Доступність посилання

ТОП новини

“Сюжети”


Надія Степула

Аудіозапис програми:

Київ, 25 червня 2004 року.

Надія Степула

Вітаю вас, дорогі слухачі радіо Свобода!

До вашої уваги – Сюжети.

Радіожурнал про світ культури і – культуру світу.

Сюжети буднів і свят, сюжети, наповнені звуками і кольорами, які відлунюють і тривожать, обнадіюють і хвилюють... З вами – автор і ведуча – я, Надія Степула.

Залишайтеся на хвилі “Свободи” – слухайте Сюжети!

Спочатку – “Сюжетики”, - рубрика мініатюр.

Стан душі, яка прагне краси, називав гармонією ще Платон. “Стан душі” – саме таку назву має нова книга сучасного українського письменника Сергія Грабаря.

Збірка новел занурює у розмаїття душевних станів людей різних часів, від найдавніших біблейських до нинішніх.

Сергій Грабар художніми засобами осмислює ситуації, пов’язані з багатьма історичними подіями, але такі, що лежать у площині духовного, морального буття.

Як це йому вдається – скажуть невдовзі фахові критики, адже книга щойно тільки видана у Києві “Видавничим Домом “Амадей”. А сьогодні сам автор розповідає про те, чому і як він пише.

Сергій Грабар

Писалося нормально. Колись в мене виник задум щось написати про людину, яка вперше крикнула в натовпі: “Розіпни його”. Якось у Ялті був шторм і на березі моря під настрій я взяв і написав першу новелу саме про цей момент, коли людина вперше крикнула: “Розіпни його”.

А далі воно почало писатися і вийшла невеличка книжечка, де було 33 новели про життя Ісуса Христа, називалась вона від першої особи. Далі захотілося розширити межі всього того.

В мене настільна книга “Руській літопис”. Я його дуже люблю. Трошки пишу на історичну тематику і я вирішив взяти деякі моменти з нашої історії як літописні так і, мабуть, не літописні, але які я сам відчуваю.

Надія Степула

Даленіє, відходить у глибінь історії те літо, коли бомби Другої світової війни розірвалися і над Києвом.

Кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність” Сергій Грабовський пропонує сюжет про ті події та їх відлуння.

Сергій Грабовський

Коли Україна увійшла у Другу світову війну? Коли почався трагічний і героїчний воєнний період її історії? Здавалося б, відповідь самозрозуміла.

22 июня ровно в 4 часа Киев бомбили, нам объявили, что началася война.

Але - зверніть увагу: нам оголосили, що почалася війна. Те, що було перед цим, офіційна совєтська (і постсовєтська) історіографія вважає "передвоєнним періодом". Цікавий період.

У середині березня 1939 року масштабні бойові дії розгортаються на Закарпатті. Обороняючи Карпатську Україну від військ угорського диктатора Горті, гинуть тисячі українських юнаків.

До травня точаться запеклі бої. Потім - 1 вересня 1939 року. Десятки тисяч українців у складі польського війська намагаються зупинити нацистські танки. Знову тисячі загиблих. Підключається Червона армія, б''є польському війську у спину. Театром бойових дій стають Галичина і Волинь.

З боку червоних діє Український фронт на чолі з Тимошенком і Хрущовим. І знову тисячі загиблих. А потім - сотні тисяч депортованих НКВД із Західної України, тисячі розстріляних. Мирний період, чи не так?

Сосняком по окопам кудрявится пограничный скупой кругозор, Принимай нас, Суоми-красавица, по ожерельям прозрачных озер

А далі - так звана "зимова війна" між Совєтським Союзом і Фінляндією. Не менше, ніж 100 тисяч вихідців з України поклали голови у засніжених лісах Суомі на межі 1939-40 років. Це у Європі.

А якщо подивитися на азійські театри воєнних дій, то на Халхін-Ґолі улітку 1939 року у складі Червоної армії воювали десятки тисяч українців. Двоє із них - льотчики-аси Грицевець і Кравченко - стали першими Двічі героями Совєтського Союзу. Теж "передвоєнний період"?

Настає літо 1940 року. Совєтські танки рвуться вперед шляхами Бессарабії та Буковини. Висаджуються повітряні десанти. А НКВД "зачищає" оперативний тил.

Війни офіційно немає, але до власне Совєтського Союзу приєднані території з населенням понад 22 мільйони жителів, а загальний рахунок загиблих під час бойових дій та внаслідок більшовицьких і нацистських репресій українців - бо ж "зачищається" тил - перевищує двісті тисяч люду.

Закувала та сива зозуля рано-рано на зорі, Ой, заплакали хлопці-молодці та й на чужині в неволі в тюрмі

І тільки через рік після походу Червоної армії до Буковини та Бессарабії німецькі літаки бомбардують Київ. Але буквально за тиждень перед тим відбувається чергова акція "зачистки" тилу -депортується населення, яке живе біля західного кордону Союзу.

Адже Сталін готується до війни. Правда, до зовсім іншої, ніж та, що почалася 22 червня 1941 року - до наступальної і переможної. Але не виходить, тож владі доводиться робити вигляд, що війна почалася раптово, що ніхто не збирався воювати, що всі народи Совєтського Союзу мирно благоденствували. Цікаво, що і досі хтось у це вірить.

Надія Степула

Знаходити себе – це та , напевно, найцікавіша справа, якою, власне, переважно й займаються люди... з дитячих літ і до останньої межі. Але з дитинства починаються усі стежки і до знахідок, і , буває, до втрат...

Дитинство дітей неповносправних із втрат найчастіше й починається. І тільки навчившись долати багато перепон, вони знаходять свій окраєць щастя – і діляться ним із іншими. Бо тільки поділена радість – помножена радість... Послухаймо сюжет від Галі Терещук.

Галина Терещук

Біографія Олеся Ягольника займає 4 коротенькі рядочки-рік народження, участь у майстерні “Джерело”, навчання у мистецькій школі і дата смерті.

А ще поруч фотографія, з якої усміхається хлопець, немов сонячний промінчик. Такі ж теплі і його роботи. За життя Олесь мав дві персональні виставки, а ще мріяв навчатися у Львівській богословській академії...

Він намалював сум зелений і сіру радість, сонячний день і листопад. Окрім малюнків Олеся на виставці представлені роботи його приятелів – неповносправних молодих людей. Так Юрко поділився своїми думками, що він любить малювати:

Юрко

Ліс, природу, квіточки. От таке ось.

Галина Терещук

А які твої улюблені фарби?

Юрко

Жовтий, червоний, зелений.

Галина Терещук

Наталка Курило, дівчинка, яка 3-й рік пересувається в інвалідному візочку, теж вражена малюнками своїх друзів. Вона їх оцінила уже як дипломований психолог: “Вони дуже різні, але найбільш очевидне в цих роботах, то це те як вони люблять цей світ і цінують себе, що вони можуть бачити. Так складається, що все ж таки вони можуть бачити менше ніж їхні ровесники, котрі можуть бігати, десь самостійно поїхати, але в них є такий великий дар цінувати”.

Оглядаючи роботи хворих молодих людей на ДЦП, коли не бачиш їх в інвалідних візочках і не знаєш, що більшість з них не можуть розмовляти, то складається враження, що це малюнки здорових, безтурботних дітей, які живуть повноцінним життям.

Кожен малюнок передає свій настрій, переважають яскраві і відкриті кольори. Керівник мистецької школи Надія Вороблевська зауважує: “Є такі дуже професійні роботи в колористичному плані”.

На виставку до своїх ровесників з особливими потребами прийшли учні зі звичайних львівських шкіл. Вони теж були захоплені мистецькими роботами.

Школярка

Вони такі незвичні ці малюнки, гарні.

Школярка

Мені подобаються ці малюнки тим, що вони малюють те, що вони відчувають. Це почуття і це малюнок не природи, а їх почуттів і тому можна зрозуміти, що у них в душі на серці.

Душа в них добра, але їм сумно від болю того, що вони відчувають. Але вони дуже добрі, вони не відчувають зла ні на кого, і малюють малюнки з добрим серцем, і не на кого не злі, і ця доброта відображається.

Галина Терещук

Для багатьох неповносправних дітей, які мають доволі обмежене коло спілкування, заняття у мистецькій школі є єдиною можливістю самопізнання, самоусвідомлення, за допомогою фарб і пензля вони розвивають свою творчість, а найголовніше змінюють своє ставлення до життя, пізнають його красу.

“Саме мистецтво дає можливість людині стати такою, якою вона хоче стати”. Ці слова Сартра тут, очевидно, доречні.

Надія Степула

Пошук невідомих імен і повернення їх у царину культури - то основне захоплення і смисл багатьох зусиль Василя Шендеровського.

Професор, доктор фізико-математичних наук має безліч набутків і не менше проектів. Один із пошуків останнього часу стосується постаті Івана Горбачевського, який стояв біля витоків української культури та її присутності в Європі.

До 150-ліття Івана Горбачевського у столиці України не відбулося помітних заходів. Зате вони тривають в інших місцинах. Звідти професор Шендеровський пообіцяв привезти для майбутніх випусків нашого радіожурналу цікаві сюжети.

А сьогодні послухаймо коротке інтерв’ю з Василем Шендеровським.

Надія Степула

Пане Шендеровський, цікаво, де ті критерії, як Ви вибираєте собі теми, скажімо, книг “Ганна Барвінок. Збірник до 170-ти років від дня народження” (упорядник Володимир Яцюк і загальна редакція проф. Василя Шендеровського)?

Василь Шендеровський

Ми раніше написали книжку. На жаль, ця книжка сьогодні вже рідкість “Пантелеймон Куліш і Іван Полюй – подвижники нації”. Хоча є надія, що обіцянку, яку дав мені колись Іван Степанович Плющ, людина, яка дуже захопилася після з’яви цих наших книг, з рештою, і Володі Яцюка і нашої про Пантелеймона Куліша. Він настільки пройнявся тим усвідомленням, що він є земляк Пантелеймона Куліша.

Зараз вже майже завершується відкриття на тих теренах, де жив Пантелеймон Куліш, музею. Є там уже пам’ятник зроблений Кулішу і Ганні Барвінок.

І ось, повертаючи ім’я Івана Полюя, ми таким чином, оскільки вони працювали над першим перекладом Біблії... До речі, хочу сказати, що ми перевидали також вперше за 100 років Біблію, яку переклали Іван Полюй, Нечуй-Левицький і Пантелеймон Куліш. І цю Біблію перше підтримав на видання Олександр Омельченко, і мав нагоду подарувати цю книгу, коли був історичний візит його святості Папи Римського до нас в Україні.

Тому, працюючи над поверненням Пантелеймона Куліша, ми для себе відкрили Ганну Барвінок. Виявляється, що до останнього часу твори Ганни Барвінок, однієї із перших українських письменниць просто не друкувалися на відміну від таких митців літератури, як Марко Вовчок і інші.

Ганна Барвінок, як виявилося, прочитавши її твори, оспівала духовну велич української жінки. А в нас в книжках, в наших радянських енциклопедіях писаного, що це людина, яка в буржуазному стилі, не розуміючи історичного розвитку і духовності того народу, писала якісь твори.

Варто прочитати є твір, наприклад, коли не стало Тараса Шевченка, на півтори сторіночки “Голосіння по Шевченку”. Просто прочитавши цю річ ми бачимо, яка велика сила у цій письменниці була.

Так і з’явилася ця книга, на жаль, це сьогодні вже майже бестселер, її просто немає.

Надія Степула

А які у Вас, пане Шендеровський, творчі плани, ще проекти?

Василь Шендеровський

Я іноді ловлю себе на думці. Здається, хтось із великих сказав, що тобі простять, якщо ти не зможеш зробити, але не простять, коли ти не візьмешся за чин.

Все починалося з енциклопедії фізики. Ми мали намір зробити 5-ти томне видання енциклопедії фізики. Якщо не буде панувати в науковому світі українська наукова мова, зокрема, то такої мови, як такої не буде.

Але, на жаль, і до сьогоднішнього дня практично ми не мали з боку держави жодної підтримки фінансової для того, щоб створити такі книги.

На щастя нам вдалося створити тільки з Володею Козельским українсько-англійсько-німецько-російський словник на 30 тисяч. Таких аналогів немає. Мені, наприклад, приємно, що на днях мені прислали листа з Америки після того, як там вийшла стаття про цей наш словник. Кажуть, що це щось фантастичне і геніальне.

Я хотів би, щоб наші молоді люди, які навчаються в школі, в ВУЗах вчилися правильної української мови.

Надія Степула

Дякую Вам, пане Шендеровський. Зичу Вам успіху і сподіваюся до нових зустрічей! На все добре!

Василь Шендеровський

Дякую. Буду радий з Вами зустрітися!

Надія Степула

Радіожурнал Сюжети відзвучав,

Дякую за увагу, дорогі слухачі.

З вами були – автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.

Хай щастить вам на сюжети світлих пошуків і добрих знахідок!

До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG