Доступність посилання

ТОП новини

Українські еліти: що вони собою являють, як формувалися, як змінюються і в яких відносинах з суспільством перебувають?


Віктор Єленський

Гості: Михайло Кирсенко - професор Києво-Могилянської Академії та Віра Нанівська – президент Національної академії державного управління при Президентові України




Віктор Єленський: Добрий вечір всім, хто слухає Радіо Свобода!

У нашій мові чимало слів, які ми вживаємо не зовсім за призначенням. Якщо йдеться, скажімо, про еліти, то насамперед говоримо про елітне житло чи елітну освіту або відпочинок. І дуже рідко про еліти як про добірну частину суспільства, яка відчуває відповідальність перед суспільством і відповідно до цього діє.

Сьогодні я пропоную говорити про українські еліти: що вони собою являють, як формувалися, як змінюються і в яких відносинах з суспільством перебувають?

Отже, етимологічно еліта - це добірна частина, вибране з іншого, цвіт. Виходячи з цього (як я це розумію, а наші гості мене виправлять), еліта - це ті, хто найбільше впливає на розвиток суспільства в цілому чи його окремих сфер.

Шановні гості, взагалі, що ми маємо на увазі, коли говоримо, що людина належить до еліти?

Михайло Кирсенко: Як Ви сказали, еліта – це означає обрана частина чогось. Я думаю, що агрономи чи тваринники дуже добре знають, що таке елітні виробники чи елітні сорти збіжжя. Тобто, це те, що варто сіяти, розмножувати і так далі.

Еліта в розумінні громадському, політичному - це не обов’язково керівна, до речі, але якісно не те, що ліпша, але більш виразна, більш активна, можливо, часом більш освічена еліта. Тому є еліта політична, є еліта інтелектуальна, є еліта творча. Це не зовсім те саме. Так що адміністрація і інтелігенція – це дві різні групи людей, але кожна з них має в своєму складі еліту і має в своєму складі щось інше: може бути політик, може бути клерк; може бути письменник, може бути вчитель. Важко сказати про те, хто з них важливіший, і той, і другий, але еліта – це все ж таки добірна частина.

Віктор Єленський: Добре, хай це не зовсім еліта українського демократичного суспільства. Але це та еліта, яка є. З яких шарів, до речі, вона складається? Як нефахівець, я можу виділити в ній, скажімо, вихідців з партійно-радянської номенклатури, сірого, м’яко кажучи, бізнесу зламу 1980-1990-их, тоненький струмочок дисидентів, правозахисників брежнєвської доби... Хто ще?

Михайло Кирсенко: Еліта не пов’язана зі службовим становищем або з якимись званнями, титулами чи щось таке. Ми можемо бачити між міністрів, генералів, боронь, Боже, президентів не завжди найвизначніших людей і не завжди можна їх вважати елітою.

Віктор Єленський: Добре, щоб тоді не заплутати наших слухачів і себе самих, то давайте самі для себе визначимо те, що таке еліта.

Якщо ми говоримо, що це щось відбірне і добірне з суспільства, то це не обов’язково може бути краще. От суспільство добрало і вибрало собі такий шар. Давайте будемо говорити, щоб не розходитися про все, про правлячу еліту, про еліту, яка є при владі, в якій ми бачимо одні і ті ж самі обличчя, які трошки змінюються, але залишаються в цілому не дуже змінюваними.

Михайло Кирсенко: Я просто хочу завершити Вашу думку, що еліта справді не обов’язково найкраща. Якийсь енциклопедично освічений геній абсолютно не може керувати державою. І не треба, щоб він керував державою, тому що керівник мусить розмовляти зрозумілою мовою більшості населення. Тому, власне, Президент – це щось таке усереднене (я маю на увазі як голова держави), те, що більш або менш відповідає переважним верствам населення чи виборцям принаймні. Тому інтелігенція і адміністрація ніколи не мусять заміняти одна одну, без їхньої співпраці суспільство розвалиться.

Втім, коли вони заміняють одна одну – це теж трагедія для суспільства, тому що для інтелігенції основний рушій – це сумнів, а для адміністрації – це рішучість. Рішучість без сумніву фатальна, сумнів без рішучості безплідний, а тому вони мусять розумітися, співпрацювати, але не сміють заміняти одна одну.

І немає чого боятися слова “еліта”. Еліта – це щось добре, це щось окреме від більшості.

Віра Нанівська: Представники колишньої еліти – це були люди дуже, можна казати, авторитарні, тоталітарні, з сильною рукою і так далі. І можна прогнозувати, що майбутня еліта буде складатися значно в більшій мірі з людей, які вміють слухати іншу думку, чути іншого, можуть співпрацювати, можуть самоорганізовуватися з людьми навіть дуже різними.

Віктор Єленський: Загальне місце – твердження про те, що постпомаранчеве суспільство переросло свою еліту? Якщо це так, то чому не відбувається зміна еліт?

Михайло Кирсенко: Те, що Ви сказали, що поширена думка, що революція і керівники, то цю думку пустив О.Кваснєвський рівно рік тому, коли на зустрічі з українською молоддю на запитання, якої він думки про лідерів Помаранчевої революції, він сказав, що ця революція переживе всіх своїх лідерів, бо вона не робилася не за того чи проти того, котрий із Вікторів симпатичніший, а котрий менш симпатичний - обидва мають імена переможців, а за те, щоб був чесний голос чи не чесний голос, чесний підрахунок чи не чесний підрахунок, обопільна інформація різних точок зору, щоб людина могла обрати свою власну.

Віктор Єленський: Шановні гості, я хотів у вас запитати, яке ваше ставлення чи яке ваше розуміння патріотичності нашої еліти?

Це питання у мене виникло, коли я готувався до передачі, і я не зміг знайти жодного представника нашого, скажімо так, істеблішменту, якщо не подобається слово “еліта”, у якого б діти служили в українському війську.

Як ви думаєте, чи є в української еліти якийсь об’єднуючий проект, щось таке, що могло б їх сконсолідувати, чи вони не переросли рівня, сказати б, таких локальних або регіональних, або промислових якихось еліт, або якихось галузевих? Що ви думаєте з цього приводу?

Віра Нанівська: Мені здається, що, звичайно, нам дуже важко перейти до цього нового стану і думання про еліти таким чином, що вона не є ворог народу, бо в радянські часи будь-який вищий клас, будь-які ці кращі керівні і так далі були обов’язково антинародні і погані. Це перша проблема, з якою ми якось мусимо мучитися. І наші обидва запитання були про це фактично.

Михайло Кирсенко: Звичайно, у нас є патріотизм в еліти. Якою мовою говорять – інтереси тієї держави захищають.

Віра Нанівська: Я хотіла б додати, що патріотизм не обов’язково виглядає однаково для всіх. Ми сьогодні вже говоримо про те, що великий бізнес Сходу є несподіваним для нас патріотом України, тому що вони є зацікавленими в тому, щоб їхній бізнес розвивався саме в Україні, щоб це був український бізнес, і щоб вони його результати могли продавати на Заході, в ЄС.

Отже, виходить, що вони несподівано якось повертаються іншою стороною.

Михайло Кирсенко: Чому несподівано? Це нормально.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG