Григорій Сковорода на Донбасі, в Таганрозі. Й на Кубані?

(Рубрика «Точка зору»)

Минуло 300-ліття з дня народження Григорія Сковороди. Проводилися різні заходи до цього ювілею. Яких лише тем, пов’язаних із його особою й творчістю, не порушувалося. До того ж немало серед них було тем і спекулятивних, і надуманих. Однак тема про перебування Сковороди на Донбасі, Таганрозі та, ймовірно, Кубані чомусь ігнорувалася. Хоча, насправді, вона заслуговує на увагу. Адже це терени, які російська пропаганда подає як свої.

Філософ-мандрівник

Після чергового звільнення Григорія Сковороди з Харківського колегіуму в 1769 році, мислитель, ймовірно, дійшов думки, що йому нема чого далі займатися викладацькою робою й шукати для себе якогось суспільного становища. Власне, така думка вже звучала в його творах.

Близько 1770 року Сковорода в саду Троїцького монастиря міста Охтирки пережив глибоке містичне потрясіння. За словами його улюбленого учня Михайла Ковалинського, який начебто передавав розповідь мислителя, це виглядало таким чином:

«Маючи розпалені думки й відчуття душі моєї благоговінням й вдячністю Богу, вставши рано, пішов я в сад прогулятися. Перше відчуття, яке охопило серце моє, була якась розв’язаність, свобода, бадьорість, утверджена надія. Увівши в цей духовний настрій всю волю і всі бажання мої, відчув я всередині себе надзвичайний рух, який наповнив мене силою незрозумілою. Миттю наповнилася чимось солодким моя душа, від чого все всередині мене загорілося вогнем, і, здавалося би, що в жилах моїх оберталася полум'яна течія. Я почав не ходити, а бігати, наче мене носило якесь захоплення, не відчуваючи в собі ні рук, ні ніг, але ніби весь я складався з вогню, що носиться в просторі навкруги. Увесь світ зник переді мною; одне почуття любові, благонадійності, спокою, вічності оживлювало існування моє. Сльози полилися з очей моїх струмками і розлилася якась зворушлива гармонія на всього мене. Я проник у себе, наче відчув впевненість любові Сина (тобто Ісуса Христа – ред.) і з того часу присвятив себе на Синівський послух Духу Божому» (Григорій Сковорода «Повна академічна збірка творів». Харків, 2011 рік).

Ніби це описане містичне потрясіння стало «остаточною крапкою» на шляху перетворення Сковороди в мандрівного філософа. Хоча, насправді, він йшов до цього не один рік. Водночас Сковорода намагався дати осмислення й «виправдання» свого становища. Це «виправдання» він реалізував, вдаючись до містицизму. Тому часто мислитель сприймався як містик (наприклад, таким його бачив Тарас Шевченко).

Мандрівництво, власне, й породило Сковороду-філософа. Він почав писати філософські твори доволі пізно. Перші з них з’явилися, коли йому було майже 50 років, основна ж частина – коли вже було за п'ятдесят. Чимало філософів у такому віці або завершували свою творчість, або були в зеніті розквіту. Сковорода ж лише починав свій «філософський шлях». Добре це чи погано – дискутувати не будемо. Так було. І були в цьому свої плюси й мінуси.

Географія мандрів

Сковорода, постійно перебуваючи в мандрах, відвідує Харків і Київ, а також села та містечка Слобідської України – Бабаї, Валки, Великий Бурлук, Гусинку, Іванівку, Ізюм, Куп’янськ, Липці, Маначинівку, Острогозьк, Охтирку. Хоча його мандри не обмежуються теренами Слобожанщини й Придніпров’я.

Бував він і в інших регіонах на Сході, де проживали етнічні українці, а також на російських землях, наприклад, під Орлом, де збули розташовані маєтності Михайла Ковалинського. Загалом географія мандрів філософа чималенька.

Часто Сковорода зупинявся в маєтках місцевих дворян, котрі, як правило, походили з середовища козацької старшини, – Донців-Захаржевських, Земборських, Каразіних, Квіток, Ковалевських, Мечникових, Сошальських, Тев’яшових та інших. Перебував також мислитель і в монастирях – Курязькому, Охтирському, Сумському, Святогірському, Сіннянському та інших.

Донбас, Таганріг...

До теренів Слобожанщини примикали землі нинішнього Донбасу. Сковорода бував у Святогірському монастирі. Це, власне, південна Слобожанщина, звідки рукою подати до степів донецьких.

І ось у 1781 році мислитель здійснив тривалу мандрівку зі Слобожанщини через нинішній Донбас аж до Таганрогу. У цьому місті жив брат Михайла Ковалинського – Григорій (Барабаш Б. «​Дух животворить… Читаємо Сковороду»​. Київ, 2014 рік). Із ним Сковорода листувався.

Таганріг на той час був найголовнішим містом Приазов’я. Він будувався українськими козаками за часів гетьмана Івана Мазепи. І в самому місті, і в його околицях проживало чимало українців. Фактично, це був український етнічний регіон.

Схоже, в Таганрозі був гурток прихильників Сковороди. До нього могли входити Григорій Ковалинський та його друзі. У Таганрозі мислитель перебував певний час, його мандрівка донецькими степами тривала відносно довго – близько року.

…і Кубань?

Дещо пізніше, в 1787 році, Сковорода зазначав у листі до Якова Донця-Захаржевського, що рукопис його «катехизи», тобто роботи «Початкові двері до християнської доброчесності», блукав аж до гір Кавказьких (Григорій Сковорода «Повна академічна збірка творів». Харків, 2011 рік). Це дає підстави припустити, що прихильники Сковороди були не лише в Таганрозі, а й південніше, ймовірно, на Кубані, яка прилягала до гір Кавказу. Можна навіть припустити, що Сковорода мандрував і цим краєм, де проживали українці – нащадки козаків.

Не виключено, що, говорячи про мандрівку своєї «катехизи» до гір Кавказьких, він натякав на подорож цими землями. До того ж у той час на Кавказі служив перший учень Сковороди Василь Томара. Ось і мислитель міг податися до нього. Хоча й немає однозначних свідчень, що Сковорода був на Кубані, однак ця версія видається цілком імовірною.

Реально для українців Сковорода став символом, «найголовнішим українським філософом». То чи не варто нагадати про те, що він, фактично, «мітив» українську територію, подорожуючи нею? А були це й українські етнічні землі, які забрали в українців росіяни, зокрема землі Східної Слобожанщини, Східного Донбасу, Таганріг і Кубань.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода