Доступність посилання

ТОП новини
07 липня 2020, Київ 12:37

Хозари: якими були і як стали «предками» українських козаків?


Карта Хозарського каганату

«Стародавній хоробрий козацький народ, що раніше називався козарським», – йдеться у преамбулі до Конституції Пилипа Орлика. Таким чином українське козацтво вело свій родовід від давнього народу – хозарів.

Хозарський каганат існував у VII-X століттях. У часи розквіту територія цієї держави розкинулася від Дніпра й аж до Аральського моря. Таким чином під хозарською владою кілька століть перебувала десь половина території України.

Про хозар, їхню державу та хозарську спадщину в українській історії Радіо Свобода поговорило з археологом Олексієм Комаром.

Історична Свобода | Хозари: якими були і як стали «предками» українських козаків?
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:20:00 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

– Відомо, що, як на свій час, хозари вирізнялися великою толерантністю і віротерпимістю: дотримувалися різних релігій. Чим вони ще відзначилися?

Хозари – це типовий імперський кочівницький народ, який мав у своїй історії дуже різні періоди

– Хозари – це типовий імперський кочівницький народ, який мав у своїй історії дуже різні періоди. Сказати, що для хозар була характерна віротерпимість протягом всього періоду існування – буде не зовсім правильно. Хозари пройшли велику еволюцію: від суто язичницької держави, де панував шаманізм, до побудови на території Східної Європи імперії з великою кількістю осілого населення. Вони інкорпорувати у цю структуру велику кількість різних народів. Тут були й християни Криму – населення колишньої Візантійської імперії, християнські народи Північного Кавказу. Коли у ІХ столітті почалися тісні контакти з арабами, з’являлися торгові поселення, де жили ісламські купці й відправляли свої культи. Як виявилось, хозари ставилися до цього досить нейтрально. Колись Римська імперія інкорпорувала велику кількість богів і вважала, що чим більше богів, тим краще. Аналогічне ставлення було на першому етапі в хозар.

Дійсно був унікальний випадок, коли у ІХ столітті хозарська верхівка прийняла юдаїзм

Але дійсно був унікальний випадок, коли у ІХ столітті хозарська верхівка прийняла юдаїзм. Це був період вибору віри, вони хотіли обрати замість старого язичництва якусь віру із сусідніх народів, яка б могла поставити хозарського правителя в ранг християнських чи ісламських правителів того часу. Це був дуже несподіваний вибір, який досі залишається загадкою через дуже малу кількість джерел.

– Ми знаємо з української історії, що як Володимир хрестився, то сказав, що тепер всі його піддані мають хреститися. А тут нетиповий підхід: хозарська верхівка прийняла юдаїзм, але своїм підданим не накидала релігії.

– Юдаїзм – це не просто релігія як така. Християнство чи іслам можна прийняти через релігійні ритуали. А прийняття юдаїзму – це фактично інкорпорація в юдейську общину. Отже, відбулася процедура, яка дуже дивна, й дослідники зараз сперечаються: чи могло це відбутися канонічно, як це могло статися, що хозари були прийняті в лоно юдейської общини. Тому що не можна було сповідувати юдаїзм як релігію, можна було тільки стати юдеєм, євреєм – община повинна була їх прийняти. І поширити на все населення Хозарського каганату юдаїзм – не було реального механізму.

Це явище описане як двовладдя або дуалізм царської влади в Хозарії: був реальний правитель і сакральний правитель

І в цьому, можливо, була одна з помилок, тому що, згідно із записами арабських джерел, хозарським царям, яких вони називали саме царями, а це був тюркський титул, доводилося зберігати кагана у вигляді сакрального царя. І це явище описане як двовладдя або дуалізм царської влади в Хозарії: був реальний правитель і сакральний правитель. Старий правитель каган, який був абсолютним владикою до юдейського періоду, в Х столітті перетворився на символічну посаду. Каган залишався язичником, тому що він був сакральною особою, сакральним царем для всієї язичницької частини Хозарського каганату. Але він був маріонеткою і реальним правителем був цар-юдей.

– Хозари були тюркським народом?

– Так, за своїм походженням це тюркський народ.

– А відомі ще випадки, щоб тюрки ставали юдеями?

Сучасні ДНК-дослідження фактично відкидають теорію про хозарське походження караїмів

– Є вже пізніша складна проблема походження кримських караїмів. Була теорія, що вони є нащадками хозар. Але коли зараз почали робити ДНК-аналізи, виявилося, що за генетичним походженням караїми, хоч і тюркомовні, вони переважно ашкеназі за походженням. Тобто це частина євреїв, які жили в Криму в часи Кримського ханства і перейняли татарську мову. Таким чином відбулося утворення нового народу. Зараз сучасні ДНК-дослідження фактично відкидають теорію про хозарське походження караїмів.

– Відомий дослідник хозарської історії Лев Гумільов стверджував, що саме мультикультурність і поліконфесійність призвела до ослаблення і знищення «химерної» хозарської держави. Мовляв, різні групи не відчували себе єдиним цілим і погано взаємодіяли. Як на вашу думку, наскільки це твердження відповідає дійсності?

Ми дуже мало знаємо про те, що відбулося з хозарським етносом у ІХ-Х століттях

– Думаю, що це сучасний конструкт. Ми дуже мало знаємо про те, що відбулося з хозарським етносом у ІХ-Х століттях. Археологи фіксують для VII-VIII століть дуже виразну кочівницьку культуру, яка в епоху кочівницької експансії не зупинялася на Дніпрі. Поховання кочівницької культури, яку ми пов’язуємо з Хозарським каганатом, продовжуються аж до Дністра. Вони поширені скрізь, де була хозарська експансія і де жили народи-данники. Народи-данники так і продовжували мати свою структуру, над ними не ставили хозарські гарнізони чи владу, як зараз уявляється.

Олексій Комар
Олексій Комар

– То чи є підстави казати про роздрібненість хозарського соціуму?

Все, що описують письмові джерела – так звані хозарські міста. Переважну більшість з них археологи не знайшли

– Ми погано уявляємо, якими були хозари у ІХ-Х століттях. Все, що описують письмові джерела – так звані хозарські міста. Переважну більшість з них археологи не знайшли. І той же Гумільов народив теорію, що основні хозарські міста знаходилися на березі Каспійського моря і зараз поглинуті водою. Єдине місто, яке реально ідентифікували – це Саркел на Дону, пізніше з давньоруських джерел воно відоме як Біла Вежа. Тому що його взяв князь Святослав, і потім там було давньоруське місто Біла Вежа. Там фіксуються археологічні давньоруські знахідки і залишки хозарського населення, яке залишалося ще в ХІ столітті в давньоруському середовищі, також і на Тамані, де було Тмутораканське князівство.

Пам’ятник у Запоріжжі правителю України-Русі, Київському князю Святославу Хороброму (945–972)
Пам’ятник у Запоріжжі правителю України-Русі, Київському князю Святославу Хороброму (945–972)
Щодо хозарського етносу даних майже немає – як вони себе ідентифікували, як вони виглядали

Щодо хозарського етносу даних майже немає – як вони себе ідентифікували, як вони виглядали. У тому ж Саркелі антропологи бачать мішанину різних антропологічних типів і зрозуміло, що це був якийсь інтернаціональний культурний мікс. Що вбило хозар? Я радше сказав би, що це зміни соціогосподарчі, коли вони повністю змінили спосіб життя на міський і в результаті розчинилися в осілому населенні.

– Кордон каганату йшов по Дніпру, і Київ тривалий час був прикордонним містом на хозарському кордоні. Наскільки помітною була хозарська присутність у Києві?

– Такого фіксованого кордону взагалі не було. Хозари ніколи не ставили гарнізонів. На Дніпрі жили давні мадяри у ІХ столітті, які 30-40 років були частиною Хозарського каганату, а потім повстали. Тобто кордон тут був плаваючим.

Серед слов’янських племен, які платили данину хозарам, «Повість временних літ» називає полян, сіверян, радимичів, в’ятичів. Київ, де проживали поляни, був зоною слов'янських данників. Археологічну культуру хозарських данників вдалося гарно вичленити – вона зараз називається волинцівська культура. Ця культура мала характерний гончарний посуд салтівської традиції – того культурного середовища, яке було поширено на основній території Хозарського каганату. Переважно вона була на Лівобережжі, де жили сіверяни й трохи в зоні в’ятичів, і радимичів. Але на території Правобережжя Дніпра є маленька зона, де є волинцівські поселення: Обухів, Ходосівка під Києвом і на території Києва.

– Відомо, що давньоруські князі часто воювали з хозарами: Олег їх бив, Святослав їх розбив, Володимир їх добив. Є така версія, що це була спроба знищити волзький торговельний шлях, який становив конкуренцію дніпровському шляху «із варяг у греки». Чи звідки така ворожість до хозарів?

– Боюся, це вже пізніша давньоруська легенда про шлях «із варяг у греки». Він не функціонував до часів Олега, тільки договір з Візантією 911 року дозволив реально запрацювати цьому шляху по Дніпру. Швидше за все, первісне змагання було за заселені слов’янами території, звідки можна було знімати данину чи отримувати якісь товари для подальшої торгівлі, за ресурси. Олег воював з Хозарським каганатом за сіверян і, як ми археологічно бачимо, в другій половині ІХ століття там з’являються перші ознаки давньоруського впливу.

На тих територіях, де поширюється руський вплив, з’являються дирхеми – срібні арабські монети. Це як зараз долар – основна грошова одиниця в торгівлі ІХ-Х століть на території Східної Європи

Цікаво, що на тих територіях, де поширюється руський вплив, з’являються дирхеми – срібні арабські монети. Це як зараз долар – основна грошова одиниця в торгівлі ІХ-Х століть на території Східної Європи. З якихось причин, поки слов’янські племена перебували під впливом хозар, дирхеми туди не потрапляли. А тільки-но туди зайшли руси, то почали торгувати і давати дирхеми. Руси йшли разом з торговцями й давали це арабське срібло, на відміну від хозар, які знімали данину. «Повість временних літ» не описує війни, а зазначає лише, що «пішов Олег на сіверян, в’ятичів і возложив на них дань легку». Схоже, вони не дуже там пручалися.

Хозарський каганат слабшав і втрачав ці дальні зони, коли туди приходили сильніші військові угрупування. Очевидно, в цьому випадку руси були за первісним походженням скандинавами.

Директор Центру археології Києва Інституту археології України Михайло Сагайдак демонструє реліквію періоду України-Русі – печатку князя Святослава Хороброго (правління: 964–972) із зображення двозуба (праобразу державного герба України – тризуба). Київ, 11 травня 2016 року
Директор Центру археології Києва Інституту археології України Михайло Сагайдак демонструє реліквію періоду України-Русі – печатку князя Святослава Хороброго (правління: 964–972) із зображення двозуба (праобразу державного герба України – тризуба). Київ, 11 травня 2016 року

– Але з літописів відомо, що саме князь Святослав знищив хозарську столицю Ітиль на Волзі.

– Ця історія трохи складніше виглядала. Хозари тоді більше діяли чужими руками. Й коли Святослав був у поході на Болгарію й воював з Візантією, на Київ стався напад печенігів. В деяких джерелах вони називаються «печеніги хозарські», щоб відрізнити їх від тих, які залишалися за Волгою. Святослав вважав, що вони були нацьковані хозарами, й вирішив припинити раз і назавжди такі речі – послав війська. Сам Святослав не брав участь ні в захопленні Саркела, ні в захопленні Ітиля, але його війська справді знищили ці міста. Але проблема в іншому. Як виявилось, печеніги робили це за власним бажанням. І після знищення Хозарського каганату печеніги з-за Волги та з північного Причорномор’я з’єдналися і стали настільки грізною силою, що вбили самого Святослава.

Карта Хозарського каганату
Карта Хозарського каганату

– Так, не завжди можна прорахувати наслідки того чи іншого діяння.

У преамбулі до Конституції Пилипа Орлика написано, що козаки вважають себе нащадками хозарів. Звідки цей хозаризм у козаків і на чому він ґрунтувався?

Титульна сторінка Конституції Пилипа Орлика, написана староукраїнською мовою. «Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорозького» – акт угоди між гетьманом України Пилипом Орликом і старшиною українського козацтва та козаками, укладений у квітні 1710 року
Титульна сторінка Конституції Пилипа Орлика, написана староукраїнською мовою. «Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорозького» – акт угоди між гетьманом України Пилипом Орликом і старшиною українського козацтва та козаками, укладений у квітні 1710 року

– Це вже пізня традиція. У XVI столітті в Речі Посполитій почався так званий період гербоманії: всі повинні були собі вигадати герб і написати про знатних предків. Вони почали читати письмові джерела – давньоруські літописи, грецькі, латинські. В польському середовищі на той момент народився сарматський міф про те, що польська шляхта походить від сарматів. Одне з таких сарматських племен – роксолани. За суто фонетичним збігом з Руссю вважали, що роксолани – предки русів.

Одночасно польський історик Мацей Стрийковський звернув увагу на те, що в цих джерелах згадуються козари, які звучали подібно до козак. Він висловив припущення, що козак походить від козар. І вже у XVII столітті в перших українських історичних роботах згадувалося про те, що козаки походять від козар. Вони вважали, що козари було руським, слов’янським за походженням населенням, й Святослав воював з ними не як з кочівниками, а просто це були ніби конкуренти, яких він приєднав до свого князівства. Отак ці козари-козаки й залишилися.

Найбільше цю ідею вже потім аргументував Дмитро Туптало і, ймовірно, з його роботи вона потрапили до Пилипа Орлика. Ця Конституція починалася з хозар, щоб підтвердити, що козаки мають власну державність, яка існувала в Х столітті й була злита з руською після того, як Святослав приєднав хозар до своєї держави. Тут немає історичного підґрунтя – це пізніше творення історії.

Генеральна карта України французького військового інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана, 1648 року. Назва: Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina: cum adjacentibus provinciis. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення)
Генеральна карта України французького військового інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана, 1648 року. Назва: Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina: cum adjacentibus provinciis. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення)
  • Зображення 16x9

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG