Прага, 12 квітня 2005 – Прямі угоди між німецькими компаніями та російським Ґазпромом можуть зашкодити інтересам України та інших транзитних країн, вважають західні експерти. На їхню думку, будівництво газогону по дну Балтійського моря, про яку Ґазпром домовився з дочірньою компанією німецького концерну BASF, дасть Росії більший важіль тиску на сусідів. Тему продовжує Марія Щур.
Серед угод, підписаних під час перебування російського президента Володимира Путіна в Німеччині, є домовленість про участь компанії Wintershall, що є підрозділом хімічного концерну BASF, у будівництві Північноєвропейського Газогону. Цей газогін має сполучити Росію безпосередньо з Німеччиною, оминаючи усі сусідні держави, оскільки він, як планується, пройде по дну Балтійського моря.
На думку аналітика вашингтонського відділення дослідницької компанії Global Insights Ендрю Неффа, з появою потенційних європейських інвесторів прагнення Росії отримати більше незалежності від України набуває більш реалістичних рис: “Ідея Ґазпрому полягає у тому, щоб диверсифікувати свої експортні шляхи та зменшити залежність від України. Нині, коли цією ідеєю зацікавилися Німеччина та Велика Британія, які вже висловлюють бажання фінансувати будівництво цієї гілки газогону, можливість її побудови до 2010 року, стає реальнішою”.
Тим часом інший експерт, політолог з Вашингтонського Інституту Стратегічних та Політичних Досліджень Владимир Сокор вважає, що привід для занепокоєння у зв’язку з російсько-німецькою угодою має не лише Україна, але й інші транзитні країни, зокрема Балтійські. “Балтійські держави звернулися до Європейського Союзу з проханням забезпечити проходження нової гілки газогону їхньою територією. Німецька двостороння угода з Росією є політично небажаним прецедентом для Європейського Союзу, бо у цьому випадку Німеччина діє односторонньо, не враховуючи інтереси інших країн ЄС”, - зауважує Владимир Сокор.
Подібне занепокоєння поділяють і східноєвропейські експерти. В інтерв’ю польському часопису "Tygodnik Powszechny" директор варшавського Центру Східних Досліджень Яцек Цихоцький говорить, що великі західні компанії, такі як німецька ЕОN, чи Gaz de France, замість того, щоб конкурувати з Ґазпромом насправді співпрацюють з ним у Східній Європі, беручи під контроль місцеві компанії.
За словами Владимира Сокора, цієї проблеми можна було б уникнути, якби ЄС діяв узгоджено в інтересах усіх членів та пристав на пропозицію українського уряду: “Прикладом могла би бути пропозиція президента Ющенко про створення консорціуму країн, що видобувають, транспортують та споживають газ. У цьому випадку йшлося про туркменський газ. Ющенко хотів би, щоб до цього консорціуму увійшло якомога більше країн, включно з найкрупнішими, Німеччиною, Францією та Італією. Але якщо європейські країни почнуть діяти окремо, вони дають можливість Росії, як монополісту, стравлювати між собою споживачів”.
Серед угод, підписаних під час перебування російського президента Володимира Путіна в Німеччині, є домовленість про участь компанії Wintershall, що є підрозділом хімічного концерну BASF, у будівництві Північноєвропейського Газогону. Цей газогін має сполучити Росію безпосередньо з Німеччиною, оминаючи усі сусідні держави, оскільки він, як планується, пройде по дну Балтійського моря.
На думку аналітика вашингтонського відділення дослідницької компанії Global Insights Ендрю Неффа, з появою потенційних європейських інвесторів прагнення Росії отримати більше незалежності від України набуває більш реалістичних рис: “Ідея Ґазпрому полягає у тому, щоб диверсифікувати свої експортні шляхи та зменшити залежність від України. Нині, коли цією ідеєю зацікавилися Німеччина та Велика Британія, які вже висловлюють бажання фінансувати будівництво цієї гілки газогону, можливість її побудови до 2010 року, стає реальнішою”.
Тим часом інший експерт, політолог з Вашингтонського Інституту Стратегічних та Політичних Досліджень Владимир Сокор вважає, що привід для занепокоєння у зв’язку з російсько-німецькою угодою має не лише Україна, але й інші транзитні країни, зокрема Балтійські. “Балтійські держави звернулися до Європейського Союзу з проханням забезпечити проходження нової гілки газогону їхньою територією. Німецька двостороння угода з Росією є політично небажаним прецедентом для Європейського Союзу, бо у цьому випадку Німеччина діє односторонньо, не враховуючи інтереси інших країн ЄС”, - зауважує Владимир Сокор.
Подібне занепокоєння поділяють і східноєвропейські експерти. В інтерв’ю польському часопису "Tygodnik Powszechny" директор варшавського Центру Східних Досліджень Яцек Цихоцький говорить, що великі західні компанії, такі як німецька ЕОN, чи Gaz de France, замість того, щоб конкурувати з Ґазпромом насправді співпрацюють з ним у Східній Європі, беручи під контроль місцеві компанії.
За словами Владимира Сокора, цієї проблеми можна було б уникнути, якби ЄС діяв узгоджено в інтересах усіх членів та пристав на пропозицію українського уряду: “Прикладом могла би бути пропозиція президента Ющенко про створення консорціуму країн, що видобувають, транспортують та споживають газ. У цьому випадку йшлося про туркменський газ. Ющенко хотів би, щоб до цього консорціуму увійшло якомога більше країн, включно з найкрупнішими, Німеччиною, Францією та Італією. Але якщо європейські країни почнуть діяти окремо, вони дають можливість Росії, як монополісту, стравлювати між собою споживачів”.
