Аудіозапис програми:
Київ, 3 січня 2004 року.
Павло Вольвач
Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час, в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Звершилося!
Маю на увазі не знаменитий вислів Віктора Ющенка в ніч останнього туру виборів президента. Я, наразі, про інше, про Новий рік, з котрим вас всіх і вітаю!
А заповідається він, як з усього видно, роком досить гостросюжетним, наповненим передчуттям кардинальних змін та сподіванням на...
А на що сподіванням? Та, насамперед, на нове життя, на оновлення.
Отож сюжетів нашій програмі не бракуватиме. І витоки багатьох з них починаються саме в помаранчевій революції, головній новині року минулого і джерелу новизни на майбутню перспективу.
Про помаранчеві дні ми розповідали трохи не в хронологічному порядку, намагаючись не оминути жодної значної і значущої події. Але охопили, звісно ж, не все. Тож будемо надолужувати.
Вчуваєте ревище моторів? Так-так, слідом за О. Бендером, б’ємо автопробігом по бездоріжжю. Тим більше, що скажімо, якщо про “великий авто-похід” помаранчевих днів під назвою “Потяг дружби” відомо чимало, про інші, не такі тривалі за часом і кілометражем, пробіги наша київська кореспондентка Богдана Костюк з’ясовувала в їхніх організаторів та учасників.
Богдана Костюк
Уперше в історії України автомобіль перетворився із засобу пересування на метод єднання окремих людей і цілих регіонів.
“Потяг дружби” проїхав крізь Центр, Південь і Схід України, долаючи пікети поблизу Одеси і на в’їзді до Криму, і так і не потрапив до Донецька унаслідок агресивності місцевих прихильників екс-прем’єра та екс-кандидата на президентську посаду.
Але автопробіг засвідчив: український народ воліє злагоди і миру, сподівається на здійснення мрій і сподівань за нового Президента.
Адже старі кривди і несправедливість вивели на листопадові майдани Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська мільйони людей, і у багатьох містах ці люди зустрічали автопробіг, як символ оновленої України.
Киянина Євгена вивели на Майдан Незалежності численні виборчі фальсифікації, з цього почалася його громадська активність, і тоді ж на Майдані виникла ідея “малого автопробігу” за маршрутом Київ – Суми – Полтава – Кіровоград – Дніпропетровськ – Київ.
Враження від здійснення цього задуму в Євгена найкращі.
Євген
Я відразу скажу про Дніпропетровськ. Кожна друга людина з помаранчевою стрічкою, шарфом махають руками, посміхаються, тобто для них це, як ковток повітря.
Ми проїжджали таке селище Баромне, що за Сумами відразу. Я не знаю, звідки пройшла інформація, що ми маємо їхати, тому що наш маршрут ніде не світився, і у нас маршрут, але дещо змінювався за обставинами, а люди нас чекали з часу дня, а ми приїхали у восьмій туди. Там зібралися люди з усіх селищ, десь 300-350 людей.
Для них це був перший приїзд будь-кого. Це був перший раз, коли вони побачили помаранчеві прапори. Це був перший раз, коли вони почули пісні помаранчевої революції. Тобто, це для них, можна сказати, патріотичний шок.
Суми – це, мабуть, одне із незабутніх вражень. Коли в будь-якому селі виходить стара бабця і просто хрестить наші машини. Тобто, це треба відчути на собі, це враження не можна забути ніколи.
До речі, Сумська область – це моя рідна область. Я сам з міста Конотопу.
Богдана Костюк
Як Ви думаєте, для Вас самих, для всіх, хто брав участь в автопробігу, які найголовніші враження ви винесли? Це була ваша дія на ту несправедливість, про яку ви казали, яку ви відмітили після 21-го листопада?
Євген
Хто організовував наш автопробіг? Це ж не організація, яка їде: не “Пора”, не штаб Віктора Андрійовича. Це просто громадяни цієї країни зібралися і поїхали. Тобто, так це пройшло під знаменами громадської організації “Майдан”. Але це організація, що не веде будь-якої комерційної діяльності, це просто сайт, це повністю громадянська ініціатива. Тобто, немає ніякого піару, бо піарити просто нікого.
Богдана Костюк
Євген та його однодумці стверджують, що своїм автопробігом вони рекламували соборну Україну, намір її народу покращити життя, своє власне, своїх родин і дітей, цілої держави. І, на думку організаторів та учасників грудневих автопробігів, їм це вдалося, про що свідчать результати Президентських виборів.
І тепер Євген з друзями мають намір влітку проїхати тими місцями, де проїздили буремного листопада – грудня минулого року - побачити, чи змінилося на краще життя пересічних українських громадян.
Павло Вольвач
Можливо, об’їздивши простори “рідних Кобеляк”, дістануться вони й до такої собі Лапландії. Це північ Швеції, сніги, морози, але що морози для загартованих учасників грудневих українських автопробігів?
Втім, хто точно хоче побувати в шведській провінції, так це українські дітлахи. Бо саме в Лапландії живе Дід Мороз і на його лапландську адресу діти з усього світу шлють листи з проханнями та побажаннями.
А ще краще - не писати листи, а приїхати і побачити все на власні очі. І не лише в Лапландії, а й в інших куточках Швеції, зокрема в її столиці Стокгольмі.
Принаймні, про це мріють школярі першої в Києві і в Україні Скандинавської гімназії.
На цю тему матеріал Володимира Ляшка.
Володимир Ляшко
У вік Інтернету і всюдисущого телебачення гімназисти добре обізнані з цією країною. “Шведський стіл” і “шведські сірники”, розвідний гаєчний ключ, маслобійки-“лавальки” (за іменем їхнього винахідника-шведа) - все це нагадує школярам про цю країну.
А коли додати до давніх образів і сюжетів зразкові соціальні стандарти країни, сучасні автомобілі “Вольво”, надсучасні технології, високоякісні морепродкукти, популярну в світі шведську музику, то можна зрозуміти, чому серед скандинавських країн-посестер Швеція займає особливе становище перш за все, воно обумовлюється економічною потугою Швеції.
Звідси глибока зацікавленість українських дітей історією, культурою і звичаями цього народу.
Дівчинка
Ми вчимо шведську мову, тому що навчаємося у Скандинавській гімназії. Ми її любимо, вона подобається нам.
Дівчинка
Для того, щоб вивчати культуру, засвоювати шведські традиції, історію. Шведська дуже схожа на німецьку. А, оскільки я вчила німецьку, то шведська дуже легко дається.
Дівчинка
Вчителі у нас дуже гарні, розповідають все про Швецію.
Дівчинка
Я дуже вдячна вчителям нашої школи за те, що вони подарували нам вивчення шведської мови, фінської, а ми ще хочемо вивчати норвезьку і датську.
Володимир Ляшко Знання іноземних мов серед учнів старших класів та студентства стає звичним явищем. Воно швидко ламає різні давні ідеологеми, усталені стереотипи. Життя набуває нових барв і символів.
Директор Київської Скандинавської гімназії Тетяна Пушкарьова розповідає:
Тетяна Пушкарьова
Найприємніше, що учні з задоволенням вивчають скандинавські мови і вірять в те, що Україні з Скандинавськими країнами буде більше пов’язана у майбутньому, поступово ми ввійдемо в ЄС, тому ці зв’язки між нашими країнами є дуже важливими.
Те, що наші учні будуть знати одну із скандинавських мов, - це їм тільки допоможе у майбутньому.
Володимир Ляшко
Сьогодні в гімназії навчається 600 учнів, половина того контингенту, який в перспективі буде оволодівати тут мовами скандинавських народів. Інтерес до їх вивчення великий.
Цікавий факт: сюди на навчання тепер з’їжджаються щодня учні, які раніше вчилися в 53 різних школах Києва. Декому їхати далеченько і не зовсім зручно, але зацікавленість переважає усі незгоди.
Нещодавно у гімназії побували високі гості, представники посольства Швеції в Києві. Школярі саме влаштували свято з нагоди дня Святої Люсії, подвижниці християнства у Швеції.
Пані Ханді Кнор була приємно здивована обізнаністю української молоді.
Ханді Кнор
Це чудове свято, яке святкують в кожній шведській сім’ї, але це роблять трішки раніше. Це свято означає появу світла, тому що у Швеції дуже довга ніч. Свята Люсія означає для них світло.
Володимир Ляшко
Взагалі, сучасна молодь надзвичайно рухлива і динамічна. Вона охоче подорожує світом, відкриваючи нові країни і континенти. І незабутнім враженням залишиться у вашій пам’яті зустріч Нового року чи Різдва у знаменитих шведських готелях чи барах, споруджених з величезних брил криги.
Зрештою, по-шведськи короткого і холодного зимового дня непогано, власне, посидіти і десь в затишному кафе за чашечкою кави чи за чарочкою “Абсолюту” і послухати незабутню АББу.
Вашу уяву незвично збуджує і та обставина, що тут колись міг сидіти і сам Альфред Нобель. Але ж цих пісень, на жаль, він не чув.
Павло Вольвач
Не чув пан Нобель не тільки пісень. А й, зокрема, про те, як святкують Різдво в Україні. А святкують його віддавна і з розмахом. Гоголівський відблиск лежить і на одній із різдвяних традицій, про яку повідав письменник Леонід Кононович, автор відомих детективів і, водночас, дослідник народних звичаїв. Дослідник, зазначимо, активний. Дослідник, зазначу, активний.
Леоніде, от є таке враження, існують такі думки, що Різдво – це щось таке абсолютно пейзанське, абсолютна ідилія. А я знаю, що в тебе є трішки інший досвід.
Леонід Кононович
В дитинстві я жив в одному із сіл Київщини, там вчителював мій батько. Там на третій день Різдва організовується народне свято-забава. Посеред села тече річка, яка зимою замерзає, на лід виходять люди з села з різних боків і починають одне одного матюкати і обзивати, попередньо озброївшись ломаками, залізяками, різними засобами. Потім на цій кризі йде молотіння, при чому вибивають зуби, розбивають голови.
Раніше в часи “застою” там чергував міліцейський патруль, адже про цей звичай знали. Це село дуже старе козацьке, йому 500 років. Там козаків по реєстру було по всьому районі найбыльше.
Я позаторік їздив туди. Зустрів товариша дитинства, який сказав, що забава й досі є, і запропонував поїхати. Ми й поїхали. Я взяв з собою фашистську каску і надів підшоломника. Почали ми битися.
Правда, мене зразу збили з ніг, бо по кризі йшла вода, і я послизнувся. Стали топтати, перебили мені руку, розбили голову, вдарили по шиї. Нашу сторону побили дуже сильно.
Ми тікали, допоки дядько з крайньої хати не вискочив і не вистрелив з дробовика два рази. Але я цього разу ще раз поїду, і ми розберемося.
Тобто, традиція живе. Правда, міліція забороняє. Але коли забороняє на Різдво, то тоді збираються на Водохреще, і там ще сильніше.
Це село цікаве тим, що там дуже багато покалічених людей.
Що це таке забава? Ось я переклав Бодріяра. В світлі цієї теорії я зрозумів, що люди намагаються розтратить себе, це щось таке, як патлач первісний, коли ця енергія, накопичені тенденції позитивні, негативні повинні спалюватися, а оскільки в нас таких вже немає архаїчних свят, лише це одне збереглося.
Між іншим зараз воно дуже цікаве для інтелігенції.
Павло Вольвач
Леоніде, допоки ти ще туди не з’їздив, небитий, неушкоджений – твоє привітання з Різдвом для слухачів “Ранкової Свободи”.
Леонід Кононович
Щоб більше було бійок.
Вітаю всіх з Різдвом. Бажаю, щоб збулися всі бажання. І головне, щоб ми все-таки не розчарувалися в політиці, зокрема в нашому лідерові, якого ми так довго приводили до влади.
Павло Вольвач
Ну, розчаровуватися народ, начеб то, не збирається. Принаймні поки що він звучить досить-таки багатонадійно, з чого ми, власне, й починали програму.
В чому полягають, на вашу думку, головні уроки помаранчевого феномену, помаранчевої революції, взагалі в чому уроки Майдану?
Чоловік
Народ показав, що народ є єдиним, народ піднявся з колін. Я думаю, що відтепер це буде вільна країна і демократична.
Чоловік
Людям надоїло жити по принципу Кучми, це зеківський лад. Ми самі пішли сюди, щоб добитися правди.
Чоловік
В цей момент утворилася нова нація України. Тут не лише зібралися люди з різних країн, з різних регіонів, але тут навіть зібралися всі конфесії, цього ніколи нічого подібного не було.
Дівчинка
Тут було все добре. Тут ніхто ні з ким не лаявся. Ми просто з народом, а народ з нами.
Жінка
Самий головний урок, що Україна довела, що вона є народ, є держава, яка має право на свій голос, на свою думку. З 21-го листопада ми знаємо, що ми – держава, дуже сильна держава.
Чоловік
Головний урок Майдану – це, перше, свобода совісті, свобода вибору, свобода голосувати за ту людину, за яку ти хочеш.
Чоловік
Суспільство повністю змінилося. Вже надоїло терпіти, і воно прорвало.
Чоловік
Головний урок в тому, що це формальне положення, що джерело влади – це народ, стало реальністю. Люди це усвідомили, і зрозуміли, що якщо й надалі якісь будуть критичні моменти, то народ вирішує все, і чим більше народу, тим більше їм вже й не страшно, і все буде на їхній стороні.
Павло Вольвач
А для того треба не лише сподіватися, а й докладати зусиль. І тоді й прийде омріяне нове життя, яке залежить від кожного з нас.
Ще раз вас з Новим роком, з Різдвом, уявним снігом та купою інших радощів життя. Ходіть здорові і, неодмінно, щасливі. Це була “Віта Нова”. Зустрінемось.
Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 3 січня 2004 року.
Павло Вольвач
Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час, в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Звершилося!
Маю на увазі не знаменитий вислів Віктора Ющенка в ніч останнього туру виборів президента. Я, наразі, про інше, про Новий рік, з котрим вас всіх і вітаю!
А заповідається він, як з усього видно, роком досить гостросюжетним, наповненим передчуттям кардинальних змін та сподіванням на...
А на що сподіванням? Та, насамперед, на нове життя, на оновлення.
Отож сюжетів нашій програмі не бракуватиме. І витоки багатьох з них починаються саме в помаранчевій революції, головній новині року минулого і джерелу новизни на майбутню перспективу.
Про помаранчеві дні ми розповідали трохи не в хронологічному порядку, намагаючись не оминути жодної значної і значущої події. Але охопили, звісно ж, не все. Тож будемо надолужувати.
Вчуваєте ревище моторів? Так-так, слідом за О. Бендером, б’ємо автопробігом по бездоріжжю. Тим більше, що скажімо, якщо про “великий авто-похід” помаранчевих днів під назвою “Потяг дружби” відомо чимало, про інші, не такі тривалі за часом і кілометражем, пробіги наша київська кореспондентка Богдана Костюк з’ясовувала в їхніх організаторів та учасників.
Богдана Костюк
Уперше в історії України автомобіль перетворився із засобу пересування на метод єднання окремих людей і цілих регіонів.
“Потяг дружби” проїхав крізь Центр, Південь і Схід України, долаючи пікети поблизу Одеси і на в’їзді до Криму, і так і не потрапив до Донецька унаслідок агресивності місцевих прихильників екс-прем’єра та екс-кандидата на президентську посаду.
Але автопробіг засвідчив: український народ воліє злагоди і миру, сподівається на здійснення мрій і сподівань за нового Президента.
Адже старі кривди і несправедливість вивели на листопадові майдани Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська мільйони людей, і у багатьох містах ці люди зустрічали автопробіг, як символ оновленої України.
Киянина Євгена вивели на Майдан Незалежності численні виборчі фальсифікації, з цього почалася його громадська активність, і тоді ж на Майдані виникла ідея “малого автопробігу” за маршрутом Київ – Суми – Полтава – Кіровоград – Дніпропетровськ – Київ.
Враження від здійснення цього задуму в Євгена найкращі.
Євген
Я відразу скажу про Дніпропетровськ. Кожна друга людина з помаранчевою стрічкою, шарфом махають руками, посміхаються, тобто для них це, як ковток повітря.
Ми проїжджали таке селище Баромне, що за Сумами відразу. Я не знаю, звідки пройшла інформація, що ми маємо їхати, тому що наш маршрут ніде не світився, і у нас маршрут, але дещо змінювався за обставинами, а люди нас чекали з часу дня, а ми приїхали у восьмій туди. Там зібралися люди з усіх селищ, десь 300-350 людей.
Для них це був перший приїзд будь-кого. Це був перший раз, коли вони побачили помаранчеві прапори. Це був перший раз, коли вони почули пісні помаранчевої революції. Тобто, це для них, можна сказати, патріотичний шок.
Суми – це, мабуть, одне із незабутніх вражень. Коли в будь-якому селі виходить стара бабця і просто хрестить наші машини. Тобто, це треба відчути на собі, це враження не можна забути ніколи.
До речі, Сумська область – це моя рідна область. Я сам з міста Конотопу.
Богдана Костюк
Як Ви думаєте, для Вас самих, для всіх, хто брав участь в автопробігу, які найголовніші враження ви винесли? Це була ваша дія на ту несправедливість, про яку ви казали, яку ви відмітили після 21-го листопада?
Євген
Хто організовував наш автопробіг? Це ж не організація, яка їде: не “Пора”, не штаб Віктора Андрійовича. Це просто громадяни цієї країни зібралися і поїхали. Тобто, так це пройшло під знаменами громадської організації “Майдан”. Але це організація, що не веде будь-якої комерційної діяльності, це просто сайт, це повністю громадянська ініціатива. Тобто, немає ніякого піару, бо піарити просто нікого.
Богдана Костюк
Євген та його однодумці стверджують, що своїм автопробігом вони рекламували соборну Україну, намір її народу покращити життя, своє власне, своїх родин і дітей, цілої держави. І, на думку організаторів та учасників грудневих автопробігів, їм це вдалося, про що свідчать результати Президентських виборів.
І тепер Євген з друзями мають намір влітку проїхати тими місцями, де проїздили буремного листопада – грудня минулого року - побачити, чи змінилося на краще життя пересічних українських громадян.
Павло Вольвач
Можливо, об’їздивши простори “рідних Кобеляк”, дістануться вони й до такої собі Лапландії. Це північ Швеції, сніги, морози, але що морози для загартованих учасників грудневих українських автопробігів?
Втім, хто точно хоче побувати в шведській провінції, так це українські дітлахи. Бо саме в Лапландії живе Дід Мороз і на його лапландську адресу діти з усього світу шлють листи з проханнями та побажаннями.
А ще краще - не писати листи, а приїхати і побачити все на власні очі. І не лише в Лапландії, а й в інших куточках Швеції, зокрема в її столиці Стокгольмі.
Принаймні, про це мріють школярі першої в Києві і в Україні Скандинавської гімназії.
На цю тему матеріал Володимира Ляшка.
Володимир Ляшко
У вік Інтернету і всюдисущого телебачення гімназисти добре обізнані з цією країною. “Шведський стіл” і “шведські сірники”, розвідний гаєчний ключ, маслобійки-“лавальки” (за іменем їхнього винахідника-шведа) - все це нагадує школярам про цю країну.
А коли додати до давніх образів і сюжетів зразкові соціальні стандарти країни, сучасні автомобілі “Вольво”, надсучасні технології, високоякісні морепродкукти, популярну в світі шведську музику, то можна зрозуміти, чому серед скандинавських країн-посестер Швеція займає особливе становище перш за все, воно обумовлюється економічною потугою Швеції.
Звідси глибока зацікавленість українських дітей історією, культурою і звичаями цього народу.
Дівчинка
Ми вчимо шведську мову, тому що навчаємося у Скандинавській гімназії. Ми її любимо, вона подобається нам.
Дівчинка
Для того, щоб вивчати культуру, засвоювати шведські традиції, історію. Шведська дуже схожа на німецьку. А, оскільки я вчила німецьку, то шведська дуже легко дається.
Дівчинка
Вчителі у нас дуже гарні, розповідають все про Швецію.
Дівчинка
Я дуже вдячна вчителям нашої школи за те, що вони подарували нам вивчення шведської мови, фінської, а ми ще хочемо вивчати норвезьку і датську.
Володимир Ляшко Знання іноземних мов серед учнів старших класів та студентства стає звичним явищем. Воно швидко ламає різні давні ідеологеми, усталені стереотипи. Життя набуває нових барв і символів.
Директор Київської Скандинавської гімназії Тетяна Пушкарьова розповідає:
Тетяна Пушкарьова
Найприємніше, що учні з задоволенням вивчають скандинавські мови і вірять в те, що Україні з Скандинавськими країнами буде більше пов’язана у майбутньому, поступово ми ввійдемо в ЄС, тому ці зв’язки між нашими країнами є дуже важливими.
Те, що наші учні будуть знати одну із скандинавських мов, - це їм тільки допоможе у майбутньому.
Володимир Ляшко
Сьогодні в гімназії навчається 600 учнів, половина того контингенту, який в перспективі буде оволодівати тут мовами скандинавських народів. Інтерес до їх вивчення великий.
Цікавий факт: сюди на навчання тепер з’їжджаються щодня учні, які раніше вчилися в 53 різних школах Києва. Декому їхати далеченько і не зовсім зручно, але зацікавленість переважає усі незгоди.
Нещодавно у гімназії побували високі гості, представники посольства Швеції в Києві. Школярі саме влаштували свято з нагоди дня Святої Люсії, подвижниці християнства у Швеції.
Пані Ханді Кнор була приємно здивована обізнаністю української молоді.
Ханді Кнор
Це чудове свято, яке святкують в кожній шведській сім’ї, але це роблять трішки раніше. Це свято означає появу світла, тому що у Швеції дуже довга ніч. Свята Люсія означає для них світло.
Володимир Ляшко
Взагалі, сучасна молодь надзвичайно рухлива і динамічна. Вона охоче подорожує світом, відкриваючи нові країни і континенти. І незабутнім враженням залишиться у вашій пам’яті зустріч Нового року чи Різдва у знаменитих шведських готелях чи барах, споруджених з величезних брил криги.
Зрештою, по-шведськи короткого і холодного зимового дня непогано, власне, посидіти і десь в затишному кафе за чашечкою кави чи за чарочкою “Абсолюту” і послухати незабутню АББу.
Вашу уяву незвично збуджує і та обставина, що тут колись міг сидіти і сам Альфред Нобель. Але ж цих пісень, на жаль, він не чув.
Павло Вольвач
Не чув пан Нобель не тільки пісень. А й, зокрема, про те, як святкують Різдво в Україні. А святкують його віддавна і з розмахом. Гоголівський відблиск лежить і на одній із різдвяних традицій, про яку повідав письменник Леонід Кононович, автор відомих детективів і, водночас, дослідник народних звичаїв. Дослідник, зазначимо, активний. Дослідник, зазначу, активний.
Леоніде, от є таке враження, існують такі думки, що Різдво – це щось таке абсолютно пейзанське, абсолютна ідилія. А я знаю, що в тебе є трішки інший досвід.
Леонід Кононович
В дитинстві я жив в одному із сіл Київщини, там вчителював мій батько. Там на третій день Різдва організовується народне свято-забава. Посеред села тече річка, яка зимою замерзає, на лід виходять люди з села з різних боків і починають одне одного матюкати і обзивати, попередньо озброївшись ломаками, залізяками, різними засобами. Потім на цій кризі йде молотіння, при чому вибивають зуби, розбивають голови.
Раніше в часи “застою” там чергував міліцейський патруль, адже про цей звичай знали. Це село дуже старе козацьке, йому 500 років. Там козаків по реєстру було по всьому районі найбыльше.
Я позаторік їздив туди. Зустрів товариша дитинства, який сказав, що забава й досі є, і запропонував поїхати. Ми й поїхали. Я взяв з собою фашистську каску і надів підшоломника. Почали ми битися.
Правда, мене зразу збили з ніг, бо по кризі йшла вода, і я послизнувся. Стали топтати, перебили мені руку, розбили голову, вдарили по шиї. Нашу сторону побили дуже сильно.
Ми тікали, допоки дядько з крайньої хати не вискочив і не вистрелив з дробовика два рази. Але я цього разу ще раз поїду, і ми розберемося.
Тобто, традиція живе. Правда, міліція забороняє. Але коли забороняє на Різдво, то тоді збираються на Водохреще, і там ще сильніше.
Це село цікаве тим, що там дуже багато покалічених людей.
Що це таке забава? Ось я переклав Бодріяра. В світлі цієї теорії я зрозумів, що люди намагаються розтратить себе, це щось таке, як патлач первісний, коли ця енергія, накопичені тенденції позитивні, негативні повинні спалюватися, а оскільки в нас таких вже немає архаїчних свят, лише це одне збереглося.
Між іншим зараз воно дуже цікаве для інтелігенції.
Павло Вольвач
Леоніде, допоки ти ще туди не з’їздив, небитий, неушкоджений – твоє привітання з Різдвом для слухачів “Ранкової Свободи”.
Леонід Кононович
Щоб більше було бійок.
Вітаю всіх з Різдвом. Бажаю, щоб збулися всі бажання. І головне, щоб ми все-таки не розчарувалися в політиці, зокрема в нашому лідерові, якого ми так довго приводили до влади.
Павло Вольвач
Ну, розчаровуватися народ, начеб то, не збирається. Принаймні поки що він звучить досить-таки багатонадійно, з чого ми, власне, й починали програму.
В чому полягають, на вашу думку, головні уроки помаранчевого феномену, помаранчевої революції, взагалі в чому уроки Майдану?
Чоловік
Народ показав, що народ є єдиним, народ піднявся з колін. Я думаю, що відтепер це буде вільна країна і демократична.
Чоловік
Людям надоїло жити по принципу Кучми, це зеківський лад. Ми самі пішли сюди, щоб добитися правди.
Чоловік
В цей момент утворилася нова нація України. Тут не лише зібралися люди з різних країн, з різних регіонів, але тут навіть зібралися всі конфесії, цього ніколи нічого подібного не було.
Дівчинка
Тут було все добре. Тут ніхто ні з ким не лаявся. Ми просто з народом, а народ з нами.
Жінка
Самий головний урок, що Україна довела, що вона є народ, є держава, яка має право на свій голос, на свою думку. З 21-го листопада ми знаємо, що ми – держава, дуже сильна держава.
Чоловік
Головний урок Майдану – це, перше, свобода совісті, свобода вибору, свобода голосувати за ту людину, за яку ти хочеш.
Чоловік
Суспільство повністю змінилося. Вже надоїло терпіти, і воно прорвало.
Чоловік
Головний урок в тому, що це формальне положення, що джерело влади – це народ, стало реальністю. Люди це усвідомили, і зрозуміли, що якщо й надалі якісь будуть критичні моменти, то народ вирішує все, і чим більше народу, тим більше їм вже й не страшно, і все буде на їхній стороні.
Павло Вольвач
А для того треба не лише сподіватися, а й докладати зусиль. І тоді й прийде омріяне нове життя, яке залежить від кожного з нас.
Ще раз вас з Новим роком, з Різдвом, уявним снігом та купою інших радощів життя. Ходіть здорові і, неодмінно, щасливі. Це була “Віта Нова”. Зустрінемось.
Говорить радіо “Свобода”.
