Попри загибель і поранення співробітників Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Луганщині, спостерігачі продовжать працювати на Донбасі. Про це заявив голова організації в Україні Ертугрул Апакан. Водночас юрист-міжнародник Геннадій Друзенко не радить українцям сподіватися на іноземців у вирішенні конфлікту. Оскільки ще жодну війну в світі не зупинили ані блакитні шоломи, ані поліцейські місії, зауважив експерт в ефірі Радіо Свобода. І додав, для України наразі першочерговим завданням є перевести Росію із категорії «посередника» в категорію «агресора», бо сторона конфлікту не може бути також і суддею.
– Президент України Петро Порошенко під час телефонної розмови з держсекретарем США Рексом Тіллерсоном запропонував активізувати розгляд питання про розміщення на Донбасі міжнародного миротворчого контингенту під егідою ООН. На Вашу думку, чи є перспективи у такої ідеї? Як це може позначитися на подальшому розвитку чи врегулюванні конфлікту на сході України?
Чи не будуть це російські вояки у блакитних шоломах?
– Міжнародний контингент ООН – це завжди чиїсь вояки, які просто входять в блакитних шоломах і фінансуються міжнародною спільнотою через структуру ООН. Тому це не є панацеєю. Перше питання: хто буде фінансувати, чи дасть Рада безпеки ООН дозвіл? А якщо й дасть, то орган дає право вето Росії. Далі – чи не будуть це російські вояки у блакитних шоломах?
Нагадаю, що югославський досвід говорить, що ефективність миротворчого контингенту може бути фактично нульовою. Нагадаю, про трагедію в Сребрениці (тоді боснійські сербі зарізали близько 8 000 боснійських мусульман, Гаазький суд ООН визнав трагедію геноцидом – ред.).
– А якщо не озброєна місія ООН, то хто може очолити цю місію: чи це може бути поліцейська місія ОБСЄ, чи, може, як пропонують наші дописувачі в соцмережах, це мають бути війська НАТО? Як Ви вважаєте?
– Знову ж таки, існують війська держав-членів НАТО. У мене велике побоювання, аби це не було першим кроком довгострокової операції Росії по нав’язуванню миротворців ОДКБ (Організації договору про колективну безпеку – ред). Всім раджу перечитати статтю Валентина Бадрака в «Дзеркалі тижня», в якій йдеться про те, що Росія готується і дуже хоче нав’язати через рішення міжнародних структур чи через ООН, якщо не вийде через ОБСЄ, фактично легалізувати свою присутність, але вже як миротворців.
Дуже хочеться вірити, що це не початок довгострокової операції Росії, яка має на меті легалізувати своїх військових як миротворців під егідою міжнародних організацій
Тому дуже мало інформації на сьогодні, окрім як повідомлення про вибух. Але дуже хочеться вірити, що це насправді такий прикрий інцидент, бо машини там, на жаль, іноді наїжджають на міни. А не початок довгострокової операції Росії, яка має на меті легалізувати своїх військових як миротворців під егідою міжнародних організацій.
– Чи є передумови вбачати, що Європа та Сполучені Штати підуть на поступки Росії, якщо вона все ж почне тиснути силовим сценарієм, або ж черговими провокаційними кроками у зоні конфлікту?
Ми маємо Росію не як країну агресора, у неї такого статусу, на жаль, немає, а як посередника у врегулюванні де-юре внутрішньої кризи
– Тут нічого нового, це позиція Росії, ми її вже спостерігаємо фактично четвертий рік і тому Росія доволі послідовна: вона має свою позицію, вона її протискає. Ця позиція є неприйнятною для України, але тим не менш ми маємо Росію не як країну агресора, у неї такого статусу, на жаль, немає, а як посередника у врегулюванні де-юре внутрішньої кризи в країні. В цьому велика слабкість української ситуації.
– І сила української ситуації з’явиться, якщо Росія із категорії посередника перейде в категорію агресора? Тобто буде визнаною міжнародною спільнотою в такому статусі?
– Звичайно, тоді, принаймні, вони не будуть брати участь в умиротворенні, бо агресор апріорі не може брати участь в умиротворенні чи навіть в спостережних місіях. Тоді б ми дійсно мали б незалежних, більш-менш об’єктивних міжнародних посередників, а не одну зі сторін конфлікту, яка – і суддя, і учасник конфлікту.
Ще жодну територію не звільнили, жодну війну не припинили ані блакитні шоломи, ані поліцейські місії
На жаль, наївні сподівання і на міжнародну спільноту: ще жодну територію не звільнили, жодну війну не припинили ані блакитні шоломи, ані поліцейські місії.
– Вони швидше будуть спряти замороженню цього конфлікту?
Іловайськ, Дебальцеве, Савур-Могила, Донецький аеропорт – все це трапилося в присутності місії ОБСЄ
– В кращому разі, так. Або, як ОБСЄ, вони будуть просто моніторити і звітувати. Нагадаю, що мандат Спеціальної спостережної місії ОБСЄ чинний від березня 2014 року. Тобто Іловайськ, Дебальцеве, Савур-Могила, Донецький аеропорт – все це трапилося в присутності цієї місії. Вони жодним чином не могли не сприяти деескалації, хоча на сьогодні говорять, що саме місія долучилася до дееслокації. Насправді йдеться про те, що місія може в кращому разі більш-менш об’єктивно фіксувати якісь прояви насильства і, на жаль, теж іноді бути жертвами цього насильства.
