Голова Верховної Ради веде засідання, організовує роботу, підписує ухвалені акти та представляє парламент у відносинах з іншими країнами. А окрім цього, змінена Конституція поклала на спікера ще одну, і куди вагомішу, функцію. У разі дострокового припинення повноважень Президента, до обрання нового керманича держави його обов’язки виконує саме Голова Верховної Ради.
За час Незалежності Україна побачила п’ятьох спікерів. У 1990 – 1991 роках ним був Леонід Кравчук. Щоправда, відразу після проголошення Незалежності пан Кравчук став Президентом. Далі – Верховну Раду очолював Іван Плющ. До того ж, двічі. З 1991 по 1994, а потім з 2000 до 2002. Іван Плющ, вміло диригував парламентом, а його жарти поповнили парламентський фольклор, згадує колишній нашоукраїнець Борис Беспалий.
«Він умів маніпулювати залом. Тоді це було актуально, бо зараз голосування йде так, як вирішили фракції. Він маніпулятор сесійної зали був досить вправний. У тому числі міг суттєво впливати і на результати голосування. А зовні це виглядало ненав’язливо, з певними жартами. Бо, наприклад, Олександр Ткаченко більше так, як криголам, намагався провести свою точку зору» – каже Борис Беспалий.
Олександр Мороз теж двічі побував у кріслі Голови парламенту. Він віртуозно оволодів нелегкою спікерською наукою: знав коли і як винести питання на голосування, яке притримати, а яке взагалі відкласти у шухляду. І попри те, що народові він запам’ятався здебільшого приголомшливим переходом з одного боку барикад на інший, дехто згадує його з чемною ностальгією.
«Найбільш притаманними рисами, які я б міг сьогодні відзначити, це була компетентність, намагання знайти компроміси, а разом з тим, принциповість, коли потрібно було відстоювати речі, які не підлягають сумніву» – згадує представник Партії регіонів Ярослав Сухий.
А у проміжку між спікером Морозом та спікером Плющем парламент очолював Олександр Ткаченко, який запам’ятався своєю сентенцією, що він на своїй посаді є не першою, втім і не другою особою в державі.
Ну, а з 2002 по 2006 парламентом керував Володимир Литвин. Раніше абсолютно непублічний апаратник, обраний під тиском Леоніда Кучми з перевагою в один голос, він зрештою вийшов із затінку свого могутнього патрона. Настільки, що Президент Кучма навіть розповідав анекдот про неслухняного Вовочку, який не тим подає патрони.
Тож спікеротворцям завжди треба бути напоготові – володар високого парламентського крісла завжди може розпочати власну гру.
Матеріали до теми:
Бути чи не бути Арсенію Яценюку новим спікером? День до спікера Рифи і підводні камені демократичної коаліції Партія регіонів у шостому скликанні Що може спікер? Україна має коаліцію! Що далі?
За час Незалежності Україна побачила п’ятьох спікерів. У 1990 – 1991 роках ним був Леонід Кравчук. Щоправда, відразу після проголошення Незалежності пан Кравчук став Президентом. Далі – Верховну Раду очолював Іван Плющ. До того ж, двічі. З 1991 по 1994, а потім з 2000 до 2002. Іван Плющ, вміло диригував парламентом, а його жарти поповнили парламентський фольклор, згадує колишній нашоукраїнець Борис Беспалий.
«Він умів маніпулювати залом. Тоді це було актуально, бо зараз голосування йде так, як вирішили фракції. Він маніпулятор сесійної зали був досить вправний. У тому числі міг суттєво впливати і на результати голосування. А зовні це виглядало ненав’язливо, з певними жартами. Бо, наприклад, Олександр Ткаченко більше так, як криголам, намагався провести свою точку зору» – каже Борис Беспалий.
Олександр Мороз теж двічі побував у кріслі Голови парламенту. Він віртуозно оволодів нелегкою спікерською наукою: знав коли і як винести питання на голосування, яке притримати, а яке взагалі відкласти у шухляду. І попри те, що народові він запам’ятався здебільшого приголомшливим переходом з одного боку барикад на інший, дехто згадує його з чемною ностальгією.
«Найбільш притаманними рисами, які я б міг сьогодні відзначити, це була компетентність, намагання знайти компроміси, а разом з тим, принциповість, коли потрібно було відстоювати речі, які не підлягають сумніву» – згадує представник Партії регіонів Ярослав Сухий.
А у проміжку між спікером Морозом та спікером Плющем парламент очолював Олександр Ткаченко, який запам’ятався своєю сентенцією, що він на своїй посаді є не першою, втім і не другою особою в державі.
Ну, а з 2002 по 2006 парламентом керував Володимир Литвин. Раніше абсолютно непублічний апаратник, обраний під тиском Леоніда Кучми з перевагою в один голос, він зрештою вийшов із затінку свого могутнього патрона. Настільки, що Президент Кучма навіть розповідав анекдот про неслухняного Вовочку, який не тим подає патрони.
Тож спікеротворцям завжди треба бути напоготові – володар високого парламентського крісла завжди може розпочати власну гру.
Матеріали до теми:
Бути чи не бути Арсенію Яценюку новим спікером? День до спікера Рифи і підводні камені демократичної коаліції Партія регіонів у шостому скликанні Що може спікер? Україна має коаліцію! Що далі?