Аудіозапис програми.
Київ, 7 травня 2005 року
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Українська мета у Другій світовій війні, український вимір тієї війни, українські сподівання у тій війні – чи все ми знаємо про це?
”Україна в огні. В огні повстань, наша земля! “Бий німця”, - гукає з глибини століть київський князь Святослав. “Бий німця”, - махає гетьманською булавою Богдан Хмельницький. “Бий німця”, волає з могили над Дніпром Шевченко.
Україна в огні. Будьмо гідними синами нашого народу. Слава вірним синам радянської України. Слава героям, потомкам славних запорожців.
Україна в огні. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. Правда, батьку Тарасе, вічно житиме в серці народу твоє віще слово. Не понімечать поганці наш народ. Народ безсмертний. Хай живе народ!
Максим Стріха
Ще не так давно в Україні панувала така схема Другої світової війни, за якою інтереси українського радянського народу відстоювала виключно Червона армія, а ті, хто не йшов у її лавах, вважалися або ворогами, або запроданцями, або, у кращому разі, вкрай несвідомими персонажами.
Зараз у певних регіонах продовжує панувати та сама стара схема, а в інших ствердилася інша – коли героями-борцями за українські інтереси є виключно вояки Української повстанської армії, а інші українці, хто був в інших арміях, воювали за інтереси окупантів. Реальність, як видається, була значно складнішою...
Сергій Грабовський
Фрагмент із передмови до виданого друком 1942 року в Уфі, в евакуації літературного альманаху “Україна в огні”, який щойно почули слухачі, дає змогу уявити певні засадничі риси українського радянського патріотизму – могутнього явища соціальної реальності часів Другої світової війни, починаючи десь саме від 42-го року.
Саме тоді сталінський режим під тиском страшних військових поразок починає політику загравання з національними почуттями народів союзних республік, щоб мобілізувати їх на ефективну війну.
Саме тоді виникає настроєність частини інтелігенції, кадрових військовиків та широких соціальних мас на опір нацистам, яка потребує ідеологічного оформлення. І саме український радянський патріотизм став цим оформленням, і він вів мільйони людей під час Другої світової війни на бій із нацистами.
Максим Стріха
А Сталін тим часом, побачивши ефективність такого патріотизму, робив подальші поступки. Стосовно України стали вживати означення "національна суверенна українська держава у формі Української РСР".
Восени 1943 р. були з‘явилися 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти. Тоді ж заснована радянська державна нагорода, орден Богдана Хмельницького. Нарешті, справа доходить не тільки до створення наркоматів закордонних справ у союзних республіках, а й до створення своїх наркоматів оборони й армій.
Сергій Грабовський
Говорить історик Владислав Гриневич
Владислав Гриневич
В Радянському Союзі існували ще за часів громадянської війни, до певної міри на початку 20-тих років, як так звані українські червоні армії, так і окремі українські військові формування. Можна пригадати 44-ту окрему дивізію щорсівську, дивізію Боженка і таке інше.
Під час реформи військової, яка відбувалась в 20-тих роках в Радянському Союзі де-факто існували військові формування, в яких переважна більшість була українцями, але по формі українських військових формувань вже не було.
Ось під час війни вже в 1941-1942 році почали з’являтися і закавказькі, і середньоазіатські військові формування. Ось у 1942 році Довженко звертався навіть до Хрущова з проханням створити якусь українську військову частину кавалерійську, як він називав корпус кавалерійський і Запорізька Січ. Але все це залишилося на рівні певних пропозицій.
Більш за те, коли Довженко написав в 1942 році повість “Перемога” і віддав її у видавництво журналу “Знамя”, то ця повість була цензурою заборонена, бо в ній розповідалося про одну військову частину, яка суцільно складалася з українців, і генерал навіть на чолі її стояв український, яка героїчно билася.
Цензори сказали, що такого не можна писати, це порушує ідею концепції дружби народів, там не мовиться нічого про інші народи, які б’ються. Але фактично десь через рік на Х сесії ВР було прийнято рішення про створення національних військових частин у складі єдиної Червоної армії.
Виступаючи на цій Х сесії, у своїй доповіді Молотов сказав: “Досі союзні республіки брали участь у загальній справі створення і організації та озброєння Червоної армії, яка створювалася загальносоюзна, що не мала окремих військових формувань у республік.
На разі ж пропонується запровадити військові формування, як складової частини Червоної армії. В зв’язку із чим виникає потреба перетворення загальносоюзного наркомату оборони у союзно-республіканський наркомат оборони”.
Сталін на честь 26-ої річниці Червоної армії, як верховний головнокомандуючий у своєму наказі зазначив, що утворення нових військових формувань у союзних республіках, підготовлення бойової співдружності народів СРСР у ВВВ і всієї історії нашої держави, ще більше зміцнить Червону армію, увіллє до її лав нові бойові сили.
Власне кажучи, Україна стала першої із всіх союзних республік, яка утворила вже в березні 1944 року нарком оборони УРСР і призначила свого міністра наркома оборони генерала Герасименка.
Сергій Грабовський
Із не надто численних публікацій та спогадів, у яких ідеться про цього кадрового військовика, перед нами постає небуденна постать. Народився майбутній генерал 1900-го року на Черкащині, вищу військову освіту здобув в академії імені Фрунзе, 1938 року стає заступником командувача, і того ж року – командувачем Київської військової округи.
1940 року його переводять командувати Приволзькою військовою округою, під час радянсько-німецької війни командує спершу 21-ю, потім 28-ю арміями. І от генерал-лейтенант Василь Герасименко стає наркомом оборони УРСР.
Максим Стріха
Ось тут і виявляється, що український патріотизм – бодай і в радянській формі – став реальністю. А що генерал Герасименко був українським патріотом, сумнівів немає.
Почнемо із того, що він навіть у спілкуванні з партійним керівництвом і колегами-генералами завжди намагався розмовляти українською, якою він володів, що рідкість для генералів і тодішніх, і теперішніх, досконало – мабуть, не випадково про Герасименка згадують як про шанувальника театру й літератури, про людину, у котрої регулярно вдома гостювали українські актори та письменники.
Його дещо навіть показне українство викликало шалену лють таких знаних радянських маршалів, як Конєв та Толбухін. Але справа не тільки в цьому. Генерал Василь Герасименко всерйоз сприйняв ідею створення українських національних збройних сил...
Сергій Грабовський
Знову говорить історик Владислав Гриневич.
Владислав Гриневич
Бажання утворити дійсно такий наркомат повноцінний, діючий було. Герасименко два проекти написав цього міністерства, в практично якому було все, навіть мала бути побудована окрема будівля. Десь вже пізніше після війни в газетах українських друкувалися проекти перебудови Державної площі, сучасного Майдану Незалежності, на якому мало бути побудоване окремо МЗС і окремо Міноборони. Є такі чутки, що навіть були розроблена специфічна форма для українських військових частин, яка зберігається зараз московських архівах.
Сергій Грабовський
У цю форму генерал Герасименко мав намір удягнути Червону армію УРСР. У першому варіанті концепції йшлося про те, що республіканський наркомат оборони здійснюватиме контроль за всіма збройними силами на території України, а, у свою чергу, республіканська армія матиме всі основні роди військ і види зброї.
Було заплановано створити Генеральний штаб Червоної армії УРСР, мали бути призначені українські командуючі піхотою, артилерією, протиповітряною обороною, авіацією, панцерними силами, кавалерією. Мали з‘явитися політуправління Червоної армії УРСР, своя контррозвідка, військова прокуратура та трибунал.
Максим Стріха
Йшлося фактично про армію суверенної держави.
Сергій Грабовський
Саме у цей час, улітку 1944 року, процеси розширення повноважень союзних республік та меж українського радянського патріотизму починають спершу гальмуватися, а потім зводитися нанівець.
Максим Стріха
Причина проста – на цей час, вдало використовуючи патріотичні почуття українців, білорусів, інших народів союзних республік, Сталін та комуністична верхівка домоглися військових перемог над нацистами у Білорусі, Прибалтиці та на Західній Україні. А на додачу висадилися союзники у Нормандії. Стало ясно, що Гітлер програв війну. Пріоритети змінилися...
Сергій Грабовський
Тепер республіканські наркомати оборони, як і наркомати зовнішніх справ, стали частиною великою геополітичної гри, яку вів Сталін із Рузвельтом та Черчіллем із метою отримати додаткові голоси в Організації Об‘єднаних Націй. Не вдалося отримати півтора десятки таких голосів – то нехай будуть хоча б Україна і Білорусь, де поки що дозволятиметься регламентований патріотизм і працюватимуть, хоча і не керуватимуть військами, наркомати оборони.
Отож Василю Герасименку залишається зустрічати закордонні делегації, приймати паради і віддавати накази про нагородження метеорологів. Але він в 1945 році знову робить спробу організувати військове життя в УРСР на засадах радянського, але ж українського патріотизму і пише листа Сталіну, в якому нарікає на невизначеність власних прав і обов‘язків.
”Таке положення не може продовжуватися надалі нерегламентованим з Вашого боку, поза як у будь-який час може виникнути конфлікт про порядок підпорядкування, і представникам центру доведеться розбиратися, хто має рацію, а хто ні, а справа буде страждати. Я все ж прошу окремим наказом чи директивою частково регламентувати окремі мої права чи обов’язки, як наркому оброни, що випливають із практики”.
Відповідь на цей лист буде своєрідною, але – сталінською. У липні 1945 року Герасименко втратив посаду командувача Київською військовою округою, яку він обіймав паралельно із посадою наркома. А у жовтні того ж року набрав чинність Статут OOН, УРСР стала країною-засновницею та членом цієї міжнародної організації, відтак демонстрація суверенності України була вже непотрібна. І генерал Герасименко втрачає свою посаду, його переводять із пониженням до Прибалтики.
Кар‘єра бойового генерала-українця закінчена назавжди. Нового наркома не призначають, а 1946 року наркомат оборони УРСР припиняє діяльність. Цікаво, що Хрущов, приїхавши на відпочинок до Юрмали, гостить у Герасименка, і прохоплюється, що врятував того від смерті.
Максим Стріха
Генерал Василь Герасименко помер власною смертю у 1961 році і був похований у Києві.
Про його роль, як першого і останнього наркома оборони УРСР довго воліли не згадувати. Це було забороненою темою, може, й забороненішою від згадувань про постаті українського розстріляного відродження.
Лишень на початку 90-тих якимось чудом заціліле фото першого українського наркома з’явилося в оновленій експозиції українського музею ВВВ. Але й досі про генерала Герасименка і про ту спробу творення українських радянських збройних сил ми знаємо дуже мало і мало посилаємося.
А дарма. Адже ця спроба врешті-решт легітимізує в наших очах сьогоднішніх українці той реальний бойовий подвиг українців, народжених під радянською владою, які громили фашизм і які стали “прапороносцями” Олеся Гончара, які сьогодні теж якось відійшли на маргінеси історії української літератури.
Сама та спроба дає нам змогу говорити про Україну, не лишень як частину великої імперії, не лишень як об’єкт в змаганнях великих держав, а як і певний суб’єкт перемоги антигітлерівської коаліції. Принаймні всі формальні підстави вона для того в травні 1945 мала.
Сергій Грабовський
При цьому надії радянських патріотів на гідне та вільне життя для своєї країни були одразу після війни розтоптані Кремлем, так що загинула ще одна щира українська ілюзія.
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 7 травня 2005 року
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Українська мета у Другій світовій війні, український вимір тієї війни, українські сподівання у тій війні – чи все ми знаємо про це?
”Україна в огні. В огні повстань, наша земля! “Бий німця”, - гукає з глибини століть київський князь Святослав. “Бий німця”, - махає гетьманською булавою Богдан Хмельницький. “Бий німця”, волає з могили над Дніпром Шевченко.
Україна в огні. Будьмо гідними синами нашого народу. Слава вірним синам радянської України. Слава героям, потомкам славних запорожців.
Україна в огні. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. Правда, батьку Тарасе, вічно житиме в серці народу твоє віще слово. Не понімечать поганці наш народ. Народ безсмертний. Хай живе народ!
Максим Стріха
Ще не так давно в Україні панувала така схема Другої світової війни, за якою інтереси українського радянського народу відстоювала виключно Червона армія, а ті, хто не йшов у її лавах, вважалися або ворогами, або запроданцями, або, у кращому разі, вкрай несвідомими персонажами.
Зараз у певних регіонах продовжує панувати та сама стара схема, а в інших ствердилася інша – коли героями-борцями за українські інтереси є виключно вояки Української повстанської армії, а інші українці, хто був в інших арміях, воювали за інтереси окупантів. Реальність, як видається, була значно складнішою...
Сергій Грабовський
Фрагмент із передмови до виданого друком 1942 року в Уфі, в евакуації літературного альманаху “Україна в огні”, який щойно почули слухачі, дає змогу уявити певні засадничі риси українського радянського патріотизму – могутнього явища соціальної реальності часів Другої світової війни, починаючи десь саме від 42-го року.
Саме тоді сталінський режим під тиском страшних військових поразок починає політику загравання з національними почуттями народів союзних республік, щоб мобілізувати їх на ефективну війну.
Саме тоді виникає настроєність частини інтелігенції, кадрових військовиків та широких соціальних мас на опір нацистам, яка потребує ідеологічного оформлення. І саме український радянський патріотизм став цим оформленням, і він вів мільйони людей під час Другої світової війни на бій із нацистами.
Максим Стріха
А Сталін тим часом, побачивши ефективність такого патріотизму, робив подальші поступки. Стосовно України стали вживати означення "національна суверенна українська держава у формі Української РСР".
Восени 1943 р. були з‘явилися 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти. Тоді ж заснована радянська державна нагорода, орден Богдана Хмельницького. Нарешті, справа доходить не тільки до створення наркоматів закордонних справ у союзних республіках, а й до створення своїх наркоматів оборони й армій.
Сергій Грабовський
Говорить історик Владислав Гриневич
Владислав Гриневич
В Радянському Союзі існували ще за часів громадянської війни, до певної міри на початку 20-тих років, як так звані українські червоні армії, так і окремі українські військові формування. Можна пригадати 44-ту окрему дивізію щорсівську, дивізію Боженка і таке інше.
Під час реформи військової, яка відбувалась в 20-тих роках в Радянському Союзі де-факто існували військові формування, в яких переважна більшість була українцями, але по формі українських військових формувань вже не було.
Ось під час війни вже в 1941-1942 році почали з’являтися і закавказькі, і середньоазіатські військові формування. Ось у 1942 році Довженко звертався навіть до Хрущова з проханням створити якусь українську військову частину кавалерійську, як він називав корпус кавалерійський і Запорізька Січ. Але все це залишилося на рівні певних пропозицій.
Більш за те, коли Довженко написав в 1942 році повість “Перемога” і віддав її у видавництво журналу “Знамя”, то ця повість була цензурою заборонена, бо в ній розповідалося про одну військову частину, яка суцільно складалася з українців, і генерал навіть на чолі її стояв український, яка героїчно билася.
Цензори сказали, що такого не можна писати, це порушує ідею концепції дружби народів, там не мовиться нічого про інші народи, які б’ються. Але фактично десь через рік на Х сесії ВР було прийнято рішення про створення національних військових частин у складі єдиної Червоної армії.
Виступаючи на цій Х сесії, у своїй доповіді Молотов сказав: “Досі союзні республіки брали участь у загальній справі створення і організації та озброєння Червоної армії, яка створювалася загальносоюзна, що не мала окремих військових формувань у республік.
На разі ж пропонується запровадити військові формування, як складової частини Червоної армії. В зв’язку із чим виникає потреба перетворення загальносоюзного наркомату оборони у союзно-республіканський наркомат оборони”.
Сталін на честь 26-ої річниці Червоної армії, як верховний головнокомандуючий у своєму наказі зазначив, що утворення нових військових формувань у союзних республіках, підготовлення бойової співдружності народів СРСР у ВВВ і всієї історії нашої держави, ще більше зміцнить Червону армію, увіллє до її лав нові бойові сили.
Власне кажучи, Україна стала першої із всіх союзних республік, яка утворила вже в березні 1944 року нарком оборони УРСР і призначила свого міністра наркома оборони генерала Герасименка.
Сергій Грабовський
Із не надто численних публікацій та спогадів, у яких ідеться про цього кадрового військовика, перед нами постає небуденна постать. Народився майбутній генерал 1900-го року на Черкащині, вищу військову освіту здобув в академії імені Фрунзе, 1938 року стає заступником командувача, і того ж року – командувачем Київської військової округи.
1940 року його переводять командувати Приволзькою військовою округою, під час радянсько-німецької війни командує спершу 21-ю, потім 28-ю арміями. І от генерал-лейтенант Василь Герасименко стає наркомом оборони УРСР.
Максим Стріха
Ось тут і виявляється, що український патріотизм – бодай і в радянській формі – став реальністю. А що генерал Герасименко був українським патріотом, сумнівів немає.
Почнемо із того, що він навіть у спілкуванні з партійним керівництвом і колегами-генералами завжди намагався розмовляти українською, якою він володів, що рідкість для генералів і тодішніх, і теперішніх, досконало – мабуть, не випадково про Герасименка згадують як про шанувальника театру й літератури, про людину, у котрої регулярно вдома гостювали українські актори та письменники.
Його дещо навіть показне українство викликало шалену лють таких знаних радянських маршалів, як Конєв та Толбухін. Але справа не тільки в цьому. Генерал Василь Герасименко всерйоз сприйняв ідею створення українських національних збройних сил...
Сергій Грабовський
Знову говорить історик Владислав Гриневич.
Владислав Гриневич
Бажання утворити дійсно такий наркомат повноцінний, діючий було. Герасименко два проекти написав цього міністерства, в практично якому було все, навіть мала бути побудована окрема будівля. Десь вже пізніше після війни в газетах українських друкувалися проекти перебудови Державної площі, сучасного Майдану Незалежності, на якому мало бути побудоване окремо МЗС і окремо Міноборони. Є такі чутки, що навіть були розроблена специфічна форма для українських військових частин, яка зберігається зараз московських архівах.
Сергій Грабовський
У цю форму генерал Герасименко мав намір удягнути Червону армію УРСР. У першому варіанті концепції йшлося про те, що республіканський наркомат оборони здійснюватиме контроль за всіма збройними силами на території України, а, у свою чергу, республіканська армія матиме всі основні роди військ і види зброї.
Було заплановано створити Генеральний штаб Червоної армії УРСР, мали бути призначені українські командуючі піхотою, артилерією, протиповітряною обороною, авіацією, панцерними силами, кавалерією. Мали з‘явитися політуправління Червоної армії УРСР, своя контррозвідка, військова прокуратура та трибунал.
Максим Стріха
Йшлося фактично про армію суверенної держави.
Сергій Грабовський
Саме у цей час, улітку 1944 року, процеси розширення повноважень союзних республік та меж українського радянського патріотизму починають спершу гальмуватися, а потім зводитися нанівець.
Максим Стріха
Причина проста – на цей час, вдало використовуючи патріотичні почуття українців, білорусів, інших народів союзних республік, Сталін та комуністична верхівка домоглися військових перемог над нацистами у Білорусі, Прибалтиці та на Західній Україні. А на додачу висадилися союзники у Нормандії. Стало ясно, що Гітлер програв війну. Пріоритети змінилися...
Сергій Грабовський
Тепер республіканські наркомати оборони, як і наркомати зовнішніх справ, стали частиною великою геополітичної гри, яку вів Сталін із Рузвельтом та Черчіллем із метою отримати додаткові голоси в Організації Об‘єднаних Націй. Не вдалося отримати півтора десятки таких голосів – то нехай будуть хоча б Україна і Білорусь, де поки що дозволятиметься регламентований патріотизм і працюватимуть, хоча і не керуватимуть військами, наркомати оборони.
Отож Василю Герасименку залишається зустрічати закордонні делегації, приймати паради і віддавати накази про нагородження метеорологів. Але він в 1945 році знову робить спробу організувати військове життя в УРСР на засадах радянського, але ж українського патріотизму і пише листа Сталіну, в якому нарікає на невизначеність власних прав і обов‘язків.
”Таке положення не може продовжуватися надалі нерегламентованим з Вашого боку, поза як у будь-який час може виникнути конфлікт про порядок підпорядкування, і представникам центру доведеться розбиратися, хто має рацію, а хто ні, а справа буде страждати. Я все ж прошу окремим наказом чи директивою частково регламентувати окремі мої права чи обов’язки, як наркому оброни, що випливають із практики”.
Відповідь на цей лист буде своєрідною, але – сталінською. У липні 1945 року Герасименко втратив посаду командувача Київською військовою округою, яку він обіймав паралельно із посадою наркома. А у жовтні того ж року набрав чинність Статут OOН, УРСР стала країною-засновницею та членом цієї міжнародної організації, відтак демонстрація суверенності України була вже непотрібна. І генерал Герасименко втрачає свою посаду, його переводять із пониженням до Прибалтики.
Кар‘єра бойового генерала-українця закінчена назавжди. Нового наркома не призначають, а 1946 року наркомат оборони УРСР припиняє діяльність. Цікаво, що Хрущов, приїхавши на відпочинок до Юрмали, гостить у Герасименка, і прохоплюється, що врятував того від смерті.
Максим Стріха
Генерал Василь Герасименко помер власною смертю у 1961 році і був похований у Києві.
Про його роль, як першого і останнього наркома оборони УРСР довго воліли не згадувати. Це було забороненою темою, може, й забороненішою від згадувань про постаті українського розстріляного відродження.
Лишень на початку 90-тих якимось чудом заціліле фото першого українського наркома з’явилося в оновленій експозиції українського музею ВВВ. Але й досі про генерала Герасименка і про ту спробу творення українських радянських збройних сил ми знаємо дуже мало і мало посилаємося.
А дарма. Адже ця спроба врешті-решт легітимізує в наших очах сьогоднішніх українці той реальний бойовий подвиг українців, народжених під радянською владою, які громили фашизм і які стали “прапороносцями” Олеся Гончара, які сьогодні теж якось відійшли на маргінеси історії української літератури.
Сама та спроба дає нам змогу говорити про Україну, не лишень як частину великої імперії, не лишень як об’єкт в змаганнях великих держав, а як і певний суб’єкт перемоги антигітлерівської коаліції. Принаймні всі формальні підстави вона для того в травні 1945 мала.
Сергій Грабовський
При цьому надії радянських патріотів на гідне та вільне життя для своєї країни були одразу після війни розтоптані Кремлем, так що загинула ще одна щира українська ілюзія.
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить!
Говорить радіо “Свобода”!
