365 років тому у ці дні у Переяславі Київської області представники українського козацтва на чолі з Богданом Хмельницьким уклали з послами Московського царя Олексія Романова воєнно-політичний союз між Гетьманщиною та Московським царством. Пізніше в російській та радянській історіографії цю подію прозвали «возз’єднанням з Росією». Але сучасні українські історики це визначення ставлять під сумнів. Чому? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили доктор історичних наук Віталій Щербак та редактор відділу історії газети «День» Ігор Сюндюков.
– Минуло 365 років – для сучасної історіографії це не зовсім великий строк. Говорять і про більш давні події, роблять нові висновки. Досі існує плутанина щодо того, що ж сталося у Переяславі тоді: вічний союз із Росією чи ситуативний воєнно-політичний союз? Звідки така плутанина?
Віталій Щербак: Не будемо вдаватися у глибокі наукові пошуки. Усі оцінки, яки ми маємо, з’являлися і з’являються у різних обставинах: від сучасників до початку наукових студій у 19 столітті. Існує близько десяти визначень, що ж це тоді було.
В умовах війни за п’ять років Хмельницькому не вдалося кардинальним чином переламати ситуацію. Прохання до різних православних володарів і до турецького султана не мали позитивного відгуку. Лише восени 1653 року за рішенням земського собору Москви було прийнято рішення про послання в Україну великої делегації. Вона їхала до Переяслава майже три місяці й не мала ніяких інструкцій, яким чином вести переговори з людьми, які не були зрозумілі для Московії. З козаками все було не так просто.
Неспроможність Війська запорозького самостійно об’єднати українські землі спонукала Хмельницького звернутися до Москви.Віталій Щербак
Причина була одна – неспроможність Війська запорозького самостійно справитися з Річчю Посполитою для об’єднання усіх українських етнічних земель у єдину державу. Це спонукало Богдана Хмельницького звертатися до московського царя.
Але з тим, як їхали ці делегації до Переяслава є різні версії. Козаки шукали військової підтримки для продовження боротьби. А московський цар хотів дописати до своєї титулатури ще один рядок, що він володар не тільки Білої Русі, але й Малої Русі. Тож ці різні наміри, які мала делегація, вже визначали характер самих переговорів і його рішення.
– На Вікіпедії пишуть, що «багатогодинні перемовини, що їх проводили представники старшини, які залишили боярина Бутурліна в церкві, нарешті завершилися, і гетьман України Богдан Хмельницький таки погодився взяти на віру бояринову заяву виголошену двічі, що «царське слово перемінним не буває», витлумачивши її як рівнозначну присязі царя Олексія Михайловича». Мені це нагадало Мінські перемовини, коли дуже багато часу український президент намагався протиснути вигідні Україні умови, але потім погодився на ті, які пропонувала інша сторона. Є щось подібне?
Віталій Щербак: Ранньомодерний час – це зовсім інший час, люди не так думали, ставилися зовсім інші завдання. А ми хочемо підігнати під якісь свої концепції, бачення людини 21 століття.
Насправді, приїхавши до Переяслава, російська сторона вже мала певне знання про військо. Тому що переговори з Хмельницьким велися ще два тижні до того, 25 грудня у Чигирині. Два московські посли вже говорили з Хмельницьким про характер самої процедури. Але приїхавши запізно, 6 січня до Переяслава, Хмельницький ще вирішив поговорити у вузькому колі, яким чином все це буде проходити та основні положення про характер, послідовність самої процедури. Не було визначено одне – про присягу.
А чому? Думаю, це пояснюється дуже просто. У Речі Посполитій люди, у тому числі Богдан Хмельницький, знали про європейські традиції укладення міждержавних угод. Коли кожна сторона присягає від свого імені. Навіть у думці Богдана Хмельницького не було, що раптом такі перемовники будуть протестувати проти присяги від імені царя. Саме тому було кілька нарад, навіть вранці 8 січня перед самою радою.
Хмельницькому вдалося переконати своїх опонентів, які вважали, що Річ Посполита є ідеальною державою. І ці люди трохи знали, що таке московська влада. Але у Хмельницького були поважні аргументи, тож було вирішено присягнути одноосібно і таким чином усна домовленість була досягнута.
Зауважу, що після усної домовленості, після присяги відбувалася процедура підготовки й підписання договору. Українсько-московський договір, під назвою Березневі статті, був складений у певний спосіб. Писали проект, який був підписаний Хмельницьким після місячного опрацювання. Було підготовлено 23 статті й віддано Павлу Тетері й Зарудному, щоб вони повезли до Москви й узгодили ці статті. У статтях були питання не тільки про Військо запорозьке, але й про церкву.
– Духовенство чинило спротив. Воно не хотіло цього, так би мовити, об’єднання?
Віталій Щербак: Митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври були проти всіляких козацьких повстань. Після того, як завершилися переговори у Переяславі, відбулася присяга по полках, а митрополит відмовлявся присягати. Й тільки через декілька днів він присягнув.
Це було першим кроком, що царська милість підтвердила права й привілеї, які у такому випадку завжди давалися при новому правителі й сюзеренах. І у проханні було зачеплено права Київського митрополита.
Слухач: Будь ласка, назвіть доступні першоджерела в інтернеті, грамоти? Чи існують ці Березневі статті?
Ні оригіналу, ні копій Березневих статтей не збереглося. Вони відтворені на засадах детального дослідження.Віталій Щербак
Віталій Щербак: Ні оригіналу, ні копій Березневих статей не збереглося. Вони відтворені на засадах детального дослідження тих прохань, які дійшли до нас в переказах, копіях. Звичайно, в інтернеті їх можна знайти. Але ці статті є своєрідним результатом опрацювання матеріалу, поданого з козацького боку.
– Якщо у двох словах, згідно з Березневими статтями, це була широка автономія у складі Московського царства?
Віталій Щербак: Широка автономія або порядок підпорядкування, який визнається більшістю істориків як васалітет, що передбачав не тільки підданство, але й захист інтересів тих, хто просить, з боку сюзерена.
– Але без втручання у внутрішні справи?
Віталій Щербак: Звичайно. Все це було обговорено й навіть сформульовано у проханні.
– Російські історіографи пишуть, що головною причиною Переяславської ради були гоніння з боку шляхти на православних козаків. І українці під проводом Богдана Хмельницького хотіли возз’єднатися з людьми однієї православної віри. Чи згодні?
Я це називаю визвольною війною. Йшлося про те, щоб не тільки визволити, але й про створення своєї держави.Віталій Щербак
Віталій Щербак: Українці були різні. Були й православними, і уніатами, і католиками, і протестантами. Один з мотивів під час повстання Хмельницького справді декларувався в його універсалах як боротьба за православну віру. Але в ході цієї війни стало зрозуміло, для того щоб відстояти віру, необхідні ще певні політичні, військові засади. Питання віри повторювалося, але не ставилося на перший край.
Тим паче, що значить українці боролися проти українців? Це нагадує польську історіографію, де скрізь написано, що це був внутрішній конфлікт, як зараз кажуть про Донбас. Ніякого внутрішнього конфлікту. Українське козацтво з іншими верствами боролося за визволення. Тому я це називаю визвольною війною. Йшлося не тільки про визволення, але й про створення своєї держави.
Слухач: Як ви вважаєте, з якого моменту цей договір перестав бути дійсним, з точки зору України?
Віталій Щербак: Якщо розглядати з точки зору козацького уряду, то перестали на нього реагувати з жовтня 1656 року, коли поляки домовилися з московитами про поділ України – Андрусівське перемир’я.
Тому Хмельницький потім звертався до шведської корони. Офіційно воно ще не було розірвано, але дожило до Гадяцького трактату.
– Чи можна вважати, що Росія не виконала якісь угоди, якщо не присягнули, не підписали?
Віталій Щербак: Якщо у них була така традиція, треба було на неї зважати, вони погодилися, а отже піддалися. На той час не було альтернативи. Потрібно було виконувати ці умови. Московське царство ставилося до Війська запорозького зверхньо, як до частини великого Московського царства, а не як до партнера.
– Пане Ігорю, уривок з Великої радянської дитячої десятитомної енциклопедії 1960 років:
«В 11 часов, сопровождаемый казацкой старшиной, на площадь вышел нарядно одетый Хмельницкий. С глубоким вниманием слушал народ речь гетмана. Хмельницкий говорил о шестилетней освободительной борьбе украинского народа, трудностях, которые переживала тогда Украина, о необходимости искать опору в братском русском народе. Подняв над головой булаву, гетман воскликнул: «Так будем же едины с народом русским навеки», заглушая последние слова гетмана тысячи голосов возгласили «будем!». Так освободительная война украинского народа 1648-1654 годов избавившая страну от иноземного гнета, завершилась воссоединением Украины с Россией».
Що ви скажете з цього приводу? Історіографічного терміну «возз’єднання України з Росією» – коли він з’явився? І наскільки штучний?
Возз'єднання – термін дуже політизований. Ми маємо приєднання, інкорпорацію, підкорення, але не возз’єднання.Ігор Сюндюков
Ігор Сюндюков: Це термін дуже політизований і до історичної науки не має жодного відношення. По суті, ми маємо приєднання, інкорпорацію, підкорення, але жодним разом не возз’єднання.
Той уривок, що ви зачитали, це шедевр радянської історіографії, адаптований для дитячого сприйняття. Я теж пам’ятаю 1970 роки, коли у шкільних підручниках малювали Переяславську раду, гетьмана, й усі козаки одностайно підтримували. Насправді це було не так просто.
Рік за роком уряд Московії послідовно й вправно затягував цей зашморг на шиї України. Рік за роком відходив від умови Переяславської угоди.
Хочу підкреслити, що не менш важливою була поведінка нашої тогочасної української козацької еліти, яка значною частиною, втягувала Україну під вплив Москви. Після смерті Хмельницького почалися дуже серйозні внутрішні конфлікти. Сам Хмельницький буквально у 1656 році робив усе можливе, щоб приборкати агресивні наміри московського уряду. Наслідки Переяславської угоди були не зовсім ті, на які розраховував гетьман Богдан. Але відповідальність несуть як московський царський уряд, так і наша тогочасна еліта.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу. Якщо у вас є тема для публікації чи відгук, пишіть нам: Donbas_Radio@rferl.org)
