До 30-річчя української Незалежності було приурочено чимало урочистих подій і мистецьких проєктів. Деякі з них були доречними й видовищними, а деякі здавалися просто способом витратити бюджетні гроші. Одним із найякісніших проєктів став документальний серіал від суспільного мовника «Колапс: як українці зруйнували імперію зла». Він важливий насамперед тим, що нагадує: Незалежність не впала на нас із неба.

Місія здійсненна

Ми живемо в час, коли конкуренція за глядача стала глобальною і надзвичайно напруженою. Тому перед творцями серіалу про Незалежність (автор і продюсер – Ярослав Лодигін, сценарист – Олександр Зінченко, режисер – Сергій Лисенко) стояло передусім два завдання. Перше – зняти історично достовірний і цікавий фільм про дні, коли Україна виборювала свою незалежність. Друге – зробити це настільки технічно й сюжетно досконало, щоб у глядача не виникло бажання перемкнутися на умовний «Нетфлікс». З обома завданнями команда впоралася – серіал вийшов таким, що від нього неможливо відірватися.

Тема Незалежності лише на перший погляд є легкою і всім відомою, насправді ж вона є великим викликом – адже дуже складно опрацювати її так, щоб створити глядачеві відчуття новизни. Саме це й було моїм найбільшим враженням уже після перегляду першої серії «Колапсу»: здавалося, що я знаю всі подробиці й перипетії тих днів, знаю, зрештою, результат – 24 серпня ми проголосили Незалежність, але серце все одно пришвидшувалося, а дихання ставало уривчастим від драматичної напруги.

Це справді блискуча телевізійна робота, бо вона не залишає байдужою, хоч і знята на, здавалось би, «заїжджену» тему. До речі, це один із уроків, який в Україні ще не став очевидним: треба робити не просто патріотичний продукт, а насамперед якісний продукт, і саме завдяки своїй якості він стане патріотичним, бо викликатиме відчуття гордості за чудово зроблену роботу й талановитих українських професіоналів.

Так, комуністи, але наші комуністи!

Дві речі вразили мене в цьому серіалі найбільше: перша – це якість наших політичних еліт 30 років тому. Коли слухаєш розповіді цих депутатів, коли стежиш за їхньою поведінкою та, як сказали б нині, транспарентними (прозорими) принципами роботи, виникає болісне відчуття, що за 30 років управлінський клас у нас сильно деградував. Чесно кажучи, у мене навіть виникли сумніви, чи зміг би теперішній склад Верховної Ради провести таку колосальну політичну спецоперацію, якою було проголошення Незалежності – і йдеться тут не тільки про політичну волю, а й про інтелектуальну відвагу та дипломатичний талант досягати вигідних країні компромісів.

Другий несподіваний момент – це ламання старого стереотипу про те, що до Незалежності доклалися лише рухівці. Так, без Народної Ради й особисто Чорновола незалежності (принаймні в серпні 1991-го) у нас би не було, але так само її не було б і без комуністів, які в ключовий історичний момент голосували за Україну (і за своє самозбереження, звісно). Для мене це стало відкриттям, бо до пана Кравчука й тодішніх комуністів я завжди мав негативне ставлення, але тепер, завдяки правильно розставленим у серіалі акцентам, бачу, що без таланту Кравчука як переговорника, без його комуністично-кабінетного вишколу нам також було б непереливки – зокрема у діалозі з конаючим СРСР, Горбачовим і Єльциним. Це ще раз доводить, що в ключові моменти історії саме єднання забезпечує Україні перемогу – так було у 1991-му, і в 2014-му.

Що далі?

У ювілейні дні всі 7 серій «Колапсу» транслював телеканал «UA:Перший», пізніше серії почали з’являтися і у вільному доступі в ютубі. Мабуть, було помилкою публікувати їх не одразу, а з тижневою паузою, бо перша серія набрала 200 тисяч переглядів, а наступні вже відстають за показниками. Якби всі 7 серій одразу були доступними, то глядачі могли б їх переглянути за одну ніч – погодьтеся, немає кращої похвали серіалу, ніж жертвування власним сном.

Цей серіал стане в нагоді студентам та школярам, зробить вивчення української історії цікавішим і живішим, особливо для тих людей, що народилися вже після доленосного серпня 1991 року. Я впевнений, що серіал – завдяки філігранній роботі з геополітичним контекстом – буде цікавим і для закордонної публіки, зокрема для країн колишнього «східного блоку». І вважаю, що було б цілком доречним висунути творчий колектив «Колапсу» на здобуття Шевченківської премії – вони її заслужили.

Андрій Любка – письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції