Доступність посилання

ТОП новини
05 квітня 2020, Київ 03:02

У Канаді врятовані унікальні записи першого симпозіуму про Голодомор


Примусовий збір зерна в селі Кандель, Одеська область,1932–1933 роки

Навіть за океаном через 50 років після Голодомору ті, хто його пережив, боялися розповідати про нього на камеру – в Україні ще залишалися їхні родичі. Наукова конференція, яка об’єднала і науковців, і українську громаду, включно зі свідками Голодомору, проходила у канадському Монреалі 25–26 березня 1983 року в Квебецькому університеті.

Це була перша велика конференція, присвячена події, яка, згідно з офіційною радянською історією, не існувала. Тоді завдяки ініціативі купки волонтерів всю конференцію – виступи таких зірок українознавства, як професорів Юрія Шевельова, Богдана Кравченка, Романа Сербина, гарвардського дослідника Джеймса Мейса, який присвятив цій темі своє життя, вдалося записати на плівку. А нині керівник проєкту майже 40-літньої давнини завершує ще одну велику працю – переводить відеозапис у цифровий формат і виставляє у загальний доступ на платформі YouTube.

«Страх, арешти і голод» – спогади про Голодомор

Сидячи на тлі карпатського ліжника вже літня жінка Ніна Чериба розповідає про своє дитинство, проведене у самому серці України – селі Будище, на Черкащині, та сусідніх шевченкових Моринцях. Після поразки у боротьбі за українську державність її батько, офіцер петлюрівської армії, мусив переховуватися по сусідніх селах, але все ж йому вдалося отримати диплом вчителя, навчаючись дистанційно. У 1932 році він почав учителювати у Моринцях, куди він забрав і жінку з двома маленькими дітьми. Там родину і застав голод.

Ті, що не мали вже надії, просили: «Добийте, доріжте мене, подіньте мене десь…»
Ніна Чериба

«Коли йдеш по селу, по вулицях можна було бачити по двоє, по троє, по десятеро людей, які були спухлі так, що не мали сили ходити. Вони страшно кричали і просили рятунку життя. А ті, що не мали вже тої надії, просили: «Добийте, доріжте мене, подіньте мене десь…». І більше іншого звуку від тієї людини ви не могли чути», – розповідає Ніна Чериба, якій на той час було вісім років, і цю картину вона спостерігала щодня дорогою до школи.

Вона згадала і про те, як у мальовничих садах, у яких потопали Моринці до Голодомору, відбувалися події, від яких стигне кров у жилах. Їй та її молодшому брату дивом вдалося врятувалися від мисливця на людей. Як з’ясувала потім міліція, чоловік, який заманив до себе її маленького братика, перед тим з’їв власну родину і почав полювати на дітей та інших зморених голодом і знесилених людей, яких він убивав і продавав їхнє м’ясо. За спогадами Ніни Чериби, у ямі, що була поруч з його будинком, міліція знайшла потім 150 людських голів.

Її власна родина вижила завдяки тому, що батьки як службовці отримували невеличкий пайок, а ще тому, що колись заможній селянській родині вдалося приховати від радянської конфіскації золото, за яке в місті, у так званих «торгзінах» (офіційно – контора по торгівлі з іноземцями «Торгзін», яка на практиці займалася вилученням золота у голодуючих селян в період Голодомору – ред.) можна було купити хліб та інші харчі.

Я дуже жалую за тими людьми, які до цього часу там терплять
Ніна Чериба

Завершуючи розмову, Ніна Черимба сказала, що і досі «боїться про це думати». «Страх, арешти і голод» – це все, що залишилося в її пам’яті з тих часів. «Я щаслива з того, що я є на канадійській землі. Але я дуже жалую за тими людьми, які до цього часу там терплять», – сказала Ніна Черимба у розмові з канадським дослідником Марком Царинником.

Ніна Черимба, яка пішла з життя у 2009 році, була однією з понад трьохсот учасників зустрічі з громадою дослідників Голодомору, які зібралися у Монреалі. Тоді, у 50-ту річницю «Штучного Голоду в Україні», бо слово Голодомор ще не увійшло до широкого вжитку, учасники конференції, професор Юрій Шевельов, Богдан Кравченко, Всеволод Ісаїв, Ніна Строката-Карванська та головуючий професор Роман Сербин знайомили громаду з тим, що їм вдалося з’ясувати про Великий Голод.

Запрошення для громади на конференцію, в якій брали участь професор Юрій Шевельов, Богдан Кравченко, Всеволод Ісаїв, Ніна Строката-Карванська та головуючий професор Роман Сербин
Запрошення для громади на конференцію, в якій брали участь професор Юрій Шевельов, Богдан Кравченко, Всеволод Ісаїв, Ніна Строката-Карванська та головуючий професор Роман Сербин

На відміну від наукових доповідей, представлених під час самого симпозіуму, які лунали англійською і французькою мовами в Квебецькому університеті в Монреалі, зустріч у церкві Успіння Божої Матері, проходила українською мовою. І нині, завдяки зусиллям команди продюсерів, ці записи стали доступні широкій громадськості.

У січні 2020 року продюсери проєкту Юрій Луговий, Зорянна Гриценко-Лугова та Володимир Гайдук завершили роботу над другим етапом оцифрування відеозаписів міжнародного симпозіуму – це чотири виступи північноамериканських учених українського походження, сесія запитань і відповідей та більшість зі свідчень 13 людей, які пережили Голодомор в Україні.

На записах, виставлених в інтернеті, можна побачити унікальні кадри, наприклад, виступ професора Шевельова, який розповідає про проєкт «українізації», який передував Голодомору. За словами Шевельова, «українізація» як радянських проєкт, що почався у 1923 році, полягав у переведенні державного апарату на роботу українською мовою та у підтримці гуманітарних напрямків.

Радянська влада для цього мала внутрішні та зовнішні причини: внутрішньою причиною була потреба завоювати прихильність українців до комуністичних ідей, адже українців серед членів партії навіть тоді була ще мізерна кількість. Зовнішня причина полягала у тому, щоб перетворити Україну на зразок для сусідніх країн – Польщі, Чехословаччині чи Румунії, яких Москва вважала «слабкими ланками» капіталістичного Заходу, щоб заохотити їх до комуністичних революцій.

В Україні в той час діяло 60 українських театрів, 12 єврейських та 9 російських
Юрій Шевельов

У своїй доповіді Шевельов наводить цікаву статистику – українська преса в ті часи на 87% була україномовною, а решта «13% припадало на всі інші мови, включно з російською. В Україні в той час діяло 60 українських театрів, 12 єврейських та 9 російських». Ці цифри відповідали етнічному складу населення України, де українці складали понад 80%, а росіяни і євреї приблизно порівну, обидва народи – менше ніж 10%, згідно з переписом початку століття.

Цікавими для сучасного дослідника були і обговорення доповідей – громадськість і дослідники обговорювали, яким словом назвати штучний голод в СРСР, щоб люди поза Україною могли зрозуміти його сенс. Адже слово «голод» і українською, і англійською мовами не мало значення доведення до смерті через голод. Чи мають українці наголошувати в цьому терміні на юридичному аспекті – спланованому вбивстві мільйонів людей, чи на тому, яким способом це було зроблено – голодом.

Народжена в Одесі і докторка Ніна Строката-Караванська пояснювала, що голод – це те, що українці спостерігали, і слово, яке вживали самі люди, які це пережили. Професор Богдан Кравченко наголошував, що радянські репресії проти українців виходили поза межі голоду, бо нищилися так звані «куркулі» – найкращі сільські господарі, які були основою української економіки на той час, і інтелігенція, яка була спроможна осмислити ті події.

Як сказав в інтерв’ю Радіо Свобода керівник проєкту Юрій Луговий, українська діаспора ще тоді розуміла історичну цінність цього обговорення і намагалася зберегти свідчення про нього доля наступних поколінь. Група, що складалася переважно зі студентів-волонтерів, озброївшись трьома позиченими в Університеті Конкордія любительськими камерами, два дні працювала над документуванням цілого симпозіуму.

Учасники проєкту запису свідків Голодомору (перший ряд зліва направо) Володимир Гайдук, режисер Юрій Луговий, інтерв'юер Марко Царинник, Шейн Віттні, (задній ряд) Петро Блищак, Богдан Керечинський, Наталка Стілецька, Анатолій Гайдук, Оля Катола, Зорянна Гриценко, Крістофер Геттель
Учасники проєкту запису свідків Голодомору (перший ряд зліва направо) Володимир Гайдук, режисер Юрій Луговий, інтерв'юер Марко Царинник, Шейн Віттні, (задній ряд) Петро Блищак, Богдан Керечинський, Наталка Стілецька, Анатолій Гайдук, Оля Катола, Зорянна Гриценко, Крістофер Геттель

Ми самі звернулися до організаторів симпозіуму, до професора Романа Сербина, бо розуміли, яку цінність становлять ці доповіді для наступних поколінь
Юрій Луговий

«Ми самі звернулися до організаторів симпозіуму, до професора Романа Сербина, бо розуміли, яку цінність становлять ці доповіді для наступних поколінь. Бюджету на це ми практично не мали, навіть там на записі є, як професор Сербин звертається до людей у церкві, щоб допомогли заплатити за фільмування. Ми працювали безкоштовно, бо нам і самим було цікаво більше дізнатися про голод і про те, чи був він штучним, як казали наші дослідники. Бо в цей час Радянський Союз заперечував сам факт голоду», – розповідає Юрій Луговий в інтерв’ю Радіо Свобода.

Юрій Луговий каже, що, попри емоційні виступи, коли публіка могла запитувати і коментувати виголошені доповіді, було небагато охочих розповісти про свій власний досвід під час Голодомору.

Вони дуже боялися, хоч і жили в Канаді багато років
Юрій Луговий

«Вони дуже боялися, хоч і жили в Канаді багато років. Багато з них казали, що бояться, що може статися через це з їхніми родинами в Україні. Хтось казав: «Тримайте це і не публікуйте, поки Україна не буде вільною або поки я не помру, – згадує Юрій Луговий. – Я ніяк не міг зрозуміти, чому вони так бояться. І так і не розумів, поки війна на сході України не почалася. Бо вони якраз з тих регіонів були».

Після того, як закінчилися зйомки, команда операторів не мала ані часу, ані грошей для того, щоб змонтувати їх. Тож їх просто передали на зберігання до Національного архіву в Оттаві.

Ми навіть навмисно ставили неправильні номери на записах, щоб ніхто не міг ідентифікувати тих людей
Юрій Луговий

«Ми навіть навмисно ставили неправильні номери на записах, щоб ніхто не міг ідентифікувати тих людей. Мені довелося потім дзвонити місцевому пароху отцю Ігорю Куташу з православної церкви Святої Софії, де ми знімали свідків, щоб він допоміг нам упізнати своїх парафіян. Але нещодавно нам подзвонили з Національного архіву, повідомили, що вони хотіли б звільнити місце для інших матеріалів, тож якщо українським дослідникам вони не потрібні, їх викинуть на сміття. То ми сказали, щоб нам повернули, і почали цю роботу», – розповідає Юрій Луговий.

Продюсерська команда повернулася до своєї праці майже сорокалітньої давнини у травні 2018 року і за підтримки численних українських інституцій Канади почала переносити їх у цифровий формат. Як говорить Юрій Луговий, робота ця дуже копітка, адже старі магнітні плівки формату U Matic ¾ ледь не розсипаються в руках, а для того, щоб їх обробити, потрібне спеціальне обладнання.

Ми вже купили четверту машину, бо постійно ламаються головки від магнітного пороху з плівок
Юрій Луговий

«Ми вже купили четверту машину, бо постійно ламаються головки від магнітного пороху з плівок, який стирає головки. Я працюю по 6-7 годин на день, інколи і до 11 годин – треба переводити в цифровий формат, коректувати колір, там, де це ще можливо, описувати ці матеріали, щоб їх можна було легко знайти. Треба мати терпіння монаха, щоб займатися цією роботою», – зізнається режисер проєкту Юрій Луговий.

За його словами, залишається закінчити роботу ще над інтерв’ю з трьома свідками Голодомору, запис яких є у найгіршому стані. В YouTube вже було викладено понад 30 розділів з конференції.

Значна частина учасників, які вже під час запису були у літньому віці, за ці майже 40 років пішли з життя. Але їхні свідчення мають велике значення для їхніх нащадків і для світової української громади, особливо Канади та США, яка взяла на себе завдання розповідати про Голодомор світу тоді, коли його продовжували заперечувати в СРСР, фальсифікуючи історію України.

Донька одного зі свідків Голодомору, Михайла Гайдука, написала Юрію Луговому, що цей запис повертає їй спогади про батька, «справжнього патріота України, який би пишався тією роботою, яка була зроблена за цей час щодо виведення теми Голодомору на світову сцену».

Деякі зі знятих інтерв’ю послужили основою для документальних фільмів, які Юрій Луговий знімав як режисер і які принесли йому численні міжнародні нагороди, Genocide revealed, в українській версії «Окрадена земля», «Жнива розпуки» та інші.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG