Аудіозапис програми:
Київ, 21 липня 2004 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі.
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Сьогодні наша передача присвячена наступним президентським виборам в Україні.
Починаємо з соціологічних даних. Хто із кандидатів на президентських виборах має найбільшу підтримку виборців?
Хто з кандидатів вийшов би у другий тур виборів і як би розподілилися голоси? Який регіон України підтримує Віктора Ющенка, а який – Віктора Януковича?
Про це з президентом Київського міжнародного інституту соціології професором Валерієм Хмельком розмову веде мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Отже, пане Валерію, щоб дотриматися всіх вимог закону про вибори президента, то які основні характеристики цього опитування?
Валерій Хмелько
Опитування проведене нашим інститутом відбувалося між 24 червня і 4 липня. Обсяг вибірки репрезентативної для дорослого населення України склав 2020 респондентів. Ймовірна похибка без врахування дизайн-ефекту максимальна 2,5%. Для тих відсотків, які менше 50%, то і похибка менша.
Сергій Грабовський
Отже, за даними цього всеукраїнського дослідження, якби проголосували виборці у І турі президентських виборів?
Валерій Хмелько
Перепрошую, якби проголосували, чи як розкладаються їхні уподобання серед всіх, хто має право голосу? Тому що соціологи можуть рахувати і те, якби розклалися голоси, коли люди приходять на дільницю.
Сергій Грабовський
Тоді, справді, спершу загальні уподобання, а потім подивимось, як поділилися голоси уже залежно від кількості тих, хто прийде на виборчі дільниці, тобто не від 100% електорату, а тільки від тих, хто збирається взяти участь у президентських виборах.
Валерій Хмелько
Від 100% електорату, тобто від тих, хто матиме право голосу, то за Мороза готові були проголосувати майже 7,5%, за Симоненка – 8,5%, за Ющенка – 29%, за Януковича – 21,5%, проти всіх – 4%, а інші всі могли отримати 2% прихильників, хоча ще 14,2% сказали, що вони не вирішили і майже 14% сказали, що вони б не пішли на вибори.
Але за нашими багаторічним відслідковуваннями того, хто ж приходить на вибори і каже, що він ще не визначився, то виходить, що дуже мало, дуже невеличка частка. Тому реально на початку липня можна було б очікувати, що на виборчі дільниці для голосування прийшли би 72% + 2%.
Сергій Грабовський
Якщо ми тепер візьмемо ці 72% від загального числа електорату за 100% тих, хто взяв участь у голосування, оскільки за законом голоси рахуються саме від цієї кількості...
Валерій Хмелько
Саме так. Як виглядали би результати виборів, якщо б вони відбулися на початку липня, то за цими даними, що Мороз би отримав 9%-11%, Симоненко – 11%-12%, Ющенко – 39%-41%, а Янукович – 29%-31%. Проти всіх ми не знаємо скільки б проголосувало, але ми припускаємо, що саме ті 4% і за всіх інших могли б проголосувати від 3% до 5%.
Сергій Грабовський
Отже, це перший тур. А що було б у ІІ турі, куди б вийшли Віктор Ющенко і Віктор Янукович?
Валерій Хмелько
Так, за цими даними саме ці 2 кандидати мали б вийти в ІІ тур, якщо б це відбувалося на початку липня. Голоси серед тих, хто взяв би участь, а очікується, що 73% - трошки більше, ніж в І турі взяли б участь у голосуванні, то Ющенко мав би отримати серед тих, хто взяв би участь у голосуванні 51%-56%, Янукович мав би отримати 40%-45%. 4% ми припускаємо, що проголосували б проти всіх або бюлетені визнані недійсними.
Сергій Грабовський
Який би був розклад голосів за основними регіонами України? Це дуже цікава проблема, тому що відомо, що різні регіони мають різні електоральні переваги.
Валерій Хмелько
Так, Ви праві. Дійсно, поки що зберігається дуже велика різниця в уподобаннях до провідних двох кандидатів, які на сьогодні є провідними у Західних і Східних регіонах.
В Західному регіоні Ющенко мав отримати 73%, а Янукович – 11%. В Західно-Центральному різниця не така велика – 47% (Ющенко), проти 18,5% у Януковича. В Східно-Центральному регіоні у Ющенка – 39%, у Януковича очікувалося б 28%.
В Південному вже більше голосів мав би отримати Янукович – 37%, проти 23% у Ющенка. В Східному різниця ще більша на користь Януковича 59%, проти 16%.
Сергій Грабовський
Отже, такими ж були результати президентських виборів за даними Київського міжнародного інститут соціології...
Валерій Хмелько
Якщо б вибори відбулися на початку липня.
Олекса Боярко
А тепер – про роль української журналістики під час виборчої кампанії. Своїми думками з цього приводу ділиться головний редактор журналу “Україна плюс політика” Віктор Мороз.
Віктор Мороз
Впродовж кількох останніх років я для себе, як журналіст, в записнику писав таку фразу спостерігаючи за тим, що відбувається сьогодні в українській журналістиці.
Я, як фаховий журналіст, спробував узагальнити це до якогось певного заголовка. Це називалося так: “Крах української журналістики”. Коли вже геть доймала ситуація з усіх сторін, то я писав: “Смерть української журналістики”.
Я маю на увазі, що сьогодні українська журналістика наскільки набула гостро партійних олігархічних кланових форм (і це не тільки, до речі, провладна, це, на жаль, і національно-демократичного спрямування), що сьогодні вона по суті вплив на громадську думку, як на мене, я маю з сумом це констатувати, не справляє.
Найдивовижніші речі, якщо ще за радянських часів журналістика і журналіст були останнім захистом і прихистом. До неї зверталися якимось чином за допомогою в крайньому разі, коли вже нічого не допомагало: ні райкоми партії, ні партконтролі, ні ради різних рівнів, то зверталися до журналістики. Це була певна поміч.
То сьогодні по суті журналістика приходить до нуля, хіба що в тих чи інших мірах вона може лише підтвердити, як стверджують соціологи думки наших читачів, слухачів і глядачів.
Стан цей неймовірно затягнувся, неймовірно довгий. Вже на минулих парламентських виборах все показувало, що сьогодні впливовість журналістики зведена до нуля, принаймні надто мала.
Звичайно, якимись надзвичайними акціями, якимись сатанинськими речами можна зіштовхнуть до певної мірі ціннісні орієнтири електорату.
Так, як було зроблено перед минулими парламентськими виборами, коли вкинулася інформація про антиросійське спрямування “НУ”, плюс до цього ще наклалася смерть івано-франківського віце-губернатора. Десь 7%-8% загальної кількості було відібрано. Але це справді якимись надто сатанинськими засобами.
Впливати на якісні орієнтири сьогодні журналісти не впливають. Після виборів до ВР, на жаль, висновки зроблені не були. Висновки не зроблені чомусь ні однією, ні другою стороною.
Можна зрозуміти до певного рівня пресу і ЗМІ національного-демократичного спрямування, можна і виправдати їх до певної міри, тому що вони перебувають загалом то у опозиції і в стані постійної фронтової облоги і змушені відстоювати лише одну точку зору, пояснюючи це тим, що слухач і читач не знає певну інформацію і її доносити.
Це можна зрозуміти і можна виправдати, але загалом перспектив, то це знову таж сама партійна журналістика. На формування загальнодемократичних цінностей вона теж дуже слабко впливає.
От чому я і стверджую сьогодні для себе з сумом, що по суті, мені здається, вибори президентські будуть останньою краплею в цьому краху української старої журналістики.
Мені здається, що після цього мають зробити певні висновки і журналісти, і засновники, і будувати її на зовсім інших якісних рівнях.
Олекса Боярко
І наостанок – про історію у виборчому вимірі. 29 квітня 1918 року гетьманом України був обраний генерал Павло Скоропадський. Про особливості тодішніх виборів глави Української Держави розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
У квітні 1918 року у командування німецької та австрійської армій, що звільнили Україну від більшовиків, стався конфлікт з Центральною Радою щодо земельного питання.
Німецьке командування стало шукати можливостей змінити уряд, і на роль нового глави держави деякі українські політики запропонували генерала Павла Скоропадського.
24 квітня начальник штабу групи німецьких армій “Київ” Вільгельм Греннер ґарантував Скоропадському у разі державного перевороту німецький нейтралітет. 29 квітня на своєму останньому засіданні Центральна Рада ухвалила проект Конституції та обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки.
А об одинадцятій годині того дня за 6 кварталів від будинку Центральної Ради у приміщенні цирку відкрився конґрес Союзу хліборобів-власників. Вже через 2 години у виступах ораторів залунали пропозиції передати усю державну владу одній особі.
Заколотники готували переворот на ніч, проте Скоропадський, дізнавшись про настрої делегатів, наказав своїм прибічникам починати військову операцію, а сам поїхав на з’їзд. Майже одразу після появи Скоропадського у залі засідань один з ораторів запропонував проголосити його гетьманом. Цю пропозицію більшість делегатів зустріла стоячи, гучними схвальними вигуками.
Згодом Скоропадський згадував: “Я чомусь думав, що буде балотування, що доведеться виступати з програмною промовою. Насправді ж це був такий екстаз, де всі умовності зникають”.
Подякувавши за довіру, Скоропадський запевнив присутніх: “На вас, хлібороби, і на статечних кругах населення буду спиратися і молю Бога, щоб дав нам сили і твердості врятувати Україну”. Щойно обраного гетьмана понесли на сцену і там почали качати. Чимало сучасників неоднозначно поставилися до виборів гетьмана, і часом навіть незалежно від відмінностей в їхніх політичних поглядах.
Письменник Михаїл Булгаков у романі “Біла гвардія” згадував, як (цитата) “у квітні 18-го, на Великдень, у цирку весело гуділи матові електричні кулі й було чорно до куполу народом... Обирали “гетмана всєя Украіни”“.
Інший письменник, один із лідерів повстання проти гетьмана Володимир Винниченко у книзі “Відродження нації” подав такий опис виборів: “Цирк на Миколаївській вулиці. “Народ” вільними голосами, натхненно вибирає собі гетьмана. Виходить слинявий малоросійсько-руський генерал. “Народ” кричить “ура”. “Народ” хапає на руки слинявого генерала і носить його по сцені. Гетьмана вибрано”.
Натомість колишній заступник голови Центральної Ради, академік Сергій Єфремов у своєму “Щоденнику” зазначив: “Я вважав і вважаю, що ні один чесний громадянин не може йти до уряду виконаного чужинецькими руками перевороту, маючи перед собою до того ж такий недвозначний документ реакційного курсу, як перша грамота Скоропадського”. За півгодини у Софійському соборі Скоропадського благословив єпископ Чигиринський Никодим, а на Софійському майдані відбувся молебен.
У цей час озброєні загони прихильників гетьмана (переважно з російських офіцерів) згідно з розробленим планом зайняли більшість державних установ столиці.
Дізнавшись про переворот, члени Центральної Ради залишили будинок парламенту. Натомість Скоропадський у виданій Грамоті оголосив про розпуск Центральної Ради.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену наступним президентським виборам в Україні.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 21 липня 2004 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі.
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Сьогодні наша передача присвячена наступним президентським виборам в Україні.
Починаємо з соціологічних даних. Хто із кандидатів на президентських виборах має найбільшу підтримку виборців?
Хто з кандидатів вийшов би у другий тур виборів і як би розподілилися голоси? Який регіон України підтримує Віктора Ющенка, а який – Віктора Януковича?
Про це з президентом Київського міжнародного інституту соціології професором Валерієм Хмельком розмову веде мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Отже, пане Валерію, щоб дотриматися всіх вимог закону про вибори президента, то які основні характеристики цього опитування?
Валерій Хмелько
Опитування проведене нашим інститутом відбувалося між 24 червня і 4 липня. Обсяг вибірки репрезентативної для дорослого населення України склав 2020 респондентів. Ймовірна похибка без врахування дизайн-ефекту максимальна 2,5%. Для тих відсотків, які менше 50%, то і похибка менша.
Сергій Грабовський
Отже, за даними цього всеукраїнського дослідження, якби проголосували виборці у І турі президентських виборів?
Валерій Хмелько
Перепрошую, якби проголосували, чи як розкладаються їхні уподобання серед всіх, хто має право голосу? Тому що соціологи можуть рахувати і те, якби розклалися голоси, коли люди приходять на дільницю.
Сергій Грабовський
Тоді, справді, спершу загальні уподобання, а потім подивимось, як поділилися голоси уже залежно від кількості тих, хто прийде на виборчі дільниці, тобто не від 100% електорату, а тільки від тих, хто збирається взяти участь у президентських виборах.
Валерій Хмелько
Від 100% електорату, тобто від тих, хто матиме право голосу, то за Мороза готові були проголосувати майже 7,5%, за Симоненка – 8,5%, за Ющенка – 29%, за Януковича – 21,5%, проти всіх – 4%, а інші всі могли отримати 2% прихильників, хоча ще 14,2% сказали, що вони не вирішили і майже 14% сказали, що вони б не пішли на вибори.
Але за нашими багаторічним відслідковуваннями того, хто ж приходить на вибори і каже, що він ще не визначився, то виходить, що дуже мало, дуже невеличка частка. Тому реально на початку липня можна було б очікувати, що на виборчі дільниці для голосування прийшли би 72% + 2%.
Сергій Грабовський
Якщо ми тепер візьмемо ці 72% від загального числа електорату за 100% тих, хто взяв участь у голосування, оскільки за законом голоси рахуються саме від цієї кількості...
Валерій Хмелько
Саме так. Як виглядали би результати виборів, якщо б вони відбулися на початку липня, то за цими даними, що Мороз би отримав 9%-11%, Симоненко – 11%-12%, Ющенко – 39%-41%, а Янукович – 29%-31%. Проти всіх ми не знаємо скільки б проголосувало, але ми припускаємо, що саме ті 4% і за всіх інших могли б проголосувати від 3% до 5%.
Сергій Грабовський
Отже, це перший тур. А що було б у ІІ турі, куди б вийшли Віктор Ющенко і Віктор Янукович?
Валерій Хмелько
Так, за цими даними саме ці 2 кандидати мали б вийти в ІІ тур, якщо б це відбувалося на початку липня. Голоси серед тих, хто взяв би участь, а очікується, що 73% - трошки більше, ніж в І турі взяли б участь у голосуванні, то Ющенко мав би отримати серед тих, хто взяв би участь у голосуванні 51%-56%, Янукович мав би отримати 40%-45%. 4% ми припускаємо, що проголосували б проти всіх або бюлетені визнані недійсними.
Сергій Грабовський
Який би був розклад голосів за основними регіонами України? Це дуже цікава проблема, тому що відомо, що різні регіони мають різні електоральні переваги.
Валерій Хмелько
Так, Ви праві. Дійсно, поки що зберігається дуже велика різниця в уподобаннях до провідних двох кандидатів, які на сьогодні є провідними у Західних і Східних регіонах.
В Західному регіоні Ющенко мав отримати 73%, а Янукович – 11%. В Західно-Центральному різниця не така велика – 47% (Ющенко), проти 18,5% у Януковича. В Східно-Центральному регіоні у Ющенка – 39%, у Януковича очікувалося б 28%.
В Південному вже більше голосів мав би отримати Янукович – 37%, проти 23% у Ющенка. В Східному різниця ще більша на користь Януковича 59%, проти 16%.
Сергій Грабовський
Отже, такими ж були результати президентських виборів за даними Київського міжнародного інститут соціології...
Валерій Хмелько
Якщо б вибори відбулися на початку липня.
Олекса Боярко
А тепер – про роль української журналістики під час виборчої кампанії. Своїми думками з цього приводу ділиться головний редактор журналу “Україна плюс політика” Віктор Мороз.
Віктор Мороз
Впродовж кількох останніх років я для себе, як журналіст, в записнику писав таку фразу спостерігаючи за тим, що відбувається сьогодні в українській журналістиці.
Я, як фаховий журналіст, спробував узагальнити це до якогось певного заголовка. Це називалося так: “Крах української журналістики”. Коли вже геть доймала ситуація з усіх сторін, то я писав: “Смерть української журналістики”.
Я маю на увазі, що сьогодні українська журналістика наскільки набула гостро партійних олігархічних кланових форм (і це не тільки, до речі, провладна, це, на жаль, і національно-демократичного спрямування), що сьогодні вона по суті вплив на громадську думку, як на мене, я маю з сумом це констатувати, не справляє.
Найдивовижніші речі, якщо ще за радянських часів журналістика і журналіст були останнім захистом і прихистом. До неї зверталися якимось чином за допомогою в крайньому разі, коли вже нічого не допомагало: ні райкоми партії, ні партконтролі, ні ради різних рівнів, то зверталися до журналістики. Це була певна поміч.
То сьогодні по суті журналістика приходить до нуля, хіба що в тих чи інших мірах вона може лише підтвердити, як стверджують соціологи думки наших читачів, слухачів і глядачів.
Стан цей неймовірно затягнувся, неймовірно довгий. Вже на минулих парламентських виборах все показувало, що сьогодні впливовість журналістики зведена до нуля, принаймні надто мала.
Звичайно, якимись надзвичайними акціями, якимись сатанинськими речами можна зіштовхнуть до певної мірі ціннісні орієнтири електорату.
Так, як було зроблено перед минулими парламентськими виборами, коли вкинулася інформація про антиросійське спрямування “НУ”, плюс до цього ще наклалася смерть івано-франківського віце-губернатора. Десь 7%-8% загальної кількості було відібрано. Але це справді якимись надто сатанинськими засобами.
Впливати на якісні орієнтири сьогодні журналісти не впливають. Після виборів до ВР, на жаль, висновки зроблені не були. Висновки не зроблені чомусь ні однією, ні другою стороною.
Можна зрозуміти до певного рівня пресу і ЗМІ національного-демократичного спрямування, можна і виправдати їх до певної міри, тому що вони перебувають загалом то у опозиції і в стані постійної фронтової облоги і змушені відстоювати лише одну точку зору, пояснюючи це тим, що слухач і читач не знає певну інформацію і її доносити.
Це можна зрозуміти і можна виправдати, але загалом перспектив, то це знову таж сама партійна журналістика. На формування загальнодемократичних цінностей вона теж дуже слабко впливає.
От чому я і стверджую сьогодні для себе з сумом, що по суті, мені здається, вибори президентські будуть останньою краплею в цьому краху української старої журналістики.
Мені здається, що після цього мають зробити певні висновки і журналісти, і засновники, і будувати її на зовсім інших якісних рівнях.
Олекса Боярко
І наостанок – про історію у виборчому вимірі. 29 квітня 1918 року гетьманом України був обраний генерал Павло Скоропадський. Про особливості тодішніх виборів глави Української Держави розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
У квітні 1918 року у командування німецької та австрійської армій, що звільнили Україну від більшовиків, стався конфлікт з Центральною Радою щодо земельного питання.
Німецьке командування стало шукати можливостей змінити уряд, і на роль нового глави держави деякі українські політики запропонували генерала Павла Скоропадського.
24 квітня начальник штабу групи німецьких армій “Київ” Вільгельм Греннер ґарантував Скоропадському у разі державного перевороту німецький нейтралітет. 29 квітня на своєму останньому засіданні Центральна Рада ухвалила проект Конституції та обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки.
А об одинадцятій годині того дня за 6 кварталів від будинку Центральної Ради у приміщенні цирку відкрився конґрес Союзу хліборобів-власників. Вже через 2 години у виступах ораторів залунали пропозиції передати усю державну владу одній особі.
Заколотники готували переворот на ніч, проте Скоропадський, дізнавшись про настрої делегатів, наказав своїм прибічникам починати військову операцію, а сам поїхав на з’їзд. Майже одразу після появи Скоропадського у залі засідань один з ораторів запропонував проголосити його гетьманом. Цю пропозицію більшість делегатів зустріла стоячи, гучними схвальними вигуками.
Згодом Скоропадський згадував: “Я чомусь думав, що буде балотування, що доведеться виступати з програмною промовою. Насправді ж це був такий екстаз, де всі умовності зникають”.
Подякувавши за довіру, Скоропадський запевнив присутніх: “На вас, хлібороби, і на статечних кругах населення буду спиратися і молю Бога, щоб дав нам сили і твердості врятувати Україну”. Щойно обраного гетьмана понесли на сцену і там почали качати. Чимало сучасників неоднозначно поставилися до виборів гетьмана, і часом навіть незалежно від відмінностей в їхніх політичних поглядах.
Письменник Михаїл Булгаков у романі “Біла гвардія” згадував, як (цитата) “у квітні 18-го, на Великдень, у цирку весело гуділи матові електричні кулі й було чорно до куполу народом... Обирали “гетмана всєя Украіни”“.
Інший письменник, один із лідерів повстання проти гетьмана Володимир Винниченко у книзі “Відродження нації” подав такий опис виборів: “Цирк на Миколаївській вулиці. “Народ” вільними голосами, натхненно вибирає собі гетьмана. Виходить слинявий малоросійсько-руський генерал. “Народ” кричить “ура”. “Народ” хапає на руки слинявого генерала і носить його по сцені. Гетьмана вибрано”.
Натомість колишній заступник голови Центральної Ради, академік Сергій Єфремов у своєму “Щоденнику” зазначив: “Я вважав і вважаю, що ні один чесний громадянин не може йти до уряду виконаного чужинецькими руками перевороту, маючи перед собою до того ж такий недвозначний документ реакційного курсу, як перша грамота Скоропадського”. За півгодини у Софійському соборі Скоропадського благословив єпископ Чигиринський Никодим, а на Софійському майдані відбувся молебен.
У цей час озброєні загони прихильників гетьмана (переважно з російських офіцерів) згідно з розробленим планом зайняли більшість державних установ столиці.
Дізнавшись про переворот, члени Центральної Ради залишили будинок парламенту. Натомість Скоропадський у виданій Грамоті оголосив про розпуск Центральної Ради.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену наступним президентським виборам в Україні.
Вів передачу Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
