Аудіозапис програми:
Київ, 27 грудня 2004 року.
Павло Вольвач
Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час, в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Ловлю себе на думці, що робити програму останнім часом стало неймовірно легко. Легко й цікаво. Бо стільки нового, скільки трапилося за час помаранчевих днів, не було, напевно, за роки.
Новизна, свіжа й сліпуча, мерехтить у повітрі. Лоскоче ніздрі димом від вогнищ у наметовому містечку. Пульсує акордами зі сцени на Майдані. Гоготить у розмаяних вітром прапорах.
Моя колега Богдана Костюк серед всього цього нестримного потоку нових явищ і значень, заповзялася віднайти узагальнений символ «помаранчевої революції». І вирушила пані Костюк, зрозуміло ж, не аби куди, а до наметового містечка на Хрещатику, яке вона вважає феноменом сучасного демократичного руху.
Втім, слово самій Богдані.
Богдана Костюк
У наметовому містечку можна вивчати географію України: Київ, Львів, Луцьк, Рівне, Тернопіль, Черкащина, Чернігівщина, Запоріжжя, Донецьк, Луганськ, Єнакієве, Херсон, Одеса, Миколаїв, Ялта, Севастополь.
А ще, блукаючи серед наметів, можна вивчати географію інших держав: Гродно і Мінськ – це білоруські міста, Москва і Курськ – російські, поляки представлені Краковом і Вроцлавом, грузини – Кутаїсі і Тбілісі, а ще є намети, де живуть ірландці та ізраїльтяни.
Міжнародна спільнота слухається комендантів містечка, виконує їхні розпорядження, чергує в охороні та на розвантаженні харчів, теплого одягу, ліків, інших важливих речей, які забезпечують життєдіяльність містечка.
Про феномен і життя наметового містечка розповідає його перший комендант Тарас Логвинов.
Тарас Логвинов
Це унікальні люди. Я не думав, що стільки унікальних і цікавих людей можна зібрати в одному місці, і підтримка українців і киян – цей сплав зробив той феномен табору.
Богдана Костюк
Нинішній комендант Максим Банников вважає, що головне у наметовому містечку – це доброзичливість і дисципліна. І віра у перемогу, без якої неможливо прожити більше місяця у наметах, нехай теплих, професійно обладнаних.
Максим також розповідає...
Максим Банников
Кінцевий результат ще не досягнутий, до якого готові люди працювати. Приїжджають люди з різних міст, їх відправляють регіональні штаби, так само проводять ротацію, плюс залишаються кияни і люди, поставлені “НУ” для підтримування життєдіяльності наметового містечка.
Богдана Костюк
Зазначу, що чимало киян і тисячі тих, хто приїздив до Києва захистити свої виборчі права, хочуть зустріти Новий рік на Майдані Незалежності або у наметовому містечку, який прославив українську столицю на цілий світ.
Павло Вольвач
А тепер від столичної бруківки, від асфальтових ланів перенесемося на лани справжні, до українського села.
Воно, до речі, теж свого часу приносило Україні славу у світі, і там теж нині відбуваються непрості процеси оновлення. Можливо, вони не такі показні і бурхливі, як в епіцентрі “помаранчевої революції”, але від того не менш важливі. Нова Україна значної мірою витворюватиметься й українським селом.
Про все це у нашій розмові з президентом Української аграрної конфедерації Леонідом Козаченком, колишнім віце-прем’єр-міністром уряду України.
Але, насамперед, чи буде в наступному році Україна з хлібом?
Пане Леоніде, можна багато паперувати цифрами, фактами, але скажемо простіше, чи буде хліб на столі в пересічного українця?
Леонід Козаченко
Він був, є і буде. В ті роки, коли уряд казав, що хліба не вистачить, що в нас буде голод – це не так. Навіть в 30-ті роки, коли був голод, то не від того, що в Україні не було хліба, а від того, що його відібрали у людей.
У нас зараз є достатньо збіжжя, і те, що посіяли достатньо площ для майбутнього врожаю 2005-го року, я думаю, якщо доглянути цей врожай, то буде хліб.
Павло Вольвач
А цей ажіотаж, який був на зразок того, що був на початку року, не повториться?
Леонід Козаченко
В тій ситуації не було ніякої кризи, була штучна проблема, створена урядом. Я хочу нагадати, що в 2000-му році, коли Ющенко був прем’єр-міністром, то в нас перехідні залишки зерна були вдвічі менші, ніж в 2002-му році на перше січня. Тоді, маючи вдвічі менші перехідні залишки, уряд Ющенка не казав про те, що є криза, не казав про те, що буде голод, просто він робив ті речі, які повинен був робити.
Павло Вольвач
Пане Леоніде, хліб, на перший погляд, поняття аполітичне – він є або його немає. Ні для кого не секрет, що Україна зараз на порозі змін. Як би Ви прокоментували, що очікує сільське господарство в контексті цих змін?
Леонід Козаченко
Я впевнений, що ситуація зміниться на краще, в першу чергу тому, що в центрі уваги. Це є ідеологія принципова нового президента. Вона полягає в тому, що в центрі всього повинна бути людина, яка працює (якщо йдеться про сільське господарство) на землі, тому що не може бути космонавта, не може бути металурга, не може бути вченого без хліба.
Павло Вольвач
На початку незалежності апелювали до українських ґрунтів, до українського клімату, натякаючи, що в України гарні шанси для економічного зростання і насамперед вони зосереджені в її сільському господарстві, воно справді потенційно потужне, потенційно перспективне, але все ж таки Ви щойно прохопилися, що так, як живе зараз наш селянин, як казав колись один режисер, так “жить нєльзя”.
Леонід Козаченко
Дуже важливо для сільського господарства, щоб людина, яка працює в цій галузі, мала дуже великий ступінь свободи. Ось ваша радіостанція має такий логотип, і це, мабуть, невипадково.
Якщо має достатній ступінь свободи той суб’єкт, який працює у цій галузі, якщо йому створені умови для праці, то там буде дуже гарний результат, тому що ми маємо дійсно родючу землю, ми маємо історично аграрну націю, Україна завжди асоціюється у глобальному просторі як велика аграрна держава, і якщо це все реалізувати, то результат буде дуже значний.
Чому цього не вдалося зробити? На мій погляд, якщо ця галузь керується в ручному режимі, якщо всі люди там, які знедолені, залежать від волі якогось чиновника районного чи обласного рівня, то цими людьми дуже легко управляти.
В нас чомусь зараз поширений жаргон не зовсім літературний, але політики всі використовують - то є бидло. Дійсно відношення до людей, які живуть в селі завжди таке, як до бидла: ними маніпулюють, їм не дають піднятися на ноги, і, можливо, в цьому якась була зацікавленість.
Я думаю, що це все зміниться суттєво, люди відчують себе вільними, і Україна, яка реалізувала аграрний потенціал десь на 20%, вона повинна примножити, як мінімум, десь в чотири рази виробництво продуктів харчування.
Павло Вольвач
Дуже таким больовим лімфатичним вузлом є питання продажу землі.
Леонід Козаченко
Ми виступали за те, щоб земля рухалася, щоб був ринок землі. Але для того, щоб земля стала товаром, необхідно створити всі необхідні інституції для контролю за рухом землі, обов’язково ми повинні знати, як оцінювати землю, яка її реальна вартість, ми повинні створити такі інституції, як іпотека землі.
Заради цього земля і повинна бути товаром, тому що це дуже важливий і високоліквідний актив, який дасть можливість залучати величезні фінансові ресурси.
За оцінками фахівців, вартість ріллі складає десь від 50-ти до 60-ти мільярдів доларів. Це величезний ресурс, але ми виступаємо проти того, щоб земля продавалася іноземним суб’єктом – земля українська належить українцям. На жаль, нас колись з вами не буде, а будуть наші діти, онуки, які повинні користуватися цим багатством, і воно повинне належати їм.
Напередодні Нового 2005-го року я хотів використати нагоду і привітати усіх селян з Новим роком. Побажати, щоб їхні мрії збулися в цьому році, щоб вони відчули себе власниками нашої української землі, щоб вони почували себе в центрі всього, що відбувається навколо, щоб вони не були рабами, щоб вони не були бидлом, щоб вони не були козлами, щоб вони були вільними громадянами нашої держави, щоб вони вірили в перемогу, у своє майбутнє.
Бажаю їм успіхів на шляху до перемоги!
Павло Вольвач
Новорічний тон, заданий в попередньому матеріалі, спонукає до певних підсумків. А який підсумок в цьому році може бути головнішим, окрім “помаранчевої революції”, а відтак, і обрання нового президента?
Ще, напевно, будуть всіляко коментуватися цифри волевиявлення, паралельні статистичні підрахунки порівнюватимуться з даними ЦВК, які, в свою чергу, співставлятимуться з результатами екзит-полів, робитимуться підсумки і прогнози.
Але головний підсумок: Україна стала новою. І в такій, новій, якості входить у Новий рік з новим президентом і новими сподіваннями. І найкраще цей настрій, цей стан передадуть не цифри, не розумування яйцеголових аналітиків, а слово тих, хто цю нову якість безпосередньо творив від першого дня до останнього.
Як, скажімо, народний депутат України Юрій Луценко, якого вже встигли охрестити “польовим командиром” помаранчевої революції. Йому слово.
Юрій Луценко
Всі місяці, коли спільно ліві і праві боролися за подолання диктатури в Україні, ми відстояли цю свободу спільно. Ще в другому турі Ющенко переміг. Масові фальсифікування, масові використання відкріпних талонів і так званого голосування на дому затьмарило і вкрало у нас цю перемогу.
Кравчук, Кучма, Янукович думали, що народ з цим погодиться, але вийшло по-нашому, а не по-їхньому.
Люди, вільні люди, вільної України вишли на Майдан Незалежності на десятки і сотні площ по всій Україні і сказали: “Банду геть!”
Звучать скандування “Банду геть!”
Юрій Луценко
І Я вам скажу, що в ці дні мені виповнилося 40 років. Я вам скажу, що не кожному поколінню випадає щастя бути свідками історичних подій. Ми всі з вами були свідками здобуття незалежності України, яка була більшою мірою нам дарована історією і Богом, але ми спільно з вами є щасливими тим, що щойно на своїх очах ми здобули другу історичну перемогу – незалежна Україна за 17 днів на Майдані стала ще й вільної країною вільних громадян єдиного українського народу. І з цим ми всі вітаємо один одного у ці дні.
Я знаю, багато хто з вас тут і по всій Україні важко боролися в ці дні на цьому переголосуванні, коли ми були впевнені у народній перемозі народного президента Ющенка. Ми сплатили свою ціну за здобуту свободу і з сьогоднішнього дня ми нікому її не віддамо.
Нова влада, яка скоро буде сформована народним президентом Ющенком, завжди буде пам’ятати, хто дав президентство Ющенку. Його дав український народ. А він стояв, Майдан Незалежності у Києві.
І цей Майдан навчив наших політиків бути разом. Головний урок Майдану Незалежності із 17-ти полум’яних днів тут, в Києві, є в тому, що ми перемагаємо тоді, коли пліч-о-пліч наші демократичні політики стоять перед народом, єдині і незважаючи на різницю кольорів прапорів партійних ідеологій – вони виборюють спільне, нормальне, європейське, демократичне, заможне життя у нашій незалежній Україні.
Урок Майдану в тому, що наші політики повинні й далі бути разом, тому що не спить Янукович, не спить Симоненко, літає на повітряному апараті Вітренко. Всі вони чекають, що ми розійдемося і будемо далі боротися між собою. Більше ніколи Україна не повторить помилки, яку 13 років стимулювала бандитська влада.
Колись Мороз сказав покійному В.Чорноволу: “Поки ми, ліві і праві, чубаємося між собою, банда захоплює нашу хату і виганяє нас із власної оселі. Так воно було 13 років.
Але так більше не буде ніколи – Майдан навчив бути єдиними і в цьому наша сила, і ми повинні разом будувати нову Україну, про яку мріяли десятки років, яку виборювали 17 днів тут, на Майдані, ви.
Я ще раз кажу: я щасливий і гордий, що в ці дні був з вами тут, в центрі української історії.
Слава вам! Слава Україні!
Павло Вольвач
Оце і є головна новина і головний підсумок, яким завершується рік, що відходить. А далі знімати помаранчеві шалики і закасувати рукава, надаючи духу нової України плоті і крові.
І в тій, новій Україні, нам жити і зустрічатися, зокрема, і в програмі “Віта Нова”.
Отож, до зустрічі вже у новому, 2005-му році! Нехай щастить!
Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 27 грудня 2004 року.
Павло Вольвач
Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час, в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Ловлю себе на думці, що робити програму останнім часом стало неймовірно легко. Легко й цікаво. Бо стільки нового, скільки трапилося за час помаранчевих днів, не було, напевно, за роки.
Новизна, свіжа й сліпуча, мерехтить у повітрі. Лоскоче ніздрі димом від вогнищ у наметовому містечку. Пульсує акордами зі сцени на Майдані. Гоготить у розмаяних вітром прапорах.
Моя колега Богдана Костюк серед всього цього нестримного потоку нових явищ і значень, заповзялася віднайти узагальнений символ «помаранчевої революції». І вирушила пані Костюк, зрозуміло ж, не аби куди, а до наметового містечка на Хрещатику, яке вона вважає феноменом сучасного демократичного руху.
Втім, слово самій Богдані.
Богдана Костюк
У наметовому містечку можна вивчати географію України: Київ, Львів, Луцьк, Рівне, Тернопіль, Черкащина, Чернігівщина, Запоріжжя, Донецьк, Луганськ, Єнакієве, Херсон, Одеса, Миколаїв, Ялта, Севастополь.
А ще, блукаючи серед наметів, можна вивчати географію інших держав: Гродно і Мінськ – це білоруські міста, Москва і Курськ – російські, поляки представлені Краковом і Вроцлавом, грузини – Кутаїсі і Тбілісі, а ще є намети, де живуть ірландці та ізраїльтяни.
Міжнародна спільнота слухається комендантів містечка, виконує їхні розпорядження, чергує в охороні та на розвантаженні харчів, теплого одягу, ліків, інших важливих речей, які забезпечують життєдіяльність містечка.
Про феномен і життя наметового містечка розповідає його перший комендант Тарас Логвинов.
Тарас Логвинов
Це унікальні люди. Я не думав, що стільки унікальних і цікавих людей можна зібрати в одному місці, і підтримка українців і киян – цей сплав зробив той феномен табору.
Богдана Костюк
Нинішній комендант Максим Банников вважає, що головне у наметовому містечку – це доброзичливість і дисципліна. І віра у перемогу, без якої неможливо прожити більше місяця у наметах, нехай теплих, професійно обладнаних.
Максим також розповідає...
Максим Банников
Кінцевий результат ще не досягнутий, до якого готові люди працювати. Приїжджають люди з різних міст, їх відправляють регіональні штаби, так само проводять ротацію, плюс залишаються кияни і люди, поставлені “НУ” для підтримування життєдіяльності наметового містечка.
Богдана Костюк
Зазначу, що чимало киян і тисячі тих, хто приїздив до Києва захистити свої виборчі права, хочуть зустріти Новий рік на Майдані Незалежності або у наметовому містечку, який прославив українську столицю на цілий світ.
Павло Вольвач
А тепер від столичної бруківки, від асфальтових ланів перенесемося на лани справжні, до українського села.
Воно, до речі, теж свого часу приносило Україні славу у світі, і там теж нині відбуваються непрості процеси оновлення. Можливо, вони не такі показні і бурхливі, як в епіцентрі “помаранчевої революції”, але від того не менш важливі. Нова Україна значної мірою витворюватиметься й українським селом.
Про все це у нашій розмові з президентом Української аграрної конфедерації Леонідом Козаченком, колишнім віце-прем’єр-міністром уряду України.
Але, насамперед, чи буде в наступному році Україна з хлібом?
Пане Леоніде, можна багато паперувати цифрами, фактами, але скажемо простіше, чи буде хліб на столі в пересічного українця?
Леонід Козаченко
Він був, є і буде. В ті роки, коли уряд казав, що хліба не вистачить, що в нас буде голод – це не так. Навіть в 30-ті роки, коли був голод, то не від того, що в Україні не було хліба, а від того, що його відібрали у людей.
У нас зараз є достатньо збіжжя, і те, що посіяли достатньо площ для майбутнього врожаю 2005-го року, я думаю, якщо доглянути цей врожай, то буде хліб.
Павло Вольвач
А цей ажіотаж, який був на зразок того, що був на початку року, не повториться?
Леонід Козаченко
В тій ситуації не було ніякої кризи, була штучна проблема, створена урядом. Я хочу нагадати, що в 2000-му році, коли Ющенко був прем’єр-міністром, то в нас перехідні залишки зерна були вдвічі менші, ніж в 2002-му році на перше січня. Тоді, маючи вдвічі менші перехідні залишки, уряд Ющенка не казав про те, що є криза, не казав про те, що буде голод, просто він робив ті речі, які повинен був робити.
Павло Вольвач
Пане Леоніде, хліб, на перший погляд, поняття аполітичне – він є або його немає. Ні для кого не секрет, що Україна зараз на порозі змін. Як би Ви прокоментували, що очікує сільське господарство в контексті цих змін?
Леонід Козаченко
Я впевнений, що ситуація зміниться на краще, в першу чергу тому, що в центрі уваги. Це є ідеологія принципова нового президента. Вона полягає в тому, що в центрі всього повинна бути людина, яка працює (якщо йдеться про сільське господарство) на землі, тому що не може бути космонавта, не може бути металурга, не може бути вченого без хліба.
Павло Вольвач
На початку незалежності апелювали до українських ґрунтів, до українського клімату, натякаючи, що в України гарні шанси для економічного зростання і насамперед вони зосереджені в її сільському господарстві, воно справді потенційно потужне, потенційно перспективне, але все ж таки Ви щойно прохопилися, що так, як живе зараз наш селянин, як казав колись один режисер, так “жить нєльзя”.
Леонід Козаченко
Дуже важливо для сільського господарства, щоб людина, яка працює в цій галузі, мала дуже великий ступінь свободи. Ось ваша радіостанція має такий логотип, і це, мабуть, невипадково.
Якщо має достатній ступінь свободи той суб’єкт, який працює у цій галузі, якщо йому створені умови для праці, то там буде дуже гарний результат, тому що ми маємо дійсно родючу землю, ми маємо історично аграрну націю, Україна завжди асоціюється у глобальному просторі як велика аграрна держава, і якщо це все реалізувати, то результат буде дуже значний.
Чому цього не вдалося зробити? На мій погляд, якщо ця галузь керується в ручному режимі, якщо всі люди там, які знедолені, залежать від волі якогось чиновника районного чи обласного рівня, то цими людьми дуже легко управляти.
В нас чомусь зараз поширений жаргон не зовсім літературний, але політики всі використовують - то є бидло. Дійсно відношення до людей, які живуть в селі завжди таке, як до бидла: ними маніпулюють, їм не дають піднятися на ноги, і, можливо, в цьому якась була зацікавленість.
Я думаю, що це все зміниться суттєво, люди відчують себе вільними, і Україна, яка реалізувала аграрний потенціал десь на 20%, вона повинна примножити, як мінімум, десь в чотири рази виробництво продуктів харчування.
Павло Вольвач
Дуже таким больовим лімфатичним вузлом є питання продажу землі.
Леонід Козаченко
Ми виступали за те, щоб земля рухалася, щоб був ринок землі. Але для того, щоб земля стала товаром, необхідно створити всі необхідні інституції для контролю за рухом землі, обов’язково ми повинні знати, як оцінювати землю, яка її реальна вартість, ми повинні створити такі інституції, як іпотека землі.
Заради цього земля і повинна бути товаром, тому що це дуже важливий і високоліквідний актив, який дасть можливість залучати величезні фінансові ресурси.
За оцінками фахівців, вартість ріллі складає десь від 50-ти до 60-ти мільярдів доларів. Це величезний ресурс, але ми виступаємо проти того, щоб земля продавалася іноземним суб’єктом – земля українська належить українцям. На жаль, нас колись з вами не буде, а будуть наші діти, онуки, які повинні користуватися цим багатством, і воно повинне належати їм.
Напередодні Нового 2005-го року я хотів використати нагоду і привітати усіх селян з Новим роком. Побажати, щоб їхні мрії збулися в цьому році, щоб вони відчули себе власниками нашої української землі, щоб вони почували себе в центрі всього, що відбувається навколо, щоб вони не були рабами, щоб вони не були бидлом, щоб вони не були козлами, щоб вони були вільними громадянами нашої держави, щоб вони вірили в перемогу, у своє майбутнє.
Бажаю їм успіхів на шляху до перемоги!
Павло Вольвач
Новорічний тон, заданий в попередньому матеріалі, спонукає до певних підсумків. А який підсумок в цьому році може бути головнішим, окрім “помаранчевої революції”, а відтак, і обрання нового президента?
Ще, напевно, будуть всіляко коментуватися цифри волевиявлення, паралельні статистичні підрахунки порівнюватимуться з даними ЦВК, які, в свою чергу, співставлятимуться з результатами екзит-полів, робитимуться підсумки і прогнози.
Але головний підсумок: Україна стала новою. І в такій, новій, якості входить у Новий рік з новим президентом і новими сподіваннями. І найкраще цей настрій, цей стан передадуть не цифри, не розумування яйцеголових аналітиків, а слово тих, хто цю нову якість безпосередньо творив від першого дня до останнього.
Як, скажімо, народний депутат України Юрій Луценко, якого вже встигли охрестити “польовим командиром” помаранчевої революції. Йому слово.
Юрій Луценко
Всі місяці, коли спільно ліві і праві боролися за подолання диктатури в Україні, ми відстояли цю свободу спільно. Ще в другому турі Ющенко переміг. Масові фальсифікування, масові використання відкріпних талонів і так званого голосування на дому затьмарило і вкрало у нас цю перемогу.
Кравчук, Кучма, Янукович думали, що народ з цим погодиться, але вийшло по-нашому, а не по-їхньому.
Люди, вільні люди, вільної України вишли на Майдан Незалежності на десятки і сотні площ по всій Україні і сказали: “Банду геть!”
Звучать скандування “Банду геть!”
Юрій Луценко
І Я вам скажу, що в ці дні мені виповнилося 40 років. Я вам скажу, що не кожному поколінню випадає щастя бути свідками історичних подій. Ми всі з вами були свідками здобуття незалежності України, яка була більшою мірою нам дарована історією і Богом, але ми спільно з вами є щасливими тим, що щойно на своїх очах ми здобули другу історичну перемогу – незалежна Україна за 17 днів на Майдані стала ще й вільної країною вільних громадян єдиного українського народу. І з цим ми всі вітаємо один одного у ці дні.
Я знаю, багато хто з вас тут і по всій Україні важко боролися в ці дні на цьому переголосуванні, коли ми були впевнені у народній перемозі народного президента Ющенка. Ми сплатили свою ціну за здобуту свободу і з сьогоднішнього дня ми нікому її не віддамо.
Нова влада, яка скоро буде сформована народним президентом Ющенком, завжди буде пам’ятати, хто дав президентство Ющенку. Його дав український народ. А він стояв, Майдан Незалежності у Києві.
І цей Майдан навчив наших політиків бути разом. Головний урок Майдану Незалежності із 17-ти полум’яних днів тут, в Києві, є в тому, що ми перемагаємо тоді, коли пліч-о-пліч наші демократичні політики стоять перед народом, єдині і незважаючи на різницю кольорів прапорів партійних ідеологій – вони виборюють спільне, нормальне, європейське, демократичне, заможне життя у нашій незалежній Україні.
Урок Майдану в тому, що наші політики повинні й далі бути разом, тому що не спить Янукович, не спить Симоненко, літає на повітряному апараті Вітренко. Всі вони чекають, що ми розійдемося і будемо далі боротися між собою. Більше ніколи Україна не повторить помилки, яку 13 років стимулювала бандитська влада.
Колись Мороз сказав покійному В.Чорноволу: “Поки ми, ліві і праві, чубаємося між собою, банда захоплює нашу хату і виганяє нас із власної оселі. Так воно було 13 років.
Але так більше не буде ніколи – Майдан навчив бути єдиними і в цьому наша сила, і ми повинні разом будувати нову Україну, про яку мріяли десятки років, яку виборювали 17 днів тут, на Майдані, ви.
Я ще раз кажу: я щасливий і гордий, що в ці дні був з вами тут, в центрі української історії.
Слава вам! Слава Україні!
Павло Вольвач
Оце і є головна новина і головний підсумок, яким завершується рік, що відходить. А далі знімати помаранчеві шалики і закасувати рукава, надаючи духу нової України плоті і крові.
І в тій, новій Україні, нам жити і зустрічатися, зокрема, і в програмі “Віта Нова”.
Отож, до зустрічі вже у новому, 2005-му році! Нехай щастить!
Говорить радіо “Свобода”.
