Київ, 18 червня 2005 року.
Передачу “Нова Україна” слухайте щосуботи на хвилях радіо “Свобода”! Її веде Людмила Литовченко.
Вітаю вас, шановні слухачі!
В українському інформаційному просторі відбувається чимало змін. Створюються нові засоби інформації, відкриваються нові телерадіоканали. Вже існуючі змінюють власників. Та виникає питання: “Що якісно нового, сучасного, за найкращими міжнародними зразками сталося в роботі українських ЗМІ, зокрема в телебаченні, як сьогодні, після помаранчевої революції, почуваються журналісти?”
Про це мій колега Василь Зілгалов розмовляв з народним депутатом України, повноважним представником СДПУ(О) Ігорем Шурмою.
Василь Зілгалов
Пане Шурма, нині багато говорять про канал “Інтер”, що нібито і хвороба власника каналу, колеги Вашого по партії, Ігора Плужникова, пов’язана з тим, що канал цей хочуть купити і забрати нові власники. Наскільки це правдива інформація?
Ігор Шурма
Сьогодні лікарі ведуть боротьбу за життя нашого колеги, нашого однодумця, нашого однопартійця. Мені здається, що у такий складний період і для самого Ігоря Плужникова, і для людей, які ведуть боротьбу за його життя, є антиморально і цинічно вести розмову про перерозподіл і вплив на телеканал “Інтер”.
Василь Зілгалов
Пане Шурма, ми маємо інформацію, що і на каналі “”1 плюс 1” відбувається щось подібне, відбувається зміна власника.
Деякі експерти кажуть, що сьогодні ще відбувається переоблаштування, перебудова ЗМІ, власники їх: і влада, і опозиція готуються до наступних виборів.
Ігор Шурма
Те, що відбувається в сфері ЗМІ мені нагадує ситуацію, коли людина стає на граблі, причому не один раз, а два рази. Те, що робила недолуга по відношенню до ЗМІ минула влада, нічого не навчило державних управлінців нового покоління.
Сьогодні намагаються будь-яку іншу точку зору, яка не співпадає з точкою зору представників нової влади, просто забрати з ефіру. На сьогодні є певні кроки за допомогою прокуратури, за допомогою суддів приструнити і змусити замовкнути шляхом зникнення або обмеження присутності у різних областях телеканалів. “НТН”, “Київська Русь” і те, що відбувається з “1 плюс 1” – це все реакція одного ланцюга.
Я думаю, що якщо влада вчасно не зупиниться, не проаналізує те, що було пороком для старої влади, я думаю, що вона, я не можу сказати, коли це відбудеться в просторовому часі, але завершить свої “подвиги” так само, як і минула.
Василь Зілгалов
Пане Шурма, як Ви вважаєте рівень професіоналізму журналістів в Україні або ж рівень їхньої об’єктивності, самозахисту після помаранчевої революції, після подій, які їй передували, зріс, змінився на краще чи ні?
Ігор Шурма
Мені те, що відбувається сьогодні, в тому числі і в журналістиці, нагадує чисто природну флору, коли створився добрий мікроклімат, і квіти почали розпускатися у довірі до того, що сонячне проміння, повітря буде сприяти тому, аби квіти виросли у прекрасні дари природи, але в той самий момент вони не дивляться, що відбувається на небі, тому на них чекає жорсткий град і холод.
Журналістика у нас сьогодні на достатньо хорошому, професійному рівні, але вона на сьогодні є незахищеною, вона повірила у те, що за нового режиму їй буде краще, вона цією вірою живе. Але дійсність, на превеликий жаль, на мій погляд, змушує думати їх і аналізувати ситуацію вже з острахом, що ми це десь вже бачили і цей шлях проходили.
Людмила Литовченко
Серед представників регіональних засобів масової інформації існує думка, що жодних позитивних змін в діяльності регіональних ЗМІ за нової влади не відбулося. Натомість наголошують на таких явищах, як економічне рабство журналістів, тіньову зарплату, диктат з боку власників тощо.
Чи існують в Україні, так би мовити, параметри незалежного засобу масової інформації, і чи є в Україні такі ЗМІ, які відповідали б цим параметрам? На цю тему коментар головного редактора інтернет-сайту “Телекритика” Наталії Лігачової для радіо “Свобода”.
Наталя Лігачова
У всьому світі є проблема саме з незалежними ЗМІ, бо ні для кого не секрет, що приватні ЗМІ – це не незалежні ЗМІ, якщо розуміти під незалежністю право саме журналіста казати те, що він хоче і думає.
Зазвичай у це поняття незалежності вкладають незалежність від політичної влади. Але, безумовно, є ще залежність від власників, які дуже часто диктують ту чи ту редакційну політику.
Але є такі думки, що у всіх країнах, в тому числі і розвинутих, саме незалежними ЗМІ більш всього можуть бути ті, які існують на некомерційній основі. Тобто, якщо влада забезпечує, з одного боку, незалежність від себе ЗМІ в Україні, а з іншого боку, є можливість у різних фондів, бізнес-структур створювати невеличкі громадські ЗМІ так звані, то вони і можуть відображати найбільш адекватно саме громадську думку.
В той же час, якщо казати про наші реалії і регіональні ЗМІ, то перш за все маємо вести мову не про незалежність, а про плюралістичність ЗМІ, про те, щоб були ЗМІ, які належать різним людям з різними політичними уподобаннями і щоб в рамках одного ЗМІ було 2, або 3, або ще більше точок зору. Ось тоді громадяни зможуть отримувати, навіть у залежних від обставин від власників ЗМІ, але можуть отримувати повний спектр інформації.
Людмила Литовченко
Вже довший час в Україні точиться дискусія довкола проекту створення суспільного мовлення. Дехто вважає, що народ бідний і не зможе утримувати такий проект, як заявив нещодавно президент національної телекомпанії України пан Стецьків, якщо держава утримуватиме УТ-1, то з цього каналу нічого не вийде. В такому випадку, у який спосіб може бути реалізований проект створення суспільного мовлення? Ось як вважає член національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ігор Курус.
Ігор Курус
думаю, що все йде до суспільного телебачення, але єдине не так швидко як хотілося. Я розумію, що це хочеться швидше. Ви знаєте, законодавство інертне. Будь-які зміни в будь-яких великих підприємствах, а тим більше в системах а телебачення – це система, це фактично одна із галузей бізнесу в Україні, то воно інертне. Я хочу сказати, що перетворення Національної телекомпанії в державне підприємство, що зараз планується зробити, я знаю, що в ВР лежить законопроект про внесення змін до закону. Наскільки мені відомо, фракція “НУ”, яка зараз представляє владу підтримує цей законопроект, то це один із кроків до створення суспільного телебачення.
Це означає, що компанія, яка буде державним підприємством має право заробляти гроші. Таким чином компанія буде трошки незалежна від бюджету, від чиновника, який розподіляє цей бюджет.
Що стосується Нацради, то ми в даному випадку є константами, ми констатуємо, тільки можемо дивитися і відслідковувати цю ситуацію. Але хочу сказати, що ми пішли на те, щоб в деякій мірі ініціювати створення суспільного телебачення.
Я думаю, що наступного тижня ви побачите, що появиться оголошення конкурсу. В тих містах, де ми маємо мережі, скажімо, обласні мережі і де є вільний час на цих мережах, то однією з умов конкурсу є поширення програм суспільно-соціального спрямування.
Я думаю, що це буде одним із таких, хоча б на мінімальному рівні ми можемо зробити якісь такі підмурки, фундамент під розуміння, що таке суспільне телебачення, сприйняття їх людьми і пізніше створення крупної компанії суспільного телебачення.
Людмила Литовченко
Нагадаю, таку думку в прямому ефірі радіо “Свобода” висловив член національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ігор Курус.
За станом на перше червня міністерство юстиції зареєструвало понад 2 000 всеукраїнських міжнародних громадських організацій в Україні. Не менш активно легалізуються громади і територіальними органами юстиції.
Про те, яким було місце в Україні третього сектору, яким воно є зараз і яким повинно бути в майбутньому, з’ясовувала автор рубрики “Соціум” Ірина Біла.
Ірина Біла
Існування в Україні впливового третього сектору підтвердила помаранчева революція. Власне, навряд чи стихійність народних волевиявлень увінчалися успіхом, коли б чималу ношу з організації та комунікативного забезпечення помаранчевих подій не взяли на себе громадські організації. А точніше – конкретні особи, що пройшли школу третього сектору і мали досвід роботи з громадськістю.
Втім буремні події вже позаду. І ті часи, коли громадянське суспільство було в своєрідній опозиції до влади. А яке його місце зараз? Відповідь на це питання непокоїть і директора інституту громадянського суспільства Анатолія Ткачука.
Анатолій Ткачук
Що тепер? Де місце третього сектору в українському середовищі сьогодні? І тому потрібно абсолютно нова філософія відносин між владою та громадянським суспільством. Ця нова філософія будується на кількох компонентах.
Один компонент – чи створює держава кращі умови для того, щоб громадянське суспільство розвивалося. Якщо створює, то як швидко, а якщо ні, то тоді постає питання, чи буде нова філософія відносно? Чи ми повернемося знову до філософії опозиції.
Ірина Біла
Чи готова нова влада прислухатися до думки, часом доволі критичної, громадських організацій щодо своєї роботи? І чи буде вона враховувати думки, оцінки і пропозиції людей, котрі не належать до владних структур? Адже держава могла б передати частину цих повноважень третьому сектору, знявши з себе чималий тягар обов’язків.
Але знову ж в Анатолія Ткачука виникають запитання. Чи готова влада до цього?
Анатолій Ткачук
Чи є психологічна готовність нинішньої влади передати частину владних функцій для регуляції власне організації громадянського суспільства.
Я маю на увазі, що є в нас багато сьогодні вільних професій. Наприклад, ті ж самі архітектори, аудитори, бухгалтери, юристи, адвокати. Багато саме зайнятих людей, які надають іншим людям певні послуги, і от постає питання, а хто має впливати на ці процеси підготовки, можливо сертифікації, якості цих послуг і людей, які їх надають.
Цілком закономірно, що це може робити держава бюрократичними методами, і це не впливає на поліпшення якості. А можливо це можуть виконувати, власне, асоціації, які об’єднують людей цих вільних професій. Які зацікавлені у саморегуляції і створені хорошого і мені до своїх професій, своїх членів.
Ірина Біла
Втім, говорячи про необхідність надання більших повноважень так званому третьому сектору, Анатолій Ткачук наголошує, що діяльність громадських організацій, а також деяких недержавних фондів повинна бути максимально прозорою. І тоді довіра суспільства, а головне – підприємців і певних юридичних осіб значно збільшиться, а відтак частково вирішиться питання з фінансуванням третього сектору.
Анатолій Ткачук
Однією з вимог реального громадянського суспільства в Україні – це зробити прозорою діяльність цього третього сектору. Щоб був вільний доступ до реєстрів, де буде вказано не тільки назву фонду, а засновників фонду, юридичну адресу, його місія, напрями діяльності, хто є реципієнтами його допомоги і таке інше.
Тобто чим більше відкритий буде третій сектор, тим більше буде пожертв з боку українських юридичних осіб для розвитку цього третього сектору.
Ірина Біла
Словом, нинішня непевна ситуація з третім сектором в Україні спонукала лідерів кількох громадських організацій, насамперед голову Інституту громадянського суспільства Анатолія Ткачука розробити концепцію взаємодії держави та громадянського суспільства.
Анатолій Ткачук
Ми ж не хочемо, щоб все залишилося так, як є, і повернулося знову в епоху “кучмізму”, тільки з іншими прізвищами. І саме тому група організацій виступила з ініціативою створення нових правил взаємовідносин влади і суспільства.
Було запропоновано підготувати концепцію, яка б у перспективі могла бути затверджена указом президента, і це була б, так би мовити, воля держави стосовно нової парадигми відносин.
І під цю волю держави далі відбуваються конкретні дії. Змінюється законодавство, змінюється психологічний клімат відносин, залучаються громадські організації до вироблення державної і місцевої політики, вкінці кінців все це разом має працювати на нормальне, стабільне, демократичне суспільство української держави, яка є в Європі.
Людмила Литовченко
Передача “Нова Україна” добігла кінця. Її ведуча Людмила Литовченко прощається з вами, шановні слухачі. Всього найкращого.
Передачу “Нова Україна” слухайте щосуботи на хвилях радіо “Свобода”! Її веде Людмила Литовченко.
Вітаю вас, шановні слухачі!
В українському інформаційному просторі відбувається чимало змін. Створюються нові засоби інформації, відкриваються нові телерадіоканали. Вже існуючі змінюють власників. Та виникає питання: “Що якісно нового, сучасного, за найкращими міжнародними зразками сталося в роботі українських ЗМІ, зокрема в телебаченні, як сьогодні, після помаранчевої революції, почуваються журналісти?”
Про це мій колега Василь Зілгалов розмовляв з народним депутатом України, повноважним представником СДПУ(О) Ігорем Шурмою.
Василь Зілгалов
Пане Шурма, нині багато говорять про канал “Інтер”, що нібито і хвороба власника каналу, колеги Вашого по партії, Ігора Плужникова, пов’язана з тим, що канал цей хочуть купити і забрати нові власники. Наскільки це правдива інформація?
Ігор Шурма
Сьогодні лікарі ведуть боротьбу за життя нашого колеги, нашого однодумця, нашого однопартійця. Мені здається, що у такий складний період і для самого Ігоря Плужникова, і для людей, які ведуть боротьбу за його життя, є антиморально і цинічно вести розмову про перерозподіл і вплив на телеканал “Інтер”.
Василь Зілгалов
Пане Шурма, ми маємо інформацію, що і на каналі “”1 плюс 1” відбувається щось подібне, відбувається зміна власника.
Деякі експерти кажуть, що сьогодні ще відбувається переоблаштування, перебудова ЗМІ, власники їх: і влада, і опозиція готуються до наступних виборів.
Ігор Шурма
Те, що відбувається в сфері ЗМІ мені нагадує ситуацію, коли людина стає на граблі, причому не один раз, а два рази. Те, що робила недолуга по відношенню до ЗМІ минула влада, нічого не навчило державних управлінців нового покоління.
Сьогодні намагаються будь-яку іншу точку зору, яка не співпадає з точкою зору представників нової влади, просто забрати з ефіру. На сьогодні є певні кроки за допомогою прокуратури, за допомогою суддів приструнити і змусити замовкнути шляхом зникнення або обмеження присутності у різних областях телеканалів. “НТН”, “Київська Русь” і те, що відбувається з “1 плюс 1” – це все реакція одного ланцюга.
Я думаю, що якщо влада вчасно не зупиниться, не проаналізує те, що було пороком для старої влади, я думаю, що вона, я не можу сказати, коли це відбудеться в просторовому часі, але завершить свої “подвиги” так само, як і минула.
Василь Зілгалов
Пане Шурма, як Ви вважаєте рівень професіоналізму журналістів в Україні або ж рівень їхньої об’єктивності, самозахисту після помаранчевої революції, після подій, які їй передували, зріс, змінився на краще чи ні?
Ігор Шурма
Мені те, що відбувається сьогодні, в тому числі і в журналістиці, нагадує чисто природну флору, коли створився добрий мікроклімат, і квіти почали розпускатися у довірі до того, що сонячне проміння, повітря буде сприяти тому, аби квіти виросли у прекрасні дари природи, але в той самий момент вони не дивляться, що відбувається на небі, тому на них чекає жорсткий град і холод.
Журналістика у нас сьогодні на достатньо хорошому, професійному рівні, але вона на сьогодні є незахищеною, вона повірила у те, що за нового режиму їй буде краще, вона цією вірою живе. Але дійсність, на превеликий жаль, на мій погляд, змушує думати їх і аналізувати ситуацію вже з острахом, що ми це десь вже бачили і цей шлях проходили.
Людмила Литовченко
Серед представників регіональних засобів масової інформації існує думка, що жодних позитивних змін в діяльності регіональних ЗМІ за нової влади не відбулося. Натомість наголошують на таких явищах, як економічне рабство журналістів, тіньову зарплату, диктат з боку власників тощо.
Чи існують в Україні, так би мовити, параметри незалежного засобу масової інформації, і чи є в Україні такі ЗМІ, які відповідали б цим параметрам? На цю тему коментар головного редактора інтернет-сайту “Телекритика” Наталії Лігачової для радіо “Свобода”.
Наталя Лігачова
У всьому світі є проблема саме з незалежними ЗМІ, бо ні для кого не секрет, що приватні ЗМІ – це не незалежні ЗМІ, якщо розуміти під незалежністю право саме журналіста казати те, що він хоче і думає.
Зазвичай у це поняття незалежності вкладають незалежність від політичної влади. Але, безумовно, є ще залежність від власників, які дуже часто диктують ту чи ту редакційну політику.
Але є такі думки, що у всіх країнах, в тому числі і розвинутих, саме незалежними ЗМІ більш всього можуть бути ті, які існують на некомерційній основі. Тобто, якщо влада забезпечує, з одного боку, незалежність від себе ЗМІ в Україні, а з іншого боку, є можливість у різних фондів, бізнес-структур створювати невеличкі громадські ЗМІ так звані, то вони і можуть відображати найбільш адекватно саме громадську думку.
В той же час, якщо казати про наші реалії і регіональні ЗМІ, то перш за все маємо вести мову не про незалежність, а про плюралістичність ЗМІ, про те, щоб були ЗМІ, які належать різним людям з різними політичними уподобаннями і щоб в рамках одного ЗМІ було 2, або 3, або ще більше точок зору. Ось тоді громадяни зможуть отримувати, навіть у залежних від обставин від власників ЗМІ, але можуть отримувати повний спектр інформації.
Людмила Литовченко
Вже довший час в Україні точиться дискусія довкола проекту створення суспільного мовлення. Дехто вважає, що народ бідний і не зможе утримувати такий проект, як заявив нещодавно президент національної телекомпанії України пан Стецьків, якщо держава утримуватиме УТ-1, то з цього каналу нічого не вийде. В такому випадку, у який спосіб може бути реалізований проект створення суспільного мовлення? Ось як вважає член національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ігор Курус.
Ігор Курус
думаю, що все йде до суспільного телебачення, але єдине не так швидко як хотілося. Я розумію, що це хочеться швидше. Ви знаєте, законодавство інертне. Будь-які зміни в будь-яких великих підприємствах, а тим більше в системах а телебачення – це система, це фактично одна із галузей бізнесу в Україні, то воно інертне. Я хочу сказати, що перетворення Національної телекомпанії в державне підприємство, що зараз планується зробити, я знаю, що в ВР лежить законопроект про внесення змін до закону. Наскільки мені відомо, фракція “НУ”, яка зараз представляє владу підтримує цей законопроект, то це один із кроків до створення суспільного телебачення.
Це означає, що компанія, яка буде державним підприємством має право заробляти гроші. Таким чином компанія буде трошки незалежна від бюджету, від чиновника, який розподіляє цей бюджет.
Що стосується Нацради, то ми в даному випадку є константами, ми констатуємо, тільки можемо дивитися і відслідковувати цю ситуацію. Але хочу сказати, що ми пішли на те, щоб в деякій мірі ініціювати створення суспільного телебачення.
Я думаю, що наступного тижня ви побачите, що появиться оголошення конкурсу. В тих містах, де ми маємо мережі, скажімо, обласні мережі і де є вільний час на цих мережах, то однією з умов конкурсу є поширення програм суспільно-соціального спрямування.
Я думаю, що це буде одним із таких, хоча б на мінімальному рівні ми можемо зробити якісь такі підмурки, фундамент під розуміння, що таке суспільне телебачення, сприйняття їх людьми і пізніше створення крупної компанії суспільного телебачення.
Людмила Литовченко
Нагадаю, таку думку в прямому ефірі радіо “Свобода” висловив член національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ігор Курус.
За станом на перше червня міністерство юстиції зареєструвало понад 2 000 всеукраїнських міжнародних громадських організацій в Україні. Не менш активно легалізуються громади і територіальними органами юстиції.
Про те, яким було місце в Україні третього сектору, яким воно є зараз і яким повинно бути в майбутньому, з’ясовувала автор рубрики “Соціум” Ірина Біла.
Ірина Біла
Існування в Україні впливового третього сектору підтвердила помаранчева революція. Власне, навряд чи стихійність народних волевиявлень увінчалися успіхом, коли б чималу ношу з організації та комунікативного забезпечення помаранчевих подій не взяли на себе громадські організації. А точніше – конкретні особи, що пройшли школу третього сектору і мали досвід роботи з громадськістю.
Втім буремні події вже позаду. І ті часи, коли громадянське суспільство було в своєрідній опозиції до влади. А яке його місце зараз? Відповідь на це питання непокоїть і директора інституту громадянського суспільства Анатолія Ткачука.
Анатолій Ткачук
Що тепер? Де місце третього сектору в українському середовищі сьогодні? І тому потрібно абсолютно нова філософія відносин між владою та громадянським суспільством. Ця нова філософія будується на кількох компонентах.
Один компонент – чи створює держава кращі умови для того, щоб громадянське суспільство розвивалося. Якщо створює, то як швидко, а якщо ні, то тоді постає питання, чи буде нова філософія відносно? Чи ми повернемося знову до філософії опозиції.
Ірина Біла
Чи готова нова влада прислухатися до думки, часом доволі критичної, громадських організацій щодо своєї роботи? І чи буде вона враховувати думки, оцінки і пропозиції людей, котрі не належать до владних структур? Адже держава могла б передати частину цих повноважень третьому сектору, знявши з себе чималий тягар обов’язків.
Але знову ж в Анатолія Ткачука виникають запитання. Чи готова влада до цього?
Анатолій Ткачук
Чи є психологічна готовність нинішньої влади передати частину владних функцій для регуляції власне організації громадянського суспільства.
Я маю на увазі, що є в нас багато сьогодні вільних професій. Наприклад, ті ж самі архітектори, аудитори, бухгалтери, юристи, адвокати. Багато саме зайнятих людей, які надають іншим людям певні послуги, і от постає питання, а хто має впливати на ці процеси підготовки, можливо сертифікації, якості цих послуг і людей, які їх надають.
Цілком закономірно, що це може робити держава бюрократичними методами, і це не впливає на поліпшення якості. А можливо це можуть виконувати, власне, асоціації, які об’єднують людей цих вільних професій. Які зацікавлені у саморегуляції і створені хорошого і мені до своїх професій, своїх членів.
Ірина Біла
Втім, говорячи про необхідність надання більших повноважень так званому третьому сектору, Анатолій Ткачук наголошує, що діяльність громадських організацій, а також деяких недержавних фондів повинна бути максимально прозорою. І тоді довіра суспільства, а головне – підприємців і певних юридичних осіб значно збільшиться, а відтак частково вирішиться питання з фінансуванням третього сектору.
Анатолій Ткачук
Однією з вимог реального громадянського суспільства в Україні – це зробити прозорою діяльність цього третього сектору. Щоб був вільний доступ до реєстрів, де буде вказано не тільки назву фонду, а засновників фонду, юридичну адресу, його місія, напрями діяльності, хто є реципієнтами його допомоги і таке інше.
Тобто чим більше відкритий буде третій сектор, тим більше буде пожертв з боку українських юридичних осіб для розвитку цього третього сектору.
Ірина Біла
Словом, нинішня непевна ситуація з третім сектором в Україні спонукала лідерів кількох громадських організацій, насамперед голову Інституту громадянського суспільства Анатолія Ткачука розробити концепцію взаємодії держави та громадянського суспільства.
Анатолій Ткачук
Ми ж не хочемо, щоб все залишилося так, як є, і повернулося знову в епоху “кучмізму”, тільки з іншими прізвищами. І саме тому група організацій виступила з ініціативою створення нових правил взаємовідносин влади і суспільства.
Було запропоновано підготувати концепцію, яка б у перспективі могла бути затверджена указом президента, і це була б, так би мовити, воля держави стосовно нової парадигми відносин.
І під цю волю держави далі відбуваються конкретні дії. Змінюється законодавство, змінюється психологічний клімат відносин, залучаються громадські організації до вироблення державної і місцевої політики, вкінці кінців все це разом має працювати на нормальне, стабільне, демократичне суспільство української держави, яка є в Європі.
Людмила Литовченко
Передача “Нова Україна” добігла кінця. Її ведуча Людмила Литовченко прощається з вами, шановні слухачі. Всього найкращого.
