Слухати:
- Вітаю всіх!
Це передача “Перед мікрофоном Свободи” і я, її ведучий Віктор Єленський.
“Слався, слався, наш донецький університет! Шлях класичної освіти нас веде вперед!...”
- Це слова з гімну Донецького національного університету, шановні радіослухачі, який ви щойно чули.
Отже, ви слухаєте Радіо Свобода. І сьогодні, в День знань, ми говоритимемо з його ректором Володимиром Шевченком.
Добрий вечір, пане Шевченко!
- Доброго вечора!
Володимир Шевченко
Шевченко Володимир Павлович. 65 років. Академік НАНУ. Автор монографій “Граничні інтегральні рівняння в теорії пластин та оболонок”, “Завдання термопружності тонких оболонок з розрізами”. Кавалер орденів Ярослава Мудрого 4-го та 5-го ступенів, ордена “Святий князь Володимир” 4-го ступеня, Почесного знака “Шахтарська слава” 3-го ступеня. Герой України.
- Пане Шевченко я дуже радий Вас тут вітати! Вітаю Вас з присвоєнням Вам найвищої нагороди України, звання Героя України!
Я хочу спитати, чи почуваєтеся Ви героєм?
- Я можу відверто сказати, що ця вістка прийшла, коли я якраз знаходився на своїй батьківщині, в селі Підгородня Дніпропетровської області, разом зі своєю матір’ю, якій 89 років.
Коли мені зателефонував губернатор області і сказав про це, я зразу сам пустив сльозу. Потім підійшов до мами і кажу: “Мамо, мені присвоїли Героя України”. Вона сіла і заплакала.
Так що сльози радості, вони є. Але відверто кажучи, еволюційно, мабуть, дуже важко якось еребудуватися, все рівно залишаєшся такою людиною, якою був.
- А якщо підійти до цього, сказати б, математично, то за що Вам присвоєно це звання?
- Мені важко давати самооцінку своєї роботи. Але я хочу сказати, що я все своє життя віддав освіті. Спочатку сам навчався в Дніпропетровському університеті, потім аспірантура в університеті, захист кандидатської. Потім доля мене перевела до Донецького університету, де я пробув 12 років першим проректором спочатку, потім вже 20 років якраз в липні цього року виповнилося як я ректор університету.
В університеті багато зроблено чого корисного. Університет щорічно входить в 10-ку кращих вищих навчальних закладів України. В нас досить хороший авторитет в університетах Америки, Європи, інших кран світу.
- До речі, про ці 10-ки і рейтинги. Недавно “Ньюз-Вік” надрукував топ-100 найпрестижніших вищих наукових закладів світу. Там немає жодного з колишнього СРСР, не кажучи вже про Україну.
Це, сказати б, вирок пострадянській освіті чи це якісь більш складні процеси в глобальній освіті відбуваються?
- Я думаю, що це не вирок системі освіти, яка розвивалася в СРСР і зараз розвивається в багатьох країнах. Ця ситуація пов’язана з бідністю, яка прийшла до нас.
Фінансове забезпечення учбового і наукового процесу в університетах України на сьогодні не задовольняє нікого. Якщо воно залишиться на цьому рівні, то дійсно, тоді прийде вже оте “Фе!”, про яке інколи говорять.
На сьогоднішній час учбові лабораторії, наукові лабораторії вже на років 20-30 відстають від сучасного обладнання, яке є в університетах Західної Європи.
Тобто, в першу чергу це пов’язано з тим, що фінансування вищих навчальних закладів на сьогодні нікудишнє. А це один із головних пунктів рейтингу, тобто який бюджет університету. Якщо він менше, ніж якась там, умовно кимсь виведена цифра, то це...
- Пане Шевченко, Ви є ректором університету, який знаходиться, певно, в найбагатшому регіоні України. Коли ми говоримо про фінансування, то чи можливий такий варіант, що багаті люди вашого краю почнуть фінансувати освіту, випускники вашого університету почнуть фінансувати освіту? Ну, не весь же час тільки футбол фінансувати.
- На сьогоднішній день освіта не тільки на Донеччині, а в цілому в Україні знижується у зв’язку з тим, що мало залучаються до фінансування вищої освіти наші промислові підприємства як державні, так і приватні.
Все це прекрасно показується таким прикладом. Якщо поглянути на бюджет університету, то біля 1% бюджету – це складає допомога підприємств або участь підприємств у фінансуванні вищої освіти, біля 60% - це приватна, договірна форма навчання і біля 40% - це державне фінансування.
Тобто, якщо у нас збережеться така система, яка є на сьогодні, то це буде крахом нашої вищої освіти.
- Отже, що треба зробити, щоб змінити цю систему?
- Треба підводити законодавчу базу, яка давала б заохочення для підприємців вносити кошти в розвиток вищої освіти. На сьогодні таких пільг не вироблено і їх немає.
Але треба міняти і світогляд багатих людей на сьогодні, і їх відношення до вищої освіти. У нас немає таких тенденцій, які є в західних університетах. Якщо глянути на бюджет західних університетів, то там біля 40% - це фінансування фірм. А у нас все перекручено.
Тобто, треба уряду (а це треба вирішувати на державному рівні) провести таку серйозну нараду, на яку запросити відомих промисловців і відомих ректорів і обговорити цю проблему: участь промисловців у фінансуванні вищої освіти.
Без поєднання фінансування держави, без поєднання фінансування підприємств, які користуються нашими випускниками, ми не зможемо вирішити проблему якісного фінансування.
- Пане Шевченко, скажіть, будь ласка, що може примусити багатих людей в Україні фінансувати вищу освіту? Наприклад, ми знаємо, що в американських, західноєвропейських університетах дуже часто збираються випускники і вносять дуже серйозні суми на розвиток освіти. У нас частина найбагатших людей не закінчували вищих навчальних закладів. Тобто, де тут вихід? Що може їх зацікавити в тому, щоб вкладати гроші не в коней, не в картини, не в футбол, а у вищу освіту?
- З моєї точки зору, їх може зацікавити тільки зміна законодавчої бази в нашій державі. Тобто, ті кошти, які вони будуть вносити в розвиток освіти, вони повинні мати якісь пільги: чи податкові, чи іншого характеру.
Це досить серйозна тема, над якою треба просто попрацювати по-серйозному. Повинна бути створена державна комісія, яка виробила б ці критерії.
- Я хотів би у Вас тепер запитати як в академіка. Що являє собою зараз українська математична школа, яка, наскільки мені відомо, займала у світі серйозні позиції?
- Таку пряму відповідь важко дати, але мушу сказати, що математична наука і на сьогоднішній день зберігає свій високий потенціал як в чисто теоретичних питаннях математичних розробок різних теорій, так і прикладних. Але там, де прикладні дослідження, там є і великі відставання у зв’язку зі слабкою матеріальною базою наукових установ і університетів.
- Якщо оцінити, яка була втеча мозків закордон в математиці з України...?
- Вона продовжується. І зараз кращі випускники, кращі студенти, переможці всесвітніх олімпіад отримують серйозні запрошення від серйозних університетів, і вони переходять, будучи ще студентами університету.
У нас декілька прикладів є по університету, коли отримали запрошення в США, в Швейцарію і в інші країни. Тобто, нам потрібно подумати над системою заохочення талановитих студентів до навчання в наших університетах в нашій державі, в Україні.
- А ті, які виїжджають, мають якийсь зв’язок зі своїми “Альма матер”?
- Обов’язково. Спілкуються. Родина ж залишається в Україні...
- Я маю на увазі науковий...
- Обов’язково. Якщо взяти наш університет, взяти Донецький науковий центр НАНУ, то багато науковців сьогодні працюють у багатьох університетах Європи і Америки. Але вони не покидають свої інститути, не покидають свої університети.
- Про що я питаю? Чи може Донецький університет скористатися тими напрацюваннями, які вони зробили там в Цюріху чи в Торонто, чи ще десь.
- Можуть, тому що ми з ними творчих зв’язків, наукових зв’язків не покидаємо. Але це залежно від того, де працює людина. Якщо це фірма приватна, якщо це секретні роботи, то зрозуміло, що він їх буде зберігати для цієї фірми. А якщо це загальнотеоретичні проблеми, то ми практично кожен рік зустрічаємося на наукових конференціях, і йде відвертий обмін просто в таких семінарах і так далі.
- Скажіть, будь ласка, скільки в Донецькому національному університеті пересічний викладач, кандидат наук, доцент має лекційних годин?
- На сьогоднішній день учбове навантаження в цілому на викладачів університетів досить високе, біля 900 годин.
А якщо взяти лекційний курс, то 250-300 годин. Це досить високе лекційне навантаження при загальній кількості.
- Я питаю до того, щоб зрозуміти, чи має цей доцент, кандидат наук час займатися науковою працею?
- Відверто кажу, що з кожним роком час на наукову роботу у доцента чи професора зменшується, тому що кожен рік та основа формування штатного розкладу вищого навчального закладу погіршується. Тобто, в основі лежить співвідношення студент-викладач. Якщо в радянські часи співвідношення було 1 до 8, то зараз приблизно 1 до 14.
- Що дасть Донецькому національному університету приєднання до Болонського процесу, якщо дасть?
- Я думаю, що дасть.
Ми в цьому плані вже маємо деякі досягнення. 4 роки тому ми по європейській програмі створили магістерську програму “Прикладна економіка”. Це специфічна магістерська програма, яка розрахована на 1,5 роки. Студенти, які в нас навчаються в цій магістратурі, отримують диплом нашого університету, Донецького національного, і сертифікат Сандерленського університету (Англія). Це дає можливість випускникам цієї спеціальності входити в Європу з цим дипломом і з цим сертифікатом та працювати на Заході на рівні з тими випускниками, які в інших країнах. Це переш.
А друге, це дає можливість (з моєї точки зору найголовніше) залучати провідних фахівців чи то з математики, чи то з економіки, чи то з іноземної мови до викладання серед студентів нашого університету...
- Закордонних Ви маєте на увазі?
- Закордонних. Це досить корисна ціль, тому що у нас щорічно біля 20 професорів із різних університетів приїздять, читають лекції. Багато студентів володіє англійською мовою. В прямому діалозі це досить слушні речі, які потрібно якомога частіше впроваджувати в життя.
- А що є родзинкою, сказати б, Донецького національного університету? Скажімо, біологія чи фізика, чи українська мова?
- Якщо відверто, то в першу чергу я хотів би виділити природничі науки. Так воно історично складалося при створенні університету і наукового центру, що в першу чергу були запрошені вчені для розвитку фундаментальних наук: математики, фізики, хімії, біології.
Але на сьогоднішній день розвиток університету пішов і на сторону гуманітарних спеціальностей, гуманітарних досліджень. На сьогодні в Донецькому університеті досить відомі дослідники наукові в галузі української мови, літератури, історики.
Так що в цілому, якщо взагалі брати університет в науковому плані, то і в гуманітарній сфері, і в природничій сфері є люди, є науковці з всесвітнім ім’ям.
- Я Вас хочу запитати... Думаю, що як гуманітарій я маю на це право. Останнім часом фахівці в галузях природничих наук, точних наук скаржаться на такий перекос в українській науці, в українській освіті в гуманітарну сторону. Вони говорять про те, що це зле позначається на загальному рівні української науки, особливо на науковому забезпеченні промислових розробок і багато іншому. Більше того, деякі з них говорять про те, що це якийсь хитромудрий план послаблення України і позбавлення її тієї школи точних наук, яка у неї колись була.
- Можливо, і ті, і другі праві. Але я що хотів би сказати, якщо взяти природничі науки: математику, хімію, біологію, медицину, технічні науки, то підготовка фахівців з цих спеціальностей потребує великих матеріальних витрат, хорошої учбової сучасної бази, особливо наукової бази, а це потребує великого фінансування для обладнання, для устаткування наукових і учбових лабораторій.
На превеликий жаль, останніх років 20-25 наша держава цього не наділяє.
На сьогоднішній день вищі навчальні заклади від держави отримують фінансування тільки на 100% для зарплати і стипендії, частково для погашення комунальних послуг, а на інші справи майже ні копійки. Тому багато вищих навчальних закладів, щоб якось викручуватися і існувати більш-менш нормально, йдуть на те, що збільшують набори на економічні, правові, гуманітарні спеціальності, тому що вони потребують, з їх точки зору, менших фінансових витрат. Але це не призводить до покращення якості підготовки фахівців.
Тобто, сама система вищої освіти на сьогодні потребує якісних перемін в галузі фінансування. Потрібно підтримати природничі науки, технічні науки і переоснастити учбові наукові... Якщо ми цього не зробимо, то це...
- Тобто, Ви хочете сказати, що за деякий час ми відчуємо колосальний дефіцит інженерних спеціальностей...?
- Не тільки дефіцит, а й якість випускників. Дефіцит не тільки в кількості, а дефіцит і в якості підготовки.
- І українці стануть нацією юристів, економістів і менеджерів персоналу?
- Можливо.
- Я хотів ще спитати. Вам як ректору університету, який має історію, має базу, має викладачів поважних не, сказати б, дискомфортно дивитися, як вчорашні ПТУ перетворюються на університети, отримують статус державних університетів, отримують якісь пільги за це і так далі?
- Знаєте, мені прикро дитинитися на ті явища, які проходять на сьогодні в системі освіти. Прикро з того, що багато вищих навчальних закладів перейменувалися в університети. Люди забувають про значення слова “університет”. Як тільки до слова “університет” добавиш епітет: чи то економічний університет, чи то технічний університет, то саме слово “університет” принижується. Університет – це широта освіти, багатоплановість учбового процесу, наукового процесу.
На сьогоднішній день, з моєї точки зору, міністерство у свій час допустило багато помилок, допустивши такі перейменування. Дуже багато навчальних закладів, які по кількості студентів, по кількості спеціальностей, які в них готуються, не відповідають...
- А навіщо було здійснювати цю університезацію таку?
- Коли в період “вольностей”, як можна так сказати, була тенденція зробити Україну університетською державою. Це ми робили не за рахунок якості навчання, збільшення фінансування, а за рахунок збільшення кількості назв.
- Пане Шевченко, до речі, в українському політикумі, істеблішменті, серед промисловців багато ваших випускників?
- Я Вам відверто скажу, що наших випускників досить багато. Нещодавно була публікація (не пам’ятаю в якій газеті), де хто, чи міністр, чи заступник що закінчили, то там серед них є випускники нашого університету.
- Чимало?
- Чисто не підрахував, але по тій статистиці, яку інколи у нас в пресі проводять різні статистичні органи, то університет по якості підготовки фахівців досить серйозне займає місце і по насиченості, по кількості по кількості працівників у різних органах української влади. Досить багато.
- Пане Шевченко, Ви є ректором національного університету, який знаходиться в обласному центрі, можливо, в особливому обласному центрі, але в обласному центрі. Наскільки ви, сказати б, залежні від місцевої влади, наскільки жорсткий її тиск?
- Як кажуть, людина вільною не може бути, тому і університет, який розміщений чи то в обласному, чи в іншому центрі, він обов’язково в якісь мірі залежить від місцевої влади: чи це області, чи це міста, чи якоїсь іншої структури. Такі взаємовідносини залежать від того, хто у керівництва області, хто у керівництва міста і хто у керівництва того чи іншого університету.
Якщо говорити чисто про наш університет, то ми знаходимо підтримку в місті Донецьку і як в обласному центрі, і як просто в місті Донецьку. І від мера міста, і від губернатора області, і від обласної ради ми маємо досить непогану підтримку. Але вона не така суттєва, щоб можна було б різко змінити якісні процеси. Але участь адміністрації в допомозі завжди існує.
Якщо ці взаємовідносини із керівництвом регіону будуть складатися погано, то це буде досить впливати на якість...
- Що, як правило, хоче від вас керівництво області: політичної підтримки, якісних випускників, щоб їхніх, скажімо, “отприсків” якось прилаштувати?
- Скажу відверто, що в минулі роки ті речі, про які Ви сказали, були присутні. Але останніми роками найголовніша проблема – це якість підготовки фахівців. Вони приймають участь непогано в цілому.
Я приведу просто приклад. Єдина область в Україні, яка “чествує” найкращих випускників вищих навчальних закладів з закінченням університетів – це є Донецька область.
Ми вже 6 рік проводимо найкращих студентів, які не тільки в навчанні, але й в науці себе показали з досить високої сторони. Їх так десь біля 150 студентів щорічно. Ми їх всіх збираємо і проводимо на рівні області такі торжества, гуляння кращих студентів. Це досить сильний має резонанс серед нашої студентської молоді.
Туди запрошуються не тільки керівники міст, де є вищі навчальні заклади, туди запрошуються і крупні підприємці, які просто дивляться на цю дітвору і вже собі агітують, щоб вони переходили до них на роботу.
Такі взаємовідносини, з моєї точки зору, якраз і надають можливість втручання промисловців у фінансування вищої освіти, фінансування окремих наукових розробок.
- І ще хотів спитати, наскільки прозорим є вступ до вашого університету? Скажімо, в одному із навчальних закладів України батьки сидять в залі і бачать в той же день результати тестів.
Чи є щось подібне в Донецькому університеті?
- Що стосовно прозорості при вступі в університет, то ми все робимо для того, щоб воно було дійсно зроблено об’єктивно.
- Ви ховаєтеся, коли йдуть вступні екзамени? Ви ховаєтеся від...?
- Ні, я не маю права ховатися. Я щоденно приймаю і батьків, і абітурієнтів.
В період приймальною кампанії я працюю вдвічі більше, аніж в такі дні. Я десь о 7-ій годині ранку на роботі, а десь о 9-ій чи 10-ій вечора йду додому.
- Отже, що зроблено для того, щоб був прозорим процес вступу?
- Прозорість вступу – це своєчасне інформування того, що і як проходить: як закінчився іспит, створення конфліктних комісій, якщо є в цьому потреба, залучення до цих конфліктних комісій людей нейтральних по відношенню до абітурієнтів і до вищого навчального закладу, це постійна інформованість абітурієнтів про їхні...
- Вам доводилося звільняти недобросовісних викладачів, які недобросовісно приймали вступні іспити?
- Останніми роками цього не доводилося робити. Але інколи бувало, коли ми при перегляді письмових робіт знаходили помилки викладачів при перевірці роботи. Тоді ми приймали досить серйозні рішення або ж доганою, або ж і звільнення з роботи робили.
Але останніми роками цього немає. Підбір членів приймальної комісії йде досить серйозний і на рівні факультетів, і на рівні університету. За останні роки університет не мав таких неприємних інцидентів, пов’язаних з прийомом до університету.
- Скажіть, будь ласка, яким буде Донецький національний університет через 10 років?
- Я думаю, що він за цей час змінить свою назву і стане “Донецьким національним академічним університетом”, він поєднає університетську освіту і академічну науку.
- Вітаю всіх!
Це передача “Перед мікрофоном Свободи” і я, її ведучий Віктор Єленський.
“Слався, слався, наш донецький університет! Шлях класичної освіти нас веде вперед!...”
- Це слова з гімну Донецького національного університету, шановні радіослухачі, який ви щойно чули.
Отже, ви слухаєте Радіо Свобода. І сьогодні, в День знань, ми говоритимемо з його ректором Володимиром Шевченком.
Добрий вечір, пане Шевченко!
- Доброго вечора!
Володимир Шевченко- Пане Шевченко я дуже радий Вас тут вітати! Вітаю Вас з присвоєнням Вам найвищої нагороди України, звання Героя України!
Я хочу спитати, чи почуваєтеся Ви героєм?
- Я можу відверто сказати, що ця вістка прийшла, коли я якраз знаходився на своїй батьківщині, в селі Підгородня Дніпропетровської області, разом зі своєю матір’ю, якій 89 років.
Коли мені зателефонував губернатор області і сказав про це, я зразу сам пустив сльозу. Потім підійшов до мами і кажу: “Мамо, мені присвоїли Героя України”. Вона сіла і заплакала.
Так що сльози радості, вони є. Але відверто кажучи, еволюційно, мабуть, дуже важко якось еребудуватися, все рівно залишаєшся такою людиною, якою був.
- А якщо підійти до цього, сказати б, математично, то за що Вам присвоєно це звання?
- Мені важко давати самооцінку своєї роботи. Але я хочу сказати, що я все своє життя віддав освіті. Спочатку сам навчався в Дніпропетровському університеті, потім аспірантура в університеті, захист кандидатської. Потім доля мене перевела до Донецького університету, де я пробув 12 років першим проректором спочатку, потім вже 20 років якраз в липні цього року виповнилося як я ректор університету.
В університеті багато зроблено чого корисного. Університет щорічно входить в 10-ку кращих вищих навчальних закладів України. В нас досить хороший авторитет в університетах Америки, Європи, інших кран світу.
- До речі, про ці 10-ки і рейтинги. Недавно “Ньюз-Вік” надрукував топ-100 найпрестижніших вищих наукових закладів світу. Там немає жодного з колишнього СРСР, не кажучи вже про Україну.
Це, сказати б, вирок пострадянській освіті чи це якісь більш складні процеси в глобальній освіті відбуваються?
- Я думаю, що це не вирок системі освіти, яка розвивалася в СРСР і зараз розвивається в багатьох країнах. Ця ситуація пов’язана з бідністю, яка прийшла до нас.
Фінансове забезпечення учбового і наукового процесу в університетах України на сьогодні не задовольняє нікого. Якщо воно залишиться на цьому рівні, то дійсно, тоді прийде вже оте “Фе!”, про яке інколи говорять.
На сьогоднішній час учбові лабораторії, наукові лабораторії вже на років 20-30 відстають від сучасного обладнання, яке є в університетах Західної Європи.
Тобто, в першу чергу це пов’язано з тим, що фінансування вищих навчальних закладів на сьогодні нікудишнє. А це один із головних пунктів рейтингу, тобто який бюджет університету. Якщо він менше, ніж якась там, умовно кимсь виведена цифра, то це...
- Пане Шевченко, Ви є ректором університету, який знаходиться, певно, в найбагатшому регіоні України. Коли ми говоримо про фінансування, то чи можливий такий варіант, що багаті люди вашого краю почнуть фінансувати освіту, випускники вашого університету почнуть фінансувати освіту? Ну, не весь же час тільки футбол фінансувати.
- На сьогоднішній день освіта не тільки на Донеччині, а в цілому в Україні знижується у зв’язку з тим, що мало залучаються до фінансування вищої освіти наші промислові підприємства як державні, так і приватні.
Все це прекрасно показується таким прикладом. Якщо поглянути на бюджет університету, то біля 1% бюджету – це складає допомога підприємств або участь підприємств у фінансуванні вищої освіти, біля 60% - це приватна, договірна форма навчання і біля 40% - це державне фінансування.
Тобто, якщо у нас збережеться така система, яка є на сьогодні, то це буде крахом нашої вищої освіти.
- Отже, що треба зробити, щоб змінити цю систему?
- Треба підводити законодавчу базу, яка давала б заохочення для підприємців вносити кошти в розвиток вищої освіти. На сьогодні таких пільг не вироблено і їх немає.
Але треба міняти і світогляд багатих людей на сьогодні, і їх відношення до вищої освіти. У нас немає таких тенденцій, які є в західних університетах. Якщо глянути на бюджет західних університетів, то там біля 40% - це фінансування фірм. А у нас все перекручено.
Тобто, треба уряду (а це треба вирішувати на державному рівні) провести таку серйозну нараду, на яку запросити відомих промисловців і відомих ректорів і обговорити цю проблему: участь промисловців у фінансуванні вищої освіти.
Без поєднання фінансування держави, без поєднання фінансування підприємств, які користуються нашими випускниками, ми не зможемо вирішити проблему якісного фінансування.
- Пане Шевченко, скажіть, будь ласка, що може примусити багатих людей в Україні фінансувати вищу освіту? Наприклад, ми знаємо, що в американських, західноєвропейських університетах дуже часто збираються випускники і вносять дуже серйозні суми на розвиток освіти. У нас частина найбагатших людей не закінчували вищих навчальних закладів. Тобто, де тут вихід? Що може їх зацікавити в тому, щоб вкладати гроші не в коней, не в картини, не в футбол, а у вищу освіту?
- З моєї точки зору, їх може зацікавити тільки зміна законодавчої бази в нашій державі. Тобто, ті кошти, які вони будуть вносити в розвиток освіти, вони повинні мати якісь пільги: чи податкові, чи іншого характеру.
Це досить серйозна тема, над якою треба просто попрацювати по-серйозному. Повинна бути створена державна комісія, яка виробила б ці критерії.
- Я хотів би у Вас тепер запитати як в академіка. Що являє собою зараз українська математична школа, яка, наскільки мені відомо, займала у світі серйозні позиції?
- Таку пряму відповідь важко дати, але мушу сказати, що математична наука і на сьогоднішній день зберігає свій високий потенціал як в чисто теоретичних питаннях математичних розробок різних теорій, так і прикладних. Але там, де прикладні дослідження, там є і великі відставання у зв’язку зі слабкою матеріальною базою наукових установ і університетів.
- Якщо оцінити, яка була втеча мозків закордон в математиці з України...?
- Вона продовжується. І зараз кращі випускники, кращі студенти, переможці всесвітніх олімпіад отримують серйозні запрошення від серйозних університетів, і вони переходять, будучи ще студентами університету.
У нас декілька прикладів є по університету, коли отримали запрошення в США, в Швейцарію і в інші країни. Тобто, нам потрібно подумати над системою заохочення талановитих студентів до навчання в наших університетах в нашій державі, в Україні.
- А ті, які виїжджають, мають якийсь зв’язок зі своїми “Альма матер”?
- Обов’язково. Спілкуються. Родина ж залишається в Україні...
- Я маю на увазі науковий...
- Обов’язково. Якщо взяти наш університет, взяти Донецький науковий центр НАНУ, то багато науковців сьогодні працюють у багатьох університетах Європи і Америки. Але вони не покидають свої інститути, не покидають свої університети.
- Про що я питаю? Чи може Донецький університет скористатися тими напрацюваннями, які вони зробили там в Цюріху чи в Торонто, чи ще десь.
- Можуть, тому що ми з ними творчих зв’язків, наукових зв’язків не покидаємо. Але це залежно від того, де працює людина. Якщо це фірма приватна, якщо це секретні роботи, то зрозуміло, що він їх буде зберігати для цієї фірми. А якщо це загальнотеоретичні проблеми, то ми практично кожен рік зустрічаємося на наукових конференціях, і йде відвертий обмін просто в таких семінарах і так далі.
- Скажіть, будь ласка, скільки в Донецькому національному університеті пересічний викладач, кандидат наук, доцент має лекційних годин?
- На сьогоднішній день учбове навантаження в цілому на викладачів університетів досить високе, біля 900 годин.
А якщо взяти лекційний курс, то 250-300 годин. Це досить високе лекційне навантаження при загальній кількості.
- Я питаю до того, щоб зрозуміти, чи має цей доцент, кандидат наук час займатися науковою працею?
- Відверто кажу, що з кожним роком час на наукову роботу у доцента чи професора зменшується, тому що кожен рік та основа формування штатного розкладу вищого навчального закладу погіршується. Тобто, в основі лежить співвідношення студент-викладач. Якщо в радянські часи співвідношення було 1 до 8, то зараз приблизно 1 до 14.
- Що дасть Донецькому національному університету приєднання до Болонського процесу, якщо дасть?
- Я думаю, що дасть.
Ми в цьому плані вже маємо деякі досягнення. 4 роки тому ми по європейській програмі створили магістерську програму “Прикладна економіка”. Це специфічна магістерська програма, яка розрахована на 1,5 роки. Студенти, які в нас навчаються в цій магістратурі, отримують диплом нашого університету, Донецького національного, і сертифікат Сандерленського університету (Англія). Це дає можливість випускникам цієї спеціальності входити в Європу з цим дипломом і з цим сертифікатом та працювати на Заході на рівні з тими випускниками, які в інших країнах. Це переш.
А друге, це дає можливість (з моєї точки зору найголовніше) залучати провідних фахівців чи то з математики, чи то з економіки, чи то з іноземної мови до викладання серед студентів нашого університету...
- Закордонних Ви маєте на увазі?
- Закордонних. Це досить корисна ціль, тому що у нас щорічно біля 20 професорів із різних університетів приїздять, читають лекції. Багато студентів володіє англійською мовою. В прямому діалозі це досить слушні речі, які потрібно якомога частіше впроваджувати в життя.
- А що є родзинкою, сказати б, Донецького національного університету? Скажімо, біологія чи фізика, чи українська мова?
- Якщо відверто, то в першу чергу я хотів би виділити природничі науки. Так воно історично складалося при створенні університету і наукового центру, що в першу чергу були запрошені вчені для розвитку фундаментальних наук: математики, фізики, хімії, біології.
Але на сьогоднішній день розвиток університету пішов і на сторону гуманітарних спеціальностей, гуманітарних досліджень. На сьогодні в Донецькому університеті досить відомі дослідники наукові в галузі української мови, літератури, історики.
Так що в цілому, якщо взагалі брати університет в науковому плані, то і в гуманітарній сфері, і в природничій сфері є люди, є науковці з всесвітнім ім’ям.
- Я Вас хочу запитати... Думаю, що як гуманітарій я маю на це право. Останнім часом фахівці в галузях природничих наук, точних наук скаржаться на такий перекос в українській науці, в українській освіті в гуманітарну сторону. Вони говорять про те, що це зле позначається на загальному рівні української науки, особливо на науковому забезпеченні промислових розробок і багато іншому. Більше того, деякі з них говорять про те, що це якийсь хитромудрий план послаблення України і позбавлення її тієї школи точних наук, яка у неї колись була.
- Можливо, і ті, і другі праві. Але я що хотів би сказати, якщо взяти природничі науки: математику, хімію, біологію, медицину, технічні науки, то підготовка фахівців з цих спеціальностей потребує великих матеріальних витрат, хорошої учбової сучасної бази, особливо наукової бази, а це потребує великого фінансування для обладнання, для устаткування наукових і учбових лабораторій.
На превеликий жаль, останніх років 20-25 наша держава цього не наділяє.
На сьогоднішній день вищі навчальні заклади від держави отримують фінансування тільки на 100% для зарплати і стипендії, частково для погашення комунальних послуг, а на інші справи майже ні копійки. Тому багато вищих навчальних закладів, щоб якось викручуватися і існувати більш-менш нормально, йдуть на те, що збільшують набори на економічні, правові, гуманітарні спеціальності, тому що вони потребують, з їх точки зору, менших фінансових витрат. Але це не призводить до покращення якості підготовки фахівців.
Тобто, сама система вищої освіти на сьогодні потребує якісних перемін в галузі фінансування. Потрібно підтримати природничі науки, технічні науки і переоснастити учбові наукові... Якщо ми цього не зробимо, то це...
- Тобто, Ви хочете сказати, що за деякий час ми відчуємо колосальний дефіцит інженерних спеціальностей...?
- Не тільки дефіцит, а й якість випускників. Дефіцит не тільки в кількості, а дефіцит і в якості підготовки.
- І українці стануть нацією юристів, економістів і менеджерів персоналу?
- Можливо.
- Я хотів ще спитати. Вам як ректору університету, який має історію, має базу, має викладачів поважних не, сказати б, дискомфортно дивитися, як вчорашні ПТУ перетворюються на університети, отримують статус державних університетів, отримують якісь пільги за це і так далі?
- Знаєте, мені прикро дитинитися на ті явища, які проходять на сьогодні в системі освіти. Прикро з того, що багато вищих навчальних закладів перейменувалися в університети. Люди забувають про значення слова “університет”. Як тільки до слова “університет” добавиш епітет: чи то економічний університет, чи то технічний університет, то саме слово “університет” принижується. Університет – це широта освіти, багатоплановість учбового процесу, наукового процесу.
На сьогоднішній день, з моєї точки зору, міністерство у свій час допустило багато помилок, допустивши такі перейменування. Дуже багато навчальних закладів, які по кількості студентів, по кількості спеціальностей, які в них готуються, не відповідають...
- А навіщо було здійснювати цю університезацію таку?
- Коли в період “вольностей”, як можна так сказати, була тенденція зробити Україну університетською державою. Це ми робили не за рахунок якості навчання, збільшення фінансування, а за рахунок збільшення кількості назв.
- Пане Шевченко, до речі, в українському політикумі, істеблішменті, серед промисловців багато ваших випускників?
- Я Вам відверто скажу, що наших випускників досить багато. Нещодавно була публікація (не пам’ятаю в якій газеті), де хто, чи міністр, чи заступник що закінчили, то там серед них є випускники нашого університету.
- Чимало?
- Чисто не підрахував, але по тій статистиці, яку інколи у нас в пресі проводять різні статистичні органи, то університет по якості підготовки фахівців досить серйозне займає місце і по насиченості, по кількості по кількості працівників у різних органах української влади. Досить багато.
- Пане Шевченко, Ви є ректором національного університету, який знаходиться в обласному центрі, можливо, в особливому обласному центрі, але в обласному центрі. Наскільки ви, сказати б, залежні від місцевої влади, наскільки жорсткий її тиск?
- Як кажуть, людина вільною не може бути, тому і університет, який розміщений чи то в обласному, чи в іншому центрі, він обов’язково в якісь мірі залежить від місцевої влади: чи це області, чи це міста, чи якоїсь іншої структури. Такі взаємовідносини залежать від того, хто у керівництва області, хто у керівництва міста і хто у керівництва того чи іншого університету.
Якщо говорити чисто про наш університет, то ми знаходимо підтримку в місті Донецьку і як в обласному центрі, і як просто в місті Донецьку. І від мера міста, і від губернатора області, і від обласної ради ми маємо досить непогану підтримку. Але вона не така суттєва, щоб можна було б різко змінити якісні процеси. Але участь адміністрації в допомозі завжди існує.
Якщо ці взаємовідносини із керівництвом регіону будуть складатися погано, то це буде досить впливати на якість...
- Що, як правило, хоче від вас керівництво області: політичної підтримки, якісних випускників, щоб їхніх, скажімо, “отприсків” якось прилаштувати?
- Скажу відверто, що в минулі роки ті речі, про які Ви сказали, були присутні. Але останніми роками найголовніша проблема – це якість підготовки фахівців. Вони приймають участь непогано в цілому.
Я приведу просто приклад. Єдина область в Україні, яка “чествує” найкращих випускників вищих навчальних закладів з закінченням університетів – це є Донецька область.
Ми вже 6 рік проводимо найкращих студентів, які не тільки в навчанні, але й в науці себе показали з досить високої сторони. Їх так десь біля 150 студентів щорічно. Ми їх всіх збираємо і проводимо на рівні області такі торжества, гуляння кращих студентів. Це досить сильний має резонанс серед нашої студентської молоді.
Туди запрошуються не тільки керівники міст, де є вищі навчальні заклади, туди запрошуються і крупні підприємці, які просто дивляться на цю дітвору і вже собі агітують, щоб вони переходили до них на роботу.
Такі взаємовідносини, з моєї точки зору, якраз і надають можливість втручання промисловців у фінансування вищої освіти, фінансування окремих наукових розробок.
- І ще хотів спитати, наскільки прозорим є вступ до вашого університету? Скажімо, в одному із навчальних закладів України батьки сидять в залі і бачать в той же день результати тестів.
Чи є щось подібне в Донецькому університеті?
- Що стосовно прозорості при вступі в університет, то ми все робимо для того, щоб воно було дійсно зроблено об’єктивно.
- Ви ховаєтеся, коли йдуть вступні екзамени? Ви ховаєтеся від...?
- Ні, я не маю права ховатися. Я щоденно приймаю і батьків, і абітурієнтів.
В період приймальною кампанії я працюю вдвічі більше, аніж в такі дні. Я десь о 7-ій годині ранку на роботі, а десь о 9-ій чи 10-ій вечора йду додому.
- Отже, що зроблено для того, щоб був прозорим процес вступу?
- Прозорість вступу – це своєчасне інформування того, що і як проходить: як закінчився іспит, створення конфліктних комісій, якщо є в цьому потреба, залучення до цих конфліктних комісій людей нейтральних по відношенню до абітурієнтів і до вищого навчального закладу, це постійна інформованість абітурієнтів про їхні...
- Вам доводилося звільняти недобросовісних викладачів, які недобросовісно приймали вступні іспити?
- Останніми роками цього не доводилося робити. Але інколи бувало, коли ми при перегляді письмових робіт знаходили помилки викладачів при перевірці роботи. Тоді ми приймали досить серйозні рішення або ж доганою, або ж і звільнення з роботи робили.
Але останніми роками цього немає. Підбір членів приймальної комісії йде досить серйозний і на рівні факультетів, і на рівні університету. За останні роки університет не мав таких неприємних інцидентів, пов’язаних з прийомом до університету.
- Скажіть, будь ласка, яким буде Донецький національний університет через 10 років?
- Я думаю, що він за цей час змінить свою назву і стане “Донецьким національним академічним університетом”, він поєднає університетську освіту і академічну науку.
