Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:
Київ-Прага, 4 липня 2005 року.
Павло Вольвач
Доброго вечора всім, хто нас чує. В ефірі “Вечірня Свобода”. Спочатку розповім, хто у нас гості, а відтак стане зрозумілою і тема нашої сьогоднішньої розмови.
Кирило Стеценко, музикант, один з батьків-засновників фестивалю “Червона рута”. Член журі майже всіх фестивалів “Червона рута”, завідувач кафедри менеджменту і шоу-бізнесу університету культури.Михайло Бриних, критик ведучий культурологічної програми “Крик” на радіо “Ера ФМ”.
Михайло Бриних
Вітаю слухачів на радіо “Свобода”.
Павло Вольвач
І, зрештою, Олександр Євтушенко, автор рок-антології (єдиної поки що) “Легенди химерного краю”, культуролог, частий гість нашої студії, зокрема “Музичного острова”.
Думаю, з такого складу гостей само собою зрозуміла і тема нашої передачі.
Говоритимемо ми про “Червону руту”, про її історію та сьогодення. А ширше беручи – про сучасну українську музику, її місце в нинішньому медійному культурному просторі.
До речі, до студії можна зателефонувати і поставити своє питання. Телефон у студії 490-2905.
Перед розмовою я пропоную послухати коротенький матеріал моєї колеги, щоб відновити в пам’яті хронологію подій. Як на мене, “Червона рута” перша відбулася так давно, що, напевне, не всі й пам’ятають, про що йдеться.
Богдана Костюк
1989 рік, Чернівці, батьківщина легендарного Володимира Івасюка. Саме тут відбувся перший всеукраїнський фестиваль-конкурс “Червона рута”, який в аналах сучасної української музики та пісні названо вибухом, адже перед численними слухачами виступали 35 рок-груп, 78 солістів і поп-гуртів, майже півсотні бардів.
Як пригадував пізніше один з провідних дослідників сучасної української музики Олександр Євтушенко, що попри абсурдні ультиматуми місцевої влади, яка наполягала на проведенні рок-концертів за межами міста, концепції та ідеї хрещених батьків рути Тараса Мельника та Анатолія Калініченка матеріалізувалася на очах.
І українська спільнота почула “Братів Гадюкіних” та “Сестричку Віку”, “Кому вниз” і “Зимовий сад”, Тараса Петриненка та Андрія Миколайчука.
Пізніше фестивалі “Червона рута” мандрували цілою країною: від Запоріжжя до Донецька, від Севастополя до Харкова, і всюди, де проходили фінали конкурсу, мали місце музичні вибухи, які висвітлювали нові імена, символи сучасної української пісні.
“Плач Єремії”, “Табула Раса”, “Скрябін”, “Піккардійська терція”, Марійка Бурмака, Едуард Драч, Олександр Пономарьов, Руслана і багато інших виконавців.
Був ще один немузичний аспект рути. Там, де проходив конкурс, молодь починала цікавитися українською музикою, українською культурою, що було і залишається надзвичайно актуальним донині.
А цього річний фінал “Червоної рути” назвав низку нових цікавих імен: Катерина Гапочка з Хмельницького, одеський рок-гурт “Бабіт”, група “Пан Пупець” з Івано-Франківська та інші. А отже, дух і сутність фестивалю залишаються незмінними, співаємо українською, слухаємо українське, бо ми того варті.
Павло Вольвач
Інформаційним приводом, до речі, до нашої сьогоднішньої зустрічі, до розмови, стало завершення 9-того всеукраїнського фестивалю сучасної української пісні та популярної української музики “Червона рута”, так, я знаю, він називається. І знаю, що він нещодавно завершився.
Я про це прочитав в анонсі УНІАН, більше я ніде не чув. Власне, з цього випливає моє питання. “Червона рута” більше жива чи мертва? Пане Кирило Стеценко?
Кирило Стеценко
Добре було б питання до директора фестивалю Тараса Мельника, але я все ж таки як свідок і учасник зачаття “Червоної рути” тому що я був серед тих ініціаторів 89 року і був заступником директора фестивалю, то воно для мене є моїм дитям. Хоч тепер я ним не займаюся.
На жаль, рута є напівжива, це говорить оптиміст, тому що оптиміст би сказав напівмертва. Я маю надію, що рута встане, але як сталося так, що ми з вами мусимо діагностувати, в якому стані наш пацієнт...
Павло Вольвач
Власне, це найхарезматичніший український фестиваль, так?
Кирило Стеценко
Так сталося, що останній раз, я думаю, що це був найбільший фестиваль за історію України всіх часів, це був 1997 рік, Харків. Це була найбільша рута за кількістю учасників, за масштабами проведення, тобто кількість людей, за кількістю грошей...
Михайло Бриних
І це проходило на найбільшій площі Європи...
Павло Вольвач
Імені Дзержинського, на скільки я знаю?..
Кирило Стеценко
Воно коштувало не менше мільйона доларів на той час... І потім стався обвал.
Правда, в 99 році в Дніпропетровську він відбувся, але був не показаний по телевізору вперше. Хоч він все ще був виїзним, тобто були готелі...
Це був обов’язково великий обмін між молодими людьми з різних куточків України, з-за кордону, це частина концепції. Але з 2001 року - це парадокс, “Червона рута” в підпіллі.
Павло Вольвач
Кирило, а чому так сталося? Найхарезматичніший, найбільший український фестиваль і раптом сходить майже на ... .
Кирило Стеценко
Знаєте, я досліджував це. Від Тараса Мельника є інформація, тому що це насправді речі досить інтимні, і Тарас Мельник на прес-конференції, яка відбувалася кілька днів тому, сказав, що вибачте, але мені вже надокучило перебувати в підпіллі, мені надокучило бути в боргах...
Фактично, після Харкова (найбільшої рути), навіть після Дніпропетровська, 99 рік, “Червона рута” стала боржником, тобто кредитори змусили Тараса Мельника, директора фестивалю, переховуватися.
Тому що тут проблема така, що держава, яка пообіцяла заплатити за якісь заходи, вона цього не зробила, а в нас немає ще тої системи, коли можна подавати в суд на державу. І, власне кажучи, приватні кредитори, живі люди, які розраховували на ці гроші, і Тарас Мельник просто пішов в підпілля.
Я взагалі не уявляю, як може бути музичний фестиваль у підпіллі? Це можуть бути з’їзди більшовиків у підпіллі чи якоїсь там забороненої партії, але фестиваль – нонсенс. Але я вірю, що рута зараз якраз має вийти з підпілля.
Яка друга причина? Друга причина, я думаю, - це все ж таки ідеологічна спрямованість “Червоної рути” на українськість, на українську мову, на українські цінності.
Ви знаєте, яка основа “Червоної рути”? Три кити: українськість, через мову, молодіжність, орієнтація на молодіжну аудиторію, і сучасність, тобто орієнтація на більш сучасні прогресивні стилі музичні.
Павло Вольвач
Така стратегія не спрацювала? Чи їй навпаки чинився спротив?
Кирило Стеценко
Вона працювала до того часу, може це не було через якусь написану ідеологію, але в першій половині 90-х років все ж таки в суспільстві жевріло полум’я, що ми станемо якоюсь великою державою, ми себе покажемо. І рута якраз працювала в сфері цієї ідеології.
А взагалі, як ви знаєте, лідерство в ІІ половині 90-х років перехопили “Таврійські ігри”, який став державним офіційним фестивалем, і, фактично, рута була зайва для владної еліти. “Червона рута” в ІІ половині 90-х років була чимось мало потрібним. Це друга причина.
А третя причина, оскільки я є ще, Ви правильно сказали, завідувач кафедри менеджменту і шоу-бізнесу, я можу сказати...
Павло Вольвач
Власне, чому бренд таки витворився в фестивалі, чому ви його не комерціалізували?
Кирило Стеценко
Вибачте, не “ми”, а “ви”, я маю на увазі дирекцію, тому що я не є дирекцією фестивалю. Я в 89 році був перший і останній раз серед тих, хто працював над цим фестивалем. Тобто я займався спонсорами і рекламою, інформацією фестивалю.
Власне кажучи, мені здається, що “Червона рута” не зрозуміла, що ми переходимо в ринкове суспільство, і той потенціал бренду, який був в першій половині 90-х років, що його дуже легко конвертувати в гроші.
Ну, Тарас Мельник цього принципово не хотів. Я добре пам’ятаю, як він боровся проти всякої комерціалізації. Що сталося? Рута, в принципі, могла мати за плечима великі офіси, автомобілі, засоби комунікації, і вони могли бути такими ж крутими, як і “Таврійські ігри”.
Павло Вольвач
На жаль, так не сталося. Пане Євтушенко, чи не є це зараз, нинішній підпільний стан “Червоної рути” саме тим, про що Ви говорили, що “Червона рута”, образно кажучи, сидить на двох стільцях.
І держава наче допомагає, але не дає грошей, і бізнесмени наче не проти вкласти кошти, але, тим не менше, вони вагаються, і маємо те, що маємо.
Олександр Євтушенко
Знаєш, на мою думку, “Червона рута” якраз знаходиться між двома стільцями. Вона знаходиться в вакуумі, в тому сенсі, що держава обіцяє гроші і якби артикулює, що вона дасть. А от дивіться, прийшов фінал, а дирекція до цього часу чекає 100 тисяч грн., які було обіцяно міністерством культури.
Павло Вольвач
Так, невеликі гроші, але поки немає.
Олександр Євтушенко
Так само бізнесмени, вони теж вкладали б в цю культурну подію, в цей бренд би гроші, але немає закону, який би зробив цю акцію, цей рух вигідним для них.
Павло Вольвач
Тобто йдеться не про те, що вони якісь там заскурузлі чи, більше того, антиукраїнськи налаштовані?
Кирило Стеценко
Панове, можна я прокоментую з приводу вкладання бізнесменами грошей? Справа в тому, що це трохи не точно. Це можна трактувати як інвестиції, а насправді інвестувати фестивалі ні один розумний бізнесмен не буде, оскільки всі фестивалі збиткові.
Отже, очевидно, Олександр мав на увазі вкладання грошей не в формі інвестицій, а в формі спонсорування. Тобто йдеться про те, що кожен фестиваль живе за рахунок спонсорів.
Що таке спонсорування? Це можливість отримати іміджеву рекламу для свого бренду, для свого бізнесу, використовуючи славу, використовуючи цей величезний інформаційний потенціал, потенціал фестивалю, це і величезні маси людей плюс мас-медіа.
Тобто фестиваль – це велика подія, завжди на великі події дуже легко піднятися спонсорам, показати, що ми створили це. І так взагалі у всьому світі це існує. Так що цей потенціал “Червоної рути” якраз останній раз був дуже якісно і добре використаний з 1997 року в Харкові.
Павло Вольвач
Тоді засвітилися такі імена, як “Тартак”, Каті Чілі...
Кирило Стеценко
Так, “ТНМК”, тоді, до речі, і самі першу премію отримали. І тоді якраз фестиваль був такий дорогий завдяки не тільки державі, звичайно, такі гроші для держави – це немислимо. Тоді “Кока-кола” була партнером, і найбільшим партнером фестивалю, спонсором був “Крафт Фудз Україна”, тобто ТМ “Корона”, кава “Якобс”, “Мілка”, тобто тоді це було дуже успішно, але чому далі розвалилося, я не знаю.
Павло Вольвач
Я хочу, щоб і пан Брилих долучився до розмови. Пане Михайле, Ви вірите, що відновляться позиції “Червоної рути”? Того фестивалю, який не просто показував, відкривав нові імена, але й впливав на цей культурний ландшафт років на 5 вперед?
Михайло Бриних
Я з цікавістю слухав Кирила, Сашка. Для себе виклав кілька засадничих пунктів, з якими я не згоден, зі словами, що це бренд, що нехай, от так він розпадається.
Насправді це досить природній процес. Він насправді відбувся, залишився у 1989 році, коли він не відкривав ніяких імен в українській музиці, а просто показав, що в Україні є рок-музика, більше того, він подав цілий масив цієї музики, який існував багато років до “Червоної рути”, а не міг якось реалізувати себе, в нас не було свого тбіліського фестивалю 1980-го року.
Після цієї “Червоної Рути” функція оприлюднення цього музичного материка була неможливою, вже ніхто не міг її вдруге повторити. Цей материк відбувся.
Доля виконавців, якщо Ви простежите за кожним з них, абсолютно різна. Одні взагалі розсипалися, як Гадюкіни, інші, як “Кому вниз” перебувають в андеґраунді. Знайти поміж цих виконавців успішних сучасних шоу-бізнесових таких одиниць, то треба ще дуже довго пошукати насправді.
В чому феномен? В тому що фестиваль, коли ми говоримо про його важливо соціальну функцію як форму, який відкриває нові імена, то ми лукавимо. З одного боку, він надає можливість людині виступити, але подальша доля артиста не пов’язана з фестивалем, на якому він засвітився. Це вже виняткова ініціатива самого артиста, чи він піде на інші фестивалі, чи він далі буде творити свій імідж, свій бренд.
Павло Вольвач
Це ж нормально, це ж так і має бути.
Михайло Бриних
Нормально. Тобто бренд фестивалю нічого не отримує від своїх виконавців – він запустив. Так само як і виконавці нічого не отримують. У них стосунки якісь партнерські, але без взаємної якоїсь вигоди.
Що я ще б хотів наголосити, що “Червона Рута” – це фестиваль, який по-доброму варто було б припинити на сьогоднішній день, залишити його для історії, для підручників, як той випадок, коли відкриття нового материка української культури збіглося з тим шквалом революційних пристрастей в українському суспільстві, коли рок-музика парадоксально зазвучала як гімн нової України, визвольна музика боротьби за українську ідею і державність.
Почитайте теперішнє інтерв’ю Кузьминського і порівняйте той образ з образом борця за Україну, який був фальшивий, який був несправжній, який йому нав’язала преса. Кузьминський, що тоді був сповідником галицького рагулізму, що зараз він є, живучи в Москві.
Але потрапивши в контекст, він був причасний до міфу “Червоної Рути”, який базується на багатьох неправдивих речах, але який по суті важливі для нас, як казка, яку можна розповісти дітям на ніч. Казку не можна псувати деградацією, казка, яка не може продовжуватися.
Павло Вольвач
Вона вчасно мусить зійти зі сцени.
Михайло Бриних
Вона має закінчитись, треба мати мужність поставити крапку і не писати сьомого-восьмого Гарі Потера, а обмежитися п’ятим.
Павло Вольвач
Пане Стеценко, Ви згодні притрусити бренд “Червоної Рути” нафталіном і покласти кудись на поличку?
Кирило Стеценко
Взагалі доля “Рути” в руках самої “Рути”. Тут важко ховати людину, поки вона ще не померла.
Тепер з приводу того, що сказав Бриних. Розумієте, є ще молоді люди, які ще не народилися тоді, коли вони не були готові щось бачити і сприймати. Звичайно, про міф “Червоної Рути” легко говорити, не будучи на “Руті”. Судити по висловлюваннях і позиціях музикантів не є те саме, що говорити про сам фестиваль.
Те, що було на фестивалі, то це був якраз той момент істини, момент вибуху по щирості і емоційному такому відкриттю людей, що можна навіть перекинути місточок через той стан, який я переживав підчас помаранчевої революції, коли люди раптом повірили самі в себе і в те чудо, що ми здатні бути самі собою, хоч я це називаю чудом, а це буде нормальний стан.
Це те, що ми бачимо, що наші мрії іноді збуваються. От такий стан я переживав на першій “Червоній Руті” і не тільки я, це були сотні тисяч людей.
Я згоден з Михайлом Бринихом, що 3 покоління людей не мали виходу, і “Червона Рута” як наднова зірка раптом вибухнула і дала змогу цим 3 поколінням себе показати. Але там не тільки був рок, там була поп-музика. Андрій Миколайчук, якого ніхто не сприйняв спочатку. Потім його забули. Але це дуже цікавий напрямок був. Барди: Василь Жданкін, Едуард Драч, Віктор Морозов, Панчишин.
Павло Вольвач
Власне, і Марія Бурмака як бард.
Кирило Стеценко
І Марійка Бурмака була вперше. Тобто все це надзвичайно цікаво.
Пізніше фестивалі не були таким одкровенням. Насправді, вони дуже багато втратили в тому духовному навантаженні. Я би сказав, що на тлі першої “Рути” другий фестиваль в Запоріжжі просто був фактично фіаско на рівні духовності, я би сказав. Тобто він не став святом. Хоча там відкрили ми Андрія Кузьмиченка, “Скрябіна”.
Олександр Євтушенко
В сюжеті прозвучала така думка, що от фестиваль, Запоріжжя, то взагалі фестивалі “Червона Рута” вони заохочують людей до слухання української музики. Чи варто людей в Запоріжжі заохотив до слухання української музики?
Кирило Стеценко
Хороше питання.
Павло Вольвач
Він співпав з ГКЧП. В неділю я сам особисто на концерті на стадіоні “Металург”, в понеділок вже всі говорили.
Михайло Бриних
Йдеться про роздування і перебільшення тієї гіпотетичної ролі “Червоної Рути”, яка могла би відбутися, але не відбулася. Саме тому я говорю про консервацію самої ідеї, про те, що казку краще рано чи пізно, про те, що казку краще закрити, завершити, перев’язати якоюсь подарунковою стрічкою і залишити для нащадків.
Кирило Стеценко
Тобто не можна перебільшувати і надіятися надто на “Червону Руту”, що вона нам щось принесе в майбутньому. Я з цим згоден з Михайлом. Світ настільки широкий і безкінечний. Чому ми мусимо мати “або-або”? Чому не може бути кожен?
Я хотів би прореагувати репліку Михайла Бриниха. Чому в Запоріжжі?
Чого він мусить українізувати? Взагалі “Червона Рута” народилася в такій ідеології месіонізму. Тобто я назвав ці 3 особливості.
В українській культурі завжди ця проблема як об’єднати українськість і сучасність. Знаєте, якщо українськість, то це обов’язково щось повинно бути минуле, а майбутнє має бути якесь американське.
Завдання “Червоної Рути” було як органічно поєднати, щоб українська і сучасна. Але ще один експансіоністський, зовнішній месіоністичний дух був на тому, щоб “Червона Рута” після успіху в Чернівцях (безумовно, всі ми визнали успіх), то вона уявила, що здатна створювати резонанс сердець всюди, де вона буде, на всіх український землях. “Рута” обрала саме ті землі, які є найменш українськими – Запоріжжя, наприклад. Я маю на увазі в культурному значенні, де українська культура є малопомітною, скажімо так.
Потім що ще там було. Наступна “Рута” переїхала після Запоріжжя в Донецьк, третя. Вчетверте переїхала в Севастополь, а потім в Харків.
Павло Вольвач
Це якимось чином змінило ситуацію на культурному просторі от зараз?
Кирило Стеценко
Вже все це давно забуто. Але в той час, я пам’ятаю, коли вона відбувалася в Севастополі, то дуже кардинально змінилося.
Олександр Євтушенко
Слово кардинально я так сильно не вживав.
Кирило Стеценко
В той час це так було. Просто були разючі зміни стану, що населення Севастополя зовсім по-іншому стало сприймати українську молодіжну музику. В усякому разі була вже відкритість і симпатія поруч з тим, що старші покоління робили демонстрації проти бандерівців і т.д. Там ішла така конфронтація досить жорстка.
Павло Вольвач
Я б хотів би до пана Євтушенка звернутися. Хоч тут пан Бринах був не зовсім згоден, що “Червона Рута” когось відкрила, то які нинішні фестивалі відкривають нові зірки? Як на мене, “Таврійські ігри” – це фестиваль, в якого зовсім інша концепція, повністю комерційна.
Олександр Євтушенко
Так, “Таврійські ігри” це є прокат зірок, це є абсолютно з іншої сфери, там на початку зовсім інша ідеологія показати вже зірок і відмити гроші, заробити грошей. Це абсолютно комерційна ідея, те, чого ніколи не було в “Червоної Рути”. Це не стояло як мета заробити або відмити щось.
Стосовно фестивалів, які відкривають нові імена. Є такі фестивалі. Це насамперед “Тарас Бульба” в Дубно і рок-фестиваль “Конкурс”, який реанімувався, до речі, 2 роки назад. Зараз він показує найкращі регіональні команди.
На превеликий жаль, “Тарас Бульба” не переріс рамки регіонального такого шоу, яке триває 3 дні в Дубні. Там чудовий абсолютно ландшафт. Це якби містечко-пам’ятник культури і історії. Там це все відбувається. З’їжджаються рокери з Зхаідної України, переважно з Тернополя, Львова, звідусіль, там, де ближче є міста.
Там триває, як місцеві жителі називають, шабаш. Але справді це не шабаш, а просто дуже голосно звучить музика і там відбираються найкращі команди досить компетентними людьми, скажімо так, як Юра Шеріфов зі Львова, це дуже відомий джазовий музикант і аранжувальник цікавий, такі як Серж Чантурія, відомий гітарист досвідчений і багаторічний композитор, і інші люди, які відбирають найкращі команди, які насправді отримують оцю маленьку путівочку в життя за рахунок того, що вони можуть купити собі струни, вони можуть записатися на професійній студії, вони можуть зняти собі кліп, тому що це дає те, що вони виграли. Вони отримують.
Павло Вольвач
А у нас на телефонному зв’язку Василь Бойчук, один із організаторів першої “Червоної Рути”.
Василь Бойчук
Добрий вечір, шановні друзі!
Я був в місцевій групі підтримки фестивалю. Ми там допомагали, нас багато було. Ви знаєте, коли я почув перші позивні фестивалю, то мені щось сколихнулося, пригадалися оті дні підготовчі, всі оці концерти, боротьба минулого, майбутнього.
Ви знаєте, я категорично проти того, щоб зав’язати бантиком і присипати попелом фестиваль. Я би думав, щоб він мав би бути постійно діючим фестивалем саме у нашому краї Буковинському, куди б могли з’їжджатися. Тобто, це фестиваль міг би бути такий постійний. Для мене це просто чудо спогадів.
Таких людей було багато, які були підключені до цього. Я думаю, що вони б зараз допомогли, я думаю, що і наша місцева влада також посприяла цьому. Адже, дійсно, це якийсь переклад помаранчевої революції через 15 років і того першого фестивалю. Я дума, що так і далі місточки могли би прокладатися в майбутнє.
Павло Вольвач
Будемо сподіватися, що саме так і буде.
Кирило Стеценко
Пане Василю, дуже дякую. На жаль, я не можу вирішувати за дирекцію майбутнє фестивалю, але я обов’язково передам це Тарасу Мельнику.
Михайло Бриних
Я був би теж не проти, якщо на моїй рідній Буковині в Чернівцях, де я народився, цей фестиваль і залишився навіки-вічні, і це б дуло доля, яка насправді мало чим відрізнялася від того занепаду, який відбувається з “Червоною Рутою” зараз.
Павло Вольвач
Гаразд. Про причини, які спонукали до того, що “Червона Рута” зараз в такому стані в кому є. Ми вже говорило, що можемо скільки завгодно говорити, можливо, не вистачило в тодішніх батьків-засновників комерційної жилки ще чогось. Але ж такий стан, як з “Червоною Рутою” все ж таки притаманний всій українській сучасній, музичній культурі, то чи це не...?
Кирило Стеценко
Я зараз місточок передам. Взагалі “Червона Рута” йшла попереду тієї моделі, яку ми бачили, української незалежності, коли стає на ноги... Знаєте, тільки романтики перемагають, ому що скептики завжди тільки йдуть в хвості і критикують.
Отже, романтики можуть програти і виграти, але скептики завжди коментують. Тому що вони завжди йдуть в слід, вони завжди не доїдають те, що вже померло. Романтик, має померти або виграти.
Отже, “Червона Рута” давала нашій державі шанс стати великою, але та держава виявилася неукраїнською. І тому, руку протягнену їй не підтримала. Це головна причина, це треба розуміти. І реалізувати можна, але треба бачити ці плани.
З приводу, Чернівців. Звичайно, сидіти тихо в рідному і прихильному середовищі легко, і українці взагалі схильні до діаспоральної ментальності. Ми навіть в Україні зібралися, 4-ро людей, говоримо по-українськи, а вийдемо на Хрещатик... Може ми ще говоримо з ними далі по-українському, але, в принципі, легко сховатися в свою щілинку і культивувати свої національні цінності.
Але ж ми живемо в епоху культурних воїн, фактично, тепер. І треба вміти нападати, і перемагати. На жаль, “Червона Рута” не змогла подолати державу, яка стала неукраїнською. Ось це проблема, “Червона рута” виявилася слабшою, ніж та модель держави-української, яку побудував президент Кучма. Не він особисто...
Павло Вольвач
Давайте, я все таки хочу, щоб залучалися і інші до розмови. Це погляд був з висоти беркутиного польоту, але більш практичний.
Пане Євтушенко, чому такі програмні директори “ФМ” різноманітних не беруть українську музику посилаючись на те, що вони не проти, але от немає якісної музику, по за тим повно якісної української музики, де логіка?
Олександр Євтушенко
У них є такий залізний аргумент, що от немає української якісної музики, хоча це повна дурниця. Її повно якісної, якої завгодно і різноманітної, в чому я свідок і мої колеги так само.
Мені здається, що справа ось в чому. Насправді всі ці програмні директори працюють з матеріалом, з продуктом, який вже отримав належну рекламну розкрутку і не в Україні, а в тій же Росії чи в тій же Англії, в тих же США.
Тобто, вони працюють з матеріалом, який вже мав позерню рекламну розкрутку. Тобто, народ попередньо міг про це дізнатися з інших джерел, тому з цим матеріалом дуже легко працювати. Те, що роблять зараз програмні директори, це є, якби, шлях найменшого спротиву. Не треба вкладати саме в рекламу, не треба вкладати в ротації, нічого.
Але головна підлість полягає в тому, що українські пісні і українська музика, яка звучить, за неї вимагають кошти. Росію, російських виконавців, крутять безкоштовно. Тим більше, якби іноземних, англійців, американців все це крутиться безкоштовно.
Розкрутка, якби через комерційні “ФМ” станції не нашого продукту відбувається за наші гроші. В цьому є найбільша підлість.
Михайло Бриних
Відразу хотів би коментар до цієї підлості. Дуже часто доводилося чути реверанси в бік української музики і прокльони в бік продюсерів, які напихають різне російськомовне барахло.
Ви давно дивилися канал “1+1”? Я, наприклад, вчора дивився. Там в ввечері відбувався чудесний український концерт з Михайлом Поплавським і з Ольгою Сумською. Там були всі українські виконавці, але це виконавці, яких не можливо слухати, щоб серце не боліло. Це паршивий рівень української естради.
А ми говоримо про комерційні “ФМ”, які працюють, в принципі, для того, щоб заробляти гроші. Якщо в нас Національне телебачення продукує несмак
Павло Вольвач
Гаразд, а чому на телебаченні немає якісного продукту?
Михайло Бриних
Тому що смак людей такий. Ми живемо в ситуації, де збирається купка маргіналій, будемо про це чесно говорити, яким подобається рок-музика, яку слухали колись, наприклад “Пінкфлойд”, яку зараз може слухають довгими зимовими вечорами. А люди, які працюють на телебаченні і на радіо, незалежно - на українському чи російському, вони слухали раніше Івола Бобулу, Сандулесу, а сьогодні Павла Дворського або Сердючку, як логічного спадкоємця цієї пісенної традиції.
Олександр Євтушенко
Я можу цьому й трішечки заперечити, тобто принципово я згоден з тим, що сказав Михайло. Але справа в тім, що “У-1” - це теж гроші. І те, що є гроші у Михайла Поплавського...
Михайло Бриних
Це Національний канал, це трошки різні речі між комерційною студією і Національним каналом.
Олександр Євтушенко
Я розумію є приватні канали і є державні. “У-1”, безперечно, державний канал, але, безумовно, навіть на державному каналі все одно працюють комерційні схеми, все одно працює цей механізм того, що дає гроші.
Михайло Бриних
Я про те, що це український канал, який крутиться. Канал “Київ” так само муніципальний канал, тобто там не йдеться про якісь комерційні інтереси продюсерів, вони теж крутять українську музику. Це теж україномовна, абсолютно свідома з “кліпаками”, зроблена за 500 баксів взятих у доброго спонсора, який вважає, що він підтримав українську культуру.
Потім вся ця публіка, до речі, перейде в “Червону руту” і “Червона рута” їх візьме, наприклад, навіть дасть їм можливість виступити від чого вона не виграє.
Кирило Стеценко
Відреагую на репліку Михайла Бриниха. Насправді так і є, що “У-1” популяризує музику – естетика 70-х років. На Радіо “Київ” різна музика є, але там бракує розуміння якоїсь концепції музичного стилю, якоїсь структурованості, власне кажучи, визнання тієї форматності на рівні музичної стилістики. І в цьому я згоден з Михайлом Бринихом, що якість, презентація української музики і її вибір, він грає не завжди на користь.
Тобто, це йде на користь старшому поколінню, а молодше, середнє покоління цього не дуже сприймає.
Павло Вольвач
Проблема в цьому, як говорив Михайло Бриних, немає там людей зі смаком і тільки через те...
Кирило Стеценко
Можливо є, але треба більш якісно працювати, тому що тільки українські просувати і цього мало. Не забудь що я сказав, дві цінності – це молодіжність і сучасність. Так от якраз ці люди ніколи не перейдуть в “Червону руту” і ніколи там не отримають підтримки.
Михайло Бриних
Молодіжність і сучасність, вони цілком узгоджуються з поняттям попси, а попса не залежно від того чи вона є українська чи російська. Якість її наперед відома.
До речі, чомусь ми не згадуємо сьогодні Олександра Бригінця і його територію “А”. Проект, який відштовхується від українськості і від сучасності...
Кирило Стеценко
Я перепрошую, але якраз Бригінця проект був абсолютною протилежністю “Червоної рути”. Повна протилежність, тому що повна відсутність розуміння стилістики, форматності.
Ви могли почути в одній програмі Бригінця іде Микола Мозковий, “Грін-грей”, “Танок на Майдані конго”, що завгодно і сама Анжеліка Рудницька. Не можна їсти спочатку яйця сирі, потім молочко, а потім огірочок.
Павло Вольвач
Пане Стеценко, Ви як відомий музикант маєте досвіт в організації фестивалю і зараз Ви завідувач кафедри “Менеджменту і шоу-бізнесу”.
Кирило Стеценко
Менеджмент займається шоу-бізнесом. Не можна говорити “і” шоу-бізнесом.
Павло Вольвач
То чому Ви не ведете, скажімо, якусь програму на “ТВ”?
Кирило Стеценко
Якраз готуюся до такого виходу, причому, надзвичайно такому цинічно-популістському рівні намагаючись охопити найдальше село, але хочеться все ж таки з цим погратися. Тому, що я другим своїм проектом бачу саме елітарний проект витворення таких речей.
До речі, я цим займався при Кравчукові, мене підтримував Жулинський, я тоді зміг провести перший фестиваль “Нові зірки старого року”. Це щось на кшталт “Греммі”, але всі ці критерії, вони були дійсно музикознавчими і джерелом ми були самі.
Тому, що те, що потім робили “Таврійські ігри”, наприклад “Жар-птиця” або Галузін, рейтинг профі чи парад-хідпарадів – робили Бригінець і Анжеліка Рудницька. Це вже було наслідування, яким займалися журналісти, які нічого не розуміють щодо самої сутності музичної стилістики, вони просто наслідували верхню частину. Але ж треба йти у глиб, і стилістичні речі не можна плутати, не можна ж казати, хто краще співає: “Кому вниз” чи “ТНМК”?
Отже, дякую, що ви мене забули як живого продюсера, здатного щось робити на практиці. Я з нетерпінням чекаю цього моменту, що зможу нашій українській громадськості презентувати свої проекти.
Павло Вольвач
Пане Євтушенко, ми якось переважно зосередилися на ФМ і ТБ. А чому там мало чи взагалі немає українських музичних журналів? Вони є чи ні? Скажімо, той же “Галас”...
Олександр Євтушенко
На превеликий жаль, їх немає. Якщо ставитися серйозно до таких напівмузичних видань, як “Молоко” чи “Есктрім”, то це вінегрет для юної молоді. Я не думаю, що люди після 30-ти серйозно поставилися б до “Молока” чи до “Естріму”, а таких видань, як “Галас”, “Новий рок-н-рол” немає зараз.
На превеликий жаль, немає навіть таких класних журналів, які виходили донедавна, як “Нота”. “Нота” переповзла в Інтернет. Шкода, адже хотілося б мати її ще і на папері.
Кирило Стеценко
Дуже чудовий журнал “Шоу-бізнес”. Я його дуже цінував, бо це була перша ластівка професійного журналу для тих, хто займається шоу-бізнесом.
Олександр Євтушенко
Для суб’єктів і об’єктів.
Кирило Стеценко
А їх є багато.
Олександр Євтушенко
Так.
Кирило Стеценко
Але це був руйнівний 1998 рік, коли померло п’ять журналів в Україні.
Олександр Євтушенко
І давайте нагадаємо, що це був рік дефолту. Серпень місяць – це московський дефолт, який дуже сильно рикошетом вдарив по Україні.
Повертаючись до теми фестивалів, конкурсів... Як позитивний приклад я хотів би вам навести “Мазепа-Фест”, який щороку відбувається в Полтаві. У нас на фестивалі це не є конкурс, ми робимо шоу (я є одним із організаторів, прес-аташе і музичний продюсер фестивалю), ми привозимо команди з усіх регіонів, якраз у цьому році у нас було дуже багато заявок зі східних регіонів, команди звідти дуже хочуть виступити на “Мазепі-Фест”.
Павло Вольвач
Як на мене, то вони дуже цікаві.
Олександр Євтушенко
Дуже цікаві. Є “Царство Небесне”, про яких зараз пишуть в Інтернеті як про відкриття фестивалю у 2005-му році. Також група “Дивні діти” (Донецька область) – це розкішна група. Всі інші команди представляють всі регіони України. Ми не калькуємо “Червону руту”, і ми не їздимо з турами, але, як кажуть, ми викликаємо вогонь на себе.
Павло Вольвач
От за склом сидить наш оператор Михайло Петренко (можливо, і ви не знаєте) – це басист досить цікавого запорізького гурту “Steppen rose”.
Олександр Євтушенко
Я знаю про “Steppen rose”. І знаю про те, що він басист цієї групи.
Павло Вольвач
Може, коли захоче.
Олександр Євтушенко
У другій половині вересня, я дуже надіюся, у “Палаці спорту” відбудеться фестиваль під назвою “Мазепа-Фест” у поході”, на який я запрошую, зокрема, “Steppen rose”, “Степову троянду” у найкращому її варіанті, я маю на увазі, музикантів і стилістику. Йдеться про те, що фестиваль може на себе зав’язувати ці рухи, ці культурні вібрації, культурні бажання багатьох людей з молоді, що не фестиваль їздить до вас, а ви їдете просто на фестиваль.
Павло Вольвач
Ця тема, про яку ми говоримо, на мій погляд, має кілька вимірів. Тут крутяться величезні чи, принаймні, якісь кошти... Отже, економічна проблема. Вплив має музика на мільйони людей, а тут же і політична проблема. Тому, чи не здається Вам, що це питання, власне, державної ваги?
Олександр Євтушенко
Здається. Але у чому проблема полягає? Чому в Україні не розвивається повноцінно шоу-бізнес?
Павло Вольвач
Пане Євтушенко, от Ви казали, що потрібна державна підтримка. А в чому вона мусить проявлятися?
Олександр Євтушенко
Я не назвав би це державною підтримкою як головним чинником. Я назвав би тільки один закон, який...
Павло Вольвач
Протекціоністська політика. Так?
Олександр Євтушенко
Так, протекціоністська політика держави відносно носіїв національної культури.
Павло Вольвач
Отже, у чому вона мусить виявлятися?
Олександр Євтушенко
У Франції це виражено у вигляді фонду культурного французького національного, куди кожен гастролер якісь копійочки кладе і залишає, бо там є закон. По-друге, там є закон про меценатство і спонсорство. Що це означає? Наприклад, ти видаєш холодильники чи пральні машини і платиш державі податок, приміром, 100 тисяч доларів. Якщо ти вклав 100 тисяч доларів у французьку культуру, будучи французом і французьким бізнесменом, то це означає, що держава знімає з тебе пільги на таку ж саму.
Уявіть собі, якби у нас такий закон працював би, то я думаю, що знайшлося б дуже багато бізнесменів, яким вигідно було б вкладати у музичну індустрію, саме в національну, тому що це торкалося б виключно нашої внутрішньої культурної ситуації.
Павло Вольвач
Пане Бриних, а як ви дивитеся на протекціоністську політику?
Михайло Бриних
Якщо вона відбуватиметься, то насамперед підтримуватиме музикантів штибу Вєрки Сердючки, Віктора Павліка та іншої ахінеї, але аж ніяк українську рок-музику, не альтернативу, не панків, не готику і не інші маргінальні прояви, про які ми усі говоримо з таким пієтетом, ностальгуємо за тими часами, коли на “Червоній руті” альтернатива прозвучала на всю Україну. Цього вже ніколи не буде. Альтернатива сидітиме у своїх невеличких нішах.
Коли ми бідкаємося, що протекціонізм міг би допомогти... Та ні, їм якраз це не допоможе, це допоможе тим людям, які вже звикли і знають як пожирати будь-які гроші, в тому числі вони дадуть раду і державним бюджетам, і знайдеться маса продюсерів для того, щоб переконати громадськість і уряд, що саме Вєрка Сердючка є фактом української культури, і саме наш співучий ректор є одним із виразників української національної ідеї.
Я б сьогодні в останню чергу говорив про підтримку державну. Навпаки треба якомога менше балакати про державну підтримку культури, бо дуже часто вона працює тільки на шкоду самій культурі.
Олександр Євтушенко
Я хотів би і погодитися, і трохи заперечити Михайлу. В чому заперечити? Мені подобається британський досвід. Там є Культурна рада британська. Це група експертів, це група досвідчених людей, яким довіряє суспільство, які є просто доками в цих питаннях, зокрема в альтернативі, в усіх видах мистецтва.
Михайло Бриних
Але виходимо з того, що там є така група людей, а в нас проекти громадських рад при Міністерстві культури, які могли б в чомусь консультувати, бути експертами, її немає. І цього ніколи не буде.
Олександр Євтушенко
Ці британські експерти для цього і створені, в одну групу зібрані, щоб не було протекціонізму між “пав ліками” і “сердючками”, щоб “пав ліки” і “сердючки” не давили на державу. Тобто, вони існують, як будь-яка всесвітньо відома премія, де існує незалежна група експертів, на яких ніхто не може надавити, яка приймає рішення, кому давати гроші, а кому їх не давати.
Михайло Бриних
Це ідеальний світ. Як завжди, хотілося б в нього вірити, хотілося б сподіватися, щоб він був.
Павло Вольвач
Я вас дещо заслухався і думаю, про яких “павліків” мова?
Олександр Євтушенко
“Морозових”.
Павло Вольвач
Я хотів би, аби пан Стеценко назвав переможців, цікаві імена, гурти останнього фестивалю, бо якщо ми говоримо, що перші фестивалі “Червоної рути” висвітлили ціле суцвіття, ціле гроно талантів, і останній такий вибух був в Харкові - “Червона рута” зразка 1997-го року, то що ж нинішні учасники?
Кирило Стеценко
Громадськість зможе почути, я сподіваюся, переможців. Дирекція “Червоної рути” обіцяє зробити великий концерт, де будуть вони показані. З того, що я чув, то мені у рок жанрі сподобалася з Одеси дівчина, яка співає соло. Її вокальна манера - це якесь поєднання Авріл Лавін і Гуано Ейпс. Можливо, інструментальний супровід бажав би більшої розвиненості і якості. І ще одна група з Івано-Франківська “Пан Пупець”. Це дуже колоритна група, це такий собі “гуцул-панк”. Це мені нагадало вокаліста Дізеля зі Львова.
Павло Вольвач
Тобто, концепція таж: поєднання синтез-стилів?
Кирило Стеценко
Все у синтез-стилі. Візьміть, наприклад, хардкор. Так от, “Гуцул панк” – це Віка і Дізель. З іншої музики - це група “Це Глина” з Кіровограду, дуже енергетична.
В музиці акустичній (мені здається, що вони готові вже виступати на сцені) – це Сергій Шаблій та Шеша. Це дует з Світловодська, дуже веселі, дотепні і філософські тексти. Це лише початок.
Павло Вольвач
Це початок, а у нас, на жаль, час добігає кінця.
Нагадаю в ефірі була “Вечірня Свобода”. Вона повністю присвячена сучасній українські пісні. А дивилися ми на це через призму, через оптику фестивалю “Червона рута”.
Нашими гостями були: Кирило Стеценко, композитор, музикант, один із батьків-засновників “Червоної рути”; Олександр Євтушенко, відомий культуролог, автор рок-енциклопедії “Легенди химерного краю”; Михайло Бриних, культуролог, ведучий культурологічної програми “Крик” на радіо “Ера”.
Вів передачу я, ведучий Павло Вольвач. Оператор в студії - Михайло Петренко.
Хай вам щастить! До нових зустрічей, у тому числі і на новій “Червоній Руті”.
Говорить радіо “Свобода”!
