Вашингтон, 19 лютого 2005 року – Завдяки “помаранчевій революції” Україна здійснила прорив в американський інформаційний простір – так вважає докторант факультету політичних наук Мерілендського Університету та корінний одесит Петро Войцеховський. Він навчається у Сполучених Штатах вже четвертий рік, але вперше відчуває з боку колег в університеті таке зацікавлення Україною. За їхнім проханням, він навіть провів на факультеті презентацію своїх відео та фотоматеріалів, які він зібрав під час акцій протесту у Києві.
Останні декілька місяців Петро Войцеховський перебував в Україні, працюючи, упродовж президентської кампанії, у представництві ОБСЄ в Одесі. Він каже, що після повернення до рідного Мерілендського Університету, в якому Петро працює над докторською дисертацією, він майже щодня отримує від колег запитання щодо ситуації в Україні. Навіть студенти перших-других курсів, з якими Петро проводить семінарські заняття, раптом почали просити його розповісти про мирну українську революцію. Його вражає, на скільки швидко Україна увійшла до свідомості масового американця. Це, на його думку, стало результатом нової інформаційної ери:
“Оці кадри людей на морозі, які захищають свій вибір, захищають чесні правила гри, захищають моральні цінності - ці кадри обійшли весь світ. В Україні відбулися речі, і світ побачив ці речі, які не можуть не хвилювати. У цьому відношенні можна стверджувати, що Україна стала в ряд моральних взірців для світового суспільства на сьогоднішній день. Принаймі такою вона сприймається.”
Після презентації його київських фотографій, до Петра підійшов корейський студент з проханням надати фото старої жінки з запаленою свічкою на Майдані Незалежності. Корейця вразило почуття надії, яким світилося її обличчя. Петро Войцеховський каже, що, за його спостереженням, в Америці на суспільному рівні з”явилося захоплення Україною, яке має бути використано для розвитку офіційних міждержавних відносин:
“Зрушення, яке має відбутися, це більша довіра, щоб остаточно Америка перестала сприймати Україну як потенційного супротивника. Оскільки Польщу вона так вже давно не сприймає. Говорити, що ось ми окремо, а світ окремо – це одна модель. А інше - говорити, що ми така сама органічна частина цього світу. Тому важливо, щоб більшість наших співгромадян почали відчувати себе європейцями, а не людьми з колишнього Радянського Союзу. Я думаю, що ми до цього прийдемо і Америка та Європа нам можуть у цьому допомогти.”
Войцеховський особливо наголошує на необхідності залучення зараз до державного управління та інших професійних сфер українців із досвідом навчання та праці на Заході. Водночас, відсутність серед лідерів революційних подій в Україні та нових державних посадовців випускників Західних університетів Войцеховський пояснює проблемою поколінь:
“Наша система грунтувалася на владі старшого покоління. І для того, щоб вийти на якійсь рівень впливовості, швидко зробити кар”єру, треба було стати частиної системи. Треба було увійти у ту матрицю і ми знаємо приклади молодих комсомольських функціонерів. Якщо ти внутрішньо залишався не таким, то тобі шлях був або у внутрішню еміграцію, або ставати опонентом влади. І я впевнений, що багато з наших випускників іноземних ВУЗів, які ставилися до системи критично, вони шукали собі такі ніші або в іноземних компаніях, або деінде. І тому відповідно не були готові йти на барикади.”
Петро Войцеховський каже, що багато українських студентів у США стоять перед вибором – або, залишаючись в Америці, бути так званими несправжніми американцями, або повертатися до свого українського коріння. Однак, він не вагається із власною відповіддю:
“Навіть роблячи щось тут, і намагаючись просунути себе в американському житті, я вважаю, що я і такі люди як я залишаються потенційним активом для своєї країни.”
Останні декілька місяців Петро Войцеховський перебував в Україні, працюючи, упродовж президентської кампанії, у представництві ОБСЄ в Одесі. Він каже, що після повернення до рідного Мерілендського Університету, в якому Петро працює над докторською дисертацією, він майже щодня отримує від колег запитання щодо ситуації в Україні. Навіть студенти перших-других курсів, з якими Петро проводить семінарські заняття, раптом почали просити його розповісти про мирну українську революцію. Його вражає, на скільки швидко Україна увійшла до свідомості масового американця. Це, на його думку, стало результатом нової інформаційної ери:
“Оці кадри людей на морозі, які захищають свій вибір, захищають чесні правила гри, захищають моральні цінності - ці кадри обійшли весь світ. В Україні відбулися речі, і світ побачив ці речі, які не можуть не хвилювати. У цьому відношенні можна стверджувати, що Україна стала в ряд моральних взірців для світового суспільства на сьогоднішній день. Принаймі такою вона сприймається.”
Після презентації його київських фотографій, до Петра підійшов корейський студент з проханням надати фото старої жінки з запаленою свічкою на Майдані Незалежності. Корейця вразило почуття надії, яким світилося її обличчя. Петро Войцеховський каже, що, за його спостереженням, в Америці на суспільному рівні з”явилося захоплення Україною, яке має бути використано для розвитку офіційних міждержавних відносин:
“Зрушення, яке має відбутися, це більша довіра, щоб остаточно Америка перестала сприймати Україну як потенційного супротивника. Оскільки Польщу вона так вже давно не сприймає. Говорити, що ось ми окремо, а світ окремо – це одна модель. А інше - говорити, що ми така сама органічна частина цього світу. Тому важливо, щоб більшість наших співгромадян почали відчувати себе європейцями, а не людьми з колишнього Радянського Союзу. Я думаю, що ми до цього прийдемо і Америка та Європа нам можуть у цьому допомогти.”
Войцеховський особливо наголошує на необхідності залучення зараз до державного управління та інших професійних сфер українців із досвідом навчання та праці на Заході. Водночас, відсутність серед лідерів революційних подій в Україні та нових державних посадовців випускників Західних університетів Войцеховський пояснює проблемою поколінь:
“Наша система грунтувалася на владі старшого покоління. І для того, щоб вийти на якійсь рівень впливовості, швидко зробити кар”єру, треба було стати частиної системи. Треба було увійти у ту матрицю і ми знаємо приклади молодих комсомольських функціонерів. Якщо ти внутрішньо залишався не таким, то тобі шлях був або у внутрішню еміграцію, або ставати опонентом влади. І я впевнений, що багато з наших випускників іноземних ВУЗів, які ставилися до системи критично, вони шукали собі такі ніші або в іноземних компаніях, або деінде. І тому відповідно не були готові йти на барикади.”
Петро Войцеховський каже, що багато українських студентів у США стоять перед вибором – або, залишаючись в Америці, бути так званими несправжніми американцями, або повертатися до свого українського коріння. Однак, він не вагається із власною відповіддю:
“Навіть роблячи щось тут, і намагаючись просунути себе в американському житті, я вважаю, що я і такі люди як я залишаються потенційним активом для своєї країни.”