Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина:
Київ, 2 жовтня 2004 року.
Ірина Халупа
Говорить радіо “Свобода”! До вас завітала Ірина Халупа із передачею “30 хвилин у різних вимірах”.
Здоровенькі були, дорогий слухачу! Сьогодні ця програма присвячена дитячій літературі.
Багато хто плаче в Україні, що українська книжка терпить і не має великих перспектив. Я сьогодні сиджу у студії із людьми, які показують, що ситуація може бути і навпаки.
Зі мною Володимир Бризкін, директор видавництва “Теза” (це видавництво із Вінниці), поруч сидить Олександр Дорманський, автор книжки, яка ось-ось з’явиться, це “Володар Макуці, або пригоди вужа Ониська”, і редактор журналу “Соняшник” Леся Вороніна, також автор пригодницької книги, в яку я пірнула кілька годин тому і не можу вийти з обіймів “Супер-агента 000. Таємниця золотого кенгуру”.
Я з цими гарними людьми сьогодні хочу поговорити про дитячу літературу, літературу для підлітків і про одне цікаве видавництво, яке називається “Теза”, засновником і директором якого є Володимир Бризкін.
А ми познайомилися із паном Володимиром кілька років тому заочно, але безпосередньо завдяки ще одному учаснику наших “свободівських” програм, це Олександр Власюк, відомий казкар, якого дуже любить не лише українська дітвора, але і дорослі люди.
Незабаром видавництво “Теза” має опублікувати казки Олександра Власюка. Але давайте спершу поговоримо про Ваше видавництво.
Пан Володимир цікавий сам по собі із багатьох причин. По-перше, це дуже молода людина, по-друге, це людина, яка ще три роки тому не говорила українською мовою, а сьогодні займається виключно пропагуванням української дитячої літератури.
Так що кілька слів про видавництво і про цю чарівну людину, яка переконала Вас вивчити українську мову.
Володимир Бризкін
Видавництво шостий рік видає для дошкільнят та школярів. Наталка, моя дружина, головний редактор видавництва мене переконала, що мову треба знати. Я її вже вивчаю.
За ці роки ми ростемо потрошки не на грантах, а на власних здобутках. І, звичайно, обмінюємо свою важку працю на невеличкі здобутки економічні.
Ось давня мрія цього року здійснилася – ми почали видавати дитячу літературу. Наразі це книжки із багатьма ілюстраціями чорно-білими у цупкій палітурці. Як на мене, вони дуже пристойно і привабливо оформлені.
Ірина Халупа
Я хотіла, щоб Ви сказали кілька слів про цю навчальну літературу, яку Ви видаєте. Ось Ви мені надіслали низку різних речей. Я була вражена тим, що воно все якесь веселе, кольорове і приємне, і взагалі увесь процес навчання, на відміну від того, коли я була молодою, сьогодні є більш забавним.
Мені хотілося якісь речі знову прочитати чи знову опанувати. От наприклад, “вимірюємо температуру, площу, довжину, периметр”. Я сьогодні не знаю, чесно кажучи, як вимірювати периметр, тому мені хотілося подивитися на ці пластинки докладніше і просто цікаво було подивитися на всі ті речі.
Ось цей казкарик дуже гарний, зошит для розвитку навичок руки. Я до ефіру говорила з Вами, що мене зачарував “Андрусь-Турбинка і таємниця року”.
Просто дуже гарно представлені речі, які цікаві. Якщо цікаві для дорослих, то, ймовірно, вони є цікавими і для дітей. Як діти реагують на ці Ваші навчальні посібники?
Володимир Бризкін
Дітям подобається. Ми так і думали, як же подати ці нібито скучні та нецікаві математичні речі або природознавчі. Не кожен викладач має на те натхнення і кожного разу можливість щось змалювати чи дібрати ілюстрації.
Ми спробували у нашій плакатній продукції представити так, щоб дитині було весело, щоб він запам’ятав ситуацію, а він того вже і формулу.
Щоб він побачив зображення і збагнув, що до чого до того, як йому те буде розтлумачене написами чи голосом. Ось таку наочність ми почали робити, щоб ті плакати несли кожного разу дитині задоволення від навчання.
Ніби виходить. Для того залучаємо гарних художників. Нам дуже сподобалася співпраця із Олегом Жмурком, бо у нашій природознавчій серії з серії “вимірюємо” він розробив ці плакати дуже цікаво.
Він закінчив геофак, а потім працював у школі за системою Монтесоррі. Він там працював і зі старшими, і з молодшими дітьми. Він якось так синтезував та інтегрував свої знання із вмінням подавати на найпростіших прикладах складні поняття, що це втілено у плакатах.
Це приносить і автору трошки знаності, а дітям задоволення і видавництву також.
Ірина Халупа
Власне, у нашій попередній розмові з Вами, Ви згадали, що у Вашому видавництві є великий відділ маркетингу і продажу, тобто є люди, які поєднують рекламу і продаж, які і продають Вашу продукцію.
Може, розкажіть трохи про це, бо багато хто нарікає на те, що системи прокату, зокрема, коли йдеться про книжки, просто не існує в Україні.
Можна надрукувати, а потім як це все продати?
Володимир Бризкін
Такі проблеми, напевно, є, але їх можна і треба здолати. Невелика моржа у тих, хто випускає чи то книжки, чи то плакати, відповідно, великим гуртовикам немає, за що жити. Тому їх і немає наразі в Україні.
Тому видавництво плекає відділ збуту і займається безпосереднім продажем, тобто до книгарень або до дрібних гуртових торгівців доставляє свій товар. Тому ми маємо шанси по всій Україні продавати і мати з того прибуток.
Ірина Халупа
Де у Вас найбільший попит? Де Вас більше люблять і купують? У рідній Вінниці, чи...?
Володимир Бризкін
Ні, Вінниця - прикре виключення. Нас там люблять і не купують. Можу сказати, де, як не дивно, але найменше, - це в Сумах. А решта регіонів (навіть для нас було дивовижно, бо ми колись потикалися у Харкові, у Симферополі не могли знайти, де це можна продавати, бо нам казали: “Ні, це неможливо, бо у нас все-одно у школах українською не розмовляють, у вас немає шансів), а згодом вони самі до нас звернулися, продавці звідти.
Вони кажуть: “А де ж ви? Ми бачимо вашу продукцію на виставках, а у нас немає?” Вони взялися продавати і працюють не гірше, за Львів. Такої регіональної тенденції вираженої немає.
Ірина Халупа
Разом із Вашим видавництвом, Ви ще маєте мережу книгарень. Ці книгарні, як Ви мені розповідали, у “спальних” районах. Отже, є певний задум за цією ідеєю, за тим певним принципом і підходом.
Є така книгарня у Вінниці, це книгарні “Теза” у Кам’янець-Подільському, у Кіровограді і у Хмельницькому. Як ці книгарні дають собі ради? Як вони функціонують? Чи вони успішні?
Володимир Бризкін
Так, вони успішні і досить автономні. У цьому році їх довелося взяти на певний час на баланс видавництва, бо був складний період переходу від без ПДВ до із ПДВ книжок, але наразі вже всі книгарні знову почуваються нормально.
Вони спеціалізовані. Все для вивчення мов: там є англійська, німецька, італійська і ще багато. А зараз є відділи української літератури художньої для дітей і для дорослих.
Це такий певний моніторинг. Ми бачимо, що купується, як купується.
Ірина Халупа
Що Ви спостерігаєте?
Володимир Бризкін
Дорослу книгу купують не дуже охоче, хоча її і роздивляються. Є певні знайомі, бо така книгарня передбачає, що мешканці знають в обличчя продавця, а продавець їх знає, знає їхні вподобання.
Ось вони приходять і намагаються просто на місці ту книжку прочитати. Вони не можуть дозволити її собі купити. А дитячі книжки, хоч вони бувають і трошки дорогуваті, але їх купують: купують на подарунки, купують собі, купують для читання позакласного.
Може, це так батьки собі придумують: “От хочу цю книжку, але дорогувато, але, може, це буде для позакласного читання?” І домовляються зі школою.
Ірина Халупа
А тепер поговоримо із авторами. Одна річ - видати, але хтось мусить це ще написати дитячу книжку. Ось Леся Воронина, автор книги “Суперагент 000”. Це Гриць Мамай і всі його пригоди.
Гриць Мамай у кожному розділі рятує світ, м’яко кажучи. Правда, пані Лесю? Звідки взявся цей Гриць Мамай?
Леся Вороніна
У мене було неймовірне бажання написати пародію на всі разом взяті трилери і детективи, супер-серіали. Але мені хотілося, щоб це було дуже весело, і там не було жодних кривавих пригод, на яких виховуються тепер наші діти, щоб вони разом зі мною усміхнулися і, може, навіть трошки злякалися.
Такі найдраматичніші моменти обов’язково у якийсь спосіб тамувалися завдяки тому, що вони б переключалися на якесь таке примружене око і ледь-ледь іронічне ставлення до всіх моїх героїв.
Тому з’явилася бабуся Ніндзя – це підступна шеф банди, яка замазкована під звичайну пенсіонерку.
Ірина Халупа
Але у неї тепле серце, вона розчулюється і плаче.
Леся Вороніна
Вона розчулюється тільки тоді, коли її Гриць Мамай гіпнотизує, коли виконує танок гопак, в якому приховані елементи прадавньої української боротьби.
Тоді вона дивиться, впадає у транс і забуває користуватися своїми нунчаками, які вона ховає за пазухою.
Їй допомагає бультер’єр Льосик, а суперагентові Грицю Мамаю усі хороші персонажі. Навіть, зрештою, з’являється такий інтелігентний тарган Едік, інтелект якого дорівнює інтелекту середнього члена-кореспондента академії наук.
У всякому разі, мені здається, я сміялася разом із моїми читачами, і кожна нова серія такого іронічного детективу дитячого була відгуком на те, що діти писали і почали гратися зі мною у гру.
Ірина Халупа
Так що ця книжка – це не прем’єра супер-агента Гриця Мамая?
Леся Вороніна
Ні, вона почалася від “Соняшника” і нашого неймовірного задоволення від роботи у цьому журналі. У мене тоді працювали дві такі жінки-художниці, ілюстратори журналу, вони були художніми редакторами - Ольга Колісник і Оленка Марченко.
Вони завжди малювали вдвох, ходили вдвох і були схожі на таких смішних цікавих гномів. Вони ходили у плетений шапочках, дуже цікаво одягалися, і так вони прийшли до мене поступати на роботу, принесли свої цікаві твори.
Ми із таким щастям тоді робили “Соняшник”, що кожна зі свого району бігла до роботи, щоб туди втрапити. Я тоді повернулася із Канади, де писала дуже серйозну роботу для двомовних шкіл у провінції Альберта, де треба було страшенно спрощувати будь-який текст, адаптувати текст.
Це був такий проект для дітей, які вивчають українську мову. І коли я допалася до цієї можливості не адаптувати текст, то я почала розкошувати у синонімічному ряду, у епітетах та порівняннях.
Якось ми разом із дівчатами, вони малювали, а я читала їм кожен новий розділ. У них на двох було п’ятеро діточок, вірніше, ці діточки і є, але вони вже вусаті та бородаті.
А тоді це була прекрасна розвага, розкішна гра, мені здається, що ця наша радість від спілкування із моїми героями передалася у книжці, а потім були чергові повісті про Гриця Мамая, де з’являлися нові персонажі, але головні герої зберігалися.
Власне, все відбулося через журнал “Соняшник”, все від нього пішло.
Ірина Халупа
Чи “Соняшник” об’єднує і Вас, пане Норманський, якимось чином? Ось ми почали говорити про книжки, але мені здається, що і слухачам було б цікаво послухати, і мені цікаво почути, як всі троє здибалися?
Як ви знайшли один одного?
Олександр Дорманський
Насправді ми здибалися у “Соняшнику”, але моя стежка пролягала іншим шляхом. Цим шляхом був дитячий журнал “Стежка”, в якому я вперше був представлений, як дитячий автор.
Я туди приніс невеличкі віршики, які я спробував комусь показати, вони пішли, потім іще, іще, потім я почав працювати літературним редактором.
Оскільки на “Стежці” мені стало тісно, тому я накинув оком на “Соняшник”. А пані Лесі я приніс свої вже більш досконалі твори, ніж ті, що я подавав свого часу до “Стежки”.
Так пані Леся надрукувала мої твори, а через деякий час сказала: “Сашко, є такий один гарний хлопець-видавець, який хоче видавати гарні дитячі твори, я вважаю, що Ваш твір (який я дав пані Лесі прочитати якраз напередодні) досить гарний.”
Ірина Халупа
Звідки взявся вуж Онисько?
Олександр Дорманський
Вуж Онисько з’явився років п’ять тому.
Ірина Халупа
Із обкладинки книжки, якої ще немає, яку нам дають, а потім відбирають, бо вона ще не вийшла, цей вуж виглядає досить привабливо.
Олександр Норманський
Так, я вже казав, що я беру книжку в руки вже вкотре, але вона вислизає. Отже, характер вужа тут зіграв не останню роль, якщо є такий герой, то таку книжку я вже ніяк не можу взяти і отримати для себе.
Вуж з’явився у моїй голові давненько, просто я вирішив, що може бути такий герой – вуж Онисько, а потім я повернувся до нього, згадав про нього, коли вже працював у дитячому журналі “Стежка”.
Я написав одну пригоду, історію, яка потім і стала першим розділом цілої книги. Зрештою, у “Стежку” не пішла та історія із якихось причин.
Через деякий час, коли я вирішив, що мушу-таки писати книжку, то я згадав про вужа і про його компаньйонів: мишку Еврідіку, жабку Одарочку, про колорадського жука Жеку та хробачка Кузю, який над усе любив грати на скрипочці.
Так я написав десять невеличких розділів, кожен розділ – це окрема історія про різні цікаві пригоди моїх героїв, історія, в якій мріє Онисько, а його мрія або здійснюється, або переростає у якусь цікаву, на мою думку, смішну, дотепну історію.
Ірина Халупа
Про що може мріяти вуж?
Олександр Дорманський
Вуж може мріяти про що завгодно, починаючи від польотів до космосу, закінчуючи подорожжю до своєї бабусі, яка живе далеко у лісі.
Так у другій частині Онисько зі своїми друзями і подорожує до своєї бабусі, де і зустрічає інопланетян, які літають на міжгалактичних літальних млинцях.
Зустрічаючи інших героїв, яким наші герої намагаються допомагати і врятувати їх: це і корова Черешня, яку хочуть здати до зоопарку, тому що вона перестала давати молоко, і цуцик Боня, якого загубила мама, точніше, він сам загубився, і пацюки підступні на чолі із Шнуркогризом.
Вони хочуть прибрати до рук, а, зрештою, поласувати, але хробачок Кузя рятує за допомогою вигаданої ним випадково ноти Ку... Це окрема історія. Це треба читати.
Ірина Халупа
Так, дійсно, сподіваємося, що ми будемо це читати.
Леся Вороніна
Якщо б Ви мені дозволили, то я хочу сказати, що пан Володимир Бризкін прийшов до “Соняшника” із своєю пропозицією, яка мені страшенно сподобалася – видавати серію пригодницьких книжок.
Потім він же придумав таке гасло: “Пригоду за пригодою читаймо із насолодою”. Найбільше мені сподобалося те, що пан Володимир хоче видавати українські книжки.
Друге, що мені сподобалося, що він хоче видавати цікаві книжки, а третє, що мені сподобалося, що він хоче видавати те, що ніхто, крім його видавництва, не видасть, це буде своя нова оригінальна серія.
Мені сподобалося те, що він вибрав. Він вибрав мою улюблену книжку, яку я вже читала, Пауля Мара “Пригоди Суботика”. Це дуже проста і, при тому, дуже мила із фантастичними пригодами книжка, яка отримала безліч премій.
Вона була однією із найпопулярніших книжок у Німеччині, вона перевидавалася величезними накладами, її читали у Франції, врешті він став лауреатом премії Братів Гримм.
Мені сподобалося те, що пан Володимир Бризкін, який два роки тому вивчив мову, часом я навіть відчувала, що він у думках перекладає, то він ніколи не переходив зі мною на мову нашого північного сусіда.
Він хотів зробити цілу серію сучасну, цікаву для сучасних та цікавих, розумних українських дітей, зробити повноцінну серію. Він звертався лише до тих перекладачів, які не просто будуть робити халтурний переклад на комп’ютері, а потім робити йому “косметичний ремонт”.
Він, наприклад, знайшов спадкоємців перекладача пана Романця, якого вже немає, він рано пішов з життя, то він знайшов його доньку, підписав із нею угоду.
Це все було абсолютно гарно, на нормальному цивілізованому рівні. Він зв’язався із автором Паулем Маром, він домовився про те, якщо буде серія цих книжок видана, то Пауль Мар приїде до України, і це буде така розкішна презентація.
Коли він почитав книжки Сашка Дорманського, яка мені теж сподобалася тим, що тут немає сили, тут немає штучності. Сашко Дорманський не тільки читає, але і пише із насолодою, це і передається читачам.
Що він так само, як і я, захопився і почав говорити, що він віддав і зробив експеримент на живих діточках, що цю книжку віддали у садочок.
Тоді діти розібрали собі ролі, і хтось кричав: “Я буду мишкою Еврідікою!”, а хтось кричав: “Я буду вужем Ониськом!”
Ірина Халупа
А хто хотів бути пацюком? Цікаво.
Леся Вороніна
Я перепрошую, саме Володя Бризкін провів такий експеримент над вужем Ониськом, і він був успішним. Тобто на дітях це було перевірено.
А як мені сказав Володя, ну, звичайно, моє авторське серце розтануло, коли він сказав, що його син мало не цитує супер-агента і захоплений моїми героями, то скажу щиро, що це було мені приємно.
Так само, як до мене прийшов пан Дорманський і дуже скромно, щоб не подумали, що він нав’язує свою творчість, показав мені свої вірші.
Я ж, коли почала читати, засміялася і сказала, що це дуже класно, тоді Сашко зрадів і зрозумів, яка я розумна.
Ірина Халупа
Який гарний смак у редактора.
Леся Вороніна
Я думаю, що видавнича справа: чи праця над журналом, чи написання книжок – це розкішна, приємна і чудова справа, це творча робота, в якій мають брати участь ті люди, які цим захоплені.
Бо коли ми просто продукуємо якісь книжки, то це завжди буде відчуватися, це буде схема, це буде штучно. В такій спосіб до нас прийшов, наприклад, Сашко лірник, коли мені його порекомендував Ромчик Скиба.
Дуже гарний поет, він пише просто геніальні дитячі вірші. Дорослі вірші він також пише. Але вони, я думаю, не такі геніальні, як дитячі. Ромчику, не ображайтеся. Він привів нам Сашка Власюка, який розповів у супроводі ліри казки, то я була настільки вражена, що попросила його записати ці казки.
Це була його перша спроба передати на папері. Цей експеримент, по-моєму, закінчився великим успіхом.
Ірина Халупа
Це дуже успішний експеримент. Навіть слухачі радіо “Свобода” багато разів писали та зверталися, хотіли придбати його диск.
Хочу вас сповістити, що скоро буде ще одна передача. Виявляється, що Сашко Власюк плідно працює, і є нові книжки. Так що незабаром ви їх почуєте.
Шановні гості, все ж таки дитяча література – це щось дуже специфічне. Мені здається, що водночас це дуже шляхетна справа, але це і дуже важка справа, бо ви пишете речі для молодих розумів, і ці речі можуть впливати дуже сильно.
Вони можуть вплинути або дуже позитивно, або дуже негативно. Ось, пані Лесю, Ви сказали, що Ви не хотіли насильства, що Гриць Мамай всі ті свої штуки робить заради свого розуму.
Він або когось гіпнотизує, або когось зачаровує і так далі.
Леся Вороніна
Не зовсім так. Я хотіла, щоб мої читачі були вищі за нав’язувані їм абсолютно примітивні, дурнуваті схеми, щоб вони навчилися з того сміятися. Коли робиться культ того, часом тупоголового, псевдогероя, щоб вони навчилися ставитися до того із іронією.
В цьому є сила людини, яка може стати над тим, і не хоче стати.., не хоче споживати того, що продукують у розрахунку на середньоарифметичного ідіота.
Я колись давала інтерв’ю панові Івану Андрусяку. Він назвав це інтерв’ю фразою моєю: “Є така хороша справа – думати”.
От мені здається, що ми хочемо того, щоб наші читачі вміли думати.
Ірина Халупа
Самостійно.
Леся Вороніна
Щоб вони вміли оцінювати, щоб у них вироблявся добрий смак, щоб вони не були під пресом і тягарем цього нав’язаного стереотипу, що цікаве має бути агресивним.
Цікавим може бути веселе, смішне, дотепне, може бути ніжне, навіть сумне...
Ірина Халупа
Навчальне.
Леся Вороніна
Але воно повинно бути щире, оригінальне і самобутнє. Будь-яке тиражування, будь-яке кліше приводить до того, що цей літературний твір чи журнал на щось вторинне, щось нецікаве.
Це вже є щось цікаве, це вже є копія з копій. Це у нас часто відбувається, коли російські журнали є копією із західних, а наші видавці, видаючи журнали двомовно: російською та українською мовами, роблять дуже бліду копію копії.
Тому мені здається, що мої друзі по ідеї, по боротьбі навіть, однодумці, що тут зібралися такі люди, які поділяють мою думку.
Ірина Халупа
Ви дуже змістовно відповіли на моє запитання, яке я навіть не встигла до кінця договорити.
Пане Олександре, якою Ви бачите дитячу літературу, яким Ви бачите її первісне завдання? Вчити, розважати, виховувати? Ви пишете книжки і віршики.
Чи Ви теж хотіли б так, як пані Леся, щоб діти, які їх читають, самостійно думати і бачити світ власними очима, а не якимись формулами, які їм нав’язують?
Олександр Дорманський
Звичайно, дитина повинна думати, якою повинна бути література. В жодному разі література художня не має бути дидактичною, вона не повинна бути суто розважальною, вона повинна нести позитивні емоції дитині.
Тобто дитина мала б отримувати якесь задоволення, сміятися і, можливо, навіть десь там підсвідомо лише робити висновки про те, як вона б діяла на місці тих героїв.
Тобто виставляти на посміховисько поганих героїв, щоб дитина не хотіла бути смішною. І не вчити: роби так або не роби отак. Це, на мою думку, не повинно бути. Це, якщо навіть і є, повинно бути так приховано, щоб воно не випирало зовні, тому що...
Ірина Халупа
Воно повинно бути відповідно психологічно представлено.
Олександр Дорманський
Так, ускладнювати читання дитині непотрібно.
Ірина Халупа
На Заході багато батьків і вчителів нарікають на те, що діти взагалі не читають сьогодні, що вони прив’язані до якихось мультиків на телевізорі, відео, і примусити дитину читати – це складна справа.
Пане Бризкін, ці три книжки, які ми вже маємо у тій серії, це, як я зрозуміла, лише початок. Правда? Діти це із задоволенням читають. Які інші подарунки очікувати від Вашого видавництва? Що попереду?
Володимир Бризкін
Тоді послідовно. “Пригоду за пригодою читайте із насолодою” ми почали із Пауля Мара “Що не день, то субота”, тоді вийшов “Суперагент”, зараз виходять “Володар Макуца, або пригоди вужа Ониська”.
Ірина Халупа
Ми не віримо, що ця книжка буде, бо, як ми вже стверджували, дають і відбирають.
Володимир Бризкін
13-го жовтня буде. Книжка нова виходить раз на два місяці. Далі ми очікуємо одну із книжок “Коронації слова”. Я ще не знаю, яка саме буде вчасно підготовлена.
Далі ми очікуємо класнючі твори Марини та Сергія Дяченків, далі знову буде Олександр Дорманський, Пауль Мар і... Можна я не буду далі називати?
Леся Вороніна
Хай буде інтрига. Якщо ви мені дозволите то я скажу, що, власне, умови ще одного дуже цікавого конкурсу, де діти можуть виграти супер-призи, розігруються на знання тих героїв і тих пригод, які відбуваються саме у цих книжках, які друкуються у серії видавництва “Теза”, якраз друкуються щономера в журналі “Соняшник”.
Так що, якщо ви хочете, щоб ваші діти заохотилися до читання, щоб вони пізнали цих героїв, якщо вони вам стали симпатичні, то прошу читати і передплачувати журнал “Соняшник”, бо ми всі разом дружимо.
Я сподіваюся, що нам пощастить донести цю серію до дітей, відтягти їх трохи від комп’ютерів, хоча, звичайно, вони будуть біля них сидіти, щоб вони попробували спілкуватися із книжкою і відчували себе героями тих книжок, які пропонують видавництво “Теза” і журнал “Соняшник”.
Ірина Халупа
І наостанок, пане Бризкін, в усіх Ваших книжках є маленькі анкети, де можна заздалегідь замовити наступні Ваші книжки, таким чином мати їх дуже швидко, одразу після того, як вони з’являться, а також зекономити собі трошки грошей. Правда?
Володимир Бризкін
Так, там ціна разом із вартістю доставки така, що для більшості вона буде більш прийнятна, ніж придбати у книгарні у своєму місті.
Крім того, книжки у нас різні за обсягом, а передплата дозволяє зекономити трохи грошей, бо товста книжка тут коштує так само, як і тоненька, а у роздрібній мережі всі коштують по-різному.
Ірина Халупа
Дякую вам. На цьому ми завершуємо нашу розмову, бо більше часу немає. З нами сьогодні були Володимир Бризкін, директор видавництва “Теза”, це вінницьке видавництво, яке спеціалізується у дитячій та пригодницькій літературі, а також Леся Вороніна, головний редактор журналу “Соняшник”, автор знаменитих книг про суперагента ООО, і ще один письменник Олександр Дорманський, він автор книжки “Володар Макуці або пригоди вужа Ониська”, книжка яка з’явиться незабаром.
Дякую вам за гарну і цікаву розмову.
Всі разом
Пригоду за пригодою читайте з насолодою.
Ірина Халупа
На цьому закінчуємо програму “30 хвилин у різних вимірах”. Я, Ірина Халупа, прощаюся з вами до наступного тижня. Бажаю вам ясної погоди на душі.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 2 жовтня 2004 року.
Ірина Халупа
Говорить радіо “Свобода”! До вас завітала Ірина Халупа із передачею “30 хвилин у різних вимірах”.
Здоровенькі були, дорогий слухачу! Сьогодні ця програма присвячена дитячій літературі.
Багато хто плаче в Україні, що українська книжка терпить і не має великих перспектив. Я сьогодні сиджу у студії із людьми, які показують, що ситуація може бути і навпаки.
Зі мною Володимир Бризкін, директор видавництва “Теза” (це видавництво із Вінниці), поруч сидить Олександр Дорманський, автор книжки, яка ось-ось з’явиться, це “Володар Макуці, або пригоди вужа Ониська”, і редактор журналу “Соняшник” Леся Вороніна, також автор пригодницької книги, в яку я пірнула кілька годин тому і не можу вийти з обіймів “Супер-агента 000. Таємниця золотого кенгуру”.
Я з цими гарними людьми сьогодні хочу поговорити про дитячу літературу, літературу для підлітків і про одне цікаве видавництво, яке називається “Теза”, засновником і директором якого є Володимир Бризкін.
А ми познайомилися із паном Володимиром кілька років тому заочно, але безпосередньо завдяки ще одному учаснику наших “свободівських” програм, це Олександр Власюк, відомий казкар, якого дуже любить не лише українська дітвора, але і дорослі люди.
Незабаром видавництво “Теза” має опублікувати казки Олександра Власюка. Але давайте спершу поговоримо про Ваше видавництво.
Пан Володимир цікавий сам по собі із багатьох причин. По-перше, це дуже молода людина, по-друге, це людина, яка ще три роки тому не говорила українською мовою, а сьогодні займається виключно пропагуванням української дитячої літератури.
Так що кілька слів про видавництво і про цю чарівну людину, яка переконала Вас вивчити українську мову.
Володимир Бризкін
Видавництво шостий рік видає для дошкільнят та школярів. Наталка, моя дружина, головний редактор видавництва мене переконала, що мову треба знати. Я її вже вивчаю.
За ці роки ми ростемо потрошки не на грантах, а на власних здобутках. І, звичайно, обмінюємо свою важку працю на невеличкі здобутки економічні.
Ось давня мрія цього року здійснилася – ми почали видавати дитячу літературу. Наразі це книжки із багатьма ілюстраціями чорно-білими у цупкій палітурці. Як на мене, вони дуже пристойно і привабливо оформлені.
Ірина Халупа
Я хотіла, щоб Ви сказали кілька слів про цю навчальну літературу, яку Ви видаєте. Ось Ви мені надіслали низку різних речей. Я була вражена тим, що воно все якесь веселе, кольорове і приємне, і взагалі увесь процес навчання, на відміну від того, коли я була молодою, сьогодні є більш забавним.
Мені хотілося якісь речі знову прочитати чи знову опанувати. От наприклад, “вимірюємо температуру, площу, довжину, периметр”. Я сьогодні не знаю, чесно кажучи, як вимірювати периметр, тому мені хотілося подивитися на ці пластинки докладніше і просто цікаво було подивитися на всі ті речі.
Ось цей казкарик дуже гарний, зошит для розвитку навичок руки. Я до ефіру говорила з Вами, що мене зачарував “Андрусь-Турбинка і таємниця року”.
Просто дуже гарно представлені речі, які цікаві. Якщо цікаві для дорослих, то, ймовірно, вони є цікавими і для дітей. Як діти реагують на ці Ваші навчальні посібники?
Володимир Бризкін
Дітям подобається. Ми так і думали, як же подати ці нібито скучні та нецікаві математичні речі або природознавчі. Не кожен викладач має на те натхнення і кожного разу можливість щось змалювати чи дібрати ілюстрації.
Ми спробували у нашій плакатній продукції представити так, щоб дитині було весело, щоб він запам’ятав ситуацію, а він того вже і формулу.
Щоб він побачив зображення і збагнув, що до чого до того, як йому те буде розтлумачене написами чи голосом. Ось таку наочність ми почали робити, щоб ті плакати несли кожного разу дитині задоволення від навчання.
Ніби виходить. Для того залучаємо гарних художників. Нам дуже сподобалася співпраця із Олегом Жмурком, бо у нашій природознавчій серії з серії “вимірюємо” він розробив ці плакати дуже цікаво.
Він закінчив геофак, а потім працював у школі за системою Монтесоррі. Він там працював і зі старшими, і з молодшими дітьми. Він якось так синтезував та інтегрував свої знання із вмінням подавати на найпростіших прикладах складні поняття, що це втілено у плакатах.
Це приносить і автору трошки знаності, а дітям задоволення і видавництву також.
Ірина Халупа
Власне, у нашій попередній розмові з Вами, Ви згадали, що у Вашому видавництві є великий відділ маркетингу і продажу, тобто є люди, які поєднують рекламу і продаж, які і продають Вашу продукцію.
Може, розкажіть трохи про це, бо багато хто нарікає на те, що системи прокату, зокрема, коли йдеться про книжки, просто не існує в Україні.
Можна надрукувати, а потім як це все продати?
Володимир Бризкін
Такі проблеми, напевно, є, але їх можна і треба здолати. Невелика моржа у тих, хто випускає чи то книжки, чи то плакати, відповідно, великим гуртовикам немає, за що жити. Тому їх і немає наразі в Україні.
Тому видавництво плекає відділ збуту і займається безпосереднім продажем, тобто до книгарень або до дрібних гуртових торгівців доставляє свій товар. Тому ми маємо шанси по всій Україні продавати і мати з того прибуток.
Ірина Халупа
Де у Вас найбільший попит? Де Вас більше люблять і купують? У рідній Вінниці, чи...?
Володимир Бризкін
Ні, Вінниця - прикре виключення. Нас там люблять і не купують. Можу сказати, де, як не дивно, але найменше, - це в Сумах. А решта регіонів (навіть для нас було дивовижно, бо ми колись потикалися у Харкові, у Симферополі не могли знайти, де це можна продавати, бо нам казали: “Ні, це неможливо, бо у нас все-одно у школах українською не розмовляють, у вас немає шансів), а згодом вони самі до нас звернулися, продавці звідти.
Вони кажуть: “А де ж ви? Ми бачимо вашу продукцію на виставках, а у нас немає?” Вони взялися продавати і працюють не гірше, за Львів. Такої регіональної тенденції вираженої немає.
Ірина Халупа
Разом із Вашим видавництвом, Ви ще маєте мережу книгарень. Ці книгарні, як Ви мені розповідали, у “спальних” районах. Отже, є певний задум за цією ідеєю, за тим певним принципом і підходом.
Є така книгарня у Вінниці, це книгарні “Теза” у Кам’янець-Подільському, у Кіровограді і у Хмельницькому. Як ці книгарні дають собі ради? Як вони функціонують? Чи вони успішні?
Володимир Бризкін
Так, вони успішні і досить автономні. У цьому році їх довелося взяти на певний час на баланс видавництва, бо був складний період переходу від без ПДВ до із ПДВ книжок, але наразі вже всі книгарні знову почуваються нормально.
Вони спеціалізовані. Все для вивчення мов: там є англійська, німецька, італійська і ще багато. А зараз є відділи української літератури художньої для дітей і для дорослих.
Це такий певний моніторинг. Ми бачимо, що купується, як купується.
Ірина Халупа
Що Ви спостерігаєте?
Володимир Бризкін
Дорослу книгу купують не дуже охоче, хоча її і роздивляються. Є певні знайомі, бо така книгарня передбачає, що мешканці знають в обличчя продавця, а продавець їх знає, знає їхні вподобання.
Ось вони приходять і намагаються просто на місці ту книжку прочитати. Вони не можуть дозволити її собі купити. А дитячі книжки, хоч вони бувають і трошки дорогуваті, але їх купують: купують на подарунки, купують собі, купують для читання позакласного.
Може, це так батьки собі придумують: “От хочу цю книжку, але дорогувато, але, може, це буде для позакласного читання?” І домовляються зі школою.
Ірина Халупа
А тепер поговоримо із авторами. Одна річ - видати, але хтось мусить це ще написати дитячу книжку. Ось Леся Воронина, автор книги “Суперагент 000”. Це Гриць Мамай і всі його пригоди.
Гриць Мамай у кожному розділі рятує світ, м’яко кажучи. Правда, пані Лесю? Звідки взявся цей Гриць Мамай?
Леся Вороніна
У мене було неймовірне бажання написати пародію на всі разом взяті трилери і детективи, супер-серіали. Але мені хотілося, щоб це було дуже весело, і там не було жодних кривавих пригод, на яких виховуються тепер наші діти, щоб вони разом зі мною усміхнулися і, може, навіть трошки злякалися.
Такі найдраматичніші моменти обов’язково у якийсь спосіб тамувалися завдяки тому, що вони б переключалися на якесь таке примружене око і ледь-ледь іронічне ставлення до всіх моїх героїв.
Тому з’явилася бабуся Ніндзя – це підступна шеф банди, яка замазкована під звичайну пенсіонерку.
Ірина Халупа
Але у неї тепле серце, вона розчулюється і плаче.
Леся Вороніна
Вона розчулюється тільки тоді, коли її Гриць Мамай гіпнотизує, коли виконує танок гопак, в якому приховані елементи прадавньої української боротьби.
Тоді вона дивиться, впадає у транс і забуває користуватися своїми нунчаками, які вона ховає за пазухою.
Їй допомагає бультер’єр Льосик, а суперагентові Грицю Мамаю усі хороші персонажі. Навіть, зрештою, з’являється такий інтелігентний тарган Едік, інтелект якого дорівнює інтелекту середнього члена-кореспондента академії наук.
У всякому разі, мені здається, я сміялася разом із моїми читачами, і кожна нова серія такого іронічного детективу дитячого була відгуком на те, що діти писали і почали гратися зі мною у гру.
Ірина Халупа
Так що ця книжка – це не прем’єра супер-агента Гриця Мамая?
Леся Вороніна
Ні, вона почалася від “Соняшника” і нашого неймовірного задоволення від роботи у цьому журналі. У мене тоді працювали дві такі жінки-художниці, ілюстратори журналу, вони були художніми редакторами - Ольга Колісник і Оленка Марченко.
Вони завжди малювали вдвох, ходили вдвох і були схожі на таких смішних цікавих гномів. Вони ходили у плетений шапочках, дуже цікаво одягалися, і так вони прийшли до мене поступати на роботу, принесли свої цікаві твори.
Ми із таким щастям тоді робили “Соняшник”, що кожна зі свого району бігла до роботи, щоб туди втрапити. Я тоді повернулася із Канади, де писала дуже серйозну роботу для двомовних шкіл у провінції Альберта, де треба було страшенно спрощувати будь-який текст, адаптувати текст.
Це був такий проект для дітей, які вивчають українську мову. І коли я допалася до цієї можливості не адаптувати текст, то я почала розкошувати у синонімічному ряду, у епітетах та порівняннях.
Якось ми разом із дівчатами, вони малювали, а я читала їм кожен новий розділ. У них на двох було п’ятеро діточок, вірніше, ці діточки і є, але вони вже вусаті та бородаті.
А тоді це була прекрасна розвага, розкішна гра, мені здається, що ця наша радість від спілкування із моїми героями передалася у книжці, а потім були чергові повісті про Гриця Мамая, де з’являлися нові персонажі, але головні герої зберігалися.
Власне, все відбулося через журнал “Соняшник”, все від нього пішло.
Ірина Халупа
Чи “Соняшник” об’єднує і Вас, пане Норманський, якимось чином? Ось ми почали говорити про книжки, але мені здається, що і слухачам було б цікаво послухати, і мені цікаво почути, як всі троє здибалися?
Як ви знайшли один одного?
Олександр Дорманський
Насправді ми здибалися у “Соняшнику”, але моя стежка пролягала іншим шляхом. Цим шляхом був дитячий журнал “Стежка”, в якому я вперше був представлений, як дитячий автор.
Я туди приніс невеличкі віршики, які я спробував комусь показати, вони пішли, потім іще, іще, потім я почав працювати літературним редактором.
Оскільки на “Стежці” мені стало тісно, тому я накинув оком на “Соняшник”. А пані Лесі я приніс свої вже більш досконалі твори, ніж ті, що я подавав свого часу до “Стежки”.
Так пані Леся надрукувала мої твори, а через деякий час сказала: “Сашко, є такий один гарний хлопець-видавець, який хоче видавати гарні дитячі твори, я вважаю, що Ваш твір (який я дав пані Лесі прочитати якраз напередодні) досить гарний.”
Ірина Халупа
Звідки взявся вуж Онисько?
Олександр Дорманський
Вуж Онисько з’явився років п’ять тому.
Ірина Халупа
Із обкладинки книжки, якої ще немає, яку нам дають, а потім відбирають, бо вона ще не вийшла, цей вуж виглядає досить привабливо.
Олександр Норманський
Так, я вже казав, що я беру книжку в руки вже вкотре, але вона вислизає. Отже, характер вужа тут зіграв не останню роль, якщо є такий герой, то таку книжку я вже ніяк не можу взяти і отримати для себе.
Вуж з’явився у моїй голові давненько, просто я вирішив, що може бути такий герой – вуж Онисько, а потім я повернувся до нього, згадав про нього, коли вже працював у дитячому журналі “Стежка”.
Я написав одну пригоду, історію, яка потім і стала першим розділом цілої книги. Зрештою, у “Стежку” не пішла та історія із якихось причин.
Через деякий час, коли я вирішив, що мушу-таки писати книжку, то я згадав про вужа і про його компаньйонів: мишку Еврідіку, жабку Одарочку, про колорадського жука Жеку та хробачка Кузю, який над усе любив грати на скрипочці.
Так я написав десять невеличких розділів, кожен розділ – це окрема історія про різні цікаві пригоди моїх героїв, історія, в якій мріє Онисько, а його мрія або здійснюється, або переростає у якусь цікаву, на мою думку, смішну, дотепну історію.
Ірина Халупа
Про що може мріяти вуж?
Олександр Дорманський
Вуж може мріяти про що завгодно, починаючи від польотів до космосу, закінчуючи подорожжю до своєї бабусі, яка живе далеко у лісі.
Так у другій частині Онисько зі своїми друзями і подорожує до своєї бабусі, де і зустрічає інопланетян, які літають на міжгалактичних літальних млинцях.
Зустрічаючи інших героїв, яким наші герої намагаються допомагати і врятувати їх: це і корова Черешня, яку хочуть здати до зоопарку, тому що вона перестала давати молоко, і цуцик Боня, якого загубила мама, точніше, він сам загубився, і пацюки підступні на чолі із Шнуркогризом.
Вони хочуть прибрати до рук, а, зрештою, поласувати, але хробачок Кузя рятує за допомогою вигаданої ним випадково ноти Ку... Це окрема історія. Це треба читати.
Ірина Халупа
Так, дійсно, сподіваємося, що ми будемо це читати.
Леся Вороніна
Якщо б Ви мені дозволили, то я хочу сказати, що пан Володимир Бризкін прийшов до “Соняшника” із своєю пропозицією, яка мені страшенно сподобалася – видавати серію пригодницьких книжок.
Потім він же придумав таке гасло: “Пригоду за пригодою читаймо із насолодою”. Найбільше мені сподобалося те, що пан Володимир хоче видавати українські книжки.
Друге, що мені сподобалося, що він хоче видавати цікаві книжки, а третє, що мені сподобалося, що він хоче видавати те, що ніхто, крім його видавництва, не видасть, це буде своя нова оригінальна серія.
Мені сподобалося те, що він вибрав. Він вибрав мою улюблену книжку, яку я вже читала, Пауля Мара “Пригоди Суботика”. Це дуже проста і, при тому, дуже мила із фантастичними пригодами книжка, яка отримала безліч премій.
Вона була однією із найпопулярніших книжок у Німеччині, вона перевидавалася величезними накладами, її читали у Франції, врешті він став лауреатом премії Братів Гримм.
Мені сподобалося те, що пан Володимир Бризкін, який два роки тому вивчив мову, часом я навіть відчувала, що він у думках перекладає, то він ніколи не переходив зі мною на мову нашого північного сусіда.
Він хотів зробити цілу серію сучасну, цікаву для сучасних та цікавих, розумних українських дітей, зробити повноцінну серію. Він звертався лише до тих перекладачів, які не просто будуть робити халтурний переклад на комп’ютері, а потім робити йому “косметичний ремонт”.
Він, наприклад, знайшов спадкоємців перекладача пана Романця, якого вже немає, він рано пішов з життя, то він знайшов його доньку, підписав із нею угоду.
Це все було абсолютно гарно, на нормальному цивілізованому рівні. Він зв’язався із автором Паулем Маром, він домовився про те, якщо буде серія цих книжок видана, то Пауль Мар приїде до України, і це буде така розкішна презентація.
Коли він почитав книжки Сашка Дорманського, яка мені теж сподобалася тим, що тут немає сили, тут немає штучності. Сашко Дорманський не тільки читає, але і пише із насолодою, це і передається читачам.
Що він так само, як і я, захопився і почав говорити, що він віддав і зробив експеримент на живих діточках, що цю книжку віддали у садочок.
Тоді діти розібрали собі ролі, і хтось кричав: “Я буду мишкою Еврідікою!”, а хтось кричав: “Я буду вужем Ониськом!”
Ірина Халупа
А хто хотів бути пацюком? Цікаво.
Леся Вороніна
Я перепрошую, саме Володя Бризкін провів такий експеримент над вужем Ониськом, і він був успішним. Тобто на дітях це було перевірено.
А як мені сказав Володя, ну, звичайно, моє авторське серце розтануло, коли він сказав, що його син мало не цитує супер-агента і захоплений моїми героями, то скажу щиро, що це було мені приємно.
Так само, як до мене прийшов пан Дорманський і дуже скромно, щоб не подумали, що він нав’язує свою творчість, показав мені свої вірші.
Я ж, коли почала читати, засміялася і сказала, що це дуже класно, тоді Сашко зрадів і зрозумів, яка я розумна.
Ірина Халупа
Який гарний смак у редактора.
Леся Вороніна
Я думаю, що видавнича справа: чи праця над журналом, чи написання книжок – це розкішна, приємна і чудова справа, це творча робота, в якій мають брати участь ті люди, які цим захоплені.
Бо коли ми просто продукуємо якісь книжки, то це завжди буде відчуватися, це буде схема, це буде штучно. В такій спосіб до нас прийшов, наприклад, Сашко лірник, коли мені його порекомендував Ромчик Скиба.
Дуже гарний поет, він пише просто геніальні дитячі вірші. Дорослі вірші він також пише. Але вони, я думаю, не такі геніальні, як дитячі. Ромчику, не ображайтеся. Він привів нам Сашка Власюка, який розповів у супроводі ліри казки, то я була настільки вражена, що попросила його записати ці казки.
Це була його перша спроба передати на папері. Цей експеримент, по-моєму, закінчився великим успіхом.
Ірина Халупа
Це дуже успішний експеримент. Навіть слухачі радіо “Свобода” багато разів писали та зверталися, хотіли придбати його диск.
Хочу вас сповістити, що скоро буде ще одна передача. Виявляється, що Сашко Власюк плідно працює, і є нові книжки. Так що незабаром ви їх почуєте.
Шановні гості, все ж таки дитяча література – це щось дуже специфічне. Мені здається, що водночас це дуже шляхетна справа, але це і дуже важка справа, бо ви пишете речі для молодих розумів, і ці речі можуть впливати дуже сильно.
Вони можуть вплинути або дуже позитивно, або дуже негативно. Ось, пані Лесю, Ви сказали, що Ви не хотіли насильства, що Гриць Мамай всі ті свої штуки робить заради свого розуму.
Він або когось гіпнотизує, або когось зачаровує і так далі.
Леся Вороніна
Не зовсім так. Я хотіла, щоб мої читачі були вищі за нав’язувані їм абсолютно примітивні, дурнуваті схеми, щоб вони навчилися з того сміятися. Коли робиться культ того, часом тупоголового, псевдогероя, щоб вони навчилися ставитися до того із іронією.
В цьому є сила людини, яка може стати над тим, і не хоче стати.., не хоче споживати того, що продукують у розрахунку на середньоарифметичного ідіота.
Я колись давала інтерв’ю панові Івану Андрусяку. Він назвав це інтерв’ю фразою моєю: “Є така хороша справа – думати”.
От мені здається, що ми хочемо того, щоб наші читачі вміли думати.
Ірина Халупа
Самостійно.
Леся Вороніна
Щоб вони вміли оцінювати, щоб у них вироблявся добрий смак, щоб вони не були під пресом і тягарем цього нав’язаного стереотипу, що цікаве має бути агресивним.
Цікавим може бути веселе, смішне, дотепне, може бути ніжне, навіть сумне...
Ірина Халупа
Навчальне.
Леся Вороніна
Але воно повинно бути щире, оригінальне і самобутнє. Будь-яке тиражування, будь-яке кліше приводить до того, що цей літературний твір чи журнал на щось вторинне, щось нецікаве.
Це вже є щось цікаве, це вже є копія з копій. Це у нас часто відбувається, коли російські журнали є копією із західних, а наші видавці, видаючи журнали двомовно: російською та українською мовами, роблять дуже бліду копію копії.
Тому мені здається, що мої друзі по ідеї, по боротьбі навіть, однодумці, що тут зібралися такі люди, які поділяють мою думку.
Ірина Халупа
Ви дуже змістовно відповіли на моє запитання, яке я навіть не встигла до кінця договорити.
Пане Олександре, якою Ви бачите дитячу літературу, яким Ви бачите її первісне завдання? Вчити, розважати, виховувати? Ви пишете книжки і віршики.
Чи Ви теж хотіли б так, як пані Леся, щоб діти, які їх читають, самостійно думати і бачити світ власними очима, а не якимись формулами, які їм нав’язують?
Олександр Дорманський
Звичайно, дитина повинна думати, якою повинна бути література. В жодному разі література художня не має бути дидактичною, вона не повинна бути суто розважальною, вона повинна нести позитивні емоції дитині.
Тобто дитина мала б отримувати якесь задоволення, сміятися і, можливо, навіть десь там підсвідомо лише робити висновки про те, як вона б діяла на місці тих героїв.
Тобто виставляти на посміховисько поганих героїв, щоб дитина не хотіла бути смішною. І не вчити: роби так або не роби отак. Це, на мою думку, не повинно бути. Це, якщо навіть і є, повинно бути так приховано, щоб воно не випирало зовні, тому що...
Ірина Халупа
Воно повинно бути відповідно психологічно представлено.
Олександр Дорманський
Так, ускладнювати читання дитині непотрібно.
Ірина Халупа
На Заході багато батьків і вчителів нарікають на те, що діти взагалі не читають сьогодні, що вони прив’язані до якихось мультиків на телевізорі, відео, і примусити дитину читати – це складна справа.
Пане Бризкін, ці три книжки, які ми вже маємо у тій серії, це, як я зрозуміла, лише початок. Правда? Діти це із задоволенням читають. Які інші подарунки очікувати від Вашого видавництва? Що попереду?
Володимир Бризкін
Тоді послідовно. “Пригоду за пригодою читайте із насолодою” ми почали із Пауля Мара “Що не день, то субота”, тоді вийшов “Суперагент”, зараз виходять “Володар Макуца, або пригоди вужа Ониська”.
Ірина Халупа
Ми не віримо, що ця книжка буде, бо, як ми вже стверджували, дають і відбирають.
Володимир Бризкін
13-го жовтня буде. Книжка нова виходить раз на два місяці. Далі ми очікуємо одну із книжок “Коронації слова”. Я ще не знаю, яка саме буде вчасно підготовлена.
Далі ми очікуємо класнючі твори Марини та Сергія Дяченків, далі знову буде Олександр Дорманський, Пауль Мар і... Можна я не буду далі називати?
Леся Вороніна
Хай буде інтрига. Якщо ви мені дозволите то я скажу, що, власне, умови ще одного дуже цікавого конкурсу, де діти можуть виграти супер-призи, розігруються на знання тих героїв і тих пригод, які відбуваються саме у цих книжках, які друкуються у серії видавництва “Теза”, якраз друкуються щономера в журналі “Соняшник”.
Так що, якщо ви хочете, щоб ваші діти заохотилися до читання, щоб вони пізнали цих героїв, якщо вони вам стали симпатичні, то прошу читати і передплачувати журнал “Соняшник”, бо ми всі разом дружимо.
Я сподіваюся, що нам пощастить донести цю серію до дітей, відтягти їх трохи від комп’ютерів, хоча, звичайно, вони будуть біля них сидіти, щоб вони попробували спілкуватися із книжкою і відчували себе героями тих книжок, які пропонують видавництво “Теза” і журнал “Соняшник”.
Ірина Халупа
І наостанок, пане Бризкін, в усіх Ваших книжках є маленькі анкети, де можна заздалегідь замовити наступні Ваші книжки, таким чином мати їх дуже швидко, одразу після того, як вони з’являться, а також зекономити собі трошки грошей. Правда?
Володимир Бризкін
Так, там ціна разом із вартістю доставки така, що для більшості вона буде більш прийнятна, ніж придбати у книгарні у своєму місті.
Крім того, книжки у нас різні за обсягом, а передплата дозволяє зекономити трохи грошей, бо товста книжка тут коштує так само, як і тоненька, а у роздрібній мережі всі коштують по-різному.
Ірина Халупа
Дякую вам. На цьому ми завершуємо нашу розмову, бо більше часу немає. З нами сьогодні були Володимир Бризкін, директор видавництва “Теза”, це вінницьке видавництво, яке спеціалізується у дитячій та пригодницькій літературі, а також Леся Вороніна, головний редактор журналу “Соняшник”, автор знаменитих книг про суперагента ООО, і ще один письменник Олександр Дорманський, він автор книжки “Володар Макуці або пригоди вужа Ониська”, книжка яка з’явиться незабаром.
Дякую вам за гарну і цікаву розмову.
Всі разом
Пригоду за пригодою читайте з насолодою.
Ірина Халупа
На цьому закінчуємо програму “30 хвилин у різних вимірах”. Я, Ірина Халупа, прощаюся з вами до наступного тижня. Бажаю вам ясної погоди на душі.
Говорить радіо “Свобода”!
