Михайло Лермонтов був одним із найулюбленіших поетів Тараса Шевченка. І це стає особливо зрозумілим, коли читаєш листування Шевченка часів його десятирічного ув’язнення та записи в його «Щоденнику» («Журналі»).
У найважчі для себе часи солдатчини Тарас Шевченко неодноразово звертається до своїх друзів із проханням надіслати йому твори Лермонтова, а в «Журналі» цитує їх напам’ять, та називає російського поета «наш великий Лермонтов» (запис від 20 липня 1857 року).
Особливо показовим є запис у «Журналі» від 28 липня того року (цитую за перекладом Леоніда Білецького, «Кобзар», Вінніпег, 1952–1954 роки). Перебуваючи у Новопетровському укріпленні (місто Форт-Шевченко у сучасному Казахстані), та повертаючись вночі до казарми, Шевченко згадує саме Лермонтова.
«Ніч місячна, тиха, чарівна ніч. Як прекрасно, правдиво гармоніювала ця чарівна пустинна картина з чарівними віршами Лермонтова, які я мимоволі прочитав кілька разів, як найкращу молитву Творцеві цієї невимовної гармонії у своєму безконечному світотворенні. Не доходячи до форту, на кам’янистому горбку, я сів одпочити і, дивлячись на освітлений місяцем, теж кам’янистий шлях, ще раз прочитав:
Выхожу один я на дорогу,
Предо мной кремнистый путь блестит.
Ночь тиха, пустыня внемлет Богу,
И звезда с звездою говорит.
Відпочиваючи на камені, я дивився на похмуру батарею, що високо вимальовувалась на скелі і багато-багато згадував із мого минулого невільницького життя. Наприкінці подякував всемогучому Чоловіколюбцеві, що подарував мені силу душі й тіла пройти цей похмурий тернистий шлях, не зранивши себе й не принизивши в собі людської гідності.
Заспокоївши себе святою молитвою, я подибав тихенько на город, порушивши глибоку тишу чарівної ночі піснею:
Та нема в світі гірш нікому,
Як сіромі молодому».
Споріднює Шевченка з Лермонтовим і тема «Пророка», якому обидва присвятили свої поезії. Для Лермонтова вірш «Пророк» став одним із найостанніших в його короткому житті, і так, як Лермонтов, цю старозавітну тему не висвітлював у світовій поезії ніхто.
Пропоную на суд читачеві свій переклад цього поетичного заповіту великого російського поета, з українською, як мені здається, душею. В усякому разі я люблю Лермонтова не менше, ніж його поважав Тарас Шевченко, а Тарас Григорович для мене найбільший авторитет.
Михайло Лермонтов
«Пророк»
З тих пір, як вічний судія
Мені дав знання, як пророку,
В очах людей вбачаю я
Сліди неправди та пороку.
Став їм казати про любов,
Хтів дати правди розуміння:
В мене всі ближні знов і знов
Скажено кидали каміння.
Посипав попелом главу,
Із міста втік з порожнім клунком,
І ось в пустелі я живу,
Як птаство, Господа дарунком;
Там Божий маючи завіт,
Тварини всі мені покірні;
І зоряний вчуває світ
Мене у просторі безмірнім.
Коли же містом, мов чужак,
Я пробираюся швиденько,
То люди дітям кажуть так,
З усмішечкою, поганенько:
«Дивіться: приклад ось для вас!
Він гордий був, не вжився з нами:
Дурний, запевнити хтів нас,
Що каже Бог його устами!
Але це бреше він дарма:
Дивіться, він який негідний,
Який похмурий він і бідний,
Який зневажений всіма!»
Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
