Доступність посилання

ТОП новини

«Має бути одна мова і одні цінності» – співачка Оксана Муха про Україну


Співачка Оксана Муха

Напередодні Дня Незалежності України Радіо Донбас.Реалії вирішило запитати у митців із заходу і сходу України про те, що об’єднує українців, що таке незалежність, і як можна порозумітися людям різних поглядів. Сьогодні на ці запитання відповідає співачка, переможниця телепроєкту «Голос країни», заслужена артистка України Оксана Муха.

Чи пам’ятаєте ви свої емоції в момент, коли проголосили незалежність?

– Я пам’ятаю, що батьки дуже раділи, була якась вечеря, але я не зовсім розуміла, що відбулося. Я не знаю, чому: мені тоді було 10 років, і сьогодні моя дитина значно більше орієнтується в політиці і в тих ситуаціях, які відбуваються, ніж я в своїх 10. Я в такі роки бавилася гусеницями, бігала по вулиці, лазила по деревах і не була настільки включена в політичну складову. Тобто, якби тоді мені більше розповідали, якщо б ми більше спілкувалися про політичну ситуацію, про нашу омріяну державність, можливо, я була б більш свідомою в тому віці. Зараз в нас абсолютно інші діти. Це покоління, яке кардинально по-іншому дивиться вже на цілісність держави та її пріоритети.

Я жила в сім’ї, в якій Україна існувала як Україна

Щодо мене, то пам’ятаю, що батьки були надзвичайно раді. І тоді були пісні мало не до ранку, але мого стану я не пригадую. Пам’ятаю лише, що тішилася, бо батьки задоволені. Зрозуміла, що відбулося щось дуже важливе для нас, але пригадую, що не могла зрозуміти, чому незалежність. Адже я жила в сім’ї, в якій Україна існувала як Україна.

Моя сестра в школі відмовилась від піонерства... Ми собі жили українським життям

Я не розуміла, що я в Радянському Союзі, не сприймала російської мови. Моя сестра в школі відмовилась від піонерства, в нашій сім’ї взагалі не існувало Союзу. Ми собі жили українським життям. Тому для мене і моєї сім’ї, коли Україна стала незалежною, нічого не змінилося. Для мене, тоді дитини, Україна була незалежною завжди.

Оксана Муха
Оксана Муха

– Через всі ці роки, чи змінилося ваше ставлення і сприйняття цієї незалежності? Чи боротьба ще триває?

– Зараз я розумію, що це був обман. Що так звана незалежність була дана нам, щоб нас задурити, але насправді справжньої незалежності не відбулося. Про що ми говоримо? Про те, що держава почала самостійно ухвалювати рішення? Абсолютно ні. Ми і зараз є під каблуком Росії. І завдяки, на жаль, цій владі, яка прийшла торік, ми знову повертаємося швидкими кроками назад. Під той самий каблук.

Ті люди, які були на Майдані, ті люди, які зараз гинуть, наші воїни, ті хто загинули в криївках, ті партизани, які віддали своє життя, ті жінки навіть, які брали револьвери, щоб відстояти свою країну, – це є все ціна і данина за Україну. Люди тільки зараз починають розуміти це. Тобто та незалежність, яка була усі ці роки, – це просто на папері.

Треба було стратегічно і цілеспрямовано боротися з русифікацією

Західна Україна, як була цілісною та свідомою частиною, так і залишилася, хоча, ніде правди діти, зараз починає русифікуватися, на жаль. А східна частина, як була насильно зрусифікована: вивезена, винищена, вистріляна і заселена росіянами, – так і вважається, що ментально це частина Росії. Хоча нам би так треба було за час незалежності, за ці уже 29 років, працювати над тим, щоб схід ставав українізований.

Треба було стратегічно і цілеспрямовано боротися з русифікацією. Бо ми ще не є єдиною нацією, у нас ще нема одних, спільних цінностей і національної ідеї. Та ми досі піднімаємо питання мови! Як ми можемо піднімати питання мови ще й сьогодні?! Це просто сором для держави.

– Ви зараз сказали про те, що різні є частини країни. Є «українська Україна» і «зрусифікована Україна». Що б могло об’єднати ті дві України в одне монолітне суспільство, і чи могло б це зробити мистецтво?

Нас може об’єднати пісня – українська пісня

– Власне над цим особисто я і працюю. І мої друзі-музиканти. Нас може об’єднати пісня – українська пісня, яка має в собі можливість і шанс об’єднувати. Пісня достукується до сердець. Українська мова милозвучна – вона як мед для вух українців. Це точка зустрічі кожного українського серця, особливо народна пісня. Ми є на першій сходинці по кількості народних пісень у світі.

Я ще років 6-7 тому старалася зрозуміти людей, які на сході

Українська пісня, як колись, наповнювала серця і душі наших пращурів, так і зараз – це є наша зброя, зброя митців. Але дуже важко боротися та об’єднувати людей піснею, якщо влада іде проти цього. Якщо влада дозволяє і надалі, щоби ми були русифіковані. Дозволяє далі втручатися у наші справи іншій державі. За таких умов дуже складно об’єднати Україну. Повинен бути такий керівник, який любить цю країну, її історію, її витоки, а не пам’ятає історію останніх, можливо, 100 років. Який досконало володіє українською мовою, а не для якого українські цінності – це «какая разніца». Ми зараз маємо стрімке падіння, і я вважаю, що сьогодні нема права це толерувати.

Я ще років 6-7 тому старалася зрозуміти людей, які на сході. Тому що частина з них привезені були, вони випадково потрапили на наші землі. Вони, не всі, але прийшли в хату, в якій ще був одяг господарів, в якій на столі ще тепла вечеря чекала. Як багато «визволителів», які залишилися навіть у нашому чудовому Львові, досі говорять «какая красивая люстра»... Воно зайшло в хату до людей, яких вивезли та знищили, і воно навіть не задумалося, в яку квартиру потрапило: хто тут жив, чому тут стоїть такий прекрасний рояль… А жила тут наша, українська, інтелігенція, яку безжально винищували. Воно прийшло в цю хату, привезло свої звичаї, і воно не поважає нікого, хто є навколо. Воно, власне, живе ціле життя на чужій землі і не збирається приймати правил гри, традицій і цінностей, які є саме в цій державі. Вважає, що ми маємо підкорятися їм. Тому після тих всіх осиротілих дітей, овдовілих жінок, після того, як батьки пережили своїх дітей, втративши їх, після стількох втрат, знищених сімей та життів, зараз піднімати питання толерантності: що ми можемо когось образити, що їм от не так зручно, що їх змушують, виявляється, говорити державною мовою – це сором і ганьба! Вже навіть сльози не помагають в цій ситуації. Це просто треба рубати і крапка.

Я вболіваю, щоб була українська мова в Україні! І сподіваюся, що це не є особиста образа людям, які говорять російською. Тому що вони не винні в тому, що їх так змусили жити

Має бути одна мова і одні цінності, українські традиції мають бути у всіх. Це те, що об’єднує Україну, те, що нас відрізняє від інших держав. Не може в нас бути замість «Многая літа» – Happy birthday. В нас є своє многоліття, в поляків є своє «Сто лят», вони не співають Happy birthday. Я не кажу не брати чогось цікавого з інших культур. Я не кажу не пишатися ще чимось, окрім свого. Але не здаваймо своїх позицій.

Мені мої друзі говорили, що неправильно мені бути такою різкою в політичному контексті, бо можу втратити російськомовного слухача, якому сподобаються мої пісні. Але я вболіваю, щоб була українська мова в Україні! І дуже сподіваюся, що це не є особиста образа людям, які говорять російською мовою. Тому що вони не винні в тому, що їх так змусили жити. Просто вони забули – звідки і хто вони. І хто їхній «пра-пра-прадідусь», а не тільки «пра».

– Згадаймо ті докарантинні часи, коли були активні концерти. Як в різних куточках сприймається ваша творчість? Знаю, що у Харкові був повний зал і люди стоячи співали, чи відчувалося, що людям не вистачає української культури?

– Я дуже переживала, як цього року у січні відбудеться наш Різдвяний концерт в Харкові. Нам схід малюють до кісток русифікованим. Насправді ж люди просто асимілювалися в ту культуру, яку їм нав’язали, але вони все одно потребують свого. В них говорить кров, їхнє серце прокидається, коли вони чують свою рідну пісню. В нас був повний зал. Це була програма із виключно колядок та щедрівок. Не було жодного естрадного натяку, не було шоу чи танцюристів, не було дивовижних світлових ефектів.

Слухач не відпускав нас, аплодуючи після кожної пісні. Це для мене було криком, що Харків – український, що харків’яни пам’ятають, хто вони, і їм треба допомагати в цьому

Нас було п’ятеро на сцені спочатку, які тримали зал понад годину тільки колядками і щедрівками. Слухач не відпускав нас, аплодуючи після кожної пісні, як після останньої. Це для мене було не те, щоб незабутні враження, – це для мене було криком, що Харків – український, що харків’яни пам’ятають, хто вони і їм треба допомагати в цьому. До них треба їздити, тому що вони і українською спілкуються, і російською. Вони змушені підлаштовуватися, але завдяки тим, хто був на концерті, я зрозуміла, що все в нас має бути добре. Нам є з ким вставати і боронити свою державу.

– Якщо брати ту територію Донбасу, розділену лінією розмежування, прилеглі до окупованих територій райони, Харківщину – на вашу думку, там ще можна якось достукатися тією ж піснею, або словом пробудити ту традицію, щоб люди відчули, хто вони є?

Тоді було «хлібне перемир’я», ми мали приїхати в Попасну. І тоді поруч обстріляли мирне місто... Було дуже багато людей, які співали всі українські пісні, які ми виконували

– Я впевнена, що там є українці, які також цього дуже потребують. Ми були на сході позаминулого року на День Незалежності. Тоді було «хлібне перемир’я», ми мали приїхати в Попасну. І тоді поруч обстріляли мирне місто, були жертви серед мирного населення. Так нас вирішили «привітати» з Днем Незалежності…

Але на наш концерт на площі у той день прийшло близько 600 людей... Було дуже багато людей, які співали всі українські пісні, які ми виконували. Вони співали їх з нами. Їх не так багато і вони бояться насправді кричати, що їм це болить, але якщо їх підтримати, то вони дуже раді.

– На вашу думку, що ще об’єднує українців?

– Наша прекрасна родюча земля, наша історія, традиції. Різдвяні колядки, наприклад. От в Росії нема жодної коляди, а в нас – співати – не переспівати. До нас люди приїжджають з всього світу подивитися на вертеп, бо це неймовірні зимові традиції, наш неповторний колорит. А ще у нас є веснянки, гаївки… Надзвичайна духовність, зв'язок з Богом та землею, роботящість. Українці – надзвичайно працьовитий народ... Це люди, які вміють працювати. Я думаю, що це дуже поєднує українців. І я впевнена, що і мова об’єднує також. Навіть на даному етапі ті люди, що на сході, люблять українську мову, хоч в побуті спілкуються російською. Все одно, мова їх об’єднує. Вони люблять українську.

– А що б ви порадили людям, які дуже люблять українську мову, але не говорять? Як їм бути? Бо багато хто боїться саме спаплюжити мову, щоб на них косо не дивилися.

Люди повинні зрозуміти, що хлопці життя віддають, діти батьків втрачають, а вам треба просто почати говорити українською

– Я вам розкажу одну історію. Доля познайомила мене з воїном Дмитром Медведем. Зараз він живе в Америці. Після поранення на війні – він не ходить, пересувається в інвалідному візку. Він познайомився в Луганську з його теперішньою дружиною Анею. Аня була російськомовною.

Після того, що вона надивилася на війні – на справжній війні, а не на тій, що в телевізорі: вона перебувала під бомбардуванням, вони переховувалися, вона бачила, як російські військові, які вмирали на полі, були поховані бульдозером, який приїжджав, викопував яму і просто підіймав ті тіла, і з того ковша стікала просто їхня кров – їх викидали в яму і закопували… Після всього цього Аня зрозуміла, що вона любить Україну, почала говорити українською, дуже ламаною, але вона ні разу, за 2 тижні спілкування зі мною, не перейшла на російську мову. Це є позиція. Тому люди повинні зрозуміти, що хлопці життя віддають, діти батьків втрачають, а вам треба просто почати говорити українською.

Яскравий приклад – гурт Kozak System. Більшість із них були російськомовні, але вони прийняли рішення розмовляти виключно українською мовою. Я по сьогодні від них не чула, аби вони переходили на російську мову з українцем.​

– Давайте трошки помріємо. Якою має бути ідеальна країна, в якій вам би хотілося жити?

– Країна, в якій поважають один одного, в якій цінують працю, в якій не нищать чиєсь майно. Країна, в якій кожен поважає особистий простір іншого. Країна, яка має найважливіше, – любов до ближнього. В українців це є. І де народжуються здорові дітки, де люди можуть навчити один одного не лише наукам, а й вміти передати щось своє, особливе. Не шкодувати своїх знань для когось, тобто взаємообмін не лише енергією та любов’ю, а й знаннями.

Я мрію жити в країні, в якій лелеки повиїдають жаб, щоб вони не «душили», якщо в когось стається щось добре. Я дуже болісно сприймаю поняття заздрості. Тоді людині просто нічого не вдається. Як тільки людина починає любити і віддавати, в неї відкривається весь шлях – Господь надзвичайно добрий. Тому моя країна-мрія – там, де не заздрять, де люблять, де поважають, де бережуть, де є хороша пам’ять і знання історії. Ну і, звісно, не буду повторюватися – одна мова.

Оксана Муха
Оксана Муха

– На вашу думку, чи вдасться людям, які перебували під впливом пропаганди, порозумітися з тією частиною України, яка не потрапила під пропаганду? Яким чином це можливо зробити?

– Спочатку це має бути батіг, а потім – пряник. Спочатку треба змусити зрозуміти, що інакше не буде. Що вони повинні прийняти і зрозуміти цю мову. Вони повинні зрозуміти, що ми – єдина нація. А далі починати до них привозити класних виконавців, картини, книжки з фантастичними україномовними перекладами, пропонувати якісні українські фільми. Це ціла робота – повернути українськість на сході. В нас все життя в Україні таке, що є тільки волонтери, які кожен маленькими кроками щось робить. І ми так ціле життя працюємо.

– З якою програмою ви б поїхали на ті території, що зараз окуповані?

– В мене є чудова програма, яка має назву «Найгарніші пісні України». Мушу ще раз повернутися назад історично: нашу еліту було насильно винищено, вивезено. Ми не мали, на чому творчо рости, і в нас утворилася певна діра, але в нас є чудові українські композитори, які започаткували українську естраду, справжню: Весоловський, Івасюк, Білозір, Мозговий... Я вважаю, що це був найкрутіший етап української естрадної пісні, яка народилась, тому – ці пісні не можна забувати.

Зараз у нас специфічна ситуація в музичному світі. Багато виконавців орієнтуються один на одного і виконують пісні, які дуже схожі між собою. Фактично з’являється одна довга пісня, і мало хто співає того ж Мозгового чи Івасюка. Мені здається, що Україною треба везти дуже змістовні і невмирущі пісні. Те, що роками зуміло, завдяки своїй чистоті, прожити і бути цікавим. Тому я почала б із цієї програми, потім би їхала з Різдвом, а вже потім із авторськими сучасними піснями.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безплатно). Ваше ім’я не буде розкрите)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG