Доступність посилання

ТОП новини

“Споконвіку було Слово”: Про захист віри. Запорозькі козаки на сторожі української державності і православ’я. Українські мученики ХХ століття.


Василь Зілгалов

Аудіозапис програми:

Прага, 26 лютого 2005 року.

Василь Зілгалов

Говорить “Радіо Свобода”!

В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом Вацлав Клоцберг.

Протистояння спільнот, війни описуються здавна - і в Старому і в Новому заповіті. Згадайте про військові заповіді Ісуса Навина, або ж як порізному трактують слова Ісуса Христа « Я не мир вам приніс, а меч”. Ось і сьогодні питання оборони Вітчизни, оборони віри актуальні і для українського суспільства. Про це говорить і нинішній Президент України Віктор Ющенко на саміті Україна – НАТО, дискутують різні верстви української громади.

Колись польський дослідник Гжегож Бабинський зазначив якось, що “на певній шкалі суспільних цінностей, розміщених між полюсами священний та “світський” як національні, так і релігійні цінності рішуче тяжіють до священних, хоча, звісно, не завжди рівною мірою. Священною є не лише віра, але й Батьківщина. Якщо захист Вітчизни не видавався достатньою підставою – народ піднімали на захист віри, хоча віра могла знаходитися під набагато меншою загрозою, ніж Вітчизна”. Тему продовжить Віктор Єленський.

Віктор Єленський

Так, насправді, захист віри, глибинних переживань, найвищих значень і усвідомлень посідає особливе місце в історії людства. Гілберт Честертон навіть зауважив свого часу, що релігійні війни є єдино справедливими і єдино людськими з-поміж тих, що колись велися людиною. Зауважимо, що вони були і найбільш руйнівними і безкомпромісними. Якщо ми оглянемо відому нам історію релігій, то просто жахнемося вкарбованих в нею цифрам. Ми побачимо там 80 мільйонів мусульман, які загинули за те, що були ви знавцями ісламу, 70 мільйонів християн, котрі поклали життя тому, що визнавали Ісуса Сином Божим, 9 мільйонів вірних іудаїстів, котрі загинули за свою віру чи власне походження, а до цього треба ще додати 20 мільйонів індуїстів, 10 мільйонів буддистів, 2 мільйони сикхів... Кажуть, що трагедія перестає здаватися такою, коли йдеться про мільйони людських життів, нібито тоді трагедія стає звичайнісінькою сухою статистикою. Але тільки не для спільнот, поєднаних непереборною впевненістю у святощі, котрі вони вважають гідними поклоніння, жертовності аж до самої смерті. Імена захисників віри і мучеників заносять у богослужбові книги і сотні мільйонів вірних роками й століттями згадують їхні імена і прохають Бога дбати про них там, де немає смутку й зневіри. Колись історики шукали в усіх зіткненнях і людських конфліктах матеріального первня, вони примудрювалися віднаходити класову боротьбу і економічний базис там, де не було ані класів, ані власне кажучи, економіки. Тепер, щоправда, ця мода якось минула і дослідники таки визнали – так, люди йшли на смерть за право хреститися двома пальцями і гідні були нищити один одного за одне-єдине слово у Символі Віри, і що захист Православ’я був для запорізьких козаків не претекстом, а світовідчуттям, їхнім переконанням про завершеність універсуму і справедливість світобудови. У сьогоднішньому світі найбільш серйозні зіткнення також точаться зрештою навколо цінностей й ідентичностей, у підґрунті яких лежить віра.

Однак традиція захисту віри зовсім не зводиться до винищення тих, хто вірить інакше. Досвід захисту віри – це ще й маніфестація безмежної любові до тих, чиї ти погляди поділити не можеш, хоча і поважаєш саме право мати такі погляди. Це переконання, що наявність інших шляхів до Бога може бути не сатанинським задумом, а втіленням саме Божого плану для Його Творіння. Це традиція спільного пошанування мучеників, які рясно залили кров’ю цілу планету. Це, зрештою, та формула, яку піднесли новонавернені християни Київської Руси І цю віру, і ту – однаково Бог дав. Для радіо “Свобода”, Віктор Єленський з Києва.

Василь Зілгалов

Людська віра, оборона віри, для якої і Бог меч дав, і знову згадуються слова Проповідника зі Старого Заповіту: “ Знову зауважив я під сонцем, що не все швидкі бігають, хоробрі воюють, мудрі хліб їдять, розумні багатіють, а що вчені осягають ласку, і що час недолі усіх їх спіткає. Чоловік свого часу не знає, немов ті риби, що ловляться у вражий невід, або ті птахи, що заплутуються у сільце, так само і люди потрапляють у знегоду, коли вона злетить на них зненацька. Бачив я ще й таку мудрість під сонцем і вона мені великою здалась: було собі якесь маленьке місто, людей у ньому було мало, прийшов під нього великий цар, обліг його і висипав вали великі проти нього. Аж ось знайшовся у місті чолов’яга, бідний, але мудрий і мудрістю своєю врятував те місто, але ніхто і не згадав по тому бідолахи. І я сказав: мудрість ліпше ніж сила, та проти мудрості бідного в погорді і слів його не хочуть слухати. Тихе слово мудрих варт більше, ніж крик ватажка дурнів. Мудрість ліпша від військової зброї. Одна хиба нищить багато добра” , - сказано у проповідника у Старому Заповіті.

Український народ упродовж своєї історії не раз оборонявся від чужинців, хоча нерідко зрозуміти, хто свій, а хто – чужинець було важко. Українці в цьому сенсі не були винятком – всі народи, щоб вижити, оборонялися. Але український народ знайшов свою форму самозахисту. Мова – про справді унікальне явище, про козаків, які боронили землю і віру.

Послухайте розмову нашого київського кореспондента Тараса Марусика з професором кафедри історії національного університету “Києво-Могилянська Академія”, завідувачем відділу пам’яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства імени Грушевського Національної академії наук України, а також православним священиком Юрієм Мициком.

Тарас Марусик



Отче Юрію, боротьба за Україну в історичному плані пройшла різні етапи . В часи козацтва вона відбувалася під гаслами боротьби за рідну землю і за православну віру. Здається гасла “За Україну!” тоді не було?

Юрій Мицик

Ви знаєте, у нас були колись гасла, з якими КПРС виходило на першотравневі демонстрації. Тих гасел не збереглося. Ми тільки знаємо, що Хмельницький, закликаючи до генеральної битви під Берестечком, об’їжджав людей і говорив : “За віру, молодці, за віру!” І Звичайно, малася на увазі православна віра. Без сумніву за православну віру йшла боротьба, без сумніву, точилася боротьба за рідну землю, без сумніву, мова йшла про оборону своїх рідних, і для ряду козацтва, зокрема для його еліти, близьким було гасло боротьби за рідну землю, в сенсі “ за рідну державу”.

Тарас Марусик



Але ж держави, як такої, тоді не було.

Юрій Мицик



Ну розумієте, держави то не було, але ідея держави була жива. І якщо держава була в добу Київської Русі, десь там в Х столітті чи пізніше, то чому ідеї держави не могло бути у ХVIII столітті. Тим більше подивіться, остання самостійна держава –Волинське королівство, впала остаточно у 1349 році. В 1471 році зникає з карти останнє удільне князівство – Київське. За якихось 10 – 15 років виникає козацтво, тобто воно фіксується чітко, воно може раніше десь існувало за якихось сто років, але чітко фіксується козацтво у кінці ХV століття.

І судячи по тих документах, які є польська Брошура публіцистична нарікає на те, що Павлюк “державу творить”. Хмельницький, який козаком був, в перший же рік війни формує державу, і оточення величає його великим князем руським, так само, як величає князів київських. До речі в ХV столітті було ще князівство Велике Руське Свидригайла, ця назва проходить і у Виговського, який підписує Гадяцьку унію, і там звучить “Велике князівство Руське”. Таким чином, ідея жила і у добу Русі і в ХІV – ХV столітті і вона продовжує жити і в ХVIII столітті.

Тарас Марусик



Після падіння ось того останнього князівства, про яке ви згадали, фактично українська людність перейшла у підлягання Польсько – Литовській державі. І ясна річ ця держава, як і кожна інша має свої кордони. Оскільки південний і східний напрям, це були якраз українські території, кожна держава має дбати про свої кордони. І вона дбала про свої кордони?

Юрій Мицик



Дбала, але, на жаль, погано дбала. На відміну від Московської держави і Австро – Угорської імперії, Польсько - Литовська держава таку модель обрала оброни своїх кордонів, яка дуже слабку гарантію давала від нашестя турецько – татарських і ногайських орд. Тому український народ сам тоді сформував свої збройні сили, які увійшли в історію під назвою Українське або зЗпорізьке козацтво. І це формується з кінця ХV століття і бачимо стала вже могутня мілітарна сила, яка відіграла дійсно велику роль в обороні український земель від виродження, тому що ви ж знаєте, який ясир брали ногайці. Це хрестотаматійна істина, що якби не була ота активна збройна протидія, то невідомо, якою б мовою говорили тоді в Києві, може, турецькою. Але українців було б тоді менше і ми б тоді були маленьким народом.

Тарас Марусик



Цікава думка.

Юрій Мицик



Це не тільки моя думка, це класична думка української історіографії. Тому що козаки – це сила не деструктивна, як їх іноді хочуть представити, а конструктивна. Козаки формують українські збройні сили, і сухопутні, і флот відроджують. Козаки формують українську державність: Запорізька Січ – зернятко, з якого виростає Гетьманщина. Козаки освоюють південну Україну, якщо взяти, наприклад, Дніпропетровську область, то всі населенні пункти беруть початок від козацького хутора або зимівника – там Ковпаківка або Петриківка. Ковпак – це полковник був запорізький, Петрик – мається на увазі Петро Калнишевський.

Василь Зілгалов

Козаки захищали свою віру мечем, тобто різновидом подібної його зброї – шаблею, і думали, що свідчать про це перед Отцем Небесним. Але чи цей меч приніс на землю Христос?

Кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм. Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір''ю, і невістку з свекрухою її. І вороги чоловікові домашні його!

Як сказано в Євангеліє від Матвія: “Хто своє життя зберігає, той його погубить, а хто погубить своє життя погубить заради мене, той його знайде”. І Тарас Марусин завершує розмову з отцем і професором історії Юрієм Мициком.

Тарас Марусик



Перебуваючи на такому тоді своєрідному перехресті, звичайно, у козаків було багато союзників і, дивлячись з сьогоднішнього дня, можна було б говорити про таку багатовекторність тих квазідержавних чи державних утворень як козаки обирали собі союзників, власне, за моделлю Кучми на сьогодні?

Юрій Мицик

Ну, розумієте слово багатовекторність, може, зіпсовано Даниловичем, тому що в політиці кожної держави нема вічних ворогів і вічних друзів. Козаки діяли по ситуації, коли йшла турецька навала, то союзниками були Польща, Московська держава, інші християнські держави, оскільки козаки були православними, а не язичниками чи католиками, і храми на Січі стояли виключно православні. І тому християнські держави здебільшого були союзниками, але не треба забувати, що Польща дивилася на Україну, як на свою колонію, тому з кінця ХVІ століття виникали національно – визвольні повстання, тоді ворогом № 1 ставала Річ Посполита. І тоді вчорашні вороги такі, як кримські татари ставали кримські татари. Богдан Хмельницький, піднімаючи боротьбу, спирався на допомогу кримських татар. Вони були не те, щоб дуже вірними союзниками, але такий союз існував. Тарас Марусик

Ви згадали про церкви на Січі, відомо, що козаки були віруючими, але, як поєднується в цьому контексті їхня з одного боку віра і войовничість з біблійними істинами, що блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться?

Юрій Мицик

По – перше, це питання ширше треба ставити, бо не тільки козаки воювали, а воювали і росіяни , і поляки, і німці, й інші народи. Тому то питання, чи можна брати рушницю чи меч в руки і за яких обставин. Ви праві з одного боку, але з іншого боку в тій самій Біблії є слова, коли Господь Бог дає меч в руки Гедеону і говорить: “Піди і прожени ворогів з твоєї землі”. Це окрема богословська тема і за кілька хвилин ми її не висловимо. Але я вам скажу таку істині: Святе Письмо, воно дає людині право на оборону. Козаки виникають не як агресивна, а як оборонна сила, коли вже очевидним стає факт османських завоювань, коли турки завоювали Крим, північне Причорномор’я, коли турки загрожували Києву. Пізніше козаки переходять до контратаки, доходять до Стамбула в оцих своїх походах оборонних. Але ж в ході війни, ми визначаємо її характер не по тому наступальна чи оборонна. Козаки мусили берегти свої кордони аж до того, коли буде ворог, чи під Стамбулом воювати, чи десь – то вже деталі. Як тільки ця небезпека минула, то і козацтво відпало між іншим, то вже було в ХVIII столітті. А до речі, чи були козаки віруючими? Козаки були українці. Наскільки українці були віруючими в Києві, у Львові, в Острозі чи деінде, настільки і козаки були віруючими.

Тарас Марусик

Отче Юрію, нерідко в художній історичній літературі і особливо в літературі, яка розквітла в часи застою, оскільки була низка заборонених тем, фігурували ченці або священики, які брали меча і боролися за віру. Наскільки це правда чи це лише легенда?

Юрій Мицик

Можна цілу книгу написати про те, як фальсифікувався образ священика. Зображувався священик, як такий п’янчужка, в радянському кіно це ціла тема.

Були священики в козацькому війську без сумніву, вони обслуговували своїх парафіян - козаків. Чи то на самій Січі, чи на її землях, але були і похідні козацькі священики. Є документи про священиків, які відправлялися у морські походи у ХVIII столітті як мінімум. Але сам священик не має права воювати, козака, який хотів вистригтися питали: “Чи ти вбивав когось на війні?”. Якщо вбивав, то ясно, що така кандидатура не могла проходити. Інша ситуація. Коли монах обороняє свою обитель, свій монастир він може взяти в руки меч. Але священик, не дай Боже, ще під час богослужіння не може. Були такі ситуації, коли вривалися вороги під час богослужіння, але священик не може захиститися, бо він священнодіє . От така от діалектика.

Тарас Марусик

Дякую. Моїм співрозмовником був православний священик і разом з тим професор кафедри історії національного університету “Києво-Могилянська Академія” Юрій Мисик. Розмовляв з ним Тарас Марусин, радіо “Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов



«Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина. Тому й незвичайно важно, щоб усе духовенство Єпархії якнайправильніше над тим працювало, щоб по нашим силам причинятися до здійснення цього ідеалу».

Власне у цьому бачив основне завдання духовенства митрополит УГКЦ Андрій Шептицький . Його праця «Як будувати рідну хату» написана наприкінці грудня 1941 року стала декретом Архиєпархіального Собору і у ньому греко-католицький провідник повчає священиків та вірних, як Церква повинна виховувати людей у християнських чеснотах, щоб вони були відповідальними громадянами, а відтак дбали і будували свою батьківщину. Власне через свій патріотизм, відданість батьківщині і вірі тисячі греко-католицьких священиків та простих парафіян були переслідувані комуністичним режимом.

Галина Терещук

«Не бійся нічого, що маєш витерпіти. От, укидатиме декотрих з вас диявол у темницю, щоб випробувати вас, і матиме горе десять днів. Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя»(Одкр.)

Ці слова Одкровення стали пророчими для тисячі й тисячі українських священиків та мирян, які за віру загинули у радянських в’язницях.

У червні 1941 року дяк зі села Страдч Володимир Прийма, тоді йому було 35років, супроводжував отця Миколу Кондрада до хворої жінки, яку священик мав уділити святі Тайни сповіді. Коли уже повертались додому їх наздогнали радянські військові - енкавеесівці. Захопивши отця і Володимира Прийму, потягли їх у ліс. Понівечені тіла обох невдовзі знайшли селяни.

Поміж снігів та сибірських морозів пішов з життя у лютому 1957 року отець-прелат Петро Вергун. До 1945 року він опікувався греко-католиками у Німеччині. Після того, як Червона Армія захопила Берлін отець-прелат мав змогу переїхати до Мюнхена. Але він вирішив до кінця залишатися зі своєю паствою. Розправа не забарилася. У червні 1945 року його заарештували і вивезли до СРСР. Так почалося його мученицька дорога.

Інші приклади мучеництва і відданості вірі не менш красномовні. Монахинь згромадження Святого Йосифа поставили перед фактом –або вони переходять до православної церкви і співпрацюють з владою, або ж боронять свої релігійні переконання і тоді вирок буде інший. Сестри-монахині обрали друге - боронити свою віру.

В 1950 році сестри без священика підпільно проводили богослужіння на цвинтарі. Там були одягнуті у цивільне працівники НКВС, вони оточили сестер і повели їх до своєї установи, а в монастирі провели обшук.

Любов до Батьківщини та своєї пастви домінували в УГКЦ до часу її ліквідації у 1946 році. Власне за неї та віру тисячі священиків, мирян були заслані у Сибір, а тисячі були розстріляні або ж замордовані в інший спосіб.

Василь Зілгалов

Чи не до замордованих і гонимих звернені насамперед слова Нагірної проповіді Ісуса Христа.

Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. Блаженні голодні та спрагнені справедливости, бо вони наситяться. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи Мене ради. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

А хто ж були оті українські замордовані і розстріляні? Про це детальніше у другій частині матеріалу Галини Терещук.

Галина Терещук

Як розповів Апостольський екзарх, єпископ Михайло Гринчишин, нині Постуляція у справі беатифікації та канонізації працює над біографіями 50 священиків та мирян, які наступного року будуть визнані Апостольською Столицею новомучениками, а відтак проголошені Блаженними.

Усіх їх об’єднує висока духовність, відданість Церкві та своїй батьківщині, вважає єпископ Михайло Гринчишин.

Михайло Гринчишин

Та близькість, та культура є позначена християнством. І значить, та віра є частина життя. Наша культура є не тільки християнська, можна говорити, що наша культура є літургічна . Бо та літургія так глибоко увійшла, оті коляди, що ми співали, Водохреща, та паска, що ми святимо, святимо квіти, овочі, пісні, звичаї. Стиль життя народу є допасований до церковного околєндра. І пісні, співи, музика, участь людей у недільній літургії говорить про те, що в нас все це відмінно від того, що є скажімо у Франції чи тут. І звичайно ті священики жили зі своїм народом, любили свій нарід і були прив’язані до нього. І вони є духовні і національні герої. Мученики одної справи і іншої справи. Тут важко навіть розрізнити. Але воно бувало, і того було дуже багато, і очевидно більшовизм намагався все те знищити, вони хотіли створити людину без якогось національного обличчя, але то не вдалося.

Галина Терещук

Власне тому священики, які жили проблемами і радощами свого народу, своєї батьківщини нині є не лише духовними, але й національними героями. Боронителями віри були й тисячі греко-католиків, які зуміли в роки підпілля зберегти віру і традиції, переховати архівні матеріали і Святі Книги, яких в Україні підтримували греко-католики з Заходу.

«Найбільша і найважливіша благодать, яку Господь дав Церкві у 20 столітті - була харизма мучеництва». Ці слова належать Папі Римському Іванові Павлу ІІ. За даними істориків у минулому столітті було близько 26 мільйонів мучеників у світі, які віддали своє життя за віру Христову, рідну державу та свій народ. І серед цього великого числа новомучеників українські священики та вірні Церкви займають одне з чільних місць. Галина Терещук. Радіо “Свобода”. Львів.

Василь Зілгалов

Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.

Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом Вацлав Клоцберг.

І перш ніж попрощатися, хочу нагадати, що Книга Мудрості Старого Заповіту або, як її ще називають, Дзеркало Князів стверджує :

“Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих.Він бо створив усе на те, щоб існувало, і творіння світу - спасенні; | нема в них жадної погубної їді і царства смерти на землі немає, бо справедливість - безсмертна.А безбожні ділами й словами смерть на себе накликають і, взявши собі її за приятельку, гинуть за неї; | союз із нею заключають, тому вони варті, щоб належати до неї, - сказано у Дзеркалі Князів, - бо справедливість безсмертна”.

Тому, мабуть варто більше боронити цю справедливість у нашому житті, шукаючи собі для цього і справедливих союзників, для яких суспільний спокій і свобода людини є головними цінностями.

Говорить радіо ”Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG