Соціальний оптимізм та внутрішній попит є базовими складовими економічного розвитку будь-якої країни.
Наприклад, на початку 1990-х років було падіння внутрішнього попиту, але була й надія на майбутнє. І коли влада не добирала в одному аспекті – економічному розвитку, то саме незламний соціальний оптимізм був тією силою, що штовхала країну вперед. Але як бути, коли влада не здатна забезпечити населення ні економічним підйомом, ні впевненістю в завтрашньому дні?
Якщо говорити про проблеми, з якими кожного ранку прокидається і ввечері лягає спати пересічний громадянин, то першість візьме економічне занепокоєння. Перш за все, співвідношення цін і зарплат, проблеми безробіття.
Сучасний стан української економіки занепав настільки, що не міг не відбитися на свідомості та соціально-економічних очікуваннях громадян.
Зростання соціального песимізму проникає у свідомість людей пропорційно зростанню оптимізму уряду, який, мабуть, єдиний «покращив своє життя вже сьогодні».
Українці втомилися чекати, коли обіцяний розвиток країни нарешті настане, так само як усе менше сподіваються вони на покращення особистого матеріального становища. Люди зневірилися і не поділяють оптимізму влади.
Як наслідок, внутрішній попит, один із локомотивів зростання економіки, стрімко падає, тягнучи за собою роздрібну торгівлю і сферу послуг.
Це не просто слова. Про песимізм громадян та розчарування у владі говорить соціологія. Так, за даними дослідження споживчих настроїв в Україні, компанії GfK Ukraine, в країні вже півроку фіксується стійка тенденція до падіння споживчих настроїв. Особливо прискорилася вона останнім часом. Протягом лютого індекс споживчих настроїв та оцінка поточного становища громадянами впали приблизно на 10%. Тобто, в економічних очікуваннях переважає стійкий песимізм.
І це зубожіння населення проходить тоді, коли олігархи з провладної тусовки своє економічне становище лише покращують (у країні за рік кількість мільярдерів за списком «Форбс» зросла на 60%, а сума їхніх капіталів на 263%), а влада, спекулюючи на дійсній необхідності проведення реформ, хоче їх провести виключно за рахунок народу. І це з огляду на те, що віддавати державний борг, який має тенденцію постійно збільшуватися, будуть прості платники податків. А тим часом, щотижня з Борисполя спокійно вилітає та прилітає близько 80 чартерів…
Не лише українські громадяни, а й міжнародні організації не поділяють оптимізму української влади.
Міжнародне рейтингове агентство Moody’s прогнозує в поточному році уповільнення темпів зростання ВВП України до 4%, у той час, коли Світовий банк очікує зростання світової економіки на 4,5% при прискоренні інфляції до 11%.
Песимістичний прогноз розвитку української економіки підтримують також у Світовому банку та ЄБРР. Там вважають, що уряду не вдасться утримати дефіцит держбюджету поточного року на рівні 3,5%, як того вимагає МВФ.
Звісно, частково таке стрімке падіння довіри громадян до влади й песимізм можна пояснити розчаруванням. Під час виборів пропагандистська машина Партії регіонів не шкодувала обіцянок, аби тільки прийти до влади.
Схід найбільше розчарований
Тому найбільше розчарування в подальшому економічному розвитку країни спостерігається саме в базовому для влади, східному регіоні. І це є свідченням того, що люди думають не заголовками передвиборних рекламних кампаній. Адже українці, котрі віддавали свої голоси на користь Партії регіонів, насправді голосували власними гаманцями.
Громадяни у колишніх «базових» регіонах Партії регіонів нарешті зрозуміли, що обіцяного покращення чекати не варто. Саме тому так стрімко падає рейтинг регіоналів. За даними Центру Разумкова, у квітні 2010 року за цю політичну силу віддало б свої голоси 39,1% опитуваних, тоді як у лютому 2011 року вже 20,5%. Це найбільше падіння серед всіх політичних сил. Фактично, це є вироком для нинішньої влади.
Поки що влада намагається грати виставу «про бояр та хорошого царя». На міністрів гримає Прем’єр-міністр, а того, в свою чергу, критикує Президент. Однак, надії на завтрашній день в українців від цього не більшає.
Складається враження, що теперішній український уряд має генну пам’ять тих же 1990-х років. Влада може бути «успішним менеджером» тільки на тлі загального зубожіння та економічного падіння. Зараз вони у своїй тарілці. Криза їм потрібна задля розпродажу за безцінь залишків державної власності. Гучні кримінальні справи інспіровані задля прикриття цього розпродажу та власних економічних невдач.
Головне питання – наскільки довгий список потенційних обвинувачених та наскільки міцний терпець в українців?
Андрій Пишний – координатор напрямку «Бюджет зростання» партії «Фронт змін»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Наприклад, на початку 1990-х років було падіння внутрішнього попиту, але була й надія на майбутнє. І коли влада не добирала в одному аспекті – економічному розвитку, то саме незламний соціальний оптимізм був тією силою, що штовхала країну вперед. Але як бути, коли влада не здатна забезпечити населення ні економічним підйомом, ні впевненістю в завтрашньому дні?
Якщо говорити про проблеми, з якими кожного ранку прокидається і ввечері лягає спати пересічний громадянин, то першість візьме економічне занепокоєння. Перш за все, співвідношення цін і зарплат, проблеми безробіття.
Сучасний стан української економіки занепав настільки, що не міг не відбитися на свідомості та соціально-економічних очікуваннях громадян.
Зростання соціального песимізму проникає у свідомість людей пропорційно зростанню оптимізму уряду, який, мабуть, єдиний «покращив своє життя вже сьогодні».
Українці втомилися чекати, коли обіцяний розвиток країни нарешті настане, так само як усе менше сподіваються вони на покращення особистого матеріального становища. Люди зневірилися і не поділяють оптимізму влади.
Як наслідок, внутрішній попит, один із локомотивів зростання економіки, стрімко падає, тягнучи за собою роздрібну торгівлю і сферу послуг.
Це не просто слова. Про песимізм громадян та розчарування у владі говорить соціологія. Так, за даними дослідження споживчих настроїв в Україні, компанії GfK Ukraine, в країні вже півроку фіксується стійка тенденція до падіння споживчих настроїв. Особливо прискорилася вона останнім часом. Протягом лютого індекс споживчих настроїв та оцінка поточного становища громадянами впали приблизно на 10%. Тобто, в економічних очікуваннях переважає стійкий песимізм.
І це зубожіння населення проходить тоді, коли олігархи з провладної тусовки своє економічне становище лише покращують (у країні за рік кількість мільярдерів за списком «Форбс» зросла на 60%, а сума їхніх капіталів на 263%), а влада, спекулюючи на дійсній необхідності проведення реформ, хоче їх провести виключно за рахунок народу. І це з огляду на те, що віддавати державний борг, який має тенденцію постійно збільшуватися, будуть прості платники податків. А тим часом, щотижня з Борисполя спокійно вилітає та прилітає близько 80 чартерів…
Не лише українські громадяни, а й міжнародні організації не поділяють оптимізму української влади.
Міжнародне рейтингове агентство Moody’s прогнозує в поточному році уповільнення темпів зростання ВВП України до 4%, у той час, коли Світовий банк очікує зростання світової економіки на 4,5% при прискоренні інфляції до 11%.
Песимістичний прогноз розвитку української економіки підтримують також у Світовому банку та ЄБРР. Там вважають, що уряду не вдасться утримати дефіцит держбюджету поточного року на рівні 3,5%, як того вимагає МВФ.
Звісно, частково таке стрімке падіння довіри громадян до влади й песимізм можна пояснити розчаруванням. Під час виборів пропагандистська машина Партії регіонів не шкодувала обіцянок, аби тільки прийти до влади.
Схід найбільше розчарований
Тому найбільше розчарування в подальшому економічному розвитку країни спостерігається саме в базовому для влади, східному регіоні. І це є свідченням того, що люди думають не заголовками передвиборних рекламних кампаній. Адже українці, котрі віддавали свої голоси на користь Партії регіонів, насправді голосували власними гаманцями.
Громадяни у колишніх «базових» регіонах Партії регіонів нарешті зрозуміли, що обіцяного покращення чекати не варто. Саме тому так стрімко падає рейтинг регіоналів. За даними Центру Разумкова, у квітні 2010 року за цю політичну силу віддало б свої голоси 39,1% опитуваних, тоді як у лютому 2011 року вже 20,5%. Це найбільше падіння серед всіх політичних сил. Фактично, це є вироком для нинішньої влади.
Поки що влада намагається грати виставу «про бояр та хорошого царя». На міністрів гримає Прем’єр-міністр, а того, в свою чергу, критикує Президент. Однак, надії на завтрашній день в українців від цього не більшає.
Складається враження, що теперішній український уряд має генну пам’ять тих же 1990-х років. Влада може бути «успішним менеджером» тільки на тлі загального зубожіння та економічного падіння. Зараз вони у своїй тарілці. Криза їм потрібна задля розпродажу за безцінь залишків державної власності. Гучні кримінальні справи інспіровані задля прикриття цього розпродажу та власних економічних невдач.
Головне питання – наскільки довгий список потенційних обвинувачених та наскільки міцний терпець в українців?
Андрій Пишний – координатор напрямку «Бюджет зростання» партії «Фронт змін»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
