Доступність посилання

ТОП новини

“Країна Інкогніта”: Митрополит Андрей Шептицький.


Сергій Грабовський

Митрополит Андрей Шептицький


































Аудіозапис програми:

Київ, 30 липня 2005 року

Олекса Боярко

Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.

Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.


Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

З вами знову журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Вітаємо вас, шановні слухачі, і сподіваємося що наш радіожурнал буде для вас цікавим!

Сергій Грабовський

І не тільки тому, що йтиметься в ньому про одну із найбільших знакових постатей українського духовного життя ХХ століття

“Тільки для вас маю жити, - для вас цілим серцем і душею працювати, для вас усе посвятити, – ба, навіть за вас, як цього треба буде, й життя своє віддати”

Максим Стріха

Ми вже зверталися до постаті автора цих слів митрополита Андрея Шептицького. Торік ми говорили про роль митрополита і ченців греко-католицької Церкви у порятунку євреїв під час Голокосту. Згадували ми і про те, що в часи братовбивчого україно-польського конфлікту на Волині саме Шептицький зміг звернутися з посланням до вірних: “Не вбий!” Але постать Андрея Шептицького надто масштабна. І сьогодні ми звертаємося ще до одного виміру його життя.

Сергій Грабовський

Власне, йдеться про те, як офіцер, граф, аристократ з полонізованого галицького роду, у якого, до речі, була й немала частка власне польської крові і який виріс на культурних польських та імперських австрійських традиціях, став духовним лідером українців Галичини за дуже складних, нерідко просто-таки трагічних обставин. Йдеться про людину, котра народилася 140 років тому – 29 липня 1865 року, здобула блискучу освіту, потім несподівано для багатьох прийняла чернецтво, очолила Українську греко-католицьку Церкву, провела її крізь бурі Першої та Другої світових воєн, жваво реагувала на всі події політичного і культурного життя і прагнула спонукати українців у найскладніших і найтрагічніших ситуаціях керуватися нормами християнської моралі.

Максим Стріха

Я сказав би більше: йдеться про те, як Андрей Шептицький став одним із провідних достойників з числа тих, кого ми звемо націєтворцями, у першій половині ХХ століття.

Сергій Грабовський

Біографія нашого героя, як на мене, незвичайна. Втім, львівський професор Ярослав Грицак вважає, що для тодішньої Галичини перевтілення польського графа Шептицького на українського митрополита Андрея не було чимось надто вже.

Ярослав Грицак

В ХІХ столітті, як на Галичині так і в російських губерніях Російської імперії існував такий титул, який називали умовно “gente Rutenus natione Polonos”, тобто українець за національністю чи походженням, поляк за своєю свідомістю.

Можу дати декілька прикладів. Скажемо такий відомий як Здеблікевич, який колись був навіть бургмістром міста Кракова чи Устевич Черкавський, відомий австрійський чиновник, острах всіх студентів, професорів, ректор університету, чи Платон Костецький, до речі, який був автором відомої молитви про триєдність Польщі, України і Литви у “ Во ім’я Отця і Сина та наша молитва, яко Троїця, так єдина Польща і Литва”.

Тобто таких прикладів було дуже і дуже багато. Цей рух або ця течія існувала аж до початку ХХ століття, коли ріст українського і польського націоналізму прийшли до того, що не можна було бути одночасно і одним і другим, треба було вибирати. Кажуть, що останній представник цього “гентеру” помер аж на початку ХХ століття.

Шептицький належав до тої групи, яка вибрала українство, до якої зачисляємо таких відомих представників українського народу як Володимира Антоновича, Тадея Рильського, В’ячеслава Липинського. На відміну від Антоновича чи Рильського Шептицькому не треба було переодягатися в селянський одяг як робили ті панове, які вдавали з себе хлопів, селян, які називали себе хлопоманами.

Шептицький прийшов в українство, залишаючись аристократом і ніколи від свого аристократського, шляхетського походження не відмовився. Якщо б він не був шляхтичем, то був би магнатом, це було б більше достоїнство, якби так сказати. Тим самим Шептицький ніби трохи розширив поняття, що саме українство може бути не тільки селянством, не тільки бідні міщани, але виявляється, що українці можуть бути представники цілком достойних родів.

Шептицький походив із роду, який був наполовину український наполовину польський. За материнською лінією він був від споріднений з відомим польським драматургом і поетом, відомим таким жартівником Олександром Федуром, знаним в той час у Львові. По батьківській лінії він походив з українського роду, який дав декілька дуже відомих провідників української церкви, зокрема, троє Шептицьких вже перед ним були головою греко-католицької церкви.

Так що бачимо, що дуже багато з тих речей, які були в родині Шептицьких, які проживали в Галичині чи Волині не було, аж не були таким винятковим. Можна було чекати, що щось таке станеться як перехід Шептицького.

Сергій Грабовський

При цьому в українському житті митрополит Шептицький посідав особливе місце, не зважаючи ані на традиції свого колишнього середовища, ані на настанови сучасних йому політиків. Мотивація його дій була вищою за потреби поточного моменту, стверджує наш колега Віталій Пономарьов. Йому слово.

Віталій Пономарьов

У 20-і роки Шептицький зав’язав добрі стосунки з одним із лідерів Української Військової Організації Андрієм Мельником, що був управителем митрополичого маєтку і згодом очолив одну з гілок ОУН. Як і націоналісти, митрополит Андрей виступав проти переслідувань польським урядом українців Галичини і Волині та проти польської політики “пацифікації” українців. Водночас він назвав відплатний терор націоналістів щодо польської влади “злочинною і глупою роботою”, що веде до погіршення суспільної моралі та накликає на українців нові репресії. Шептицький вітав проголошення незалежності Карпатської України у березні 1939 року. У червні 41-го року він благословив відновлення бандерівцями Української держави у Львові, хоча і мав застереження щодо персонального складу сформованого ними уряду. Митрополит підтримав ідею створення дивізії “Галичина” як ядра майбутнього українського війська, зазначивши: “Немає майже ціни, яку не треба було б дати за створення української армії”. Шептицький висловлював стурбованість загостренням польсько-українського конфлікту на Волині. Він був занепокоєний також тим, що українські вояки як відзнаку носили тризуб без хреста, а вітання “Слава Іісусу Христу” замінили словами “Слава Україні”. Митрополит закликав вірних Церкви “поборювати ті два прояви безбожництва в практиках українського патріотизму”. Бандерівці дорікали Шептицькому за те, що мельниківська Рада сеньйорів, почесним головою якої він був, (цитата) “приписала собі право говорити від імені цілого громадянства України”. Сам митрополит неодноразово засуджував протистояння двох відламів ОУН, називаючи його “домашньою війною”, а її причини пояснював таким чином: “Є в душі українця глибока і сильна воля мати свою державу, та попри ту волю знайдеться, може, рівносильна і глибока воля, щоб та держава була конечно такою, якою хоче її мати чи партія, чи кліка, чи група, чи навіть одиниця”.

Максим Стріха

Не можна закинути митрополитові Андрею і браку українського патріотизму. За цей патріотизм його було неодноразово карано росіянами, які інтернували його підчас захоплення Львова 1915 року і інтернували на Схід, поляки, які 1923 року інтернували його і протримали рік у Познані, нарешті, радянці.

При тому митрополит Шептицький ніколи не дозволяв собі засліплюватися тим патріотизмом, відкидати в ім’я цього патріотизму норми моралі. Він мав мужність завше іти всупереч натовпові. Він чинив так як вважав за потрібне, бо вважав, що християнська мораль має бути понад усе. Держава збудована не на засадах християнської моралі не може бути тривкою.

Сергій Грабовський

І знову слово має Ярослав Грицак.

Ярослав Грицак

Очевидно, що перехід в українство не було вигідним вибором, бо це означало важкий хрест. Шептицький цей хрест мусив нести все життя, перебуваючи в Сибіру, маючи бути нападок і з польською сторони, з української сторони, а потім зі сторони радянської, маючи серйозні проблеми у відношенні з німецьким і австрійським урядом і таке інше.

Вибір Шептицький робив свій під впливом сильного душевного навернення, яке він пережив ще в дитячі роки. Шептицький розумів, що як справжній християнин, то він повинен стати на захист тих, хто є принижений і покорений, а українці були символом такої приниженості і покореності.

Але було ще щось більше. Шептицьким керувала думка, що як справжній християнин, то він повинен стриміти для того, щоб єднати всіх християн в одну велику, єдину церкву, яка б не різнилася своїми походженнями чи поділами, чи хто як хреститься, щось інше.

У нього була велика ідея поєднати всіх українців, всіх своїх предків в одну церкву, в незалежності від того, чи вони були греко-католиками чи православними. З цим була пов’язана велика місія, яка, багато людей, дослідників вважають, що він був попередником тогочасного комунізму.

Дуже багато людей цей перехід так і не прийняли. Скажемо, до початку Першої світової війни дуже багато галичан ставилися з підозрою до Шептицького, бо ніколи не вірили в його українство і вважали, що він троянський кінь, який ввезений поляками в український табір.

На образ Шептицького серед українців досить негативно вплинув виступ в 1908 році, коли український студент Мирослав Січинський вбив польського намісника Андрія Потоцького в помсту за певні приниження, які зазнали українці підчас парламентських виборів.

Шептицький був тоді майже єдиним українцем, який цілком свідомо і голосно наважився сказати, що терор не є засобом боротьби за українську свободу. Він сказав, що до того часу ризи за національну справу були світлі, не окроплена кров’ю. Вбивство Потоцького робить ті ризи окроплені кров’ю, тому справа стає більш сильнішою.

Зрештою, це не був єдиний виступ, коли Шептицький так мужньо підняв свій голос. Пам’ятаємо, що в 1942 році він написав звернення до своєї віруючої пастви: “Не убий”, який теж мало той самий заклик, що українці, християни в будь-якому випадку не повинні принижувати себе до того, щоб брати участь у масових вбивствах, до того ж у вбивствах політичних.

Думаю, що є два важливі уроки з того навернення Шептицького, як такого великого життєвого подиву. Думаю, що перший урок є той, що Шептицький своїм життям показав, що українство не є тим, що вроджене. Ті форми, які подав Шептицький і не тільки, це більшість діячів стосується, чи Драгоманова, чи Франка, в незалежності, до якого табору вони належали, що українство було для них результатом свідомого вибору, яке вони чинили чи в дитинстві чи в юності, при чому вибору, який вимагав певних інтелектуальних чи душевних зусиль, і дуже часто викликало в них дуже великі проблеми. Це такі перші уроки, де українство показує те, що не інородець, а що треба заслугувати, при чому заслугувати, як я сказав вже, як приклад Шептицького показує, певними такими творчими зусиллями.

А друга річ, я думаю, що це є більш важливий урок для сучасних українців, що Шептицький, як я вже сказав, розширив формулу українства. Він показав, що можна бути українцем в різний спосіб. Він показав, що можна бути українцем селянином, аристократом, греко-католиком, православним.

Він зробив дальший крок, що насправді українство мусить існувати як спосіб терпіння, як спосіб толерантності: селянин до аристократа, аристократ до селян, аристократ до греко-католика, греко-католика до православного, і на відворот.

Я думаю, що це є та формула, яка зараз, може, найбільш потрібна для сучасної України, якщо говорити про українство як певну таку велику місію.

“Урочисто заявляю на вступі, що я ніколи не маю і ніколи не мав наміру принизити жодного українського віросповідання, або кого-небудь вразити або й образити. Єдиним моїм наміром було і є сповнити те, що вважаю за обов‘язок кожного українського патріота, а саме: зробити все, аби причинитися, бодай в дечому, до порозуміння між різними українськими віросповіданнями”.

Максим Стріха

До ідеї єдиної київської церкви приходили різні церковні зверхники. На разі цю ідею все ще не реалізовано, але лишився духовний заповіт, що до цієї ідеї слід прагнути, залишилося ще безліч справ, доконаних митрополитом Андреєм за життя. Всі ці справи митрополита Андрея вилилися в те, що науковці дещо сухо називають формуванням нової української ідентичності.

Як уже говорилося, українство для митрополита Андрея було свідомим вибором. 100 разів правий, очевидно, історик Ярослав Грицак, сказавши, що чи не головним уроком митрополита Андрея для нас є розширення меж українства до обсягів нормальної модерної європейської нації.

Сергій Грабовський

Отож пам‘ятаймо про одного із найбільш яскравих представників української нації, про шлях, який він пройшов для цього і про засади, якими він керувався. Пам‘ятаймо і про те, що Андрей Шептицький сам жив за найвищими приписами християнської моралі – і коли особисто організовував сховки для євреїв під час Голокосту, і коли неодноразово звертався до Папи Римського у добу більшовицького терору:

“Я просив та поновно прошу, щоб Його Святість через своє апостольське та батьківське благословення зволила призначити, уповноважити та делегувати мене на смерть задля віри та єдності Церкви... Будучи пастирем цього бідного та страждального народу, чи ж я не маю права померти за його спасіння?”

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG