Дарина Калиняк: “... Ми давно вже
нелегально взяли всю Європу!”Все почалося зі студії «Сонячні кларнети»
На батьківщині тривалий час працювала на пошті, а до лірики руки не доходили, хоча літературний хист проявився ще змолоду: «У Тернополі була у нас відома літературна студія «Сонячні кларнет», яку очолював вже, на жаль, покійний Борис Демків – письменник, журналіст. Я була членом студії, мене посилали на зліт молодих літераторів України, це було у 70-х роках. Але чоловік був цим не задоволений, казав, що насамперед – сім’я і діти. Таким чином, моя літературна кар’єра не дуже розвивалася, але я писала...».
І ось літературна діяльність отримала друге дихання в Італії. Тут пані Дарина – активний учасник культурних заходів, своїми творами вона розважає українців у міському парку. Але на творчість Дарину Калиняк надихають не римські пальми і не краєвиди древнього Тібру: «Розумієте, це такий біль, коли ти недосипаєш, недоїдаєш, коли тебе принижують, важка робота, туга... Мої твори – це крик душі, протест. Хочеться написати щось таке, щоб розвеселити людей: усі слухають у парку, відпочивають душею трохи. Бо якщо весь час плакати і думати, то багато людей не витримують».
«На Україні майже всі мої гроші з’їдає медицина»
Вона приїхала на заробітки, щоб допомогти дітям купити квартиру. Вдалося. Діти вже мають помешкання, та пані Дарина не наважується повертатися додому: «Я дуже мало сплю, не хочеться, весь час думаю про дім. Там залишився важкохворий чоловік, але він ще живе, бо я передаю гроші. На Україні майже всі мої гроші з’їдає медицина. Я хочу забрати його сюди на лікування». Через бюрократичну тяганину жінці поки не вдалося легалізуватися в Італії, тому про можливість відвідати родину нині годі говорити. Єдиний друг-посередник у такій ситуації – мобільний телефон, а ще ... зошит і ручка, щоб вилити пережите у пісні і вірші.
Крізь сміх і сльози заробітчанка пише: «...Кричать міністри із трибун і пишуть на папері, що ще відкриють — та КОЛИ? — нам у Європу двері. Новина ця нікого вже ні тішить, ні лякає: нас нелегально вже давно уся Європа знає!».
І на закінчення пані Дарина каже: «Якщо життя в Україні хоч трохи покращиться, виїдуть усі назад додому. Можливо, молоді і приживуться тут, але старші люди – ніколи. Це трагедія нашого українського народу (співає). «Прощай, Італіє, прощай! Я повертаюсь в рідний край, мене, родино, зустрічай! Прощай, Італіє, прощай!».
Матеріали до теми:
Пісня згуртовує українців у Римі. Хатні робітниці в Італії: права і соціальний захист. На Захід у пошуках фортуни. Українська доля в Італії очима італійця.