Сергій Курикін
Із нагоди 25-річчя Чорнобильської катастрофи Україна вкотре підраховує пов’язані з нею витрати і втрати.
Прем’єр-міністр оприлюднив цифру в 180 мільярдів доларів, що включає також і необхідні додаткові видатки на період до 2015 року, коли (сподіваємось!) буде побудовано «Укриття-2», і можна буде говорити про суттєві гарантії безпеки і стабільності ситуації на найвідомішому в світі ядерному об’єкті.
Відповідно і процес виведення ЧАЕС із експлуатації за кілька років по тому можна буде завершити, а катастрофа і все, що з нею пов'язано, поступово стане частиною вітчизняної та світової історії.
Хочеться вірити, що саме так усе і буде, а японці врахують як позитивний, так і негативний чорнобильський досвід і впораються з фукусімським лихом значно скоріше.
Понад 100 реакторів завершують свій термін експлуатації
Однак Чорнобилем і Фукусімою сучасні складності атомної енергетики не обмежуються.
Дедалі більшої ваги набирають проблеми виведення з експлуатації ядерних енергоблоків, котрі хоч і не вибухали, однак вичерпують проектні терміни використання, що складають, як правило, 30 років. А таких у світі більшає.
За даними МАГАТЕ, на 2010 рік у світі функціонували 444 промислові ядерні реактори, з яких 178 своє вже, в принципі, відпрацювали.
Але виведення з експлуатації є справою технічно і організаційно вельми складною, а економічно – просто збитковою, бо зупинений енергоблок, крім робіт з вивантаження й утилізації палива, заходів із забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, комплексного інженерно-радіаційного обстеження, звільнення від накопичених радіоактивних відходів, демонтажу зовнішнього по відношенню до реактора устаткування, тощо, потребує ще й поточного обслуговування і енергопостачання (хоч сам вже й електроенергії не виробляє, і грошей, відповідно, не «заробляє»).
Згадаємо, що для зупинки ЧАЕС довелося, зокрема, спеціально побудувати електростанцію на органічному паливі! Вже згадані вище потреби відберуть в експлуатуючих організацій десятки, а може й сотні мільйонів доларів.
Вивести АЕС із експлуатації дорожче, аніж побудувати нову
Перетворення майданчика АЕС на «зелену галявину» коштуватиме чи не дорожче будівництва нової станції. Тож для забезпечення виведення з екслуатації атомних енергоблоків, що вичерпали свій технічний ресурс, доводиться заздалегідь формувати спеціальні фонди, а омріяна «зелена галявина» залишається умовним терміном чи, радше, частиною сучасного міфу про ядерну енергетику.
Атомники воліють іти менш витратним шляхом і подовжувати на кілька років терміни експлуатації реакторів на основі результатів переоцінки їхньої безпеки, що, згідно зі світовою практикою, має здійснюватись за три роки до закінчення проектного терміну в рамках підготовки Звіту з періодичної переоцінки безпеки.
Це непроста і копітка робота, що включає великий перелік заходів із оцінки технічного стану критичних елементів (насамперед, корпусу реактора, внутрішньореакторних пристроїв), споруд, кваліфікації та перереєстрації обладнання, тощо. Робити це і довго, і складно, проте витрати грошей і часу важко порівняти з процесом виведення з експлуатації.
Тому зі згаданими вище 178 енергоблоками (до числа котрих входять, між іншим, два реактори Рівненської АЕС і всі чотири з Фукусіми) вчинили саме так. Найімовірніше не «списуватимуть» і більше сотні реакторів по всьому світу, котрі досягають граничних термінів експлуатації в найближчі пять-шість років.
Я жодним чином не ставлю під сумнів кваліфікацію і відповідальність фахівців, що визначають придатність чи непридатність реактора до подовження роботи: вони свідомі наслідків своїх можливих помилок.
Але я також знаю, що в реакторній установці є ділянки і зони, які за найретельнішої перевірки просто неможливо інструментально обстежити, а ефекти довготрокового потужного радіаційного опромінення металу досі є предметом складних досліджень. Тож гарантувати безпеку подальшої роботи, відверто скажемо, важко. І можна зрозуміти 55% українців, у яких, за даними опитування Центру Розумкова, ще у 2005 році, коли постало питання подовження термінів для окремих вітчизняних енергоблоків, ці плани викликали «занепокоєння».
Чи означає світова тенденція подовження термінів експлуатації, що, принаймні, нових енергоблоків АЕС не будуватимть? Аж ніяк! Бо для покритя грошових витрат на подовження ресурсу і компенсацію недовиробництва електроенергії на період необхідних для цього робіт треба вводити в дію нові реактори. Отже, чим більше працюючих, тим більше треба нових?!
Атомний парадокс: будуємо нове, не виводячи з експлуатації старого
Українська дійсність чітко віддзеркалює цю парадоксальну логіку: паралельно з підготовкою до подовженням термінів експлуатації 1 і 2 енергоблоків РАЕС почалася підготовка будівництва до енергоблоків N3 і N4 на Хмельницькій атомній електростанції.
Ці наміри природним чином вписуються в Енергетичну стратегію України до 2030 року, яка повністю підпорядкована завданням нарощування обсягів встановлених потужностей АЕС, хоча і з економічної, і з екологічної точки зору слід було б зосередитись на питаннях енергоефективності та енергозбереження, враховуючи, наприклад, той факт, що у застарілих і зношених вітчизняних мережах електропостачання втрачається від 15% до 30%(!) виробленої електроенергії.
Натомість, із впертістю, вартою кращого застосування, ігноруючи очевидні загрози і виклики ядерної доби, не «заморочуючись» належними еколого-економічними обгрунтуваннями, з готовністю позичаючи гроші і примножуючи і без того просто скажену (з урахуванням всіх видатків) реальну вартість енерговиробництва на АЕС, Україна звично діє в руслі інтересів вітчизняних та міжнародних атомних лобістів, не розв’язуючи, а, скоріше, примножуючи застарілі проблеми власного розвитку.
Таким чином, до «відкладених рішень» загальновідомих проблем накопичення радіоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива поступово долучається відносно «свіжа» проблема зняття з експлуатації великої кількості реакторів, що рано чи пізно остаточно вичерпуватимуть технічний ресурс. Це відбуватиметься відносно скоро і навряд чи безпроблемно… Чи не забагато «головного болю» ми залишаємо у спадщину нащадкам?!
Сергій Курикін – колишній міністр екології, експерт з питань екологічної політики
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Із нагоди 25-річчя Чорнобильської катастрофи Україна вкотре підраховує пов’язані з нею витрати і втрати.
Прем’єр-міністр оприлюднив цифру в 180 мільярдів доларів, що включає також і необхідні додаткові видатки на період до 2015 року, коли (сподіваємось!) буде побудовано «Укриття-2», і можна буде говорити про суттєві гарантії безпеки і стабільності ситуації на найвідомішому в світі ядерному об’єкті.
Відповідно і процес виведення ЧАЕС із експлуатації за кілька років по тому можна буде завершити, а катастрофа і все, що з нею пов'язано, поступово стане частиною вітчизняної та світової історії.
Хочеться вірити, що саме так усе і буде, а японці врахують як позитивний, так і негативний чорнобильський досвід і впораються з фукусімським лихом значно скоріше.
Понад 100 реакторів завершують свій термін експлуатації
Однак Чорнобилем і Фукусімою сучасні складності атомної енергетики не обмежуються.
Дедалі більшої ваги набирають проблеми виведення з експлуатації ядерних енергоблоків, котрі хоч і не вибухали, однак вичерпують проектні терміни використання, що складають, як правило, 30 років. А таких у світі більшає.
За даними МАГАТЕ, на 2010 рік у світі функціонували 444 промислові ядерні реактори, з яких 178 своє вже, в принципі, відпрацювали.
Але виведення з експлуатації є справою технічно і організаційно вельми складною, а економічно – просто збитковою, бо зупинений енергоблок, крім робіт з вивантаження й утилізації палива, заходів із забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, комплексного інженерно-радіаційного обстеження, звільнення від накопичених радіоактивних відходів, демонтажу зовнішнього по відношенню до реактора устаткування, тощо, потребує ще й поточного обслуговування і енергопостачання (хоч сам вже й електроенергії не виробляє, і грошей, відповідно, не «заробляє»).
Згадаємо, що для зупинки ЧАЕС довелося, зокрема, спеціально побудувати електростанцію на органічному паливі! Вже згадані вище потреби відберуть в експлуатуючих організацій десятки, а може й сотні мільйонів доларів.
Вивести АЕС із експлуатації дорожче, аніж побудувати нову
Перетворення майданчика АЕС на «зелену галявину» коштуватиме чи не дорожче будівництва нової станції. Тож для забезпечення виведення з екслуатації атомних енергоблоків, що вичерпали свій технічний ресурс, доводиться заздалегідь формувати спеціальні фонди, а омріяна «зелена галявина» залишається умовним терміном чи, радше, частиною сучасного міфу про ядерну енергетику.
Атомники воліють іти менш витратним шляхом і подовжувати на кілька років терміни експлуатації реакторів на основі результатів переоцінки їхньої безпеки, що, згідно зі світовою практикою, має здійснюватись за три роки до закінчення проектного терміну в рамках підготовки Звіту з періодичної переоцінки безпеки.
Це непроста і копітка робота, що включає великий перелік заходів із оцінки технічного стану критичних елементів (насамперед, корпусу реактора, внутрішньореакторних пристроїв), споруд, кваліфікації та перереєстрації обладнання, тощо. Робити це і довго, і складно, проте витрати грошей і часу важко порівняти з процесом виведення з експлуатації.
Тому зі згаданими вище 178 енергоблоками (до числа котрих входять, між іншим, два реактори Рівненської АЕС і всі чотири з Фукусіми) вчинили саме так. Найімовірніше не «списуватимуть» і більше сотні реакторів по всьому світу, котрі досягають граничних термінів експлуатації в найближчі пять-шість років.
Я жодним чином не ставлю під сумнів кваліфікацію і відповідальність фахівців, що визначають придатність чи непридатність реактора до подовження роботи: вони свідомі наслідків своїх можливих помилок.
Але я також знаю, що в реакторній установці є ділянки і зони, які за найретельнішої перевірки просто неможливо інструментально обстежити, а ефекти довготрокового потужного радіаційного опромінення металу досі є предметом складних досліджень. Тож гарантувати безпеку подальшої роботи, відверто скажемо, важко. І можна зрозуміти 55% українців, у яких, за даними опитування Центру Розумкова, ще у 2005 році, коли постало питання подовження термінів для окремих вітчизняних енергоблоків, ці плани викликали «занепокоєння».
Чи означає світова тенденція подовження термінів експлуатації, що, принаймні, нових енергоблоків АЕС не будуватимть? Аж ніяк! Бо для покритя грошових витрат на подовження ресурсу і компенсацію недовиробництва електроенергії на період необхідних для цього робіт треба вводити в дію нові реактори. Отже, чим більше працюючих, тим більше треба нових?!
Атомний парадокс: будуємо нове, не виводячи з експлуатації старого
Українська дійсність чітко віддзеркалює цю парадоксальну логіку: паралельно з підготовкою до подовженням термінів експлуатації 1 і 2 енергоблоків РАЕС почалася підготовка будівництва до енергоблоків N3 і N4 на Хмельницькій атомній електростанції.
Ці наміри природним чином вписуються в Енергетичну стратегію України до 2030 року, яка повністю підпорядкована завданням нарощування обсягів встановлених потужностей АЕС, хоча і з економічної, і з екологічної точки зору слід було б зосередитись на питаннях енергоефективності та енергозбереження, враховуючи, наприклад, той факт, що у застарілих і зношених вітчизняних мережах електропостачання втрачається від 15% до 30%(!) виробленої електроенергії.
Натомість, із впертістю, вартою кращого застосування, ігноруючи очевидні загрози і виклики ядерної доби, не «заморочуючись» належними еколого-економічними обгрунтуваннями, з готовністю позичаючи гроші і примножуючи і без того просто скажену (з урахуванням всіх видатків) реальну вартість енерговиробництва на АЕС, Україна звично діє в руслі інтересів вітчизняних та міжнародних атомних лобістів, не розв’язуючи, а, скоріше, примножуючи застарілі проблеми власного розвитку.
Таким чином, до «відкладених рішень» загальновідомих проблем накопичення радіоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива поступово долучається відносно «свіжа» проблема зняття з експлуатації великої кількості реакторів, що рано чи пізно остаточно вичерпуватимуть технічний ресурс. Це відбуватиметься відносно скоро і навряд чи безпроблемно… Чи не забагато «головного болю» ми залишаємо у спадщину нащадкам?!
Сергій Курикін – колишній міністр екології, експерт з питань екологічної політики
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
