Прага, 29 березня 2005 – Європейський суд із прав людини визнав державу Україну винною в порушенні права на свободу слова за скаргою видавця газети «День». «Українська прес-група» оскаржила вироки судів 2000 року, які визнали газету винною в завданні шкоди честі, гідності й діловій репутації тодішніх кандидатів на президента України Петра Симоненка й Наталі Вітренко. Українська держава завинила тим, що чинний тоді закон дозволив винести такий вирок, і таким чином Україна порушила статтю 10 Європейської конвенції з прав людини.
Йдеться про дві статті Тетяни Коробової в газеті «День». В одній із них 1999 року, напередодні президентських виборів, авторка критично написала про Наталю Вітренко в традиційному для себе стилі – наприклад, описуючи, як «…наша Наташа лупцює депутата, покладеного на підлогу кулаками Марченка, і при цьому біжить не викликати санітарів, а, навпаки, голосувати за прогресивний соціалізм…» В іншій статті коментатор у схожому стилі проїхалася по іншому кандидатові на президента, Петрові Симоненку – ще й передбачила, що «Петро Миколайович знову, напевно, на газету «День» образиться». Обидва герої статей подали на газету до суду і повністю або частково виграли справи.
Адвокат видавця газети «День», «Української прес-групи», Дмитро Кутах, в інтерв’ю для радіо “Свобода” пояснив мотиви своїх клієнтів: «Справа в тому, що рішення українських судів щодо цих двох статей Тетяни Коробової, як ми вважали, незаконні й не відповідають демократичним засадам, під якими підписалася Україна, оскільки в цих судових рішеннях було покарано, я б так сказав, критичні оцінки».
Річ у тім, що тодішній український закон не розрізняв факти й оціночні судження. Цивільний кодекс України знав лише «відомості» й передбачав, що той, хто поширив оскаржувану інформацію, мусив її довести. Таким чином, визнав нині Європейський суд із прав людини, саме українське законодавство зумовило те, що зазнало втручання право на свободу висловлювання.
Адвокат Дмитро Кутах уважає справу суто політичною: «Особливістю цієї справи є та обставина, що об’єктом критичних висловлювань були кандидати на президента України. Ми в своїх документах зазначали, що оцінка особистих і ділових якостей кандидата є суттю президентських виборів».
Тим часом Європейський суд із прав людини дійшов висновку, що обидві статті, про які йдеться, містили саме оціночні судження, вжиті в контексті політичної риторики, які не потребують доведення. Суд звернув увагу, що обидві статті містили критику двох політичних діячів, висловлену різкою, полемічною, саркастичною мовою. Немає сумніву, мовиться в прес-релізі Суду, що позивачі були ображені й, можливо, і вражені. Але, звернув увагу Європейський суд із прав людини, обираючи свій фах, ці політики самі відкрили себе твердій критиці й ретельному спостереженню, і з цим тягарем мусять погоджуватися політичні діячі в демократичних країнах.
Відтак Україна має відшкодувати «Українській прес-групі» понад 33 з половиною тисячі євро. Якщо вирок суду не буде оскаржено, він набуде чинності щонайбільше через три місяці.
Йдеться про дві статті Тетяни Коробової в газеті «День». В одній із них 1999 року, напередодні президентських виборів, авторка критично написала про Наталю Вітренко в традиційному для себе стилі – наприклад, описуючи, як «…наша Наташа лупцює депутата, покладеного на підлогу кулаками Марченка, і при цьому біжить не викликати санітарів, а, навпаки, голосувати за прогресивний соціалізм…» В іншій статті коментатор у схожому стилі проїхалася по іншому кандидатові на президента, Петрові Симоненку – ще й передбачила, що «Петро Миколайович знову, напевно, на газету «День» образиться». Обидва герої статей подали на газету до суду і повністю або частково виграли справи.
Адвокат видавця газети «День», «Української прес-групи», Дмитро Кутах, в інтерв’ю для радіо “Свобода” пояснив мотиви своїх клієнтів: «Справа в тому, що рішення українських судів щодо цих двох статей Тетяни Коробової, як ми вважали, незаконні й не відповідають демократичним засадам, під якими підписалася Україна, оскільки в цих судових рішеннях було покарано, я б так сказав, критичні оцінки».
Річ у тім, що тодішній український закон не розрізняв факти й оціночні судження. Цивільний кодекс України знав лише «відомості» й передбачав, що той, хто поширив оскаржувану інформацію, мусив її довести. Таким чином, визнав нині Європейський суд із прав людини, саме українське законодавство зумовило те, що зазнало втручання право на свободу висловлювання.
Адвокат Дмитро Кутах уважає справу суто політичною: «Особливістю цієї справи є та обставина, що об’єктом критичних висловлювань були кандидати на президента України. Ми в своїх документах зазначали, що оцінка особистих і ділових якостей кандидата є суттю президентських виборів».
Тим часом Європейський суд із прав людини дійшов висновку, що обидві статті, про які йдеться, містили саме оціночні судження, вжиті в контексті політичної риторики, які не потребують доведення. Суд звернув увагу, що обидві статті містили критику двох політичних діячів, висловлену різкою, полемічною, саркастичною мовою. Немає сумніву, мовиться в прес-релізі Суду, що позивачі були ображені й, можливо, і вражені. Але, звернув увагу Європейський суд із прав людини, обираючи свій фах, ці політики самі відкрили себе твердій критиці й ретельному спостереженню, і з цим тягарем мусять погоджуватися політичні діячі в демократичних країнах.
Відтак Україна має відшкодувати «Українській прес-групі» понад 33 з половиною тисячі євро. Якщо вирок суду не буде оскаржено, він набуде чинності щонайбільше через три місяці.
