Одна зі складових успіху будь-якої справи ‒ це відмова від ілюзій.
Російський президент вкотре відмовив українцям у праві на існування. Оголосив росіян і українців одним народом. Оголосив, що Київ перебуває під зовнішнім управлінням, і прирівняв законопроєкт про корінні народи до зброї масового ураження.
В Офісі президента України кинулися ці заяви спростовувати. Звинуватили оточення Путіна в дезінформації свого патрона. І припустили, що особиста зустріч двох президентів здатна скоригувати оптику глави Кремля.
Російський президент абсолютно цілісний у своїх помилках
Ні, не здатна.
Російський президент абсолютно цілісний у своїх помилках. Він з ними виріс, сформувався і встиг постаріти. Цього року йому стукне 70 ‒ і було б наївно чекати від нього раптового осяяння. Українські політики можуть бути як завгодно красномовними ‒ але це ніяк не вплине на те, що думає про світ глава Кремля.
Політика Москви робила досить яскраві трансформації з українськими президентами. Будь-який тріумфатор вітчизняних виборів міг думати, що зуміє домовитися з Кремлем. Але потім колишня метрополія позбавляла його цих помилок.
Через цей шлях пройшли майже всі українські президенти ‒ за винятком, можливо, Віктора Януковича. Кожного разу з'ясовувалося, що будь-які українські поступки для Москви недостатні. А як може бути інакше, якщо для Володимира Путіна українського народу просто не існує? Якщо для нього українці ‒ це лише «ополячені росіяни»?
Російське керівництво не вдасться ні в чому переконати. Тому що для нього сама історія нашої країни ‒ це приклад бунтівної колонії
Коли Путін називає Віктора Медведчука «українським націоналістом» ‒ у цьому немає жодного застереження. Просто в Москві переконані, що український націоналізм має бути саме таким. Проросійським, підконтрольним і слухняним. Будь-який відступ від цього канону Москва вважає єрессю. Будь-який український політик, який претендує на щось більше, оголошується агентом зовнішнього управління.
Російське керівництво не вдасться ні в чому переконати. Тому що для нього сама історія нашої країни ‒ це приклад бунтівної колонії. Той, хто хоче для України самостійності ‒ сепаратист. Той, хто намагається в Києві розмовляти на рівних ‒ самозванець. Переговори вона готова вести лише про умови здачі.
Але саме ця російська послідовність полегшує Україні задачу. Незмінність Путіна гарантує те, що політика Кремля залишатиметься незмінною. Український виборець може втомитися від війни, захотіти миру й вирушити шукати в бюлетені нового парламентера для Москви. Але хто б у результаті не опинився на Банковій ‒ йому все одно не вдасться похитнути зарозумілий шовінізм російського керівництва.
Москва залишається у полоні своїх помилок
Російська неадекватність звучить натхненно. Вона означає, що Москва залишається в полоні своїх власних помилок. Що вона й надалі відмовляється розуміти Україну й ті процеси, що в ній відбуваються. Що вона й надалі робитиме помилки, ставитиме не на тих і робитиме з українських голубів ‒ яструбів.
Так само не завадило б позбутися ілюзій і українському керівництву
Її небажання дивитися фактам в обличчя позбавить її результативних стратегій і підходів. Тому що ефективність дій залежить від адекватності оцінок. Чим глибше Москва занурюється у свою власну реальність ‒ тим менше ілюзій залишається в її сусідів.
Але точно так само не завадило б позбутися ілюзій і українському керівництву. Наприклад, тих, що змушують Володимира Зеленського раз у раз шукати зустрічі з Володимиром Путіним. Тому що останнього не вдасться ні в чому переконати. Ні під час особистої зустрічі віч-на-віч, ні під час колективної ‒ за участю лідерів інших країн. Володимир Путін не здатний змінюватися. Він здатний лише змінювати.
Наприклад, сім років тому він безповоротно змінив нашу країну.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
