Доступність посилання

ТОП новини

“Листи на Свободу”: Українські заробітчани в світі.


Зиновій Фрис

Аудіозапис програми:

Прага, 24 квітня 2004 року

Зиновій Фрис

Говорить радіо “Свобода”!

На хвилях української служби передача “Листи на Свободу”. Перед мікрофоном Зиновій Фрис.

Вітаю Вас, дорогі радіослухачі!

Романа Ес

Схоже, що я схожу з розуму, бо я працюю без вихідних, з 24 до 24. Я хочу сказати, що то вже не до витримування. Колись я вже робила революцію і казала, що я вже кидаю її, хочу сказати “під три чорти”, бо я вже не маю сили, то не виносимо.

Які проблеми? Всі ті самі: ще одного сина оженити, хату добудувати, ще щось заробити, поки знайдеться якась робота на Україні. Так що до пенсії мені ще робити і робити. Оце і все, немає ніякого просвіту.

Любов Онишко

Це таке бути свідомими, щоб знати, якщо кажуть Кучма і зняв свою кандидатуру, то він ставить свого наставника. А то саме, що ніби Кучма, тому що буде та сама політика.

Зиновій Фрис

У нашій сьогоднішній передачі Ви, зокрема, почуєте звукові листи українських заробітчан.

Тамара Боднарчук

Ви знаєте, що я Вам скажу. Я ніколи не думала, що вибори бувають чесними. Це перше. Якщо я не думала так раніше – не буду думати, що й зараз, оце моя відповідь.

Зиновій Фрис

Повністю ці та інші звукові листи дещо пізніше. А розпочати я хотів би з листа нашого слухача Олега Чернявського з Сум. Свого листа він надіслав електронною поштою.

Пане Зиновію, Ви колись доволі часто розповідали про життя українських заробітчан, зокрема, в Італії. Особисто я в Італію не хочу. Я б з задоволенням влаштувався, приміром, у Чехії. І значно ближче та й мова все ж слов’янська. Завжди легше порозумітися. Чи не могли б Ви щось порадити? Впевнений, що цим могли б скористатися і багато інших моїх співвітчизників, котрим в Україні набридло працювати за копійки.

Заздалегідь вдячний Вам.

З повагою, Олег Чернявський, місто Суми.


Пане Чернявський, мені дуже важко радити щось Вам. Ви не вказали ні віку, ні фаху. Якщо Ви хочете працювати на будові, то це одне, якщо, приміром, лікарем, то це інше, хоча і те і друге вимагатиме певних випробувань.

Скажу Вам чесно, що не всі витримують ті поневіряння, які доводиться пережити українським заробітчанам і, до речі, не лише в Чехії.

Романа Ес, вона родом з Львівщини. Кілька років живе і працює в Італії. Послухайте її.

Романа Ес

Схоже, що я схожу з розуму, бо я працюю без вихідних, з 24 до 24. Я хочу сказати, що то вже не до витримування. Колись я вже робила революцію і казала, що я вже кидаю її, хочу сказати “під три чорти”, бо я вже немаю сили, це не виносимо. Людина в депресії, коли весна, то нема гіршого.

Які проблеми? ніяких проблем, всі ті самі: ще одного сина оженити, хату добудувати, ще щось заробити, щоб мати, поки знайдеться якась робота на Україні. Так що до пенсії мені ще робити і робити. Оце і все, немає ніякого просвіту.

Тому в 45 років, що я тепер почну робити? Викладати? Де? Хто мене візьме? Я лишила таку роботу, я працювала викладачем в медучилищі. В мене була ставка 60 доларів. Я лишила ту роботу. Я лишила для того, щоб тут по-італійські говорити і мити італійські задниці, пардон. От і все. Така в нас ситуація.

Тепер я онука буду мати. Я вже бабуся. В червні місяці десь має бути онук. Мені сьогодні прислали повідомлення, що бабцю, Ви нам потрібні здорова.

Зиновій Фрис

Пані Романа поїхала до Італії тоді, коли її синам було 17 і 19 років.

Романа Ес

І від чужих людей, як я приїхала, то перше, що мені сказали: “Ти гарно виглядаєш, але які в тебе хороші діти, як один так і другий були без тата і мами прекрасні діти”. Що двоє були 2 хлопці. Одному було 17, другому 19, як вони залишилися взагалі самі вдома. 2 роки самі господарювали, вчилися, вели хату, господарство. Молодці!

Я можу сказати, що в тому відношення я щаслива, що я виховала хороших дітей, і що саме головне, що я від них почула подяку: “Мамо, дякує Вам, бо то Ваша заслуга!” Для мене більшого не треба.

І як тепер молодший син дзвоне до мене і каже, що мамо, Вас не вистачає. Що ще можна сказати? Заради них я тут. Заради них поїхала, щоб вчилися, щоб вивчилися. Одному вже дала хліб в руки, оженила, можна сказати, на свої ноги поставила. Тепер ще молодшого, якось то буде.

І то дає Бог ще сили, бо інакше б забралася, чи поїхала, бо негодна, вже не витримую, нерви здають, хочу хату на селі закінчити, хочу весілля молодшому зробити та ще й роботу йому знайти. В нас на Україні всюди треба гроші. Як маєш гроші, то можеш щось робити, аби людиною себе почувати, тому що з пустою кишенею почуваєш себе пустою шматою, що під порогом лежить. І саме головне, що все життя старався до чогось і, щоб в голові все було, щоб до культури пхався, але що, кому то потрібно. Нашій державі ми не потрібні абсолютно. Наша держава не знає про кого дбає і про що думає. Не знаю, не бачу просвіту взагалі ніякого. Нема в глибині тунелю того світлу взагалі, яке б тримало. На жаль.

Зиновій Фрис

Готуючи цю передачу, я зателефонував до Тамари Боднарчук з Полтави. Вона також вже кілька років працює в Італії. І я останній раз телефонував їй більше року, мабуть. Тоді, пам’ятаю, вона збиралася в Україну. І ось, телефонуючи, я був чомусь упевнений, чи майже упевнений, що вона, якщо б була в Україні, то вже, мабуть, повернулася, як це дуже часто буває з українськими заробітчанами. І справді.

Тамара Боднарчук

Що я можу сказати? Просто сказати, що гроші скінчились, то цього недостатньо. Маю сказати друге, що не бачу перспективи для мене, тому що я вже не дуже молода. Подивилася на життя моїх дітей і бачу, що без мене вони пропадуть.

Зиновій Фрис

А як, пані Тамаро, Україна, Полтава, чи щось потішило Вас там?

Тамара Боднарчук

Потішило таке, що, скажемо, моє місто моя Полтава покращало, покращало набагато. І бачу я, що друге покоління, прийшли нові люди. Не тільки нові українці, які мають гроші (і називаються нові українці, тому що мають гроші), а й нові люди, нове покоління, таке, як 25-30 років, ці люди не знали часів соціалізму, комунізму.

І це дуже добре, тому що, я розмовляла з молоддю і вони кажуть, що ми тільки пам’ятаємо, що раніше можна було з мамою із папою їздити на море і на це було гроші.

Зиновій Фрис

Ось, власне, на цьому місці я, мабуть, закінчу ту частину, яка стосується відповіді на запитання слухача Олега Чернявського з Сум про заробітчанство і заробітчан.

Заробітчанство за неофіційними даними торкнулося вже майже, а може більше 7 мільйонів українських громадян. 7 мільйонів – це населення всіх трьох балтійських країн: Латвії, Литви і Естонії.

Якщо ж конкретно говорити про українських заробітчан, зокрема, тих, що працюють, скажімо, в Італії, не варто думати, що вони тільки й те роблять, що скаржаться на свою долю. Ні, це було б несправедливо по відношенню до них.

Українці в Італії, з якими мені багато доводилося спілкуватися телефоном, на жаль, лише телефоном, крім того, що заробляють непогані гроші (800-900 євро на місяць), вивчають країну, зустрічаються з земляками в дні свят, в дні народжень та при цьому, звичайно ж, сумують. Бо в Україні діти, батьки, чоловік, дружина, та що там казати – чужина є чужина, навіть, якщо там дуже добре.

Українці закордоном, якщо є така можливість уважно стежать за тим, що відбувається в Україні зараз, за 6 місяців до президентських виборів.

Любов Онишко, вона родом з Львівщини дуже переймається буквально всіма українськими проблемами: і хто буде президентом, і що кажуть політики з того чи іншого приводу.

Днями я зателефонував пані Онишко до Мілана. І перше моє запитання торкалося майбутніх президентських перегонів, точніше чи вірить вона в те, що перегони ці будуть чесними.

Любов Онишко

Важко повірити в те, що будуть вони справедливими. Річ у тім, що ще все-таки дуже мала активність народу. І якби ще був народ організований і сильніший, то вони б, може, змусили зробити їх справедливішими. А поскільки якось все-таки люди байдужі ще до тих справ державних, то думаю, що ті темні сили будуть мати воювати на повну силу і не дуже будуть мати людей, які будуть тому протистояти і заважати. Хоч би мені дуже хотілося, щоб вони були справедливі, щоби перемогли справді сили добрі і, які би хотіли щось зробити для свого народу. Важко повірити в те.

Зиновій Фрис

Скажіть, будь ласка, а що можуть в цій ситуації зробити пересічні українці?

Любов Онишко

Все-таки бути свідомими і знати, якщо навіть і Кучма, як то кажуть, зняв свою кандидатуру, то він ставить свого наставника. А то те саме, що й ніби Кучма, тому що буде та сама політика. Якби народ зрозумів, якщо б було більше інформації, аби більше до них доходила інформація правильна, що все-таки демократичні сили єдині, які можуть щось змінити на краще народу. Звичайно, було б добре.

І я собі думаю, що все-таки треба ще просити світ і Захід, щоб вони своєю присутністю, своїм контролем, може, якось би краще контролювали, допомагали робити ті вибори справедливими.

Що, якщо навіть в нас і знайдуться лідери, які би могли організувати людей. І практика вже показала, що державні силові структури їх просто вже на якійсь час забирають, як то кажуть, з поля зору, з тої боротьби. А народ сам без поводарів.

Треба просити Захід про поміч. Я собі думаю, що є ще якісь там організації. Тим більше, що вони приїжджають у країни, щоб спостерігати, як вибори відбуваються. Може, не втручатися, так просто контролювати, то принаймні, масово бути і присутнім, я думаю, вже хоч та присутність втримає, не дуже вже так фальсифікувати ці вибори.

Зиновій Фрис

А хто Вам особисто найбільше з нинішніх політиків імпонує і чому?

Любов Онишко

Імпонує мені найбільше, звичайно, Юлія Тимошенко своєю якоюсь такою мужністю, величезною волею змінити ту державу, тому що бачиться, що вона любить свою державу і народ, вболіває за її долю.

І, власне, в кожному її виступі це відчувається, людина знає, що і як треба робити, якими способами можна зробити. Вона мені імпонує дуже. І бачу її як особистість сильну, хоч вона і жінка, але береться до боротьби, як то кажуть з сильними мужчинами і по-чоловічому практично так, з тими темними силами.

Зиновій Фрис

Знаєте, що нерідко можна почути, що добрим президентом може бути лише представник від демократів. Мовляв, що серед провладних представників такого доброго кандидата немає. Чи Ви поділяєте таку точку зору?

Любов Онишко

Я вже над цим питанням думала. Я одного разу прочитала дуже гарні матеріали про кадрів ще Радянського Союзу, як вони підбиралися, як була відповідальність і багато-багато таких позитивних речей, які для мене відкрилися буквально з тих матеріалів.

І все-таки попри там всі критики, звичайно, що люди були розумні, що організатори були, які могли, як то кажуть вести, тому що Україна була величезна. І, звичайно, треба було бути дуже добрими спеціалістами, тому що, може, була помилкова та загальна політика держави, але все-таки багато є таких кадрів, що вони дійсно би могли якось повести народ.

Єдине, що вони є незалежні від тих корумпованих, щоб вони могли дбати за народ, чи вони так вже пов’язані в цій системі, там, де всі між собою тою корупцією, тим бізнесом темним, тіньовим. Тому я сумніваюсь. Але ще є кадри хороші, може, навіть і багато порядних людей, які би хотіли змін. Я думаю, що й є між ними. От і як їх правильно визначити?

Я так думаю, що все таки з тією стороною не можна казати, що от ми демократи і абсолютно відділяємося від тих всіх соціалістичних і тих партій. Треба між тими і тими знаходити людей, які хочуть там змінити щось, які хочуть кращого життя для України. От, як би так вони змогли вибрати з тих про радянських, хай вони там мають минуле, але, якщо вони можуть повести за собою народ, якщо вони є “завісами” своєї справи, вони б разом і ті і ті змогли щось зробити.

Я собі вже теж над цим думала. Як так лише Ющенко і з тим оточенням, що вони то з ним, то вже там переходять в інші табори, в інші партії, бо десь їх там заманили якимись грішми. І з тої причини я навіть і не знаю. Тому що говорити то одне, а робити, то є зовсім інші речі. І, звичайно, що не можна так відкидати в минуле і той весь досвід, що був, що Україна була величезною, треба було дійсно головастих людей, щоб то все, хоч менш міг давати тому всьому лад.

Зиновій Фрис

Дякую. Нагадаю, що це була пані Люба. Вона вже 4 роки працює і живе в Італії на заробітках.

В ефірі української служби черговий випуск “Листів на Свободу”. Ми говоримо, зокрема, про тих українців, що працюють закордоном, про так званих заробітчан.

Любов Онишко з Мілану вже говорила про те, що не вірить в те, що президентські перегони будуть чесними. Цієї теми я торкнувся і в розмові і ще з одною тимчасовою італійкою Тамарою Боднарчук. Її вже ви чули сьогодні.

Так ось, з приводу чесності чи нечесності цих виборів пані Тамара сказала таке.

Тамара Боднарчук

Ви знаєте, що я Вам скажу. Я ніколи не думала, що вибори бувають чесними. Це перше. Якщо я не думала так раніше – не буду думати, що й зараз, оце моя відповідь.

Зиновій Фрис

А хто на Вашу думку, пані Тамаро, буде новим президентом України.

Тамара Боднарчук

Не знаю, що Вам сказати. Може, Віктор Ющенко. Не знаю як прогнозувати. Він персона дуже серйозна, молода, перспективна. Ближче я його не знаю.

Зиновій Фрис

Ось така моя розмова з Тамарою Боднарчук. Вона вже кілька років живе і працює в Італії.

А Романа Ес з приводу політичної ситуації в Україні, президентських виборів, хоч і попередила, що нічого не знає, все ж висловила доволі раціональну думку.

Романа Ес

Я нічого не знаю, що у нас на Україні робиться. Тому що я не виходжу, преси зараз абсолютно не маю, не маю ніяких думок. Наскільки я знаю нашу ситуацію на Україні, то зараз всі люди, якщо і будуть когось обирати, то будуть обирати менше зло: той, який зробить менше зло, не той, який краще, а який зробить менше зло. Поки в нас таке буде, то на Україні у нас немає що чекати кращого.

Я взагалі велика песимістка. Я вже не надіюся. Бачачи ту всю ситуацію, чуючи, що говорять наші жінки тут, ті, що в Італії вже роками, то надії на краще ніж вже не бачить і дуже всі в безнадії. Єдине, що можна сказати.

Олександр

Добрий день. Мене звати Олександр. Я дзвоню вам з італійського острова Сардинія. Від мене та моїх співгромадян, які тут знаходяться на заробітках я хочу вам подякувати за дуже правдиву інформацію, яку ви передаєте в ефір. Ми кожного вечора з нетерпінням чекаємо на ваші передачі.

В ваших передачах не раз називалися цифри, що за приблизними даними за межами України працює біля 7 млн. наших громадян. І ми б хотіли б вас попросити, щоб ви більше в своїх програмах висвітлювали події, які відбуваються за межами України з нашими заробітчанами, проблеми, пов’язані з візами, з легалізацією.

Адже не секрет, що більшість людей працює нелегально, отримуючи найменшу заробітну платню, виконуючи найважчу роботу.

Дякую вам, за те, що ви мене вислухали. Хочу побажати вам сумлінної праці на благо нас всіх.

Зиновій Фрис

Ось такого звукового листа надіслав нам Олександр з італійського острова Сардинія.

Дякую Вам, пане Олександре за Вашого звукового листа. Ми неодмінно, і в “Листах на Свободу”, я думаю, що і в інших передачах порушуватимемо проблеми українських заробітчан.

7 млн. – це справді не жарт. Пишіть і ви нам, пишіть про свої проблеми, про свій досвід перебування, виживання закордоном. З нетерпінням чекатимемо ваших листів.

Наша адреса: місто Київ, Головпоштамп, а/с 496.

Наша адреса в Празі: вул. Виноградська, 1, Прага-1, Чехія.

Ви можете також написати електронного листа, якщо ж ви, звичайно, маєте доступ до Інтернету. Наша сторінка в Інтернеті: www.radiosvoboda.org. Там ви знайдете електронні адреси всіх наших працівників.

Це все, дорогі слухачі, на сьогодні. Наша передача добігає кінця. Її готував і вів Зиновій Фрис.

Хотів ще сказати, що в понеділок у повторі “Листи на Свободу” звучать не о 6 годині ранку, як завжди це було, а о 6:30. Візьміть це, будь ласка, до уваги.

Дякую Вам.

Хай Вам щастить, хай щастить Україні!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG