Аудіозапис програми:
Київ, 21 жовтня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас!
В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...
Міжнародний словник прав людини поняття “громадянська війна” тлумачить так: “Форма збройної боротьби між організованими групами, що б’ються за державну владу, де одна сторона представляє існуючий режим, інша – партизанський рух, який підтримує частина населення. Громадянська війна є предметом регулювання міжнародного права у зв’язку із загрозою міжнародному миру та загрозою інтересам інших держав”.
Таким є дещо сухувате і не надто повне визначення того, чим українська влада останнім часом взялась лякати людей.
Загрозу громадянської війни вона однозначно пов’язує з опозицією та з прізвищем кандидата в президенти України, Віктора Ющенка.
Навряд чи ймовірність розколу українського суспільства існує, як щось реальне. Поділ на Схід та Захід є не що інше, як задавнений трюк ще радянського ГБ.
Тим не менше політологи-заробітчани з Росії тему цю мусують настирно та всупереч міжнародному праву активно втручаються у політичні процеси інших держав. В унісон їм діють деякі, на кшталт Кобзона, представники поп-бізнесу.
Власне, поки в Україні вболівальники та учасники передвиборчих процесів будують прогнози, в Білорусії пролилась реальна кров.
Нинішню “Альтернативу ми будуємо на розмові з активістом організації “Молодий фронт” Ігорем Щекаревічем та філософом і багатолітнім політв’язнем Євгеном Сверстюком.
За операторським пультом Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович. Ну, а почнемо ми з рефлексій письменника Олега Криштопи.
Олег Криштопа
Є речі, про які варто пам’ятати завжди, не зважаючи на ступінь азарту. Одна з аксіом: посієш вітер - пожнеш бурю.
Примара громадянських заворушень у разі фальсифікації виборів уже випущена зі скриньки Пандори нинішньою українською владою.
Жодна з громадянських війн не була природною. Для крові завжди знайдеться достатньо підстав, але у їх переліку нема власне крові. Громадянські війни, як і будь-які інші, провокуються маніпулянтами.
Нема нічого легшого, як пересварити сусідів або родину. Їхня ненависть найсильніша. Вояки з різних країн вбивають один одного легко, бо без ненависті. Через кілька десятиріч, уже ветеранами, вони показово сядуть за один стіл і вип’ють разом „фронтові” сто грамів. На прохання спадкоємців тих маніпулянтів, які кинули їх один на одного.
Югославська різня минулого десятиріччя запам’яталася інквізиційною жорстокістю. Ненавидіти можна тільки того, з ким живеш, кого знаєш безпосередньо. Закопані живцем у пісочницях посеред двору діти, порубані на шматки тіла.
Особливою безжальністю до жертв відзначалися ті, хто ще недавно жив із ними у одному будинку, навіть на поверсі. Що це: релігія, національна непримиренність? Чи накопичена за десятиріччя приневоленого співжиття побутова ненависть?
Українцям ніби нічого ділити, ні за що воювати один проти одного, бо у них уже майже нічого нема. Нічого, крім примарного уявлення про світле майбутнє і якихось напівфанатичних ідей. Але це найвагоміша підстава для боротьби. Доведеними до відчаю, голодними людьми, зігнаними у натовп, нажаханими безпросвітністю майбутнього, легко маніпулювати. Перетворити їх на гарматне м’ясо провокацій, як два пальці до вітру потримати.
Але посієш вітер, пожнеш торнадо. Замість залякування неспокоєм влада може зіграти з собою злий жарт, підбурити люд до неспокою.
А воювати один проти одного цьому людові нема сенсу. Якщо вони таки витягнуть зі схронів автомати дідів, то націлять їхні люфи у бік казенних будинків. І захищати цю владу не прийде ніхто, крім одноклітинних створінь у синіх та чорних уніформах...
„Як настрій у столиці? Громадянська війна буде?” – надійшло мені минулої ночі sms від приятеля з Дубно.
У цю мить за вікном залунала канонада. Небо почервоніло від вибухів. Феєрверк. Життя продовжується.
Андрій Охрімович
Зрозуміло, що краще маніпулювати загрозою громадянської війни, ніж насправді її розв’язати.
Пригадаймо січень 2003-го, коли Шеварднадзе виявив незгоду з Кремлем стосовно Абхазького питання. Держдума Росії одразу заявила, що вихід російських миротворців з Абхазії загрожує громадянською війною в Грузії.
“Російські миротворці – форпост миру у районі грузино-абхазького протистояння,” - заявив голова депутатської групи “Народний депутат” Геннадій Райков.
“Президент Грузії, - сказав російський політик, - мусить розуміти: якщо мандат миротворців не буде продовжено, то він отримає війну з Абхазією”. Кінець цитати, датованої січнем 2003-го.
Час та доля розпорядилися у свій спосіб: в Грузії відбулася так звана “революція троянд”, в результаті якої Кремль втратив Шеварднадзе, а разом з ним і залишки впливу.
Загроза втрати позицій в Україні для Кремля є не менш реальною. Білорусь теж виявляє активну громадянську непокору.
Тему видовжує моя розмова з колишнім студентом та активістом організації “Молодий фронт” Ігорем Щекаревічем.
Наскільки серйозним є протистояння в Білорусі: влада-народ, студентство-влада?
Ігор Щекаревіч
Коли перед виборами і референдумом в Білорусі ще існувала деяка ілюзія демократії, то після виборів всім в Білорусі стало зрозуміло, що відбувається.
Студентів перед виборами погнали на це термінове голосування. Були створені всі умови для фальсифікації виборів. П’ять днів скриньки з бюлетенями знаходилися без контролю, а після виборів люди вийшли на вулицю, щоб сказати своє “Ні!” владі, то їх просто напросто побили.
Було побито журналістів, було побито простих людей, студентів, молодь, жінок, їх били до втрати свідомості. Після цього закидали в машини швидкої допомоги без свідомості.
Андрій Охрімович
Побутує така думка, що в Білорусі основна маса населення підтримує режим. Наскільки це відповідає дійсності?
Ігор Щекаревіч
Під час парламентських виборів я і мій товариш ходили по квартирах і розмовляли з людьми, 80% з них проти третього терміну Лукашенка.
Андрій Охрімович
Безкровне, негаряче протистояння і перспективи гарячого протистояння. Таке щось існує зараз в Білорусі?
Ігор Щекаревіч
Останні події підтвердили, що в Білорусі є люди, які готові поставити долю країни над своїм особистим. Я думаю, що протистояння продовжиться і буде наростати.
Андрій Охрімович
Існує легенда, що Лукашенка є таким собі гарантом незалежності Білорусі від Росії. Наскільки це відповідає дійсності?
Ігор Щекаревіч
Лукашенка ще в 1994-му році прийшов до влади за допомогою Росії, і в 1996-му році він утримався на посаді президента, так само дякуючи Росії. Відомий імпічмент в 1996-му році, коли приїхав Селезньов і зустрівся зі спікером ВС, то після розмови зі Селезньовим імпічмент не відбувся, тобто російські представники влади сказали нашим політикам: “Зачекайте, нехай трохи все більш-менш влагодиться. Знайдемо компроміс”. Що з цього вийшло – ми сьогодні бачимо.
Андрій Охрімович
Що чекає Білорусь: повний занепад як держави, як нації чи перспектива все-таки існує? Чи існують якісь сили, якась мускулатура в середині народу, яка здатна все це поміняти радикально?
Ігор Щекаревіч
Що буде з Білоруссю найближчих 10 років, вирішиться в найближчих два роки. Коли Лукашенка залишиться при владі після 2006-го року, то швидше за все він залишиться надовго. Занепад білоруської культури затягнеться.
Якщо взяти молодь, то 90% молоді проти. Коли складеться реальна ситуація, коли молодь побачить, що вона може щось своїми діями зробити, то вона вийде. Те, що було 1996-го року, може відбутися і в 2002-му.
Андрій Охрімович
Наукова праця наукового співробітника МГУ Мірзокулова “Політичні процеси та громадянська війна у Таджикистані” структурує хід історії у свій наукоподібний спосіб. Мовляв, “світова практика” розпаду СРСР та надбання незалежності колишніми республіками свідчить про три етапи цієї незалежності.
“Перший, короткочасний, пов''язаний зі зміною ладу або ж з адаптацією політичної системи до нових реалій.
Другий, деструктивний, вирізняється нестабільністю та соціально-політичними конфліктами.
І нарешті, третій, конструктивний етап…
Країни СНД в основному переживають другий”.
Напрошується питання: чому цей так званий другий, деструктивний, етап затягнувся на десятиліття? І чи не є така “етапність” певною постімперською технологією?
Якщо так, тоді кому саме це вигідно? Адже країни Балтії навряд чи аж так гостро переживали подібну етапність, акраїни Східної Європи про щось таке можливо і не чули
Ну а, багатолітній політв’язень, письменник та філософ Євген Сверстюк в усьому тому вбачає штучно скаламучену воду.
Євген Сверстюк
Громадянська війна – це скаламучена вода. Дуже часто стихійно, а часто навмисне скаламучена вода.
Той ляпсус Кобзона, який говорив про вибір нового президента України Ющенка, як те, що може бути поштовхом до громадянської війни – це не в’яжеться ні з яким здоровим глуздом і не в’яжеться з обстановкою в Україні, але дуже в’яжеться із тим злочинним середовищем, від якого він бере інформацію, тому що це дуже заангажований співець усіх кремлівських вождів, який знає шепоти в кулуарах.
Отже, це їх марення нині, коли над світлом є реальна загроза тероризму і такого тероризму, який, зрештою, може дати не передбачувані космічні наслідки, наші блазні граються в тероризм, який їм не загрожує, але вони його організовують. Це все одно, що паскудні діти граються з сірниками біля порохової бочки.
Власне, поділ нації на дві ворогуючі – це стара римська істина: “Поділяй і владарюй”.
Російська політика завжди будувалася на цьому правилі щодо України. Поділ на “Западную і Восточную” був спеціально організованим поділом, але він, на превеликий подив, не закріпився в молодшому поколінні.
Вони не розуміють, що ця політика не закріпилася. Українці – це етнос, який відчуває національну спорідненість. Тим більше в наш час, коли світ інтегрується, і молодь має можливість отримувати ширшу інформацію і може з усмішкою подивитися на совєцькі ігри і класовий поділ, і класову ненависть, і класове ворогування.
Андрій Охрімович
Ви сказали, що вони подібні є до дітей, які граються біля порохової бочки. Чи може бути у цих дітей таке відчуття, що цей сірник не так спрацює, і це може їх спалити і сліду від них не залишиться?
Євген Сверстюк
В тім і вся справа, що люди морально недорозвинені дуже схожі на кримінальні типи в побутових зонах, вони дуже часто граються в небезпечні ігри і готові спалити “вєсь мір до основанія”. Це кримінально-маніакальна ідея. Вони дуже небезпечні. Я сказав би, “особо опасниє”. Реальні КГБісти, які підривають будинки, щоб списати це на рахунок чеченців. Для них пускати сотні людей в розмін – це звична гра.
Андрій Охрімович
Наскільки “яловою” є світова спільнота в цих контекстах?
Євген Сверстюк
Світова спільнота – це дуже багато значить. Російська мафія завжди боялася контролю світової спільноти. Вони тремтять за свої капітали, вивезені на Захід. Це єдине живе місце, яке промовляє у них на тому місці, де мала би бути совість і відповідальність.
Андрій Охрімович
Весь цей “народєц” хотів би якось себе легалізувати, чи їх влаштовує це життя, так би мовити, в чотирьох стінах і за ґратами? В даному випадку за ґратами того тотального страху, який їх постійно переслідує.
Євген Сверстюк
Це специфічна психологія кримінального світу. Він і хотів би себе легалізувати, але при умові, щоб стати владою. Він і хотів би, але разом з тим він змушений створювати кримінальні вогнища, він змушений воювати і ховатися. Він просто за своєю природою не може примиритися з законом.
Андрій Охрімович
Природу кримінальників у громадянських конфліктах достатньо яскраво характеризує спогад Валерії Новодворської про одного з лідерів так званої збройної опозиції в Грузії, кримінальника Джабу Віссаріані.
“Люди цього типу, - пише вона, - цінять тільки “крутих” і дуже дивуються, коли виявляють, що хтось крутіший од них самих... “Мхедріоні” швидко засвоїли прийоми НКВД. Але коли на погрозу негайного розстрілу ти їм говориш, так в чому ж справа, стріляйте - вони пасують.
Джаба пропонує каву, але одночасно може заявити: “Вас заб’ють прямо на вулиці. Якщо ви негайно не заберетесь, я за ваше життя не ручаюсь...”
Мою щиру зацікавленість обіцянками скорої погибелі він не міг зрозуміти: “Ви інтелігенти – ненормальні. І ви, і ваш Звіад...”
На виході юні сподвижники “батоно” Джаби пояснили: “Заб’ємо і відповідати не будемо, звалимо на дестабілізацію.
Подібні “любєзності” доводилось вислуховувати по три рази на день”.
Додати до сказаного Валерією Новодворською нічого, окрім того, що радянська та пострадянська Москва з кримінальниками завжди мала родинні стосунки та використовувала останніх переважно в якості презерватива. Не минув цієї долі і “крутий” Джаба.
Щось подібне чекає на теперішніх “соціально близьких” союзників української влади.
На цьому все.
Над нинішнім випуском “Альтернативи” працювали: активіст організації “Мододий фронт” Ігорем Щекаревічем, філософ і багатолітній політв’язень Євген Сверстюк та письменник Олег Криштопа.
За операторським пультом Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 21 жовтня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас!
В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...
Міжнародний словник прав людини поняття “громадянська війна” тлумачить так: “Форма збройної боротьби між організованими групами, що б’ються за державну владу, де одна сторона представляє існуючий режим, інша – партизанський рух, який підтримує частина населення. Громадянська війна є предметом регулювання міжнародного права у зв’язку із загрозою міжнародному миру та загрозою інтересам інших держав”.
Таким є дещо сухувате і не надто повне визначення того, чим українська влада останнім часом взялась лякати людей.
Загрозу громадянської війни вона однозначно пов’язує з опозицією та з прізвищем кандидата в президенти України, Віктора Ющенка.
Навряд чи ймовірність розколу українського суспільства існує, як щось реальне. Поділ на Схід та Захід є не що інше, як задавнений трюк ще радянського ГБ.
Тим не менше політологи-заробітчани з Росії тему цю мусують настирно та всупереч міжнародному праву активно втручаються у політичні процеси інших держав. В унісон їм діють деякі, на кшталт Кобзона, представники поп-бізнесу.
Власне, поки в Україні вболівальники та учасники передвиборчих процесів будують прогнози, в Білорусії пролилась реальна кров.
Нинішню “Альтернативу ми будуємо на розмові з активістом організації “Молодий фронт” Ігорем Щекаревічем та філософом і багатолітнім політв’язнем Євгеном Сверстюком.
За операторським пультом Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович. Ну, а почнемо ми з рефлексій письменника Олега Криштопи.
Олег Криштопа
Є речі, про які варто пам’ятати завжди, не зважаючи на ступінь азарту. Одна з аксіом: посієш вітер - пожнеш бурю.
Примара громадянських заворушень у разі фальсифікації виборів уже випущена зі скриньки Пандори нинішньою українською владою.
Жодна з громадянських війн не була природною. Для крові завжди знайдеться достатньо підстав, але у їх переліку нема власне крові. Громадянські війни, як і будь-які інші, провокуються маніпулянтами.
Нема нічого легшого, як пересварити сусідів або родину. Їхня ненависть найсильніша. Вояки з різних країн вбивають один одного легко, бо без ненависті. Через кілька десятиріч, уже ветеранами, вони показово сядуть за один стіл і вип’ють разом „фронтові” сто грамів. На прохання спадкоємців тих маніпулянтів, які кинули їх один на одного.
Югославська різня минулого десятиріччя запам’яталася інквізиційною жорстокістю. Ненавидіти можна тільки того, з ким живеш, кого знаєш безпосередньо. Закопані живцем у пісочницях посеред двору діти, порубані на шматки тіла.
Особливою безжальністю до жертв відзначалися ті, хто ще недавно жив із ними у одному будинку, навіть на поверсі. Що це: релігія, національна непримиренність? Чи накопичена за десятиріччя приневоленого співжиття побутова ненависть?
Українцям ніби нічого ділити, ні за що воювати один проти одного, бо у них уже майже нічого нема. Нічого, крім примарного уявлення про світле майбутнє і якихось напівфанатичних ідей. Але це найвагоміша підстава для боротьби. Доведеними до відчаю, голодними людьми, зігнаними у натовп, нажаханими безпросвітністю майбутнього, легко маніпулювати. Перетворити їх на гарматне м’ясо провокацій, як два пальці до вітру потримати.
Але посієш вітер, пожнеш торнадо. Замість залякування неспокоєм влада може зіграти з собою злий жарт, підбурити люд до неспокою.
А воювати один проти одного цьому людові нема сенсу. Якщо вони таки витягнуть зі схронів автомати дідів, то націлять їхні люфи у бік казенних будинків. І захищати цю владу не прийде ніхто, крім одноклітинних створінь у синіх та чорних уніформах...
„Як настрій у столиці? Громадянська війна буде?” – надійшло мені минулої ночі sms від приятеля з Дубно.
У цю мить за вікном залунала канонада. Небо почервоніло від вибухів. Феєрверк. Життя продовжується.
Андрій Охрімович
Зрозуміло, що краще маніпулювати загрозою громадянської війни, ніж насправді її розв’язати.
Пригадаймо січень 2003-го, коли Шеварднадзе виявив незгоду з Кремлем стосовно Абхазького питання. Держдума Росії одразу заявила, що вихід російських миротворців з Абхазії загрожує громадянською війною в Грузії.
“Російські миротворці – форпост миру у районі грузино-абхазького протистояння,” - заявив голова депутатської групи “Народний депутат” Геннадій Райков.
“Президент Грузії, - сказав російський політик, - мусить розуміти: якщо мандат миротворців не буде продовжено, то він отримає війну з Абхазією”. Кінець цитати, датованої січнем 2003-го.
Час та доля розпорядилися у свій спосіб: в Грузії відбулася так звана “революція троянд”, в результаті якої Кремль втратив Шеварднадзе, а разом з ним і залишки впливу.
Загроза втрати позицій в Україні для Кремля є не менш реальною. Білорусь теж виявляє активну громадянську непокору.
Тему видовжує моя розмова з колишнім студентом та активістом організації “Молодий фронт” Ігорем Щекаревічем.
Наскільки серйозним є протистояння в Білорусі: влада-народ, студентство-влада?
Ігор Щекаревіч
Коли перед виборами і референдумом в Білорусі ще існувала деяка ілюзія демократії, то після виборів всім в Білорусі стало зрозуміло, що відбувається.
Студентів перед виборами погнали на це термінове голосування. Були створені всі умови для фальсифікації виборів. П’ять днів скриньки з бюлетенями знаходилися без контролю, а після виборів люди вийшли на вулицю, щоб сказати своє “Ні!” владі, то їх просто напросто побили.
Було побито журналістів, було побито простих людей, студентів, молодь, жінок, їх били до втрати свідомості. Після цього закидали в машини швидкої допомоги без свідомості.
Андрій Охрімович
Побутує така думка, що в Білорусі основна маса населення підтримує режим. Наскільки це відповідає дійсності?
Ігор Щекаревіч
Під час парламентських виборів я і мій товариш ходили по квартирах і розмовляли з людьми, 80% з них проти третього терміну Лукашенка.
Андрій Охрімович
Безкровне, негаряче протистояння і перспективи гарячого протистояння. Таке щось існує зараз в Білорусі?
Ігор Щекаревіч
Останні події підтвердили, що в Білорусі є люди, які готові поставити долю країни над своїм особистим. Я думаю, що протистояння продовжиться і буде наростати.
Андрій Охрімович
Існує легенда, що Лукашенка є таким собі гарантом незалежності Білорусі від Росії. Наскільки це відповідає дійсності?
Ігор Щекаревіч
Лукашенка ще в 1994-му році прийшов до влади за допомогою Росії, і в 1996-му році він утримався на посаді президента, так само дякуючи Росії. Відомий імпічмент в 1996-му році, коли приїхав Селезньов і зустрівся зі спікером ВС, то після розмови зі Селезньовим імпічмент не відбувся, тобто російські представники влади сказали нашим політикам: “Зачекайте, нехай трохи все більш-менш влагодиться. Знайдемо компроміс”. Що з цього вийшло – ми сьогодні бачимо.
Андрій Охрімович
Що чекає Білорусь: повний занепад як держави, як нації чи перспектива все-таки існує? Чи існують якісь сили, якась мускулатура в середині народу, яка здатна все це поміняти радикально?
Ігор Щекаревіч
Що буде з Білоруссю найближчих 10 років, вирішиться в найближчих два роки. Коли Лукашенка залишиться при владі після 2006-го року, то швидше за все він залишиться надовго. Занепад білоруської культури затягнеться.
Якщо взяти молодь, то 90% молоді проти. Коли складеться реальна ситуація, коли молодь побачить, що вона може щось своїми діями зробити, то вона вийде. Те, що було 1996-го року, може відбутися і в 2002-му.
Андрій Охрімович
Наукова праця наукового співробітника МГУ Мірзокулова “Політичні процеси та громадянська війна у Таджикистані” структурує хід історії у свій наукоподібний спосіб. Мовляв, “світова практика” розпаду СРСР та надбання незалежності колишніми республіками свідчить про три етапи цієї незалежності.
“Перший, короткочасний, пов''язаний зі зміною ладу або ж з адаптацією політичної системи до нових реалій.
Другий, деструктивний, вирізняється нестабільністю та соціально-політичними конфліктами.
І нарешті, третій, конструктивний етап…
Країни СНД в основному переживають другий”.
Напрошується питання: чому цей так званий другий, деструктивний, етап затягнувся на десятиліття? І чи не є така “етапність” певною постімперською технологією?
Якщо так, тоді кому саме це вигідно? Адже країни Балтії навряд чи аж так гостро переживали подібну етапність, акраїни Східної Європи про щось таке можливо і не чули
Ну а, багатолітній політв’язень, письменник та філософ Євген Сверстюк в усьому тому вбачає штучно скаламучену воду.
Євген Сверстюк
Громадянська війна – це скаламучена вода. Дуже часто стихійно, а часто навмисне скаламучена вода.
Той ляпсус Кобзона, який говорив про вибір нового президента України Ющенка, як те, що може бути поштовхом до громадянської війни – це не в’яжеться ні з яким здоровим глуздом і не в’яжеться з обстановкою в Україні, але дуже в’яжеться із тим злочинним середовищем, від якого він бере інформацію, тому що це дуже заангажований співець усіх кремлівських вождів, який знає шепоти в кулуарах.
Отже, це їх марення нині, коли над світлом є реальна загроза тероризму і такого тероризму, який, зрештою, може дати не передбачувані космічні наслідки, наші блазні граються в тероризм, який їм не загрожує, але вони його організовують. Це все одно, що паскудні діти граються з сірниками біля порохової бочки.
Власне, поділ нації на дві ворогуючі – це стара римська істина: “Поділяй і владарюй”.
Російська політика завжди будувалася на цьому правилі щодо України. Поділ на “Западную і Восточную” був спеціально організованим поділом, але він, на превеликий подив, не закріпився в молодшому поколінні.
Вони не розуміють, що ця політика не закріпилася. Українці – це етнос, який відчуває національну спорідненість. Тим більше в наш час, коли світ інтегрується, і молодь має можливість отримувати ширшу інформацію і може з усмішкою подивитися на совєцькі ігри і класовий поділ, і класову ненависть, і класове ворогування.
Андрій Охрімович
Ви сказали, що вони подібні є до дітей, які граються біля порохової бочки. Чи може бути у цих дітей таке відчуття, що цей сірник не так спрацює, і це може їх спалити і сліду від них не залишиться?
Євген Сверстюк
В тім і вся справа, що люди морально недорозвинені дуже схожі на кримінальні типи в побутових зонах, вони дуже часто граються в небезпечні ігри і готові спалити “вєсь мір до основанія”. Це кримінально-маніакальна ідея. Вони дуже небезпечні. Я сказав би, “особо опасниє”. Реальні КГБісти, які підривають будинки, щоб списати це на рахунок чеченців. Для них пускати сотні людей в розмін – це звична гра.
Андрій Охрімович
Наскільки “яловою” є світова спільнота в цих контекстах?
Євген Сверстюк
Світова спільнота – це дуже багато значить. Російська мафія завжди боялася контролю світової спільноти. Вони тремтять за свої капітали, вивезені на Захід. Це єдине живе місце, яке промовляє у них на тому місці, де мала би бути совість і відповідальність.
Андрій Охрімович
Весь цей “народєц” хотів би якось себе легалізувати, чи їх влаштовує це життя, так би мовити, в чотирьох стінах і за ґратами? В даному випадку за ґратами того тотального страху, який їх постійно переслідує.
Євген Сверстюк
Це специфічна психологія кримінального світу. Він і хотів би себе легалізувати, але при умові, щоб стати владою. Він і хотів би, але разом з тим він змушений створювати кримінальні вогнища, він змушений воювати і ховатися. Він просто за своєю природою не може примиритися з законом.
Андрій Охрімович
Природу кримінальників у громадянських конфліктах достатньо яскраво характеризує спогад Валерії Новодворської про одного з лідерів так званої збройної опозиції в Грузії, кримінальника Джабу Віссаріані.
“Люди цього типу, - пише вона, - цінять тільки “крутих” і дуже дивуються, коли виявляють, що хтось крутіший од них самих... “Мхедріоні” швидко засвоїли прийоми НКВД. Але коли на погрозу негайного розстрілу ти їм говориш, так в чому ж справа, стріляйте - вони пасують.
Джаба пропонує каву, але одночасно може заявити: “Вас заб’ють прямо на вулиці. Якщо ви негайно не заберетесь, я за ваше життя не ручаюсь...”
Мою щиру зацікавленість обіцянками скорої погибелі він не міг зрозуміти: “Ви інтелігенти – ненормальні. І ви, і ваш Звіад...”
На виході юні сподвижники “батоно” Джаби пояснили: “Заб’ємо і відповідати не будемо, звалимо на дестабілізацію.
Подібні “любєзності” доводилось вислуховувати по три рази на день”.
Додати до сказаного Валерією Новодворською нічого, окрім того, що радянська та пострадянська Москва з кримінальниками завжди мала родинні стосунки та використовувала останніх переважно в якості презерватива. Не минув цієї долі і “крутий” Джаба.
Щось подібне чекає на теперішніх “соціально близьких” союзників української влади.
На цьому все.
Над нинішнім випуском “Альтернативи” працювали: активіст організації “Мододий фронт” Ігорем Щекаревічем, філософ і багатолітній політв’язень Євген Сверстюк та письменник Олег Криштопа.
За операторським пультом Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”!
