Доступність посилання

ТОП новини
23 Березень 2019, Київ 17:22

Дорога до споживача: як українські продукти потрапляють до Криму


Українські торгові марки і світові бренди часто зустрічаються на полицях кримських магазинів. Чотири роки анексії півострова, міжнародні санкції і заборона обміну товарами з материковою частиною України не зупиняють підприємців.

Ось такий нехитрий набір товарів зібрали на прилавках магазинів півострова Крим.Реалії: кабачкова ікра «Верес», гірчиця від «Торчин», два кетчупи «Чумак», мінеральна вода «Поляна Квасова», пиво «Чернігівське» і горілка «Козацька рада». Як потрапили на територію анексованого Криму ці українські продукти?

Українські кетчуп і горілка в Криму. Законно? (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:08:41 0:00

Почнемо дослідження з горілки «Козацька рада». Ціна однієї пляшки об’ємом 0,25 літра ‒ 199,99 рубля (приблизно 3 долари), дата виготовлення ‒ 4 грудня 2017 року, є російський акциз, а місцем розливу на етикетці зазначена Білорусь ‒ Климовицький лікеро-горілчаний завод. Власники торгової марки «Козацька рада» ‒ міжнародна компанія Bayadera Group. Представники компанії у листі до Крим.Реалії запевнили, що ні в Криму, ні в сусідній Росії підприємство не торгує. Натомість вони припускають, що куплена нами пляшка дійсно має білоруське походження.

«У нас була спроба розливати для внутрішнього ринку й продавати в Білорусі горілку «Козацька рада», але проект зупинили в середині 2018 року як безперспективний. Ймовірно, що незначна кількість продукції могла потрапити на територію інших країн нелегально», ‒ припустила прес-секретар BG Bayadera Group Олена Кобозєва.

Почути позицію білоруських підприємців так і не вдалося.

Пиво «Чернігівське світле». Ціна ‒ 45 рублів за пляшку 0,5 літра (приблизно 0,7 долара), дата виготовлення ‒ 26 липня 2018 року. Напис на етикетці українською мовою, а ось усі вихідні відомості й навіть виробник ‒ російські. Власники торгової марки «САН ІнБев Україна» спочатку погодилися на коментар, але при зустрічі потримали пляшку в руках, а говорити що-небудь відмовилися. Замість коментаря надіслали лист.

«Нам не відомо, як ця продукція з’явилася в продажу на території Криму. Вона могла потрапити в торгову мережу Криму в межах операцій роздрібної торгівлі. На що компанія не має жодного впливу», ‒ завірено підписом виконувача обов’язків генерального директора ВАТ «САН ІнБев Україна» Дениса Хрєнова.

Як з’ясувалося, відразу два російські заводи мають ліцензію на «Чернігівське світле», тому розлив пива під українським брендом абсолютно легальний. У російському представництві «САН ІнБев» повідомили, що постачання своїх товарів не контролюють.

Продукції торгової марки «Чумак» у нас відразу два: соус «Техаський барбекю» (ціна ‒ 63,99 рубля, або 1 долар, дата виготовлення ‒ 30 липня 2018 року) і кетчуп «Ніжний помідорчик» (ціна ‒ 54,99 рубля, або 0,8 долара, дата виготовлення ‒ 9 липня 2018 року). Представники компанії запевняють, що продукцію фірми «Чумак» у Криму не продають. А ось російські дистриб’ютори, які купують їхні товари, по суті, стають власниками продукції і можуть торгувати, де завгодно.

«Юридична природа дистриб’юторського договору полягає в тому, що дистриб’ютор, перш ніж почати розповсюдження товару, викуповує його на своє ім’я, тобто поширює вже свій власний товар, роблячи це, відповідно, не тільки завжди від свого імені, але завжди за свій кошт, у своїх інтересах, на свій страх і ризик», ‒ зазначив у листі Крим.Реалії генеральний директор ПрАТ «Чумак» Костянтин Шевченко.

На зворотному боці пакування товару є наклейка, на якій вказано, що імпортер продукції «Чумак» у Росії ‒ компанія «Дакорт-ЮГ». Наш інформаційний запит фірма проігнорувала, а телефонна розмова була такою.

‒ «Дакорт» є імпортером до Російської Федерації продукції торгової марки «Чумак».

‒ І в Крим ви ж постачаєте?

‒ Ну, в цьому випадку скажіть, будь ласка, який вас регіон цікавить, що вас цікавить. Я можу записати ваші контакти. Я просто передам комерційному відділові ваш запит, з вами зв’яжуться, і якщо є якась інформація ‒ ми вам надамо.

Минув майже місяць, але жодної відповіді Крим.Реалії так і не отримали.

«Американська гірчиця» від «Торчин» (ціна ‒ 69,99 рубля, 1,06 долара, дата виготовлення ‒ 11 липня 2018 року). Тут український код виробництва ‒ 482, і візуально вона нічим не відрізняється від тієї, що продається на материковій частині країни. Власники бренду ‒ компанія «Нестле» ‒ кажуть, що не знають, як гірчиця потрапила до Криму. Традиційно спілкуватися не хочуть, надсилають відповідь.

«ТОВ «Нестле Україна» не веде жодної бізнес-діяльності на території півострова. Беручи це до уваги, нам не відомо, яким чином наш продукт міг потрапити на територію Автономної Республіки Крим», ‒ пише Крим.Реалії генеральний директор ТОВ «Нестле Україна» Ансгар Борнеманн.

До Росії «Торчин» імпортують російські компанії «Даллара» і «КубаньМолСервіс». З жодним підприємством поговорити не вдалося, на письмові запити вони не відповідають.

Ось і кабачкова ікра «Верес» (ціна ‒ 139,99 рубля, або 2,1 долара, дата виготовлення ‒ 21 серпня 2017 року) постачається у 25 країн і має партнерів, які за ліцензією також виробляють продукцію під цим брендом. Український «Верес» зазначає, що про постачання партнерів нічого не знає й контролювати їх не може.

«Про можливий продаж продукції під торговою маркою «Верес» на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим компанії стало відомо лише з вашого інформаційного запиту. Яким чином продукція з маркуванням «Верес» потенційно могла потрапити на територію Автономної Республіки Крим, компанії не відомо», ‒ зазначив у листі директор ТОВ «Сучасні торговельні технології» Ростислав Будзинський.

Придбану нами ікру виготовив білоруський партнер «Вереса» ‒ компанія «Горинь», – але від постачання до Криму підприємство також відхрещується. Натомість вона підтверджує, що співпрацює з московською фірмою «Інтер-КВ». А ось із цим імпортером є цікаві деталі: підприємство «Інтер-КВ» зареєстроване в Москві, на вулиці Щолківське шосе, 2а. І за цією ж адресою значаться ще 42 підприємства. Навіть більше, цю фірму в травні 2018 року вже ліквідували.

Вода «Поляна Квасова», придбана в Криму, має відмінну від оригіналу рису ‒ маленький напис «Наша». Ціна пляшки ‒ 59 рублів (або 0,9 долара), дата виготовлення ‒ 7 серпня 2018 року. Але розлили її не на Закарпатті, як український продукт, а за 2 тисячі кілометрів, у Росії, на заводі «КавМінВодиРозлив» у Ставропольському краї. За наведеним на етикетці російським контактом ніхто не відповідає. Український виробник упевнений: це підробка, ще й із політичним підтекстом, мовляв, «зв’язки між Україною і Росією нерозривні».

«Як таке може бути, коли ми на Закарпатті, місто Свалява. Де Ставропольський край, а де місто Свалява. Я більше ніж упевнений, що це підробка», ‒ каже директор ТДВ «Свалявські мінеральні води» Михайло Ребляк.

Дозволено законом?

Торгівлю з Кримом регулюють два українські документи: закон «Про вільну економічну зону «Крим» і постанова про обмеження постачання на тимчасово окуповані території. Колізія в тому, що один нормативний акт дозволяє торгівлю, а інший ‒ забороняє.

«Фактично, через громадянську позицію і діяльність громадських формувань, немає такого товарообігу. Це де-факто! Але де-юре, на жаль, не можна сказати, що це на 100 відсотків заборонено», ‒ зазначає екс-представник президента України в Автономній Республіці Крим Борис Бабін.

Через громадянську позицію і діяльність громадських формувань немає такого товарообігу
Борис Бабін

Із материкової України до Криму товари потрапляють в основному трьома шляхами. Перший ‒ підробка, як у випадку з водою «Поляна Квасова». Другий цікавіший ‒ коли з материкової України товар відсилається до Росії або до інших країн Митного союзу, за документами кінцевим споживачем зазначається одна країна, а фактично товар їде в зовсім інше місце. Такий шлях пройшли гірчиця «Торчин», кетчуп і соус «Чумак».

Полиці супермаркету в Сімферополі, червень 2015 року
Полиці супермаркету в Сімферополі, червень 2015 року

«Ми постачаємо, умовно кажучи, олію до Білорусі. Ніщо не заважає, на жаль, у Мінську перепакувати. Просто формально змінити документи, повезти спокійно на логістичний хаб у Ростов, а потім до Криму. Тому постачальник з України розповідатиме, що він здійснює абсолютно легальне постачання до Білорусі чи Казахстану. І тут зловити на гарячому дуже важко», ‒ пояснює схему Борис Бабін.

Третя схема полягає в тому, що українські фірми надають свої ліцензії або франшизи, і вже закордонні виробники самі вирішують, куди постачати товар. Такий шлях пройшли горілка «Козацька рада», пиво «Чернігівське» і кабачкова ікра «Верес».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG