Доступність посилання

ТОП новини

COVID-19 розпізнали не одразу, мій батько в лікарні майже місяць – донька пацієнта


Радіо Свобода у рубриці #МояІсторія розповідає історії людей, на життя яких вплинула пандемія коронавірусу COVID-19. Це – лікарі, які рятують життя; пацієнти, які борються з недугою, та їхні родичі; малі підприємці, які рятують свій бізнес чи відкривають нові можливості.

Одеситка Оксана Верлан зіткнулась із коронавірусом, коли захворів її батько. COVID-19 лікарі розпізнали не одразу, хвороба і лікування проходить важко. Вже місяць чоловік перебуває в Одеській міській інфекційній лікарні, йому довелось пройти через реанімацію, зараз стан «стабільно важкий». В інтерв’ю Радіо Свобода Оксана Варлан каже, що найбільше боїться навіть не захворіти сама, а заразити інших. Каже, що інколи вона була змушена переконувати знайомих, які не вірили в коронавірус. «Варто сходити на екскурсію в лікарню і подивитись, як швидко зростає кількість хворих, як лікарі зі слідами масок на обличчях виходять на перекур», – говорить донька пацієнта.

Оксана Верлан розповідає, що влітку і вона, і багато її знайомих «розслабились» щодо карантину. На початку пандемії дотримувались усіх умов, а потім поступово почали рідше носити маски, зустрічатись один з одним. А потім захворів її батько – Дмитро. Хворобу розпізнали не одразу – сімейний лікар назвав це застудою.

Дмитро Чупрун, батько Оксани
Дмитро Чупрун, батько Оксани

«У батька проявились симптоми у п’ятницю. І протягом вихідних мама були на зв’язку із сімейним лікарем. Той сказав, що це застуда, і прописав таблетки, тобто проводив симптоматичне лікування. У батька була дуже висока температура і сухий кашель – саме про ці симптоми пишуть як про «ковідні». В мене закралась підозра, що це COVID-19, але лікар переконував у зворотному. Здавалось, він робив все, щоб ми якомога довше не робили ПЛР-тест», – пригадує Оксана події місячної давнини. Зробити тестування безкоштовно можна тільки після направлення сімейного лікаря, а приватні лабораторії були здебільшого зачинені на вихідних, розповідає жінка.

В понеділок ситуація погіршилась, і сімейний лікар «дав добро» на виклик швидкої допомоги – ті одразу госпіталізували Дмитра Чупруна в інфекційну лікарню. Там у чоловіка знайшли двобічну пневмонію і зробили ПЛР-тест на коронавірус, який виявився позитивним. «Робіть тест якомога швидше», – рекомендує Оксана.

Ніхто не очікував, що лікування затягнеться так надовго. Думали, що в лікарні знають, що робити і як поставити «ковідного» пацієнта на ноги. Але саме тут проявилась підступність вірусу – він може проявлятися по-різному в кожній людині, каже жінка.

Ми бачили, як людям повідомляли ті новини, які, вочевидь, ніхто не хоче чути
Оксана Верлан

«Батьку ставало все гірше і гірше. На п’ять днів його поклали в реанімацію – і це був найгірший період: зв’язатися з ним було неможливо. Можна було тільки приїжджати і запитувати лікаря, як він. І ти ніколи не знаєш, що тобі скажуть. Ми бачили, як людям повідомляли ті новини, які, вочевидь, ніхто не хоче чути», – говорить Оксана Верлан. Коли вона пригадує це, то шкірою біжать мурашки.

Оксана із мамою їздили в лікарню щодня по черзі. І слова лікаря про те, що батько перебуває у важкому стабільному стані, стали добрими новинами. Дмитра Чупруна перевели до звичайного відділення. Оксана радить тим, хто опиниться в такій самій ситуації, пити заспокійливе – це збереже від перепадів настрою та бажання плакати. Лікарі одразу попереджають, що вірус підступний – стан пацієнта може бути дуже добрий у перший день, дуже поганий в другий, а потім знову добрий.

Оксана Верлан із батьками
Оксана Верлан із батьками

«Дуже важливо підтримувати близьку людина, яка опинилась в цій ситуації. Хвороба досі незрозуміла, тому в деяких людей до «ковідних» таке ж ставлення, яке колись було до хворих на ВІЛ. Намагаються не спілкуватись, викреслити хворого зі свого життя. На щастя, в нас такого не було. Я і мама писали батьку листи. Людині дуже важливо розуміти, що його чекають, що його підтримують і що йому є заради чого одужувати», – ділиться власним досвідом Оксана.

Це звичайні поради для тих, в кого є важкохворі родичі, говорить вона та сподівається, що ці негаразди сильніше згуртують родину.

Батька перевели з реанімації у звичайне відділення, але йому досі важко говорити, і вони переписуються. Чоловік багато часу проводить у кисневій масці, кашляє, йому важко дихати. Найсильніше, каже Оксана, батька злить, що все так повільно. Він навіть намагався разом із лікарем знизити подачу кисню, але йому ставало гірше. Доведеться чекати одужання.

– Про що ви думаєте і що відчуваєте, коли бачите в Одесі масові заходи? Коли бачите, як люди йдуть до ресторанів чи нічних клубів?

– Мені страшно. Я коли в магазин заходжу, то навіть в масці шарахаюсь від людей, які близько підходять. Мені страшно, тому що в мене є багато родичів і друзів, і я розумію, що нікого не можна застрахувати від хвороби. Мені страшно бути переносником хвороби, навіть страшніше, аніж захворіти самій. В мене є літні родичі, я боюсь їх заразити, і тому із бабусями, наприклад, я мінімізувала контакти.

Багато хто говорить, що коронавірус – це вигадки. А я говорю, що можна піти до лікарні і переконатись, що це реальність
Оксана Верлан

Оксану лякає те, що лікарям досі невідома і незрозуміла поведінка вірусу. Ані вона, ані її чоловік, ані її мати не захворіли, хоча усі контактували із батьком. Вона хоче, щоб усе закінчилося і від вірусу нарешті знайшли вакцину. А поки радить усім «вмикати голову».

«Досі багато хто говорить, що це все вигадки. Ти відповідаєш, що можна піти і подивитись, що це реально. Але люди не вірять. Я не кажу – припинити життя, але можна ж якось берегти себе. Піти на пляж, але лягти в куточку, де нікого немає. Не піти в кафе, а піти на пікнік, де немає зайвих людей навкруги», – говорить жінка.

  • Зображення 16x9

    Михайло Штекель

    Журналіст. Працюю в медіа-сфері з перервами із 2003 року. В 2013 році спробував переїхати з рідної Одеси до Києва, писав про Революцію гідності, анексію Криму і знімав війну на Донбасі. У 2017-му повернувся до Одеси – міста непростого, але вкрай цікавого. Навчався на філософському факультеті, тому маю слабкість до довгих текстів. На Радіо Свобода працюю з 2014 року. Пишу, фотографую, знімаю, спілкуюсь із людьми.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG