Аудіозапис програми:
Київ, 14 червня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Чи говорять музи в сезон літніх відпусток, коли нарід переважно пакує валізи і вивчає пропозиції туристичних фірм? Пам’ятаєте рекламу: “На, обирай сам!”
Виявляється, таки говорять. Підвищена сонячна активність для муз, схоже, тільки зайвий допінг.
Як запевняє Богдана Костюк, українське образотворче мистецтво щодня поповнюється новими іменами, ідеями, образами. Але завжди у центрі креативної уваги художника була і залишається людина, адже саме людина є творцем і носієм історії, державності, духу... ну і всього такого.
Малярові з міста Калуш Орестові Костіву вдається показати складність і різноманіття людської душі – з верх усякої соціальної убогості, попри будь-яких негараздів.
Художника знають у багатьох державах як одного з новаторів у сучасному образотворчому мистецтві. А новаторство його полягає у намаганні поєднати всесвіт з буденністю, дух із довкіллям, живопис із музикою. Богдана Костюк розповідає про новий проект маляра.
Богдана Костюк
Від біблійних часів людський дух перебуває у боротьбі добра і зла, у вічному пошуку істини. В образах Ореста Костіва немає гармонії – вони зламані, покручені, але прекрасні у своїй спробі подолати перешкоди і перемогти негаразди, скруту, буденність.
Люди ніби танцюють, викликаючи з глибин пам’яті якісь прадавні знання, досвід попередніх поколінь, і у цьому пошуку поєднуються дух і матерія, колір і звук. І народжується дивна суміш сплеску почуттів і руху, тіла і мелодії.
Слово Орестові Костіну.
Орест Костів
Тональність звуку і тональність кольору – це речі подібні. Не даремно латиняни казали: “Поезія – це той самий живопис і поезія – це таж сама музика”. Це є синтез. І все наше життя говорить про те, що ми здатні щось імпровізувати, над чимось фантазувати, домислювати щось, а це творчі якісь моменти, бо сугестивного в нас дуже багато.
Я під такими враження перебуваю, що, здається, я можу це змалювати – виникають певні образи, певні кольорові якісь асоціації. Але не завжди вдається, не те, щоб віддзеркалити, а не вдається навіть сотої долі, тисячної долі вловити того, що виникло в уяві під час прослухування якоїсь мелодії, якоїсь музики.
Богдана Костюк
Орест Костів сподівається, що художньо-музичний проект розшириться, що до нього долучаться інші митці: маляри і музиканти. А це допоможе піднести українське мистецтво на новий рівень, вивести його у широкі мистецькі світи.
Павло Вольвач
Взагалі то сонце - річ небезпечна. Нагріє, знаєте, і людина, розімлівши, випадає із реалій і відлітає на прогрітих крилах ностальгії кудись зовсім далеко...
Щось подібне трапилося із “культовим” в квадраті Юрієм Іздриком, письменником та редактором часопису (не аби якого, а, звісно ж, теж “культового”) альманах “Четвер”, якщо знаєте...
Пан Іздрик, схоже, може стати тричі культовим, поза як на кшталт людей Ренесансу, не обмежує свій талант однією цариною.
Всіх своїх вмінь Юрко на загал не виносить, але екзальтовані панночки, зачаровані його творчим генієм, розкопують все нові й нові подробиці біографії. Скажімо, чи не збирав у дитинстві чільник “станіславського феномену” іграшкові автомобільчики?
Але наразі про інше. І про це інше в матеріалі Юки Гаврилової.
Юка Гаврилова
Всі знають Ю.Іздрика як письменника і видавця культового часопису альманаху “Четвер”. Мало хто сьогодні пам’ятає, що Іздрик ще і колись прагнув посвятити себе музиці і досить вдало почав розробляти цю культурну ділянку, написав навіть фортепіанний концерт.
Я спробувала спровокувати метра на спогади про його музикантське минуле і ось що з цього вийшло:
Юрко Іздрик
Маючи років 20, я сидів практично на джазі і досидівся до цього, що зараз джаз майже не можу слухати. Поява маленької дитини спровокувала те, що я більше слухаю класику, бо не хочеться дитину нервувати.
Наразі зараз немає ніяких музичних амбіцій, тому що я втратив всі свої технічні навики гри на інструментах, і це вже не відновити.
Юка Гаврилова
А в голові щось народжується?
Юрко Іздрик
Ні. Це в мене, очевидно, є такий фізіологічний нерв між руками і мозком, тобто, коли руки працюють коло клавіш, тоді і голова працює. Але з мороку минулого виринув мій перший фортепіанний концерт, який в мене був записаний на єдиний примірник, і мені його переписали на цифру. Оскільки то музика, яку я не радив би нікому слухати, не покуривши гашишу, то я думаю, що якщо це вже є в цифрі, може на старості я насправді взявся б за освоєння цифрових технологій.
Мої музичні амбіції. Те, що в мене залишилося з музичних амбіцій, - це, власне, підзаписи, які в мене ще залишилися. В мене є така мрія колись показати чи подарувати, чи віддати просто якимось кльовим музикантам. Бо скільки амбіцій виходять на одне, що в мене було кілька, мені здається, хороших музичних тем і декілька хороших ідей, які нормальні професійні музиканти чи кайфові, чи просто драйвові могли використати і зробити з цього якесь хороший продукт.
Юка Гаврилова
До того ж, молоді драйвові, шикуйтесь під роздачу – дядько Іздрик дасть вам свого музичного матеріалу.
Павло Вольвач
Не відомо, чи спроможеться на власних біографів Олесь Коляда, бердичівський композитор і співак, чиї шляхи рідко пролягають до гомінких столиць. Хоча, свого часу, був він і солістом славнозвісних “Сябрів”, і в Росконцерті працював, і лауреатом всіляких фестивалів був. А від 86-го року розпочав власну концертну діяльність з програмою “Людина-оркестр”. Хто зна, чи не зродиться в майбутньому ще й “бердичівський феномен” на кшталт “станіславського”?
Втім, це все наші дозвільні кпини. Для серйозу ж послухаймо Олеся Коляду.
Олесь Коляда
Я пишу музику про життя, про все: про моїх земляків, про Україну, про жінок, без яких я не уявляю собі життя. Зараз я багато працюю для дітей. Зараз виходить три моїх нових збірки, які називаються “Веселочка”, “Джерельце” та “Первоцвіт”. А для кого нам жити? Для дітей.
Павло Вольвач
Так, для жінок і для дітей. Ви вже свою формулу життя озвучили.
Пане Коляда, а як жанрово Ви визначили б свій доробок?
Олесь Коляда
Я займаюся циклічною музикою. Це я беру одну тему, наприклад, материнську тему, і я написав не одну, не дві пісні, а на різні вірші писав на одну тему. І так далі: про спорт, про Україну, дитяча тема.
Народний артист Степан Фіцич, провідний соліст Національної української опери, буде виконувати твір на вірш мого славного земляка М.Ф.Сингаївського.
О.Грек, О.Бакуменко, О.Кавуненко – мої три нові співавтори. Напевне і пісня народжується, коли я бачу, що людина хороша. Кожна людина, яка послухає мої пісні, зрозуміє, що я пишу виключно для добрих, сердечних людей.
Мені приємно, що українці знають мою музику не тільки в Україні, а там з Прибалтики дзвонять і дякують. От мені приємно, що українці десь там слухають мої пісні. Зокрема, Санки-Петербург запросив мене на зустрічі. Було 8 творчих зустрічей. Українців там 150 тисяч населення (з нелегалами значно більше), і вони дуже гарно мене зустріли.
На жаль, немає в мене студії. Щоб була б в мене студія, все було б по-іншому. Ну, ще не прийшов той час.
Павло Вольвач
Будемо сподіватися.
Від славного Бердичева, де ще, здається, не вщухли оплески на ювілейному концерті пана Коляди, майнемо на Київщину.
Як колись мовилось на Українському радіо, “хорошіє і квітне село Літки”. Нам саме сюди.
Ошатні хатки, а ген вдалині, за, до кінця ще не розтягнутими колгоспними чи, то пак, “каеспешними” фермами, мріють безмежні лани. І дві постаті даленіють в полях під чарівну мелодію сопілки.
Один з них, із польових блукальців, Віктор Терещенко. Сопілка саме в його руках - незвичайна сопілка, якої немає ні в кого в світі, з потрійними голосниками. А поруч із мікрофоном та диктофоном, а також із лантухом під пахвою, наготованим про всяк випадок, наш колега Володимир Ляшко.
Послухаймо його розповідь.
Грає сопілка
Володимир Ляшко
Так звучить подвійна сопілка, зроблена вмілими руками Віктора Терещенка. А ось так потрійна.
Грає сопілка
Володимир Ляшко
“І подібного інструменту, - каже майстер, - ніде в світі немає”.
На такій потрійній сопілці очевидно грати складніше?
Віктор Терещенко
Звичайно складніше. На ній можна грати і як на звичайній сопілці.
Грає сопілка
Віктор Терещенко
Можна грати як на двох.
Грає сопілка
Віктор Терещенко
А можна вставляти епізодично триголосся.
Грає сопілка
Віктор Терещенко
Саме цікаве, що зла людина на потрійній не заграє, бо там треба тільки посміхатися, щоб губи широко були. Так що грати тільки з посмішкою треба.
Володимир Ляшко
“Сопілки з подвійними голосниками винайшов Дмитро Деменчук, музика з хору імені Григорія Верьовки,” - розповідає Терещенко. Він достеменно знає історію цього дивного інструмента, який знайшов широке відображення у міфології різних народів і міцно переплівся з історіями про потаємне людської психіки і передачі несвідомого.
Віктор Терещенко
Я розробив інструкцію як на ній грати на два голоси, на три.
Володимир Ляшко
А з якого матеріалу Ви її зробили?
Віктор Терещенко
Це вільха. Це верба. Подобається верба – вона обробляється гарно і звучить гарно. Краще, ніж з твердого дерева: груша, абрикос. Але там тяжко. Але з твердого дерева звучить краще.
Володимир Ляшко
Говорять, що найкраще вивчати музичну грамоту дітворі, користуючись сопілкою. Це так?
Віктор Терещенко
Коли я закінчив інститут, то сопілка – це для мене Божий інструмент, від Бога.
Володимир Ляшко
А інститут який Ви закінчували?
Віктор Терещенко
Київський Драгоманова, бувший Горького, музпед.
Коли я прийшов в школу, то у нас на першому місці математика, фізика, хімія. А я думаю, що людина повинна вміти читати, писати, співати, танцювати, малювати і грати на якомусь інструменті. Так повинно бути.
Володимир Ляшко
Цього кредо вчитель музики і співів Віктор Терещенко дотримується все своє життя: і коли впродовж двох десятиліть вчителював в одній з Броварських шкіл і тепер, коли виготовляє сопілки: кому у подарунок, а коли й на продаж, бо дуже вже скупа вчительська пенсія.
А в школі й зараз пам’ятають, як Терещенко виготовив з пластмаси 40 сопілок і вчив дітвору грати. Частину уроку школярі вивчали нотну грамоту і співали, а другу грали на сопілках.
Віктор Терещенко
Сопілка розвиває координацію рухів, слух розвиває, доброту розвиває. В мене всі грали. Цікавий момент: краще грали важкі діти.
Володимир Ляшко
“Можливо, такі діти, - розмірковує вчитель, - глибше відчували красу музики і сильніше прагнули до щастя і добра”.
“Життя змінюється на очах, - каже вчитель, - приходять нові звичаї, нові захоплення: телевізор, комп’ютер, різна електроніка заполонили наші вечори”.
Віктор Терещенко
Тоді заповнювали баяном, гармошкою, співом. Вийдеш вечором – там десь співають на лавочці, на колодках, а зараз цього немає. Навіщо співати, коли є дуже гарний запис?
Володимир Ляшко
У 60 років до Віктора Терещенка знову повернулася молодість, і він знову став батьком.
Віктор Терещенко
Так Бог розпорядився. У мене молода дружина і мені подарувала молодих синочків: старший Іванко, а меншенький Валя.
Дуже хочу, щоб вони грали. Дуже.
Володимир Ляшко
На прощання вчитель заграв свою улюблену мелодію. В ній переплелися мрії про щастя своїх синів і давні українські міфи “Лісової пісні”, які, зрештою, теж про людське щастя.
Грає сопілка
Павло Вольвач
Що не кажіть, а літо наспіло. А там уже хто на що наснажиться: хто на фортепіанний концерт, хто на сопілку, хто на слив’янку. Я особисто надаю перевагу пиву. У літню спеку якраз те, що треба. А прилетять музи... Що ж, музи не мухи, теж відмахуватися не будемо.
На цьому розкланююсь і даленію. І вам, як мовиться, не хворіти. Щасти!
Це була “Віта Нова”.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 14 червня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Чи говорять музи в сезон літніх відпусток, коли нарід переважно пакує валізи і вивчає пропозиції туристичних фірм? Пам’ятаєте рекламу: “На, обирай сам!”
Виявляється, таки говорять. Підвищена сонячна активність для муз, схоже, тільки зайвий допінг.
Як запевняє Богдана Костюк, українське образотворче мистецтво щодня поповнюється новими іменами, ідеями, образами. Але завжди у центрі креативної уваги художника була і залишається людина, адже саме людина є творцем і носієм історії, державності, духу... ну і всього такого.
Малярові з міста Калуш Орестові Костіву вдається показати складність і різноманіття людської душі – з верх усякої соціальної убогості, попри будь-яких негараздів.
Художника знають у багатьох державах як одного з новаторів у сучасному образотворчому мистецтві. А новаторство його полягає у намаганні поєднати всесвіт з буденністю, дух із довкіллям, живопис із музикою. Богдана Костюк розповідає про новий проект маляра.
Богдана Костюк
Від біблійних часів людський дух перебуває у боротьбі добра і зла, у вічному пошуку істини. В образах Ореста Костіва немає гармонії – вони зламані, покручені, але прекрасні у своїй спробі подолати перешкоди і перемогти негаразди, скруту, буденність.
Люди ніби танцюють, викликаючи з глибин пам’яті якісь прадавні знання, досвід попередніх поколінь, і у цьому пошуку поєднуються дух і матерія, колір і звук. І народжується дивна суміш сплеску почуттів і руху, тіла і мелодії.
Слово Орестові Костіну.
Орест Костів
Тональність звуку і тональність кольору – це речі подібні. Не даремно латиняни казали: “Поезія – це той самий живопис і поезія – це таж сама музика”. Це є синтез. І все наше життя говорить про те, що ми здатні щось імпровізувати, над чимось фантазувати, домислювати щось, а це творчі якісь моменти, бо сугестивного в нас дуже багато.
Я під такими враження перебуваю, що, здається, я можу це змалювати – виникають певні образи, певні кольорові якісь асоціації. Але не завжди вдається, не те, щоб віддзеркалити, а не вдається навіть сотої долі, тисячної долі вловити того, що виникло в уяві під час прослухування якоїсь мелодії, якоїсь музики.
Богдана Костюк
Орест Костів сподівається, що художньо-музичний проект розшириться, що до нього долучаться інші митці: маляри і музиканти. А це допоможе піднести українське мистецтво на новий рівень, вивести його у широкі мистецькі світи.
Павло Вольвач
Взагалі то сонце - річ небезпечна. Нагріє, знаєте, і людина, розімлівши, випадає із реалій і відлітає на прогрітих крилах ностальгії кудись зовсім далеко...
Щось подібне трапилося із “культовим” в квадраті Юрієм Іздриком, письменником та редактором часопису (не аби якого, а, звісно ж, теж “культового”) альманах “Четвер”, якщо знаєте...
Пан Іздрик, схоже, може стати тричі культовим, поза як на кшталт людей Ренесансу, не обмежує свій талант однією цариною.
Всіх своїх вмінь Юрко на загал не виносить, але екзальтовані панночки, зачаровані його творчим генієм, розкопують все нові й нові подробиці біографії. Скажімо, чи не збирав у дитинстві чільник “станіславського феномену” іграшкові автомобільчики?
Але наразі про інше. І про це інше в матеріалі Юки Гаврилової.
Юка Гаврилова
Всі знають Ю.Іздрика як письменника і видавця культового часопису альманаху “Четвер”. Мало хто сьогодні пам’ятає, що Іздрик ще і колись прагнув посвятити себе музиці і досить вдало почав розробляти цю культурну ділянку, написав навіть фортепіанний концерт.
Я спробувала спровокувати метра на спогади про його музикантське минуле і ось що з цього вийшло:
Юрко Іздрик
Маючи років 20, я сидів практично на джазі і досидівся до цього, що зараз джаз майже не можу слухати. Поява маленької дитини спровокувала те, що я більше слухаю класику, бо не хочеться дитину нервувати.
Наразі зараз немає ніяких музичних амбіцій, тому що я втратив всі свої технічні навики гри на інструментах, і це вже не відновити.
Юка Гаврилова
А в голові щось народжується?
Юрко Іздрик
Ні. Це в мене, очевидно, є такий фізіологічний нерв між руками і мозком, тобто, коли руки працюють коло клавіш, тоді і голова працює. Але з мороку минулого виринув мій перший фортепіанний концерт, який в мене був записаний на єдиний примірник, і мені його переписали на цифру. Оскільки то музика, яку я не радив би нікому слухати, не покуривши гашишу, то я думаю, що якщо це вже є в цифрі, може на старості я насправді взявся б за освоєння цифрових технологій.
Мої музичні амбіції. Те, що в мене залишилося з музичних амбіцій, - це, власне, підзаписи, які в мене ще залишилися. В мене є така мрія колись показати чи подарувати, чи віддати просто якимось кльовим музикантам. Бо скільки амбіцій виходять на одне, що в мене було кілька, мені здається, хороших музичних тем і декілька хороших ідей, які нормальні професійні музиканти чи кайфові, чи просто драйвові могли використати і зробити з цього якесь хороший продукт.
Юка Гаврилова
До того ж, молоді драйвові, шикуйтесь під роздачу – дядько Іздрик дасть вам свого музичного матеріалу.
Павло Вольвач
Не відомо, чи спроможеться на власних біографів Олесь Коляда, бердичівський композитор і співак, чиї шляхи рідко пролягають до гомінких столиць. Хоча, свого часу, був він і солістом славнозвісних “Сябрів”, і в Росконцерті працював, і лауреатом всіляких фестивалів був. А від 86-го року розпочав власну концертну діяльність з програмою “Людина-оркестр”. Хто зна, чи не зродиться в майбутньому ще й “бердичівський феномен” на кшталт “станіславського”?
Втім, це все наші дозвільні кпини. Для серйозу ж послухаймо Олеся Коляду.
Олесь Коляда
Я пишу музику про життя, про все: про моїх земляків, про Україну, про жінок, без яких я не уявляю собі життя. Зараз я багато працюю для дітей. Зараз виходить три моїх нових збірки, які називаються “Веселочка”, “Джерельце” та “Первоцвіт”. А для кого нам жити? Для дітей.
Павло Вольвач
Так, для жінок і для дітей. Ви вже свою формулу життя озвучили.
Пане Коляда, а як жанрово Ви визначили б свій доробок?
Олесь Коляда
Я займаюся циклічною музикою. Це я беру одну тему, наприклад, материнську тему, і я написав не одну, не дві пісні, а на різні вірші писав на одну тему. І так далі: про спорт, про Україну, дитяча тема.
Народний артист Степан Фіцич, провідний соліст Національної української опери, буде виконувати твір на вірш мого славного земляка М.Ф.Сингаївського.
О.Грек, О.Бакуменко, О.Кавуненко – мої три нові співавтори. Напевне і пісня народжується, коли я бачу, що людина хороша. Кожна людина, яка послухає мої пісні, зрозуміє, що я пишу виключно для добрих, сердечних людей.
Мені приємно, що українці знають мою музику не тільки в Україні, а там з Прибалтики дзвонять і дякують. От мені приємно, що українці десь там слухають мої пісні. Зокрема, Санки-Петербург запросив мене на зустрічі. Було 8 творчих зустрічей. Українців там 150 тисяч населення (з нелегалами значно більше), і вони дуже гарно мене зустріли.
На жаль, немає в мене студії. Щоб була б в мене студія, все було б по-іншому. Ну, ще не прийшов той час.
Павло Вольвач
Будемо сподіватися.
Від славного Бердичева, де ще, здається, не вщухли оплески на ювілейному концерті пана Коляди, майнемо на Київщину.
Як колись мовилось на Українському радіо, “хорошіє і квітне село Літки”. Нам саме сюди.
Ошатні хатки, а ген вдалині, за, до кінця ще не розтягнутими колгоспними чи, то пак, “каеспешними” фермами, мріють безмежні лани. І дві постаті даленіють в полях під чарівну мелодію сопілки.
Один з них, із польових блукальців, Віктор Терещенко. Сопілка саме в його руках - незвичайна сопілка, якої немає ні в кого в світі, з потрійними голосниками. А поруч із мікрофоном та диктофоном, а також із лантухом під пахвою, наготованим про всяк випадок, наш колега Володимир Ляшко.
Послухаймо його розповідь.
Грає сопілка
Володимир Ляшко
Так звучить подвійна сопілка, зроблена вмілими руками Віктора Терещенка. А ось так потрійна.
Грає сопілка
Володимир Ляшко
“І подібного інструменту, - каже майстер, - ніде в світі немає”.
На такій потрійній сопілці очевидно грати складніше?
Віктор Терещенко
Звичайно складніше. На ній можна грати і як на звичайній сопілці.
Грає сопілка
Віктор Терещенко
Можна грати як на двох.
Грає сопілка
Віктор Терещенко
А можна вставляти епізодично триголосся.
Грає сопілка
Віктор Терещенко
Саме цікаве, що зла людина на потрійній не заграє, бо там треба тільки посміхатися, щоб губи широко були. Так що грати тільки з посмішкою треба.
Володимир Ляшко
“Сопілки з подвійними голосниками винайшов Дмитро Деменчук, музика з хору імені Григорія Верьовки,” - розповідає Терещенко. Він достеменно знає історію цього дивного інструмента, який знайшов широке відображення у міфології різних народів і міцно переплівся з історіями про потаємне людської психіки і передачі несвідомого.
Віктор Терещенко
Я розробив інструкцію як на ній грати на два голоси, на три.
Володимир Ляшко
А з якого матеріалу Ви її зробили?
Віктор Терещенко
Це вільха. Це верба. Подобається верба – вона обробляється гарно і звучить гарно. Краще, ніж з твердого дерева: груша, абрикос. Але там тяжко. Але з твердого дерева звучить краще.
Володимир Ляшко
Говорять, що найкраще вивчати музичну грамоту дітворі, користуючись сопілкою. Це так?
Віктор Терещенко
Коли я закінчив інститут, то сопілка – це для мене Божий інструмент, від Бога.
Володимир Ляшко
А інститут який Ви закінчували?
Віктор Терещенко
Київський Драгоманова, бувший Горького, музпед.
Коли я прийшов в школу, то у нас на першому місці математика, фізика, хімія. А я думаю, що людина повинна вміти читати, писати, співати, танцювати, малювати і грати на якомусь інструменті. Так повинно бути.
Володимир Ляшко
Цього кредо вчитель музики і співів Віктор Терещенко дотримується все своє життя: і коли впродовж двох десятиліть вчителював в одній з Броварських шкіл і тепер, коли виготовляє сопілки: кому у подарунок, а коли й на продаж, бо дуже вже скупа вчительська пенсія.
А в школі й зараз пам’ятають, як Терещенко виготовив з пластмаси 40 сопілок і вчив дітвору грати. Частину уроку школярі вивчали нотну грамоту і співали, а другу грали на сопілках.
Віктор Терещенко
Сопілка розвиває координацію рухів, слух розвиває, доброту розвиває. В мене всі грали. Цікавий момент: краще грали важкі діти.
Володимир Ляшко
“Можливо, такі діти, - розмірковує вчитель, - глибше відчували красу музики і сильніше прагнули до щастя і добра”.
“Життя змінюється на очах, - каже вчитель, - приходять нові звичаї, нові захоплення: телевізор, комп’ютер, різна електроніка заполонили наші вечори”.
Віктор Терещенко
Тоді заповнювали баяном, гармошкою, співом. Вийдеш вечором – там десь співають на лавочці, на колодках, а зараз цього немає. Навіщо співати, коли є дуже гарний запис?
Володимир Ляшко
У 60 років до Віктора Терещенка знову повернулася молодість, і він знову став батьком.
Віктор Терещенко
Так Бог розпорядився. У мене молода дружина і мені подарувала молодих синочків: старший Іванко, а меншенький Валя.
Дуже хочу, щоб вони грали. Дуже.
Володимир Ляшко
На прощання вчитель заграв свою улюблену мелодію. В ній переплелися мрії про щастя своїх синів і давні українські міфи “Лісової пісні”, які, зрештою, теж про людське щастя.
Грає сопілка
Павло Вольвач
Що не кажіть, а літо наспіло. А там уже хто на що наснажиться: хто на фортепіанний концерт, хто на сопілку, хто на слив’янку. Я особисто надаю перевагу пиву. У літню спеку якраз те, що треба. А прилетять музи... Що ж, музи не мухи, теж відмахуватися не будемо.
На цьому розкланююсь і даленію. І вам, як мовиться, не хворіти. Щасти!
Це була “Віта Нова”.
Говорить радіо “Свобода”!
