Київ, 13 квітня 2005 року - Україна посідає 35 місце серед 90 держав світу за Індексом соціально-економічного розвитку. Такі висновки оприлюднили на конференції в Києві експерти, які досліджували цю тему. Водночас, у порівнянні із сусідніми державами – такими як Польща, Угорщина і Словаччина – ця позиція України змушує Міжнародну організацію праці та Програму розвитку ООН критикувати діяльність української влади у сфері захисту соціальних прав населення.
Упродовж десяти років міністерство праці та Державний комітет статистики України проводять моніторинг соціальних процесів, які відбуваються у державі. За словами голови Держкомстату Олександра Осауленка, українські громадяни нині почувають себе впевненіше. Оскільки, за даними моніторингу, значно зросли виплати зарплати грошима тощо.
На відміну від пана Осауленка, тон виступу перед учасниками конференції експерта міжнародної організації праці - професора Гая Стендинга був зовсім не оптимістичний:
“Спорідненість України з європейською спільнотою є безсумнівною, але шлях України до європейського дому буде складним і тривалим. Так, досі дві третини молодшого покоління українців вважають, що їхні доходи значно менші від їхніх потреб і молодь ледве “зводить кінці з кінцями”. Україна – єдина з держав Західної і Центральної Європи, де третина підлітків має проблеми зі здоров’ям, і більшість українського населення працездатного віку теж зізнається, що має погане здоров’я. Незважаючи на скорочення чисельності населення і, відповідно, робочої сили, рівень безробіття залишається достатньо високим. Умови праці залишаються небезпечними через відсутність досконалої системи безпеки праці і застаріле обладнання на підприємствах. Навряд чи відсутність аналізу проблем на ринку праці з боку української влади сприятиме значному збільшенню інвестицій в економіку України і поверненню додому численних заробітчан".
Власне, за словами Гая Стендинга, кризова ситуація на українському ринку праці, розчарування населення у соціальних реформах попередніх урядів – це справжні “гальма” на євроінтеграційному шляху України.
Елла Лібанова – провідний фахівець Національної академії наук України, експерт з питань формування ринку праці визначила ситуацію, що склалась у соціальній сфері держави, наступним чином:
“У 2004-му році уряд справився з дуже важливим завданням: практично було викорінені найгостріші форми бідності. І у контексті соціального захисту це був головний успіх. Що стосується нерівності населення, розшарування населення, формування середнього класу – це є надзвичайно важливими завданнями, особливо сьогодні, коли ми прагнемо інтегруватися в Європу, - то тут успіхи більш ніж скромні. На жаль”.
Створити соціально спрямований, динамічний за показниками зростання ринок праці в Україні можна, лише змінивши філософію праці. Професор Стендинг наводить приклад Європейського Союзу, на якому вкорінюються принципи так званої “успішної праці”:
“Це означає, що особа повинна мати стабільний прибуток за свою працю; працювати у безпечному середовищі; мати можливість покращувати якість своєї праці і підвищувати свою кваліфікацію. А головне – людина повинна бути захищеною від сваволі і ймовірного тиску свого працедавця”.
Найбільше ж експертів Міжнародної організації праці вразив той факт, що, за їхніми опитуваннями, жоден українець з великими доходами (“новий українець”) не почувається соціально та економічно захищеним.
Упродовж десяти років міністерство праці та Державний комітет статистики України проводять моніторинг соціальних процесів, які відбуваються у державі. За словами голови Держкомстату Олександра Осауленка, українські громадяни нині почувають себе впевненіше. Оскільки, за даними моніторингу, значно зросли виплати зарплати грошима тощо.
На відміну від пана Осауленка, тон виступу перед учасниками конференції експерта міжнародної організації праці - професора Гая Стендинга був зовсім не оптимістичний:
“Спорідненість України з європейською спільнотою є безсумнівною, але шлях України до європейського дому буде складним і тривалим. Так, досі дві третини молодшого покоління українців вважають, що їхні доходи значно менші від їхніх потреб і молодь ледве “зводить кінці з кінцями”. Україна – єдина з держав Західної і Центральної Європи, де третина підлітків має проблеми зі здоров’ям, і більшість українського населення працездатного віку теж зізнається, що має погане здоров’я. Незважаючи на скорочення чисельності населення і, відповідно, робочої сили, рівень безробіття залишається достатньо високим. Умови праці залишаються небезпечними через відсутність досконалої системи безпеки праці і застаріле обладнання на підприємствах. Навряд чи відсутність аналізу проблем на ринку праці з боку української влади сприятиме значному збільшенню інвестицій в економіку України і поверненню додому численних заробітчан".
Власне, за словами Гая Стендинга, кризова ситуація на українському ринку праці, розчарування населення у соціальних реформах попередніх урядів – це справжні “гальма” на євроінтеграційному шляху України.
Елла Лібанова – провідний фахівець Національної академії наук України, експерт з питань формування ринку праці визначила ситуацію, що склалась у соціальній сфері держави, наступним чином:
“У 2004-му році уряд справився з дуже важливим завданням: практично було викорінені найгостріші форми бідності. І у контексті соціального захисту це був головний успіх. Що стосується нерівності населення, розшарування населення, формування середнього класу – це є надзвичайно важливими завданнями, особливо сьогодні, коли ми прагнемо інтегруватися в Європу, - то тут успіхи більш ніж скромні. На жаль”.
Створити соціально спрямований, динамічний за показниками зростання ринок праці в Україні можна, лише змінивши філософію праці. Професор Стендинг наводить приклад Європейського Союзу, на якому вкорінюються принципи так званої “успішної праці”:
“Це означає, що особа повинна мати стабільний прибуток за свою працю; працювати у безпечному середовищі; мати можливість покращувати якість своєї праці і підвищувати свою кваліфікацію. А головне – людина повинна бути захищеною від сваволі і ймовірного тиску свого працедавця”.
Найбільше ж експертів Міжнародної організації праці вразив той факт, що, за їхніми опитуваннями, жоден українець з великими доходами (“новий українець”) не почувається соціально та економічно захищеним.