Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Весна, а програму доводиться починать з констатації сумного факту. П’ятого квітня поховали відомого правозахисника і письменника Миколу Руденка.
Про цього останнього “могіканина” української літератури двадцятого століття на сайті “Телекритика.кієв.юей” пише журналіст Вахтанг Кіпіані.
На тому ж сайті запитання до Володимира Малінковіча, Миколи Княжицького та інших респондентів: “Як відбилась на іміджі України інспірована владою кампанія проти Джорджа Сороса напередодні та під час його приїзду в Україну?”
Констатувавши факт непевної репутації мецената у Західному світі, пан Малінковіч зосередився на “нєкой жідкості” якою “пацани” з “Братства” Корчинського облили мільйонера.
Назвавши подібний факт “безумовним хамством”, політолог наголосив, що розбиратись треба не стільки із зальотним товстосумом, скільки з конкретними хамами та їх керівником, який безпардонно обслуговує владу та похваляється тим, що десь колись вбивав людей.
Авторитетним та інтелігентним людям пан Малінкович пропонує відмовитись від участі в програмах телеканалу “1 плюс 1”, де працюють такі люди і продукуються такі програми.
Микола Княжицький, у свою чергу, думає, що лише частина влади організувала кампанію проти Сороса. “Канали, що є близькими до Віктора Пінчука, - пише журналіст, - запросили мецената в ефір. А сам Віктор Пінчук запропонував Соросу стати партнером у фінансуванні деяких проектів”.
“Крім того, - вважає Микола Княжицький, - Сорос зустрічався з Кучмою, і його стосунки з останнім є набагато кращі, ніж з Бушем”.
Решту, слухач має додумати сам, пам’ятаючи при тому, що Рік Росії в Україні формально закінчився. Мій колега Сергій Грабовський вважає подібні твердження водночас і банальними, і невірними. Висновок журналіста є результатом відвідин сайту “Русія.орг.юей”.
Сергій Грабовський
Найперше, що впадає в око на сайті russia.org.ua - так це поєднані в одному графічному символі герби України і Росії: чи то такий собі двоголовий тризуб, чи то чорнобильський орел-мутант.
Раніше це був офіційний символ Року Росії в Україні; що цей знак символізує наразі? Сторіччя Росії в Україні? Забавки московських чиновників? Чи це герб майбутньої союзної держави Укроросії, на зразок нинішньої Русобелії? Відповіді на сайті немає.
Звучить пісня
Империя, империя, империя...
Сергій Грабовський
На сайті щедро представлена інформація про офіційні контакти двох держав, про гастролі російських артистів, про успіхи бізнесменів із Москви на українських теренах.
Наприклад, російський оператор мобільного зв‘язку “Мобільні Телесистеми”, який торік купив “Українські мобільні комунікації”, себто UMC, одержав тільки в останньому кварталі минулого року чистий прибуток у $23 мільйони – квартальна виручка зросла на 18%.
На сайті вміщена також інформація щодо того, що Київ закінчує оформлення документів на передачу Москві 150 гектарів землі на території української столиці. Згідно з угодою, підписаною між Москвою і Києвом, у столиці Росії вже виділена земельна ділянка у 12 га, на якій київські будівельники створять таке собі “українське містечко”.
А з першого квітня цього року Україна збільшила квоти на імпорт російських автомобілів на 20%.
Нагадаю, що практично одночасно Президент Леонід Кучма відмовився підписати закон “Про заходи щодо розвитку української автомобільної промисловості”.
Звучить пісня
Ще не вмерла Україна, Єслі ми гуляєм так...
Андрій Охрімович
Як на мене, Сергій Грабовський трохи перегнув з музичною цитатою. Не треба було пхати співачку аж у такі неблагополучні контексти. Бо воно, хоч і “смердючка”, а таки має свій фан-клуб, у якому члени і членкині обмінюються ріжною інформацією з життя “зірки”, полюють за автографами та перекидають через Інтернет один одному звукові конвертики, зовсім не здогадуючись, що об’єднання звукозаписувальних компаній у Данії, Італії, Німеччині та Канаді нещодавно почали судову кампанію проти своїх чи не найбільших ворогів.
Цю першу хвилю позовів спрямовано проти майже двох з половиною сотень осіб, яких звинуватили у незаконному обміні музичними файлами.
Однак з’ясувалося, що розміщення в Мережі файлів, які містять захищений авторським правом матеріал, не суперечить законодавству країни.
Детальніше про це розповідає мій празький колега Сергій Драчук.
Сергій Драчук
Канадська асоціація звукозаписувальної промисловості не змогла довести порушення авторських прав майже трьома десятками осіб. Ці люди давали змогу всім, хто хоче, стягувати з Інтернету викладені ними звукові файли з піснями.
Викласти файли з особистими копіями музичних творів у публічний доступ іще не є порушити чинне канадське законодавство про авторське право. Так вирішив суддя Федерального суду Канади Конрад фон Финкенстайн. Адже ті, хто це зробив, не продавали ці свої записи й не поширювали їх самі.
На думку судді, це те саме, як коли бібліотека виставляє копірку для відвідувачів у приміщенні, де повно захищених авторським правом матеріалів.
Звукозаписувальна промисловість усього світу вже кілька років скаржиться, що й вона сама, і автори втрачають мільярди доларів. Причина їхніх нещасть, за їхнім твердженням, у тому, що мільйони людей кинулися ділитися в Інтернеті файлами, записами музичних творів через програми обміну на кшталт широко відомої нині “Казаа”.
За підрахунками, обсяги законного продажу продукції звукозапису в світі за 2002 рік упали майже на сім з половиною відсотків.
У Сполучених Штатах Америки минулого року було подано понад півтисячі позовів проти тих, хто обмінювався файлами. Найчастіше звинувачені мусили заплатити від тисячі до двох тисяч доларів відшкодування. Загалом у США притягнено за це до суду майже дві тисячі осіб.
Нині за справи проти тих, хто незаконно обмінюється музикою в Інтернеті, скоординовано взялися асоціації звукозаписувальної промисловості ще трьох країн, крім згаданої Канади: Німеччини, Італії й Данії. Координацію взяла на себе Міжнародна федерація звукозаписувальної промисловості.
Для початку звинуваченим буде надіслано листи з пропозицією припинити незаконну діяльність і добровільно заплатити відшкодування. У разі відмови їм загрожують судові позови.
Головний радник і виконавчий директор Міжнародної федерації звукозаписувальної промисловості Аллен Диксон каже, що це лише перше скоординоване зусилля. Наступними місяцями в різних країнах буде ініційовано нові хвилі справ проти найбільших порушників авторського права.
Андрій Охрімович
Думаю, що тема порушення авторських прав мала би схвилювати мережевих “мордобойщиків”. Тим не менше першоквітневі форуми не відзначились особливою оригінальністю.
Хіба що провокативні інсинуації поступилися місцем відвертим містифікаціям. То Медведчук збирається повернути Соросу всі гроші, які начебто в нього позичав, то розвідка російського Чорноморського флоту розробляє етнічні заворушення у Криму. Ба, навіть нафту знайшли, зрозуміло, в Одесі.
А то й взагалі на політичному форумі випурхує загрозливий меседж невідомо від кого, невідомо кому, невідомо про що: “Недовго музикантам грати, недовго фраєрюзі танцювать. Згадає ще 2000-й рік”.
Справедливості ради треба зазначити, що велика частина форумних концептуалістів і в мирний час не вражають адекватністю. А тут ще й темку підкинули: чи то клейова, чи то майонезна атака на Сороса.
І тут воно закудахтало, завило, загойкало... Відповідно, санітар Віктор Недоступ мчить до “Палати № 6” з гамівною сорочкою у руках. Робота така, “панімаєш”.
Віктор Недоступ
На політ-форумі “Української правди” один з відвідувачів захоплено вигукує: “Наша відповідь Соросу!” І підносить акцію братчиків як “відповідь Чемберлену”, а навздогін висвячує виконавців на сан борців за ідею.
Відвідувач на ім’я Козак поставився до цього скептично: “Тепер можна остаточно ідентифікувати хто є хто. Медведчук найняв шісток, а наші розумники цю ганьбу нахвалюють. Краще б Черномирдіна облили. Але не можна – хазяїн...”
На сайті “Мадан.Орг” такий собі Ірландець поглиблює скепсис: “Коли біля пам’ятника Шевченку били Корча, то ніхто не наважився заступитись за свого фюрера. Вони всі сміливі, коли знають, що їм за це нічого не буде. Жлоби, одним словом...”
Втім, на іншій гілці форуму вигулькнуло повідомлення, що виконавців акції оперативненько виперли з “альма матер”, Київського політехнічного.
Тим часом на форумі “Гала-порталу” цю останню новину заперечують. А на форумі “Українського порталу” такий собі Ріал Хонор оф Юкрейн закликає до адекватності: “Люди, охолоньте! За що ви так ненавидите Сороса? Ви що особисто очолюєте розвідку та контррозвідку і у вас є докази, що він такий небезпечний для суспільства?”
Відвідувачі видання “Фор-Ю-Ей” обговорюють антропологічний феномен ситуації.
Такий собі Урре дещо здивований гармидером довкола інциденту: “Двоє дурнів похулиганили – вперед, до відповідальності! Якщо отеє “Братство” обурене сваволею, так нема чого під цю сваволю підставлятися.” І додає: “Не знаю, що то за братство таке, але, судячи з їхніх вибриків, це спільнота юнаків, що досягли статевого дозрівання, але не зовсім дозріли у розумовому сенсі”.
На форумі російської “Правди.ру”, де приїзд Сороса пов’язали з опозиційними порухами останніх днів, такий собі Сержант Вудс вибухає іронією: “Я у захваті від тих, хто залякує народ тим, що хтось продасть українську економіку американцям. Начебто нинішня команда не робить того ж самого?”
Ментальну ситуацію, що склалася довкола клею-майонезу, у парадоксальний спосіб прочищає запитання Такого собі перехожого на форумі сайту “Бриколаж”: “Постколоніальну ситуацію в Україні треба вивчати. Хто-небудь підкаже чи викладається така дисципліна у вищих учбових закладах? Хоч хто-небудь проводить дослідження в цьому напрямі?” Андрій Охрімович
Моделюємо ситуацію.
Нью-Йорк. Або Мадрид. А, може, Москва. В зоопарку діти молодших класів стоять перед кліткою, у котрій сидить їжак, а вчителька їх питає:
-
Діти, це хто такий? Діти мовчать – ніхто не знає. -
Ну як же, ви ж про нього кожен день чуєте, у школі плакати розвішані... Тут один малюк з серйозною міною підходить до клітки і промовляє: -
Так ось ти який, терорист Усама Бен Ладен!
Це, ясєн май, анекдот. Але він дуже точно відображає загальну ситуацію: тероризм, як явище, все більше проникає в усі сфери життя і навіть людської свідомості. Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в “Павутині”.
Павло Вольвач
Середньоазіатські країни, що постали на уламках колишнього Союзу, зокрема Узбекистан, ще донедавна асоціювалися з дрімотністю всезагального “одобрямса”. Таліби, шахіди та інші моджахеди діяли десь в інших, хоч і не зовсім далеких краях, а тут пахло динями і стопроцентними показниками будь-яких “народних волевиявлень”.
І ось рвонуло. Причому, в буквальному розумінні. Потужні вибухи сталися в Ташкенті та Бухарі, в результаті чого загинуло біля двох десятків осіб. Далі більше: було здійснено кілька нападів на правоохоронців, підірвано пост ДАІ, в кількох житлових масивах виникали спорадичні перестрілки. Так що “лампочка Бен Ладена” все сильніше осяває колишню радянську Середню Азію.
Відблиски її сягають і до колишньої столиці Союзу Радянських Москви. Принаймні, чеченські терористи вже не раз влаштовували теракти в білокам’яній.
Наразі, як повідомляє “Кавказ.орг”, амір ісламської бригади шахідів Абдаллах Шаміль Абу Ідріс, він же Шаміль Басаєв заявив про наміри гірських боївкарів здійснювати на території Росії хімічні атаки. “Все, що можна Русні, дозволено й нам,” – говориться в заяві Басаєва.
Останньою краплею для появи цього послання стало вбивство в Катарі екс-президента Ічкерії Зелімхана Яндарбієва. “Путін сплутав Катар з сортиром,” – резюмує амір і натякає, що відтепер бойові дії проти росіян чеченський спротив може повести навіть за межами самої Росії.
Підбирається тероризм під наші креси не лише зі Сходу. З повідомлень у мережі випливає, що “Аль-Каїда” готує серію терактів в сусідній з Україною Польщі. Бен Ладен вже давно нахвалявся, що Річ Посполита стане мішенню для його ассасинів, тому польські спецслужби ставляться до загроз з усією серйозністю.
Такий ось іжак чи, скорше, дикобраз тероризму. І зовсім не в клітці.
Андрій Охрімович
І на завершення ще одна повчальна і, якоюсь мірою, екстрімна історія від Василя Симоненка.
“Чиряк на шиї в чоловіка запишався: “Чи ба, якої шани я діждався! Про мене більш за все господар дбає, Бинтами вкутує, на сонці вигріває, Щодня до мене прикладає мазь – Живу на шиї в нього ніби князь”. Розумний, бач, який! Але того й не розуміє, Що не з добра ж господар його гріє”.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Весна, а програму доводиться починать з констатації сумного факту. П’ятого квітня поховали відомого правозахисника і письменника Миколу Руденка.
Про цього останнього “могіканина” української літератури двадцятого століття на сайті “Телекритика.кієв.юей” пише журналіст Вахтанг Кіпіані.
На тому ж сайті запитання до Володимира Малінковіча, Миколи Княжицького та інших респондентів: “Як відбилась на іміджі України інспірована владою кампанія проти Джорджа Сороса напередодні та під час його приїзду в Україну?”
Констатувавши факт непевної репутації мецената у Західному світі, пан Малінковіч зосередився на “нєкой жідкості” якою “пацани” з “Братства” Корчинського облили мільйонера.
Назвавши подібний факт “безумовним хамством”, політолог наголосив, що розбиратись треба не стільки із зальотним товстосумом, скільки з конкретними хамами та їх керівником, який безпардонно обслуговує владу та похваляється тим, що десь колись вбивав людей.
Авторитетним та інтелігентним людям пан Малінкович пропонує відмовитись від участі в програмах телеканалу “1 плюс 1”, де працюють такі люди і продукуються такі програми.
Микола Княжицький, у свою чергу, думає, що лише частина влади організувала кампанію проти Сороса. “Канали, що є близькими до Віктора Пінчука, - пише журналіст, - запросили мецената в ефір. А сам Віктор Пінчук запропонував Соросу стати партнером у фінансуванні деяких проектів”.
“Крім того, - вважає Микола Княжицький, - Сорос зустрічався з Кучмою, і його стосунки з останнім є набагато кращі, ніж з Бушем”.
Решту, слухач має додумати сам, пам’ятаючи при тому, що Рік Росії в Україні формально закінчився. Мій колега Сергій Грабовський вважає подібні твердження водночас і банальними, і невірними. Висновок журналіста є результатом відвідин сайту “Русія.орг.юей”.
Сергій Грабовський
Найперше, що впадає в око на сайті russia.org.ua - так це поєднані в одному графічному символі герби України і Росії: чи то такий собі двоголовий тризуб, чи то чорнобильський орел-мутант.
Раніше це був офіційний символ Року Росії в Україні; що цей знак символізує наразі? Сторіччя Росії в Україні? Забавки московських чиновників? Чи це герб майбутньої союзної держави Укроросії, на зразок нинішньої Русобелії? Відповіді на сайті немає.
Звучить пісня
Империя, империя, империя...
Сергій Грабовський
На сайті щедро представлена інформація про офіційні контакти двох держав, про гастролі російських артистів, про успіхи бізнесменів із Москви на українських теренах.
Наприклад, російський оператор мобільного зв‘язку “Мобільні Телесистеми”, який торік купив “Українські мобільні комунікації”, себто UMC, одержав тільки в останньому кварталі минулого року чистий прибуток у $23 мільйони – квартальна виручка зросла на 18%.
На сайті вміщена також інформація щодо того, що Київ закінчує оформлення документів на передачу Москві 150 гектарів землі на території української столиці. Згідно з угодою, підписаною між Москвою і Києвом, у столиці Росії вже виділена земельна ділянка у 12 га, на якій київські будівельники створять таке собі “українське містечко”.
А з першого квітня цього року Україна збільшила квоти на імпорт російських автомобілів на 20%.
Нагадаю, що практично одночасно Президент Леонід Кучма відмовився підписати закон “Про заходи щодо розвитку української автомобільної промисловості”.
Звучить пісня
Ще не вмерла Україна, Єслі ми гуляєм так...
Андрій Охрімович
Як на мене, Сергій Грабовський трохи перегнув з музичною цитатою. Не треба було пхати співачку аж у такі неблагополучні контексти. Бо воно, хоч і “смердючка”, а таки має свій фан-клуб, у якому члени і членкині обмінюються ріжною інформацією з життя “зірки”, полюють за автографами та перекидають через Інтернет один одному звукові конвертики, зовсім не здогадуючись, що об’єднання звукозаписувальних компаній у Данії, Італії, Німеччині та Канаді нещодавно почали судову кампанію проти своїх чи не найбільших ворогів.
Цю першу хвилю позовів спрямовано проти майже двох з половиною сотень осіб, яких звинуватили у незаконному обміні музичними файлами.
Однак з’ясувалося, що розміщення в Мережі файлів, які містять захищений авторським правом матеріал, не суперечить законодавству країни.
Детальніше про це розповідає мій празький колега Сергій Драчук.
Сергій Драчук
Канадська асоціація звукозаписувальної промисловості не змогла довести порушення авторських прав майже трьома десятками осіб. Ці люди давали змогу всім, хто хоче, стягувати з Інтернету викладені ними звукові файли з піснями.
Викласти файли з особистими копіями музичних творів у публічний доступ іще не є порушити чинне канадське законодавство про авторське право. Так вирішив суддя Федерального суду Канади Конрад фон Финкенстайн. Адже ті, хто це зробив, не продавали ці свої записи й не поширювали їх самі.
На думку судді, це те саме, як коли бібліотека виставляє копірку для відвідувачів у приміщенні, де повно захищених авторським правом матеріалів.
Звукозаписувальна промисловість усього світу вже кілька років скаржиться, що й вона сама, і автори втрачають мільярди доларів. Причина їхніх нещасть, за їхнім твердженням, у тому, що мільйони людей кинулися ділитися в Інтернеті файлами, записами музичних творів через програми обміну на кшталт широко відомої нині “Казаа”.
За підрахунками, обсяги законного продажу продукції звукозапису в світі за 2002 рік упали майже на сім з половиною відсотків.
У Сполучених Штатах Америки минулого року було подано понад півтисячі позовів проти тих, хто обмінювався файлами. Найчастіше звинувачені мусили заплатити від тисячі до двох тисяч доларів відшкодування. Загалом у США притягнено за це до суду майже дві тисячі осіб.
Нині за справи проти тих, хто незаконно обмінюється музикою в Інтернеті, скоординовано взялися асоціації звукозаписувальної промисловості ще трьох країн, крім згаданої Канади: Німеччини, Італії й Данії. Координацію взяла на себе Міжнародна федерація звукозаписувальної промисловості.
Для початку звинуваченим буде надіслано листи з пропозицією припинити незаконну діяльність і добровільно заплатити відшкодування. У разі відмови їм загрожують судові позови.
Головний радник і виконавчий директор Міжнародної федерації звукозаписувальної промисловості Аллен Диксон каже, що це лише перше скоординоване зусилля. Наступними місяцями в різних країнах буде ініційовано нові хвилі справ проти найбільших порушників авторського права.
Андрій Охрімович
Думаю, що тема порушення авторських прав мала би схвилювати мережевих “мордобойщиків”. Тим не менше першоквітневі форуми не відзначились особливою оригінальністю.
Хіба що провокативні інсинуації поступилися місцем відвертим містифікаціям. То Медведчук збирається повернути Соросу всі гроші, які начебто в нього позичав, то розвідка російського Чорноморського флоту розробляє етнічні заворушення у Криму. Ба, навіть нафту знайшли, зрозуміло, в Одесі.
А то й взагалі на політичному форумі випурхує загрозливий меседж невідомо від кого, невідомо кому, невідомо про що: “Недовго музикантам грати, недовго фраєрюзі танцювать. Згадає ще 2000-й рік”.
Справедливості ради треба зазначити, що велика частина форумних концептуалістів і в мирний час не вражають адекватністю. А тут ще й темку підкинули: чи то клейова, чи то майонезна атака на Сороса.
І тут воно закудахтало, завило, загойкало... Відповідно, санітар Віктор Недоступ мчить до “Палати № 6” з гамівною сорочкою у руках. Робота така, “панімаєш”.
Віктор Недоступ
На політ-форумі “Української правди” один з відвідувачів захоплено вигукує: “Наша відповідь Соросу!” І підносить акцію братчиків як “відповідь Чемберлену”, а навздогін висвячує виконавців на сан борців за ідею.
Відвідувач на ім’я Козак поставився до цього скептично: “Тепер можна остаточно ідентифікувати хто є хто. Медведчук найняв шісток, а наші розумники цю ганьбу нахвалюють. Краще б Черномирдіна облили. Але не можна – хазяїн...”
На сайті “Мадан.Орг” такий собі Ірландець поглиблює скепсис: “Коли біля пам’ятника Шевченку били Корча, то ніхто не наважився заступитись за свого фюрера. Вони всі сміливі, коли знають, що їм за це нічого не буде. Жлоби, одним словом...”
Втім, на іншій гілці форуму вигулькнуло повідомлення, що виконавців акції оперативненько виперли з “альма матер”, Київського політехнічного.
Тим часом на форумі “Гала-порталу” цю останню новину заперечують. А на форумі “Українського порталу” такий собі Ріал Хонор оф Юкрейн закликає до адекватності: “Люди, охолоньте! За що ви так ненавидите Сороса? Ви що особисто очолюєте розвідку та контррозвідку і у вас є докази, що він такий небезпечний для суспільства?”
Відвідувачі видання “Фор-Ю-Ей” обговорюють антропологічний феномен ситуації.
Такий собі Урре дещо здивований гармидером довкола інциденту: “Двоє дурнів похулиганили – вперед, до відповідальності! Якщо отеє “Братство” обурене сваволею, так нема чого під цю сваволю підставлятися.” І додає: “Не знаю, що то за братство таке, але, судячи з їхніх вибриків, це спільнота юнаків, що досягли статевого дозрівання, але не зовсім дозріли у розумовому сенсі”.
На форумі російської “Правди.ру”, де приїзд Сороса пов’язали з опозиційними порухами останніх днів, такий собі Сержант Вудс вибухає іронією: “Я у захваті від тих, хто залякує народ тим, що хтось продасть українську економіку американцям. Начебто нинішня команда не робить того ж самого?”
Ментальну ситуацію, що склалася довкола клею-майонезу, у парадоксальний спосіб прочищає запитання Такого собі перехожого на форумі сайту “Бриколаж”: “Постколоніальну ситуацію в Україні треба вивчати. Хто-небудь підкаже чи викладається така дисципліна у вищих учбових закладах? Хоч хто-небудь проводить дослідження в цьому напрямі?” Андрій Охрімович
Моделюємо ситуацію.
Нью-Йорк. Або Мадрид. А, може, Москва. В зоопарку діти молодших класів стоять перед кліткою, у котрій сидить їжак, а вчителька їх питає:
-
Діти, це хто такий? Діти мовчать – ніхто не знає. -
Ну як же, ви ж про нього кожен день чуєте, у школі плакати розвішані... Тут один малюк з серйозною міною підходить до клітки і промовляє: -
Так ось ти який, терорист Усама Бен Ладен!
Це, ясєн май, анекдот. Але він дуже точно відображає загальну ситуацію: тероризм, як явище, все більше проникає в усі сфери життя і навіть людської свідомості. Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в “Павутині”.
Павло Вольвач
Середньоазіатські країни, що постали на уламках колишнього Союзу, зокрема Узбекистан, ще донедавна асоціювалися з дрімотністю всезагального “одобрямса”. Таліби, шахіди та інші моджахеди діяли десь в інших, хоч і не зовсім далеких краях, а тут пахло динями і стопроцентними показниками будь-яких “народних волевиявлень”.
І ось рвонуло. Причому, в буквальному розумінні. Потужні вибухи сталися в Ташкенті та Бухарі, в результаті чого загинуло біля двох десятків осіб. Далі більше: було здійснено кілька нападів на правоохоронців, підірвано пост ДАІ, в кількох житлових масивах виникали спорадичні перестрілки. Так що “лампочка Бен Ладена” все сильніше осяває колишню радянську Середню Азію.
Відблиски її сягають і до колишньої столиці Союзу Радянських Москви. Принаймні, чеченські терористи вже не раз влаштовували теракти в білокам’яній.
Наразі, як повідомляє “Кавказ.орг”, амір ісламської бригади шахідів Абдаллах Шаміль Абу Ідріс, він же Шаміль Басаєв заявив про наміри гірських боївкарів здійснювати на території Росії хімічні атаки. “Все, що можна Русні, дозволено й нам,” – говориться в заяві Басаєва.
Останньою краплею для появи цього послання стало вбивство в Катарі екс-президента Ічкерії Зелімхана Яндарбієва. “Путін сплутав Катар з сортиром,” – резюмує амір і натякає, що відтепер бойові дії проти росіян чеченський спротив може повести навіть за межами самої Росії.
Підбирається тероризм під наші креси не лише зі Сходу. З повідомлень у мережі випливає, що “Аль-Каїда” готує серію терактів в сусідній з Україною Польщі. Бен Ладен вже давно нахвалявся, що Річ Посполита стане мішенню для його ассасинів, тому польські спецслужби ставляться до загроз з усією серйозністю.
Такий ось іжак чи, скорше, дикобраз тероризму. І зовсім не в клітці.
Андрій Охрімович
І на завершення ще одна повчальна і, якоюсь мірою, екстрімна історія від Василя Симоненка.
“Чиряк на шиї в чоловіка запишався: “Чи ба, якої шани я діждався! Про мене більш за все господар дбає, Бинтами вкутує, на сонці вигріває, Щодня до мене прикладає мазь – Живу на шиї в нього ніби князь”. Розумний, бач, який! Але того й не розуміє, Що не з добра ж господар його гріє”.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
