Прага, 17 лютого 2004 – Керівники Німеччини, Франції й Великої Британії збираються завтра в Берліні на зустріч, що може істотно вплинути на майбутнє Європейського союзу. Офіційно на порядку денному в першу чергу економічні питання, як також і низка ширших справ: від оборони до Іраку й Близького Сходу, а ще конституція ЄС. Та чимало з менших членів побоюються, що найбільші європейські потуги домовлятимуться про те, як вони керуватимуть Європою.
У «великій трійці», як уже охрещено три найвпливовіші європейські країни, критики їхнього зближення вбачають якийсь «тріюмвірат» чи «директорію». Прямим текстом висловлює це міністр закордонних справ Італії Франко Фраттіні, сьогодні він повторив в італійській пресі свою позицію: «Європа повинна розвиватися за участі всіх, а не шляхом створення угруповань, які вирішують за всіх». На думку Фраттіні, «саміт у Берліні народжений з національних інтересів», а не з інтересів усього Євросоюзу.
Тією чи іншою мірою до Італії приєднуються з критикою Іспанія, Португалія, Австрія й Нідерланди. Канцлер Ґергард Шредер, президент Жак Ширак і прем’єр-міністр Тоні Блер відкидають звинувачення й стверджують, що лише шукатимуть спільних позицій напередодні саміту ЄС 25 – 26 березня й розширення Євросоюзу 1 травня. Троє керівників заперечують, що йдеться про якийсь новий центр керування Європою.
Але це може виявитися те саме, вважає аналітик Європейської академії в Больцано в Італії Ґабрієль фон Тоґґенбурґ: «Ця “директорія”, як її називають, це те, що може існувати в політичній дійсності де-факто, хоч і не бути леґалізованим, не мати формального підґрунтя в інституціях, у законних актах, а це означає, що цього нічим не відвернути. Якщо політичне єднання між цими трьома державами чи якими іншими групами членів ЄС посилюється й має для них сенс, то вони можуть це зробити, не виходячи поза межі законодавства й поважаючи принцип солідарності».
І навіть якщо така неофіційна «директорія» й виникне, це не обов’язково буде неґативне явище, кажуть інші фахівці. Члени ЄС уже давно звикли до французько-німецького рушія Євросоюзу, хоча й ставляться до нього неоднозначно: його вважають за позитивний, бо він надає політичне керівництво, й за неґативний, бо він може штовхати менших членів ЄС у напрямку, для них не бажаному. Якщо нова «трійка» матиме схожу функцію, то вона отримає ще одну перевагу, кажуть аналітики: вона охопить ширше коло поглядів, коли врахувати різне ставлення Берліна й Парижа, з одного боку, й Лондона, з іншого, до багатьох питань, наприклад, традиційно прохолодне ставлення Великої Британії до подальшої політичної інтеґрації ЄС.
Щоправда, один із чільних німецьких політологів Йозеф Йоффе, видавець тижневика «Цайт», написав, що хоча Берлін і Париж удвох не зможуть утримати Європу на плечах, «велика трійка» навряд чи надовго збереже своє союзництво: «Як і в будь-якому трикутнику, спільне кохання швидко руйнується, коли двоє постають проти одного або третій відходить геть».
У «великій трійці», як уже охрещено три найвпливовіші європейські країни, критики їхнього зближення вбачають якийсь «тріюмвірат» чи «директорію». Прямим текстом висловлює це міністр закордонних справ Італії Франко Фраттіні, сьогодні він повторив в італійській пресі свою позицію: «Європа повинна розвиватися за участі всіх, а не шляхом створення угруповань, які вирішують за всіх». На думку Фраттіні, «саміт у Берліні народжений з національних інтересів», а не з інтересів усього Євросоюзу.
Тією чи іншою мірою до Італії приєднуються з критикою Іспанія, Португалія, Австрія й Нідерланди. Канцлер Ґергард Шредер, президент Жак Ширак і прем’єр-міністр Тоні Блер відкидають звинувачення й стверджують, що лише шукатимуть спільних позицій напередодні саміту ЄС 25 – 26 березня й розширення Євросоюзу 1 травня. Троє керівників заперечують, що йдеться про якийсь новий центр керування Європою.
Але це може виявитися те саме, вважає аналітик Європейської академії в Больцано в Італії Ґабрієль фон Тоґґенбурґ: «Ця “директорія”, як її називають, це те, що може існувати в політичній дійсності де-факто, хоч і не бути леґалізованим, не мати формального підґрунтя в інституціях, у законних актах, а це означає, що цього нічим не відвернути. Якщо політичне єднання між цими трьома державами чи якими іншими групами членів ЄС посилюється й має для них сенс, то вони можуть це зробити, не виходячи поза межі законодавства й поважаючи принцип солідарності».
І навіть якщо така неофіційна «директорія» й виникне, це не обов’язково буде неґативне явище, кажуть інші фахівці. Члени ЄС уже давно звикли до французько-німецького рушія Євросоюзу, хоча й ставляться до нього неоднозначно: його вважають за позитивний, бо він надає політичне керівництво, й за неґативний, бо він може штовхати менших членів ЄС у напрямку, для них не бажаному. Якщо нова «трійка» матиме схожу функцію, то вона отримає ще одну перевагу, кажуть аналітики: вона охопить ширше коло поглядів, коли врахувати різне ставлення Берліна й Парижа, з одного боку, й Лондона, з іншого, до багатьох питань, наприклад, традиційно прохолодне ставлення Великої Британії до подальшої політичної інтеґрації ЄС.
Щоправда, один із чільних німецьких політологів Йозеф Йоффе, видавець тижневика «Цайт», написав, що хоча Берлін і Париж удвох не зможуть утримати Європу на плечах, «велика трійка» навряд чи надовго збереже своє союзництво: «Як і в будь-якому трикутнику, спільне кохання швидко руйнується, коли двоє постають проти одного або третій відходить геть».
