після 1933 р. болгарські райони були ліквідовані.
За часів сталінського очищення Криму від етнічно “чужих” елементів, разом з кримськими татарами, греками, німцями і вірменами депортації було піддано й місцевих болгар, це неофіційно пояснювали тим, що Болгарія брала участь у Другій світовій війні (до 1944р.) на боці Німеччини.
Олекса Боярко
А тепер – про деякі складові сучасного життя болгарської громади в Україні. Розповідає викладачка Міжнародного слов‘янського університету, авторка болгарсько-українського словника Катерина Потапенко.
Катерина Потапенко
Українські болгари працюють і добре працюють. З історії ще відомо, що це дуже працьовитий і працелюбний народ.
Ми пишаємося нашими болгарами. Є люди, які відомі і знані не тільки в Україні. Ну, по-перше, відоме прізвище Миколи Антоновича Славова. Він болгарин, родом з терновсько-миколаївської області. Це президент акціонерної компанії “Український річфлот”. І нам дуже приємно, що президент України відзначив його званням Почесний громадянин міста Києва. Ми пишаємося цією людиною. Своєю працею він багато зробив для розвитку України.
Або Іван Васильович Плачков – генеральний директор акціонерної компанії “Київенерго”. І ще є у нас Іван Іванович Аврамов, який є консулом Болгарії в Луганській, Донецькій, Запорізькій областях.
Ці люди дуже багато роблять і для розвитку болгар, для розвитку їх культури, допомагають школам, будинкам культури. Це наш народ, наші болгари українські майже, як ніхто зберегли свої традиції.
Я іноді сама замислююся, як це вдалося? Ми всі свої свята пам’ятаємо, шануємо і газета “Роден край” весь час вміщує матеріали, як де проходять свята. Більше того, я Вам скажу, що всі традиції збереглися: на Новий рік, на Водохреща, Йорданов день, Іванов день. Це все ми зберегли. Печуться ці баніци і страви, які не забули ми і це дуже приємно.
І іноді, аж сльози течуть, коли ми навіть в Києві живемо, але ці страви ми робимо, згадуємо, шануємо. І дуже допомагає те, що Болгарія посилає керівників художньої самодіяльності, є в Приморському ліцеї, є в Белграді, в гімназії. І діти ці беруть участь у фольклорних святах у Києві, в Одесі і інших містах, і показують дуже хороші досягнення.
Олекса Боярко
І на закінчення програми – об‘єктивні дані щодо кількісного складу болгарської громади в Україні та її розселення по регіонам держави. Саме цим свій виступ у нашій передачі завершує Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
За переписом населення України 2001 року болгарами визнали себе 205 тисяч осіб. Це п''ята за чисельністю національна меншина України після росіян, білорусів, молдован та кримських татар.
У порівнянні з переписом населення 1989 року помітно зменшення цієї етнічної групи на 12,5%.
Рідною визнали болгарську мову 64,2% українських болгар, українську – 5%, а російську – 30,3%.
Найбільшу болгарську громаду зафіксовано в Одеській області – майже 151 тисяча осіб, та Запорізькій області – майже 28 тисяч, у Кіровоградській області ще 2200 болгар. Понад 60% становлять сільські мешканці.
Решта розселена в Україні дисперсно. У районах компактного проживання функціонують болгарські школи. Національно-культурна самобутність українських болгар підтримується також численними національно-культурними товариствами, гуманітарними зв''язками з історичною Батьківщиною, що суттєво полегшується взаєморозумінням у болгаро-українських та україно-болгарських міждержавних взаєминах.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України.
Болгари завжди в своїй історії мали тісні стосунки з українцями, і навпаки. Про історію болгарського етносу і його присутність на українських теренах розповідає доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Болгари – слов''янський за мовою і культурою народ з дуже складним етногенезом, що охоплює автохтонне фракійське населення Балканського півострова (цікаво, що вождь знаменитого повстання рабів у Стародавньому Римі Спартак був фракійцем), місцевих слов''ян, що з''явилися на Балканах під час великого переселення народів, та тюркські племена, що прийшли на береги Дунаю на чолі з ханом Аспарухом та залишили народові свій етнонім – болгари.
Після хрещення Русі на терени Київської держави прийшла церковно-слов''янська, вона же староболгарська мова. Тоді вже встановлюються міцні зв''язки між Києвом та Охрідським слов''янським патріархатом у Македонії. В Україні поширювалась література староболгарською мовою. Деякі київські православні мітрополити, зокрема Киприян (помер у 1407) та Григорій Цамблак (служив у 1415-1419р.р.), були етнічними болгарами.
Олекса Боярко
Як щойно сказав Ігор Лосєв, кілька болгар були ієрархами української православної Церкви. Про згаданого вже митрополита Григорія Цамблака розповідає розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Виходець з аристократичного роду, Гаврило Цамблак народився близько 1364 року у Тирнові у центрі Болгарії, згодом навчався у рідному місті та у Константинополі. Він прийняв чернецтво під іменем Григорія, перебував на Афоні та у Пантократорівському монастирі у Константинополі. На початку ХV століття Цамблак був пресвітером церкви у місті Сучаві, ігуменом монастирів у Сербії та Молдові.
1409 року Цамблак переїхав до Києва, і саме тут він написав більшість з близько п’ятдесяти своїх церковних творів, позначених пишномовним візантійським стилем. Зокрема, письменник створив “Слово надгробне митрополиту Кипріяну”, присвячене болгарину, який упродовж тридцяти років перед тим був Київським митрополитом.
1415 року великий князь Литовський Вітовт, з огляду на промосковську орієнтацію тодішнього Київського митрополита Фотія, звернувся до Константинопольського патріарха Йосифа Другого з проханням поставити митрополитом Цамблака. Проте, коли той прибув до Константинополя, патріарх відмовив йому у висвяченні. Відтак, 14 листопада у білоруському місті Новогрудку собор за участі семи єпископів та українських і білоруських князів та бояр одноголосно обрав Григорія Цамблака митрополитом Київським і всієї Русі. У своїй заяві єпископи звинуватили патріарха у симонії: “Негоже нам приймати митрополитів, які за гроші бувають поставлені царем”. У відповідь Йосиф відлучив Цамблака від церкви. Із зруйнуванням наступного року Києва ордою хана Едигея Цамблак переніс свою митрополичу кафедру до церкви Богородиці у Вільні. Взимку 1418 року він виїхав до румунського міста Констанци на церковний собор за участі папи Римського Мартіна П’ятого та імператора Священної Римської імперії Сиґізмунда. 25 лютого у своєму виступі на соборі Цамблак запропонував скликати вселенський собор для відновлення єдності між Західною та Східною церквами. Після того Московська церква звинуватила Цамблака у відступництві і внесла його ім’я до статті прокляття, проголошуваного у тиждень православ’я. Зрештою, 1419 року під тиском Константинополя Григорій Цамблак зрікся митрополичої кафедри і виїхав до Сербії, де став ігуменом монастиря Дечань. Через 12 років він переїхав до Молдови і близько 1450 року помер там. Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
І знову слово Ігорю Лосєву, котрий продовжує розповідь про історію болгарської спільноти в Україні.
Ігор Лосєв
У 18-19ст.ст. чимало болгар студіювали в Київській Академії.
Наприкінці 18, на початку 19 століття українсько-болгарські зв''язки міцнішають завдяки появі в Одесі болгарських купців. Величезну роль у національному відродженні болгар відіграв закарпатський українець Юрій Гуца-Венелін, що став засновником модерної болгарської етнографії. У 1829 році він видав у Москві книгу “Древние и нынешние болгаре”, що потужно вплинула на пробудження болгарської національної самосвідомості. Великий вплив на нову болгарську літературу справив Тарас Шевченко. Під його впливом писали болгарські письменники, активно перекладали його твори болгарською. Це особливо відчутно в творчості Райко Жінзіфова, Петко Славейкова. До мотивів шевченківської поезії зверталися такі визначні літератори, класики болгарської літератури як Іван Вазов, Любен Каравелов. З вдячністю про український вплив на свою творчість згадував болгарський письменник Тодор Влайков.
Під час війни 1877-78р.р. чимало українців воювали за незалежність Болгарії, зокрема й добровольцями.
На українсько-болгарських культурних зв''язках позитивно відбилася діяльність Михайла Драгоманова, професора Софійського університету. Найвидатніший болгарський історик Марін Дрінов був професором Харківського університету. Дійсними членами НТШ обиралися болгари Михайло Арнаудов, Георгій Бончев, Стефан Ватев, Крум Дрончілов, Іван Ерделяновіч, Анастас Ішірков, Любомір Мілетіч, Стефан Петков, Стоян Романський, Іван Шішманов.
У 1918р. після укладання Берестейського миру, було встановлено дипломатичні відносини між Україною та Болгарією.
Послом України в Болгарії був Олександр Шульгин, болгарським у Києві – давній приятель України професор Шішманов.
Після 1920р. у гостинній Болгарії оселилося чимало колишніх вояків армії УНР, головне в містах Софія, Пловдів, Слівен, Відін, Русе, Бургас, Варна. В 1934р. було створено Союз українських організацій в Болгарії.
Теперішні райони компактного проживання болгар в Україні виникли в XVIII-XIXст.ст. у зв''язку з переселенням з територій, контрольованих Туреччиною. Значною мірою це було пов''язане з бажанням російської влади якнайшвидше заселити південно-українські степи (Новоросію – за імперською термінологію). Через те, російський уряд у 1764-1769 р.р. звернувся із закликом до іноземців оселюватися на цих землях. Наприкінці XVIIIст. болгари активно напливають у Бесарабію, чималий загін болгарів увійшов до складу Бузького козацького війська (скасованого 1817 року) і був розселений на Херсонщині.
Найінтенсивніший період болгарської колонізації припадає на 1801-1812р.р. Тоді внаслідок російсько-турецьких воєн болгарські втікачі оселилися на південь від Одеси (Малий і великий Буялик, Кубанка, Паркани), біля Миколаїва (Тернівка) та Феодосії (Старий Крим, Кішлав). останнє масове переселення болгар відбулося на південь України в 1830-1834р.р. У 1861-62р.р. близько 30000 болгар пересилилися із Бесарабії на Бердянщину і Мелітопільщину.
В УРСР до 1933р. існувало 2 болгарські національні райони – Коларовський та Царедарівський. Болгари проживали переважно компактно, в 40 чисто болгарських сільрадах було зосереджено 76% всіх українських болгар. 72,5% болгарських дітей вчилися в болгарських школах. Після 1933 р. болгарські райони були ліквідовані.
За часів сталінського очищення Криму від етнічно “чужих” елементів, разом з кримськими татарами, греками, німцями і вірменами депортації було піддано й місцевих болгар, це неофіційно пояснювали тим, що Болгарія брала участь у Другій світовій війні (до 1944р.) на боці Німеччини.
Олекса Боярко
А тепер – про деякі складові сучасного життя болгарської громади в Україні. Розповідає викладачка Міжнародного слов‘янського університету, авторка болгарсько-українського словника Катерина Потапенко.
Катерина Потапенко
Українські болгари працюють і добре працюють. З історії ще відомо, що це дуже працьовитий і працелюбний народ.
Ми пишаємося нашими болгарами. Є люди, які відомі і знані не тільки в Україні. Ну, по-перше, відоме прізвище Миколи Антоновича Славова. Він болгарин, родом з терновсько-миколаївської області. Це президент акціонерної компанії “Український річфлот”. І нам дуже приємно, що президент України відзначив його званням Почесний громадянин міста Києва. Ми пишаємося цією людиною. Своєю працею він багато зробив для розвитку України.
Або Іван Васильович Плачков – генеральний директор акціонерної компанії “Київенерго”. І ще є у нас Іван Іванович Аврамов, який є консулом Болгарії в Луганській, Донецькій, Запорізькій областях.
Ці люди дуже багато роблять і для розвитку болгар, для розвитку їх культури, допомагають школам, будинкам культури. Це наш народ, наші болгари українські майже, як ніхто зберегли свої традиції.
Я іноді сама замислююся, як це вдалося? Ми всі свої свята пам’ятаємо, шануємо і газета “Роден край” весь час вміщує матеріали, як де проходять свята. Більше того, я Вам скажу, що всі традиції збереглися: на Новий рік, на Водохреща, Йорданов день, Іванов день. Це все ми зберегли. Печуться ці баніци і страви, які не забули ми і це дуже приємно.
І іноді, аж сльози течуть, коли ми навіть в Києві живемо, але ці страви ми робимо, згадуємо, шануємо. І дуже допомагає те, що Болгарія посилає керівників художньої самодіяльності, є в Приморському ліцеї, є в Белграді, в гімназії. І діти ці беруть участь у фольклорних святах у Києві, в Одесі і інших містах, і показують дуже хороші досягнення.
Олекса Боярко
І на закінчення програми – об‘єктивні дані щодо кількісного складу болгарської громади в Україні та її розселення по регіонам держави. Саме цим свій виступ у нашій передачі завершує Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
За переписом населення України 2001 року болгарами визнали себе 205 тисяч осіб. Це п''ята за чисельністю національна меншина України після росіян, білорусів, молдован та кримських татар.
У порівнянні з переписом населення 1989 року помітно зменшення цієї етнічної групи на 12,5%.
Рідною визнали болгарську мову 64,2% українських болгар, українську – 5%, а російську – 30,3%.
Найбільшу болгарську громаду зафіксовано в Одеській області – майже 151 тисяча осіб, та Запорізькій області – майже 28 тисяч, у Кіровоградській області ще 2200 болгар. Понад 60% становлять сільські мешканці.
Решта розселена в Україні дисперсно. У районах компактного проживання функціонують болгарські школи. Національно-культурна самобутність українських болгар підтримується також численними національно-культурними товариствами, гуманітарними зв''язками з історичною Батьківщиною, що суттєво полегшується взаєморозумінням у болгаро-українських та україно-болгарських міждержавних взаєминах.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.
