Ще в 2000-х тодішній президент України Віктор Ющенко розпорядився відбудувати Військовий Микільський собор в Києві на Печерську. Але до справи не дійшло – Великому Миколі, як називали той собор, пощастило менше, аніж зруйнованому тими ж більшовиками Михайлівському Золотоверхому собору чи підірваному під час Другої світової Успенському собору лаври.

• То чи варто відбудувати?
• Де і як?
• І чи потрібно в разі відбудови передати храм Збройним силам України, щоб вони мали свій військовий собор?

…Російський цар Микола І під час перебування в Києві в 1830-х роках завітав на службу до Микільського собору, який тоді вже був військовим. Почувши згадку під час відправи імені гетьмана Івана Мазепи, імператор запитав у настоятеля, чому вихваляється ім’я «ізмєнніка» Мазепи коли за анафемою гетьмана треба лише проклинати? Настоятель відповів: мовляв, і проклинаємо як «ізмєнніка», і вихваляємо як фундатора храму.

Микільський собор був збудований за ініціативою і коштом гетьмана Івана Мазепи наприкінці 17-го століття, в епоху розквіту козацької Гетьманщини.

«З поміж усієї неоціненної монументальної спадщини гетьмана Івана Мазепи цей величний храм на київському Печерську був, вочевидь, головним діамантом. Він втілив саму ідею самодостатньої і вільної української держави. Козацької країни, спроможної в мистецтві досягати абсолютних вершин», – пише портал «Українське бароко».

Собор був закладений 7 червня 1690 року і будівництво стало особистою справою гетьмана. Завершили будівництво за три роки, а освятили храм в 1696 році. На західному фасаді собор прикрашав герб гетьмана-фундатора.

Будівництво Микільського собору велося архітектором Йосипом Старцевим, який був із Москви. Відомий діаспорний мистецтвознавець Олекса Повстенко натомість вважав, що справжнім прізвищем архітектора було «Старченко», просто його русифікували під час роботи в Москві.

«Гетьман довго домагався від московських царів Іоана і Петра Алєксеєвичів відпустити з Москви цього видатного кріпака-майстра, якому за московськими звичаями змінили прізвище на Старцев», – писав Повстенко у виданні «Нові дні» в Торонто у 1954 році – якраз на 20 роковини знищення більшовиками собору.

В соборі прихожан вражав різьблений іконостас – він мав сім ярусів і доходив аж до середини великої бані. Там було різьблене переплетення листя, квітів, ґрон винограду та ікони, які вважали прекрасними. Автором іконостасу був київський майстер Созонт Балика.

«В усіх своїх деталях оздоблення катедри св. Миколи глибоко просякнуте українським національним духом. Виразний український характер позначився також і на зображеннях святих, наприклад, князь Володимир Великий у козацькому кунтуші… янголи зображені в козацьких жупанах, підперезані поясами», – писав мистецтвознавець Повстенко.

Після «Полтавської катастрофи», як називали поразку Карла ХІІ та Івана Мазепи під Полтавою у червні 1709 року, герби Мазепи на Микільському соборі й інших храмах, які будував гетьман, позбивали і замінили переважно двоголовими російськими орлами.

Але все одно поруч із Києво-Печерської лаврою Микільський собор і був окрасою пейзажу, яким можна було милуватися з лівого берега Дніпра. Собор малював і Тарас Шевченко, якого вражало те, що «Святим дивом сяють Храми божі, ніби з самим Богом розмовляють»…

У Микільському соборі були мощі Іоанна Золотоустого – і туди йшли потоки прочан.

Дратував ще імперію?

Микільський собор, або Великий Миколай, вражав величністю, а також при ньому пізніше добудували високу дзвіницю. Хоч збудована вона була в 1750-х роках, але теж була в стилі українського бароко – гармонійно з самим собором.

Поруч з дзвіницею Софії Київської (збудованої Мазепою) та дзвіницею Києво-Печерської лаври Микільська дзвіниця ніби замикала трійку величних київських дзвонів, що «височіли аж до неба».

У 18-му столітті був розквіт собору і Микільського монастиря, аж доки імператриця Катерина ІІ не почала вилучати монастирське майно. Тоді був занепад храмів і монастирів на усій колишній Гетьманщині, яку позбавили будь-якої автономії і скасували саме гетьманство.

Потім – на початку 19-го століття під час воєн з Наполеоном – могло статися взагалі немислиме. В 1812 році губернаторами Київщини був розроблений план підриву собору. Зберіглися навіть схеми закладення вибухівки, але з до кінця нез’ясованих причин цей план не був реалізованим і собор ще простоїть трохи більше сторіччя.

Причина – прагнення російського армійського командування заволодіти землею на вершинах київських пагорбів, кажуть дослідники. План реалізувався частково – собор з прибудовами був переданий військовому відомству і став частиною Печерської фортеці у Києві.

У порівнянні з радянським режимом Російська імперія має імідж такої сонливої, тихої, а от, мовляв, прийшли більшовики і перевернули силою все з ніг на голову. Приклад з Микільським собором і планами його мінування та підриву в царській Росії заперечують цей імідж «райського сну» імперії до більшовицького перевороту.

«Свято-Микільський собор називали «Військовим». Але військовим його зробили тільки в 1831 році в часи Російської імперії. Відповідно, там прославляли не українське, а російське військо. Хоч у тому війську служили і українці, але робили вони це за інтереси, на жаль, імперської Росії. І рішення про це було ухвалене в той самий рік, коли Росія придушила Польське повстання», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода український історик і відеоблогер Владлен Мараєв.

Перша українська парафія

Собору «дісталося» під час більшовицької війни проти УНР. Так, у січні 1918 році при обстрілах більшовиками під проводом генерала Михайла Муравйова було випущено понад 30 снарядів по собору – його стіни були вкриті «шрамами».

Собор відіграв ключову роль у створенні Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Навесні 1919 року саме в Микільському соборі була утворена перша українська парафія і вперше в новітній історії України було відправлено службу українською мовою. Цю історичну літургію провів тоді протоієрей Василь Липківський – майбутній митрополит Київський і всієї України.

Цікавий ще факт: церковним хором в Микільському соборі диригував композитор Микола Леонтович. Як там не було, але у віданні УАПЦ собор перебував до 1930-го – року заборони української церкви більшовицьким режимом, а потім перейшов у власність РПЦ.

Але ненадовго. Бо незабаром більшовики зробили там склад меблевої фабрики, фактично забравши в собору найголовнішу – духовну – місію.

Більшовики: знищення після Голодомору

Отже, після встановлення «влади Рад» більшовиками Микільський собор муляв очі комуністичному режиму.

Після Голодомору 1932-1933 років, було вирішено, що вже «безпечно» переносити столицю з Харкова до Києва, де вже нібито мали «вивітритися» дух Української Народної Республіки і пам’ять про визвольні змагання.

Київ стає знову столицею України в 1934 році.

Але як можна було мати «собор Мазепи» в Києві, та ще й на Печерську, який став центром радянських адміністративних будівель?

«Історичний хлам, який своїм існуванням живить коріння українського буржуазного націоналізму», – заявив тоді Павло Постишев, перший секретар Київського обкому партії більшовиків.

І Микільський собор почали знищувати буквально цеглина за цеглиною, розбирали бані, стіни, фундамент, знищували начиння собору.

«Більшовики тоді в цілому знищували багато церков і храмів. Була так звана «безбожна п’ятирічка» – друга п’ятирічка в СРСР. Київ постраждав неймовірно! Було знищено безліч пам’яток і Микільський собор теж був знищений. Тобто, це була політика сталінського режиму», – пояснює історик Мараєв.

Камінь відбудови

Сказати, що більшовики сильно піклувалися про дітей і тому на місці собору звели Палац піонерів, не можна. Адже одразу після руйнації храму був проєкт побудови комплексу житлових будинків для радянської еліти. Також хотіли там звести палац культури заводу «Арсенал» (тоді він навивався «Червонопрапорний завод»).

Потім Друга світова. І вже в 1962-1965 роках на тому місці звели будівлю у стилі радянського модерну під Палац піонерів. Архітектори невдовзі отримають за це Державну премію СРСР в галузі архітектури.

«На місці перлини українського бароко, монументального храму надзвичайної краси постала неоковирних радянських пропорцій будова – будинок піонерів», – писало Радіо Свобода в низці матеріалів про втрачені пам’ятки.

Але коли постала незалежна Україна, то одразу почались дискусії і лунали заклики відновити Микільський собор.

Тим більше, що на початок нового тисячоліття в 2000 році було відбудовано Михайлівський Золотоверхий собор (підірваний більшовиками в 1937 році) та Успенський собор Києво-Печерської лаври (підірваний НКВС під час німецької окупації Києва).

«На місці Михайлівського була пустка. Тому просто взяли і відбудували. А на місці Успенського собору були руїни – фактично теж порожнє місце. І на місці Микільського собору пустки немає. Тобто, тут є проблема. Я, чесно кажучи, не розумію, як відтворити Микільський собор, бо там все дуже сильно забудовано. Тобто, треба щось зносити. Ну, я не знаю, як тут бути», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Соня Кошкіна, головна редакторка видання «Лівий берег», яка, серед іншого, спеціалізується на церковній тематиці.

Після Помаранчевої революції, коли нова Україна остаточно відмовилась від російського імперського погляду на гетьмана Івана Мазепу, почали з’являтись перші архітектурні проєкти щодо відбудови Микільського собору. Хтось пропонував відбудувати лише собор, хтось був за собор і дзвіницю, були пропозиції повної відбудови комплексу монастиря…

Тим більше, що існує достатньо світлин, старих макетів, малюнків, креслень, які дають підстави бути впевненим, що собор можна відновити досить автентично – в тому вигляді, в якому він існував.

І ось 2 червня 2009 року тодішній президент Віктор Ющенко видав указ про відбудову Микільського собору. Той указ – і досі на вебпорталі Верховної Ради.

«З метою відродження і збереження пам’яток історії та культури, відтворення втраченої історико-архітектурної пам’ятки – комплексу Свято-Миколаївського військового собору, що має унікальну архітектурну та історико-культурну цінність, постановляю: Кабінету міністрів України разом із Київською міською державною адміністрацією опрацювати у двомісячний строк питання щодо відтворення у місті Києві комплексу споруд Свято-Миколаївського військового собору та за результатами опрацювання внести відповідні пропозиції», – йшлося в указі Віктора Ющенка.

Ані тодішня прем’єр-міністерка України Юлія Тимошенко, ані тодішній київський голова Леонід Черновецький не запам’яталися відтворенням історичної спадщини, а Київ тоді переживав час хаотичної забудови і руйнації історичного архітектурного середовища.

Але тоді ж в 2009 році на площі Слави в Києві встановили пам’ятний знак – як символ серйозності намірів таки відбудувати Микільський собор на тому місці.

Чи потрібен війську свій собор?

Також різні думки лунають щодо місця відбудови Микільського собору. Чи це має бути оригінальне місце і собор має постати на старому фундаменті, на який частково заходить Київський палац дітей та юнацтва? Чи треба перенести палац в інше місце – тим більше, що приміщення в центрі Києва – в тому числі колишні індустріальні, які не використовуються, – все ще є. Таким чином собор можна було б відтворити, трохи відсунувши його від готелю «Салют», кажуть архітектори.

«Без руйнування цього палацу неможливо на цьому місці відбудувати цей собор. Плюс там же майже впритиск до цього собору – територія готелю «Салют» підходить», – пояснює складність проблеми історик Мараєв.

Архітектор Юрій Лосицький брав участь у проєктуванні відбудованого Михайлівського Золотоверхого собору. І також він створив у 2009 році проєкт відбудови і Микільського собору.

«Палац не має такої історичної цінності як собор. Безперечно, було б добре відтворити Микільський собор – тим більше, що це споруда, яка була знищена спеціально саме за те, що несла в собі пам’ять століть як споруда «мазепинського бароко», – каже Лосицький в інтерв’ю Радіо Свобода.

Тут ще питання: чи потрібен військовий собор саме українській армії? Зараз цю роль ніби виконує Михайлівський Золотоверхий собор, біля якого навіть підбиту російську техніку розташували. Але там це має тимчасовий характер, а в разі відбудови Микільського військового собору – та техніка могла б стати там на постійно.

«Я за те, щоб була відновлена історична справедливість. І, звичайно, було б добре, щоб собор відбували. Але також вважаю, що зараз, поки у нас в Україні війна, краще кошти спрямовувати на підтримку Збройних сил. Зараз на цей час головний пріоритет – перемога над російським агресором. А після війни – тоді можна і відбудувати», – каже Радіо Свобода військовий капелан Іван Михайлишин.

Як зауважує історик і блогер Владлен Мараєв: «Чи варто побудувати собор у всеукраїнському значенні саме як військовий собор – я думаю, що так! Цілком можливо і цілком потрібно. Для сучасного українського війська, я думаю, потрібен свій собор. Однозначно».