Аудіозапис програми:
Київ, 14 квітня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі!
В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Людині зазвичай не зашкодить час від часу підліковувати себе ностальгією. На її тлі і сучасність постає якоюсь об’ємнішою, і у фактів починають з’являтися несподівані підтексти.
Звичні речі у світлі спогаду огортає присмеркова таїна тіней. Головне ж у шляхетному углиб’ї файлів пам’яті можна перевести подих, відпочити від пульсації історії. Здебільшого, не надто до неї, людини, прихильної.
Далі про пам’ять і історію київський культуролог Олександр Хоменко. Він саме повернувся з “Ностальгії”. Саме таку назву має виставка графіки Анатоля Степаненка, що експонувалась у галереї “Ательє “Карась” на Андріївському узвозі.
Олександр Хоменко
Що не кажи, а ландшафти володіють потужною силою гравітації. І то не лише карпатські, міфологізовані непростими текстами Проїхаська, а й київські. Бо як іще пояснити те, що Анатоль Степаненко, виразний експериментатор і майстер перформенсів, у циклі своїх графічних робіт наснажується енергетикою їхніх вертикалей-горизноталей.
Його ностальгія – це Київ доби Гельсінкської групи і Щербицького, коли час ніби призупинився, стишив ходу напередодні нового стрибка в невідоме.
Цікаво, що роботи митця, створені кінцем 70-х, нині, на припочаптку третього тисячоліття, видаються, сказати б, світлинами неможливих зустрічей.
“Що кращий стає Київ, то він страшніший, бо замість живого міста обернувся на маскарад, машкару вампіра, що п’є кров своїх синів і дочок,” - занотовує на тоді Василь Стус.
Воно й на правду: столиця ніби заповзялася перетравити свою недонищену в 30-ті автентику, обростаючи панельними коробками жилмасивів і номенкалтурним конструктивізмом адмінспоруд.
Проте художникові досить було пройтися середмістям чи двоповерховим Подолом, аби з УРСР випасти в іншу реальність, увійти в акустику романів Підмогильного або зустрітися з живими легендами не комерціалізованого ще Узвозу. “Закуток старого Києва”, “Дім серед дерев”, “Старі цегляні будинки”, “Похила вуличка” - тут всюди тепло дотиковість пригадування та стусівська “мушля спогадів”, що єдина оберігала душу від пекельних потвор пізнього брежнєвізму.
Потемнілі від часу двері і віконниці, мансарди, дерев’яні будиночки на вузеньких вуличках, що пролягли між праісторичних київських пагорбів, здобуваються у графіці Степаненка на знаковість діткливого проминнання і світлої печалі.
Ось “Історичний будинок на Подолі” - відблиск чванькуватого бароко. А ось “Заводська брама” - залишок індустріальної утопії початку сторіччя. Як сподівались тоді авангардисти, що з її воріт вийдуть осяйні пролетарі і збудують міста-сади.
Та відчувається в степаненківській елегійності і тривожні обертони. “Дім над котлованом”. Знайомий і зникомий світ тут застигає на межі прірви і знищення. Далі так звана реконструкція, святкування 1 500-річчя з подальшою деукраїнізацією міста, залізнолика Родіна-мать з мечем над Дніпром.
“Ласкаво просимо до пустелі реального,” – сказав би персонаж “Матриці” братів Вачовських. Чи може краще залишитися з ностальгією?
Павло Вольвач
Трохи посумувавши за проминулим Києвом, перейдімо від ностальгії урабаністичної до ностальгії сільської, солом’янострішної. І чи не біля самих витоків цієї ностальгії стоїть мамина колискова.
Вже казано-переказано про значимість для немовляти колискових пісень. Адже виховання і уява дитини про світ, в який вона з’явилася, починається саме з них.
“Мамина колисанка” – так називається нещодавно виданий вперше збірник автентичних колискових пісень, які були зібрані фольклористами в кількох регіонах України.
Ці колискові вже встигла почути Ірина Біла.
Звучить колискова
“Ой ходить сон, коло вікон, а дрімота коло плоту. Питається сон дрімоти: “Де ми будем ночувати?”
Ірина Біла
Ця колискова, що записана на Вінниччині в селі Жван нагадує дуже давні, подібні до східних зворотів, мелодії.
Взагалі в збірнику “Мамина колискова” відтворені наспіви, що були по крупинах зібрані багатьма фольклорними експедиціями в основному на теренах Поділля та Київщини. У текстах збережені особливості лексики та стилю народних виконавців, ані слова, ані мелодії колисанок не зазнали змін.
А для того, аби допомогти молодим мамам вивчити ці колискові, до аудіо-диску ще й видана книжечка з текстами та нотами цих наспівів.
Це перше видання саме автентичних колисанок, які традиційно виконувалися без музичного супроводу.
На думку організатора проекту “Мамина колисанка” Борис Скребцова, музичне оформлення не є природнім для колискової, мета якої, насамперед, приспати немовля, а не розвивати її творчу уяву і здібності.
Борис Скребцов
Не маємо автентичних колискових України, а ми маємо колискові з музичним супроводом. Тобто, це ті колискові, які не є тими медитаціями для того, щоб дитина заснула, а вони скоріше концертного плану. Вони збуджують в дитини творчий інтерес до вирішення творчих проблем, а не утилітарних, для чого, власне кажучи, колисанки і призначалися.
Ірина Біла
Музична інформація колисанок формувалася тисячами років і не схожа на популярні пісні сьогодення. Матері співали їх, схиляючись над немовлятами, і їхній спів не був розрахований на стороннього слухача, а призначений лишень для власної дитини, навколо якої снувалася ніби тоненька ниточка, спокійна мелодія маминої колискової. Саме так вважає і автор творчої частини збірки, етнограф та виконавиця колисанок Марія Пилипчак.
Через незначні кошти, які вдалося знайти на видання аудіодиску, його тираж обмежений, лише тисяча примірників. Хоча Борис Скребцов не полишає надію на повторне видання, яке б дозволило кожній породіллі Києва подарувати “Мамині колискові”. Аби саме українська прадавня колисанка з перших днів супроводжувала і була почутою не лише немовлям, але й наступними поколіннями.
Борис Скребцов
У нашому проекті був епіграф. Видатний мистецтвознавець Золтан Кодан у свій час сказав, що дитину необхідно починати виховувати за 9 місяців до народження, а потім додав: “Її матері”. Через те тих два поколінні, фактично вже два покоління втрачено початку витоків виховання дитини, і нам потрібно все це відновити. Великою місією цього проекту є повернути колискові у виховний процес, адже це є виток виховання.
Павло Вольвач
Це був організатор проекту “Мамина колисанка” Борис Скребцов, з котрим розмовляла моя колега Ірина Біла.
Погойдатися в колисці спогадів і ностальгії – це завжди щемно і так по-українському. Проте ностальгія повинна подовжуватися сучасністю, а спогад завершуватися чином. В тому числі, політичним і культурним.
2005 рік проголошений в Україні Роком Польщі. Основною метою проведення відповідних заходів у різних українських регіонах віце-прем’єр-міністр України Дмитро Табачник назвав покращення відносин між двома державами: політичних, економічних, культурних.
Народи і керівники двох сусідніх країн довго йшли до порозуміння, адже позаду сповнена пожеж, крові, людських страждань історія земель українських і польських. Позаду перерозподіли Речі Посполитої та Російської імперії, “коричнева” і “червона чума”, операція “Вісла” і Волинська трагедія. Позаду Варшавський пакт і розвал радянської імперії зла із подальшим звільненням її сателітів.
А що попереду? Це багато у чому залежить від нинішніх керівників України і Польщі, від успіхів Варшави в Європейському Союзі та демократичних змін, задекларованих Києвом.
Це залежить і від того, яким чином співіснуватимуть у європейському просторі польська та українська молодь, яка Рік Польщі в Україні вирішила відзначити “музичною тусовкою”.
У веселому україно-польсько-англомовному молодіжному середовищі побувала наша київська кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Сучасну польську музику можна вважати візитівкою цієї держави, а також і мовою спілкування митців з Польщі та з інших країн.
Українські та польські музиканти, журналісти і музикознавці рік Польщі в Україні розпочали раніше, ніж його урочисто відкрили лідери двох сусідніх держав.
Першими у Києві “десантувалися” троє акордеоністі, краківське MOTION TRIO. Нині ці віртуози–акордеоністи підкорили більшість держав на Земній кулі, а на початку березня цього року були самі скорені чарівними київськими вулицями, храмами і дніпровськими кручами. І, за словами лідера MOTION TRIO Янека Войтаровича, краса київського жіноцтва і мальовничі київські куточки стануть для музикантів джерелом натхнення на багато місяців наперед.
Після акордеоністів прийшла черга польських рокерів. Група PARRICIDE об’їздила з концертами цілу Україну. А організував цей тур у рамках “рок-н-рольного відкриття Року Польщі в Україні” гурт MENTAL DEMISE, який минулого року здійснив справжній фурор у лавах польських рок-фанів. Останні визнали український “важкий рок” найкращим чи то найважчим у Європі. І, як результат, з’явилась ідея зіграти спільні концерти в українських містах як символ молодіжного Року Польщі і як можливість відкрити Польщу з дещо нестандартного погляду, погляду молодого покоління, яке визнає себе будівничим нової європейської спільноти та новітньої європейської музики.
Отже, розповідає лідер польської групи PARRICIDE Пьотр.
Пьотр
Власне, це наш перший тур по Україні, і ми ним задоволені. Українські колеги нами опікуються добре, і українська публіка надзвичайно щира і темпераментна.
Мені здається, що такі подорожі, як наша, допоможуть молоді України і Польщі потоваришувати за сприяння музики.
Богдана Костюк
Організатор туру по Україні Едуард Єременко каже:
Едуард Єременко
Цікаво як сприймають нашу музику у різних регіонах України. Кожне місто має свої особливості і то таки цікаво подивитися, як там сприймають нашу музику, і який рівень розвитку у цьому русі, в якому ми працюємо.
Богдана Костюк
І, отже, українські і польські музиканти молодіжний рік Польщі в Україні відкрили успішно
Павло Вольвач
Рік Польщі в Україні йде відразу за широко розрекламованим свого часу Роком Росії. Сподіваємося, що колись дочекаємося і року України тут таки ж...
З надією на це програма “Віта Нова”, котру підготував і провів я, Павло Вольвач, мені допомагав звукооператор Михайло Петренко. Хай щастить! Зустрінемося!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 14 квітня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі!
В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Людині зазвичай не зашкодить час від часу підліковувати себе ностальгією. На її тлі і сучасність постає якоюсь об’ємнішою, і у фактів починають з’являтися несподівані підтексти.
Звичні речі у світлі спогаду огортає присмеркова таїна тіней. Головне ж у шляхетному углиб’ї файлів пам’яті можна перевести подих, відпочити від пульсації історії. Здебільшого, не надто до неї, людини, прихильної.
Далі про пам’ять і історію київський культуролог Олександр Хоменко. Він саме повернувся з “Ностальгії”. Саме таку назву має виставка графіки Анатоля Степаненка, що експонувалась у галереї “Ательє “Карась” на Андріївському узвозі.
Олександр Хоменко
Що не кажи, а ландшафти володіють потужною силою гравітації. І то не лише карпатські, міфологізовані непростими текстами Проїхаська, а й київські. Бо як іще пояснити те, що Анатоль Степаненко, виразний експериментатор і майстер перформенсів, у циклі своїх графічних робіт наснажується енергетикою їхніх вертикалей-горизноталей.
Його ностальгія – це Київ доби Гельсінкської групи і Щербицького, коли час ніби призупинився, стишив ходу напередодні нового стрибка в невідоме.
Цікаво, що роботи митця, створені кінцем 70-х, нині, на припочаптку третього тисячоліття, видаються, сказати б, світлинами неможливих зустрічей.
“Що кращий стає Київ, то він страшніший, бо замість живого міста обернувся на маскарад, машкару вампіра, що п’є кров своїх синів і дочок,” - занотовує на тоді Василь Стус.
Воно й на правду: столиця ніби заповзялася перетравити свою недонищену в 30-ті автентику, обростаючи панельними коробками жилмасивів і номенкалтурним конструктивізмом адмінспоруд.
Проте художникові досить було пройтися середмістям чи двоповерховим Подолом, аби з УРСР випасти в іншу реальність, увійти в акустику романів Підмогильного або зустрітися з живими легендами не комерціалізованого ще Узвозу. “Закуток старого Києва”, “Дім серед дерев”, “Старі цегляні будинки”, “Похила вуличка” - тут всюди тепло дотиковість пригадування та стусівська “мушля спогадів”, що єдина оберігала душу від пекельних потвор пізнього брежнєвізму.
Потемнілі від часу двері і віконниці, мансарди, дерев’яні будиночки на вузеньких вуличках, що пролягли між праісторичних київських пагорбів, здобуваються у графіці Степаненка на знаковість діткливого проминнання і світлої печалі.
Ось “Історичний будинок на Подолі” - відблиск чванькуватого бароко. А ось “Заводська брама” - залишок індустріальної утопії початку сторіччя. Як сподівались тоді авангардисти, що з її воріт вийдуть осяйні пролетарі і збудують міста-сади.
Та відчувається в степаненківській елегійності і тривожні обертони. “Дім над котлованом”. Знайомий і зникомий світ тут застигає на межі прірви і знищення. Далі так звана реконструкція, святкування 1 500-річчя з подальшою деукраїнізацією міста, залізнолика Родіна-мать з мечем над Дніпром.
“Ласкаво просимо до пустелі реального,” – сказав би персонаж “Матриці” братів Вачовських. Чи може краще залишитися з ностальгією?
Павло Вольвач
Трохи посумувавши за проминулим Києвом, перейдімо від ностальгії урабаністичної до ностальгії сільської, солом’янострішної. І чи не біля самих витоків цієї ностальгії стоїть мамина колискова.
Вже казано-переказано про значимість для немовляти колискових пісень. Адже виховання і уява дитини про світ, в який вона з’явилася, починається саме з них.
“Мамина колисанка” – так називається нещодавно виданий вперше збірник автентичних колискових пісень, які були зібрані фольклористами в кількох регіонах України.
Ці колискові вже встигла почути Ірина Біла.
Звучить колискова
“Ой ходить сон, коло вікон, а дрімота коло плоту. Питається сон дрімоти: “Де ми будем ночувати?”
Ірина Біла
Ця колискова, що записана на Вінниччині в селі Жван нагадує дуже давні, подібні до східних зворотів, мелодії.
Взагалі в збірнику “Мамина колискова” відтворені наспіви, що були по крупинах зібрані багатьма фольклорними експедиціями в основному на теренах Поділля та Київщини. У текстах збережені особливості лексики та стилю народних виконавців, ані слова, ані мелодії колисанок не зазнали змін.
А для того, аби допомогти молодим мамам вивчити ці колискові, до аудіо-диску ще й видана книжечка з текстами та нотами цих наспівів.
Це перше видання саме автентичних колисанок, які традиційно виконувалися без музичного супроводу.
На думку організатора проекту “Мамина колисанка” Борис Скребцова, музичне оформлення не є природнім для колискової, мета якої, насамперед, приспати немовля, а не розвивати її творчу уяву і здібності.
Борис Скребцов
Не маємо автентичних колискових України, а ми маємо колискові з музичним супроводом. Тобто, це ті колискові, які не є тими медитаціями для того, щоб дитина заснула, а вони скоріше концертного плану. Вони збуджують в дитини творчий інтерес до вирішення творчих проблем, а не утилітарних, для чого, власне кажучи, колисанки і призначалися.
Ірина Біла
Музична інформація колисанок формувалася тисячами років і не схожа на популярні пісні сьогодення. Матері співали їх, схиляючись над немовлятами, і їхній спів не був розрахований на стороннього слухача, а призначений лишень для власної дитини, навколо якої снувалася ніби тоненька ниточка, спокійна мелодія маминої колискової. Саме так вважає і автор творчої частини збірки, етнограф та виконавиця колисанок Марія Пилипчак.
Через незначні кошти, які вдалося знайти на видання аудіодиску, його тираж обмежений, лише тисяча примірників. Хоча Борис Скребцов не полишає надію на повторне видання, яке б дозволило кожній породіллі Києва подарувати “Мамині колискові”. Аби саме українська прадавня колисанка з перших днів супроводжувала і була почутою не лише немовлям, але й наступними поколіннями.
Борис Скребцов
У нашому проекті був епіграф. Видатний мистецтвознавець Золтан Кодан у свій час сказав, що дитину необхідно починати виховувати за 9 місяців до народження, а потім додав: “Її матері”. Через те тих два поколінні, фактично вже два покоління втрачено початку витоків виховання дитини, і нам потрібно все це відновити. Великою місією цього проекту є повернути колискові у виховний процес, адже це є виток виховання.
Павло Вольвач
Це був організатор проекту “Мамина колисанка” Борис Скребцов, з котрим розмовляла моя колега Ірина Біла.
Погойдатися в колисці спогадів і ностальгії – це завжди щемно і так по-українському. Проте ностальгія повинна подовжуватися сучасністю, а спогад завершуватися чином. В тому числі, політичним і культурним.
2005 рік проголошений в Україні Роком Польщі. Основною метою проведення відповідних заходів у різних українських регіонах віце-прем’єр-міністр України Дмитро Табачник назвав покращення відносин між двома державами: політичних, економічних, культурних.
Народи і керівники двох сусідніх країн довго йшли до порозуміння, адже позаду сповнена пожеж, крові, людських страждань історія земель українських і польських. Позаду перерозподіли Речі Посполитої та Російської імперії, “коричнева” і “червона чума”, операція “Вісла” і Волинська трагедія. Позаду Варшавський пакт і розвал радянської імперії зла із подальшим звільненням її сателітів.
А що попереду? Це багато у чому залежить від нинішніх керівників України і Польщі, від успіхів Варшави в Європейському Союзі та демократичних змін, задекларованих Києвом.
Це залежить і від того, яким чином співіснуватимуть у європейському просторі польська та українська молодь, яка Рік Польщі в Україні вирішила відзначити “музичною тусовкою”.
У веселому україно-польсько-англомовному молодіжному середовищі побувала наша київська кореспондентка Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Сучасну польську музику можна вважати візитівкою цієї держави, а також і мовою спілкування митців з Польщі та з інших країн.
Українські та польські музиканти, журналісти і музикознавці рік Польщі в Україні розпочали раніше, ніж його урочисто відкрили лідери двох сусідніх держав.
Першими у Києві “десантувалися” троє акордеоністі, краківське MOTION TRIO. Нині ці віртуози–акордеоністи підкорили більшість держав на Земній кулі, а на початку березня цього року були самі скорені чарівними київськими вулицями, храмами і дніпровськими кручами. І, за словами лідера MOTION TRIO Янека Войтаровича, краса київського жіноцтва і мальовничі київські куточки стануть для музикантів джерелом натхнення на багато місяців наперед.
Після акордеоністів прийшла черга польських рокерів. Група PARRICIDE об’їздила з концертами цілу Україну. А організував цей тур у рамках “рок-н-рольного відкриття Року Польщі в Україні” гурт MENTAL DEMISE, який минулого року здійснив справжній фурор у лавах польських рок-фанів. Останні визнали український “важкий рок” найкращим чи то найважчим у Європі. І, як результат, з’явилась ідея зіграти спільні концерти в українських містах як символ молодіжного Року Польщі і як можливість відкрити Польщу з дещо нестандартного погляду, погляду молодого покоління, яке визнає себе будівничим нової європейської спільноти та новітньої європейської музики.
Отже, розповідає лідер польської групи PARRICIDE Пьотр.
Пьотр
Власне, це наш перший тур по Україні, і ми ним задоволені. Українські колеги нами опікуються добре, і українська публіка надзвичайно щира і темпераментна.
Мені здається, що такі подорожі, як наша, допоможуть молоді України і Польщі потоваришувати за сприяння музики.
Богдана Костюк
Організатор туру по Україні Едуард Єременко каже:
Едуард Єременко
Цікаво як сприймають нашу музику у різних регіонах України. Кожне місто має свої особливості і то таки цікаво подивитися, як там сприймають нашу музику, і який рівень розвитку у цьому русі, в якому ми працюємо.
Богдана Костюк
І, отже, українські і польські музиканти молодіжний рік Польщі в Україні відкрили успішно
Павло Вольвач
Рік Польщі в Україні йде відразу за широко розрекламованим свого часу Роком Росії. Сподіваємося, що колись дочекаємося і року України тут таки ж...
З надією на це програма “Віта Нова”, котру підготував і провів я, Павло Вольвач, мені допомагав звукооператор Михайло Петренко. Хай щастить! Зустрінемося!
Говорить радіо “Свобода”!
