Перший бойовий вихід – довжиною у пів року: історія бійця 128-ї ОВМБр «Дике поле»

Перший бойовий вихід – і одразу довжиною у майже пів року. Саме стільки на бойових позиціях провів боєць 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике поле» Ігор. Радіо Свобода поспілкувалось з військовим і записало його історію.

«Слухати небо – це перше правило. І мінімально рухатися, менше пересувань», – ділиться ключовими настановами, якими керувався під час перебування на позиціях Ігор, боєць 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике поле».

Йому 34 роки. Родом він з Одеської області. Будівельник. До війська долучився у 2025 році. До цього мав лише досвід строкової служби. Під час свого першого бойового виходу провів разом із двома побратимами 161 день на позиціях на Запорізькому напрямку.

Каже: «Учебка» – це одне, а тут уже зовсім інше. Підготувалися, потім в один чудовий день сказали, що все, йдемо на позиції. Ми вийшли. Перше відчуття таке незрозуміле. Йдеш як у порожнечу, не розумієш, що відбувається, не можеш відвикнути, тому що вдома – всюди люди, а тут прийшов – і порожньо, нікого немає. Перший місяць страшно, звичайно».

Заходив на позиції Ігор з побратимами у жовтні 2025 року:

«Вони були на війні з 2023 року. Казали, що такої війни, як зараз, не було. Якщо і були дрони, то прилітали раз на тиждень, може, кілька разів, а зараз жах як їх багато. Розповідали, як прислухатися, що, де і як».

На позиціях

Первинно планували, що військові проведуть на позиціях близько місяця. Втім, обстановка дозволила провести їхню ротацію лише у березні 2026 року:

«З самого початку було тихо. Почувалися наче вдома – все було. А потім настав час мого дня народження (17 жовтня – ред.), і прямо на день народження нас уже «вітали» дронами. Розбили нашу позицію. І нас перемістили на іншу. Слава Богу, всі були живі і здорові. І на іншій позиції нас «допоздоровляли». Потім нас перемістили на третю, і ми там уже були довгий період часу».

Пояснює, які завдання виконував із побратимами на позиціях як піхотинець: «Спостерігати, передавати всі переміщення, які бачиш, чи ще щось. В екстреному випадку, якщо до тебе дуже близько підходять – тоді вогонь на ураження».

Додає: «Вони йдуть як у себе вдома. Говорять, на повний голос кричать, пісні співають. Погріб знайдуть, ще й починають пісні співати. Ходять як у себе».

Пригадує випадок, як після вогневого контакту з противником довелося змінювати позиції:

«Після Нового року, здається, 4 січня, сиділи ми на позиціях, все було нормально, тихо. І десь о 7-й ранку спустилися до свого укриття – і буквально хвилин за 10 до нас зайшли на позицію. Ми відстрілялися – вони втекли. Потім десь через годину почали дрони до нас прилітати, почали розбирати. Слава Богу, було укриття хороше – підвальне приміщення. Важкувато їм було туди потрапити. Там сиділи, скільки могли, а потім вибрали потрібний момент і своєчасно звідти перемістилися».

Побут

Захід на позиції, каже Ігор, відбувався за теплої погоди: йшли в одязі з короткими рукавом. Зимові речі отримали вже згодом – їх скинули з дронів:

«Передавали, що холодно, треба у щось одягнутися. І нам надсилали зимовий одяг. Грітися не можна, бо якщо дрон десь тепло побачить, то почне прилітати. Спортом грілися. На місці стоїш, руками-ногами махаєш, присідаєш, що-небудь робиш».

Забезпечення продуктами харчування також відбувалося за допомогою дронів:

«Їжу тільки дроном скидають. Інакше ніяк. Машина не заїде, бо дуже далеко. Була невелика конфорочка, газовий балон, і на ньому все гріли. Те, що ми замовляли, те нам і надсилали. Ковбаси, каші там, солодощі, кави різні, цигарки. На Новий рік замовили олів’є», – пригадує Ігор.

Зазначає: «У нас завжди залишався запас. Так, щоб у випадку чогось, якщо раптом не прийде, то щоб у нас ще хоч щось було. Економненько. Різні ситуації бувають. Дрона можуть і збити, і заглушити – може впасти. Погода може не дати доставити – сильний вітер, дощ, сніг, туман».

За допомогою дронів доставляли і воду. Коли тієї бракувало, то збирали дощову і топили сніг:

«Дощ, сніг – це вода. Якщо сніг, то збирали на якусь картонку, у якісь ємності, а потім топили його на конфорці на газу. А в дощ простіше. Десь є стоки, ще щось – каструльки, баночки підставляєш – і воду набираєш. Є спеціальні порошки, що очищають воду. Додавали їх. Скиди води були, але важкувато з цим, бо глушать і дрон може не долетіти».

Гігієну підтримували за допомогою сухих душів та інших засобів, спеціально розроблених для військових:

«Найперше, що хотілося – це скупатися. Не можна передати відчуття, коли залізли в душ після виходу з позицій. Просто кайф. Весь цей час взимку не милися. Влітку-навесні можна сухим душем обтертися нормально. А взимку як? Мороз, холодно. А якщо роздягнутися, намочитися в холод… Слава Богу, ніхто не хворів. Як тільки що, то ми замовляли ліки всілякі. Як тільки якісь ознаки починалися, то ми одразу приймали, аби не хворіти».

Повернення з позицій

Поки Ігор із побратимами перебував на позиціях, на нього вдома чекали рідні – мати, дружина та восьмирічна донька. Звістки для них передавав під час розмов по рації – голосові повідомлення від Ігоря записували і надсилали його родині представники бригади.

«Уперше я записав повідомлення десь місяців через два. Думали, що вийдемо раніше, але не вийшло. Отож перше повідомлення десь через два місяці я записав. Дізнався, що так можна робити. Записали, командири наші відправили додому, і буквально хвилин за 40 мені теж приходить повідомлення від матері. Раділа, що все нормально. Через рацію записували на диктофон і потім надсилали. Говорили тільки у справі, бо не можна довго в ефірі сидіти. Питали, як справи, коли додому».

Пригадує, як дізнався про ротацію і вихід із позицій:

«Доповіли, сказали: очікуйте, сьогодні-завтра до вас зайдуть. Ми почекали. Потім нас попередили завчасно, щоб ми не почали своїх нищити, так би мовити. Ми зустрілися, хлопці прийшли, нас поміняли. Поспілкувалися так між собою. Ми їм дали вказівки, що робити, куди дивитися, куди ходити, якщо можна».

Дорога з позицій до місця, де бійців могли забрати транспортом представники підрозділу, тривала близько 15 годин:

«Йти далеко було і важко. Бо довгий час майже без руху, і тут такий марш-кидок гарний. Заходити було легше: раз-два – і зайшли. А назад важко було йти, бо всі знали, як ця система працює. Йдеш, слухаєш, під ноги дивишся, щоб нічого й ніде не було. Якщо в годинах, то вихід зайняв годин 15. Це за кілька днів. Було, що доводилося йти чистим полем. Сховищ взагалі ніяких немає. Швиденько, швиденько… Наш дрон дивився, щоб нічого не було. Перші емоції були такі: «Слава Богу, ми вже вийшли». Більше іншого нічого не було. І хотілося додому дзвонити і сказати, що все, ми на місці. Подзвонили – сльози, радощі. Всі раді».

Після виходу з позицій наприкінці березня Ігор поїхав у відпустку додому. Нині вже повернувся до свого підрозділу та має плани опанувати фах оператора БПЛА.

«Потихеньку звикаєш, але буває, вночі підводишся, думаєш, що ти досі там. Як кажуть, «на вусі». Вухо почуло – очі відкриті», – каже боєць.

Та додає: «Уперше, коли йшов на позиції, ні на що уваги не звертав – швидше, швидше, швидше. А виходив, і вже на все увагу звертаєш – під ноги, на боки, небо слухаєш, дивишся, де сховатися у разі потреби. Вже трохи простіше, але і трохи страшніше. Тому що ти знаєш, як воно все працює».

• Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого 2022 року.
• У вересні 2022 року Москва оголосила про анексію чотирьох українських областей. Україна і Захід засудили цю спробу анексії.
• У Росії заперечували, що ведуть проти України загарбницьку війну і назвали це «спеціальною операцію».
• Керівництво Росії також заперечує, що російська армія під час повномасштабної війни завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі міст і сіл України, убиваючи цивільне населення і руйнуючи лікарні, школи, дитячі садочки, об’єкти енергетики та водозабезпечення.
• Українська влада і міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини Російської Федерації і наголошують, що вони мають цілеспрямований характер.