У Києві, попри обмеження воєнного часу, любителі автоспорту проводять нічні заїзди на спортивних автомобілях. За словами учасників, з якими поспілкувалась телевізійна та онлайн-мережа «Настоящее время» (створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії), дрифт став для них не лише захопленням, а й способом психологічної розрядки під час війни.
Автомобілісти регулярно збираються на порожніх парковках на околицях Києва вечорами. Учасники заїздів кажуть, що за останні роки умови та склад спільноти сильно змінилися.
«Війна дуже вплинула, тому що багато хто виїхав, багато хто боїться навіть виїжджати на своїх машинах, бо можуть виїхати й не повернутися. Я це люблю, я цим живу і в будь-якому віці буду сюди приїжджати», – каже дрифтер Микола.
Через бойові дії спільнота стала меншою, а обслуговування техніки суттєво подорожчало. За вечір пілоти змінюють від чотирьох до восьми покришок.
Для Алекса ці заїзди – частина повернення до нормального життя. У травні 2025 року його звільнили з російського полону в результаті обміну. У в’язниці, а потім у полоні він провів майже десять років.
«Мене рік тому обміняли, 23 травня. Ось цей повномасштабний обмін же був, тисяча на тисячу. Я був у перший день, 280 на 280, як цивільний, не військовий. Я був [у неволі] дев'ять років і вісім місяців», – розповідає Алекс.
"Я десять лет был под плохими эмоциями. И сейчас, скорее всего, пытаюсь их достать. И у меня это получается. С малышкой [машиной]. Ну и хочу кататься больше, поменять мотор и поехать на соревнования по дрифту. Поэтому есть стремиться куда", – говорит Алекс.
Екстремальне водіння, за словами Алекса, допомагає йому справлятися з травмою та боротися з емоціями, що накопичилися за роки ізоляції. Він планує модернізувати авто, щоб узяти участь в офіційних змаганнях.
«Я десять років був під поганими емоціями. І зараз, швидше за все, намагаюся їх дістати. І у мене це виходить. З крихіткою[машиною]. Ну і хочу кататися більше, поміняти мотор і поїхати на змагання з дрифту. Тому є куди прагнути», – каже Алекс.
Обмеження, що діють у країні, та комендантська година ускладнюють проведення заїздів. Контроль із боку поліцейських та військових став суворішим, розповідає дрифтер Матвій:
«Із настанням війни все стало набагато важче, особливо просто дрифт – не зовсім легальний. І це пов'язано з паливом та запчастинами і їх подорожчанням. Також це пов'язано з посиленням заходів поліцейськими, військовими і так далі».
Але, як зізнаються учасники, зовнішній тиск і криза лише згуртували автомобільну спільноту. Взаємодопомога на майданчику стала обов'язковим правилом.
«Наші хлопці завжди їдуть на всі гроші, – каже Матвій. – Усі, кого знаємо, їдуть на всі гроші. Ніхто не шкодує ні машину, ні зусиль. Усі один одному допомагають і намагаються їхати хто як може та допомагати один одному. Я думаю, саме в цьому і полягає наш український дрифт».
