Доступність посилання

ТОП новини

Перший московський похід на Крим у XVI столітті. Перепочинок


Московські війська руйнують кримські улуси. Мініатюри Лицьового літописного склепіння (XVI століття)
Московські війська руйнують кримські улуси. Мініатюри Лицьового літописного склепіння (XVI століття)

(Спеціально для проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії»)

Коливання кримсько-московського маятника рано чи пізно мали припинитися, і у війні між країнами – настати перепочинок. Чим закінчилося понад десятирічне протистояння Бахчисарая та Москви, і чи був шанс перетворити перемир'я на мир.

Відносний успіх попереднього походу на Московію надихнув прихильників «партії війни» у Криму та призвів до радикалізації позиції хана. За свідченням посла Афанасія Нагого, у 1565 році до двору Девлета Герая прибули посли бея Великої Ногайської орди Дін-Ахмеда з пропозицією перемир'я і навіть військового союзу, якби хан наважився відбити у Івана IV Казань та Астрахань. Непримиренний ворог ханства бей Ісмаїл помер ще 1563 року, що відкривало можливості кримсько-ногайського примирення.

Більше того, «разом з ногайськими послами прийшов до Криму казанець, Коштивлей-улан, і каже, що був із ногаями в Москві, де бачився з двома луговими черемисинами, Лаїшем та Ламбердеєм; вони переказали з ним до хана, щоб йшов до Казані чи послав царевичів, а вони всі чекають на його прихід; як прийде, всі йому передадуться і промишлятимуть заразом над Казанню». Ногайці передавали Девлету Гераю, що «поки ми були голі й безкінні, до того часу ми дружили цареві й великому князеві, а тепер ми кінні та одягнені: так якщо ти царевича до Казані з військом відпустиш, то дай нам знати, ми синові твоєму готові на допомогу».

Казанські змовники обіцяли хану 60-тисячне військо з місцевих жителів, і хоча ця кількість сильно завищена, вона показує ступінь невдоволення московським завоюванням. Сам же Дін-Ахмед обіцяв: «Мені… в Асторохані повірять і в місто мене пустять, і я… тобі Асторохань одноосібно візьму».

Загальний настрій кримських еліт, згідно з Нагим, також був рішуче антимосковським. «Помиритися тобі з московським, говорили вони хану, – це означає, короля зрадити; московський короля звоює, Київ візьме, стане по Дніпру міста ставити, і нам від нього не пробути. Взяв він два юрти бусурманські; взяв німців; тепер він тобі поминки дає, щоб короля звоювати, а коли короля звоює, то нашому юрту від нього не пробути; він і казанцям шуби давав, але ви цим шубам не радійте: після того він взяв Казань».

Зрештою, Девлет Герай заявив Нагому, що замириться з Іваном IV лише на своїх умовах

Зрештою, Девлет Герай заявив Нагому, що замириться з Іваном IV лише на своїх умовах: повернення Казані з Астраханню та виплата «Мегмет-Кіреєвих поминок». Нагой відповів: «Як тому статися? У Казані, у місті та на посаді, і по селах государ наш поставив церкви, навів російських людей, села та волості роздавав дітям боярським у помістя; а великих і середніх казанських людей, татар усіх вивів, подавав їм у помістя села та волості у московських містах, а іншим – у новгородських та псковських; та в Казанській же землі государ поставив сім міст».

19 червня 1565 року до Москви з Криму повернувся гонець Андрій М'ясново з листами від Нагого, а з ним приїхав ханський посланець Акінчей із трьома короткими грамотами Івану IV. Кримцям у відповідь на ханські вимоги було сказано, що це добра не доведе. За обіднім столом гінцям були подаровані, за звичаєм, шуби, але простіші, ніж раніше. А коли один із них обурився, сам цар відповів: «Чи за те вас нам жалувати, що цар ваш порушив клятву, Рязань повоював, а тепер Казані та Астрахані просить? Міста та землі за чашею та за хлібом не беруться».

В офіційному посланні Девлету Гераю всі його вимоги були відкинуті. Іван IV заявив, що Казані та Астрахані не віддасть, що ж до «Магмет-Кіреєвих» поминок, то вони будуть виплачені лише після розміну послами (читай: укладання мирного договору). Царський гонець Семен Бертенєв повіз відповідь хану вже в середині липня.

Навчений торішнім гірким досвідом, Іван IV вже у березні вжив заходів: «для кримського неправди, що з царем і великим князем гінцями ніби зноситься, а на государеві украйни приходив, й у бережіння государ воєводам по берегу і по украйним містам стояти велів». Гарнізони прикордонних міст були посилені, а на Оці розгорнуто 5 полків. На випадок нападу головних сил хана частина раті мала залишатися на місці, прикриваючи переправи, а інша – обходити ворогів уздовж берега, громлячи відокремлені загони. А 19 травня, отримавши звістку про появу кримців на Муравському шляху в районі сучасної Харківщини, Москва відправила до Калуги кілька «статей» (рот) стрільців на підводах – ще не мотопіхота, але вже близько за задумом.

Переповідаючи історію бойових дій 1565 року, Нагой стверджував, що Девлет Герай зустрів дорогою на Московію Бертенєва і, прочитавши послання Івана IV, нібито вирішив повернути назад. Але що еліти, що рядові кримці начебто спротивилися цьому, оскільки багато людей пішли на війну, влізши в борги, і хан продовжив похід. Виглядає дивно, що московський гонець їхав до кримського правителя з середини липня до середини вересня і перетнувся з ним на півдорозі. Ще дивнішою виглядає гадана поведінка Девлета, адже у царських посланнях всі його вимоги були відкинуті. Тож, швидше за все, Бертенєв навмисне шукав хана, і не заставши того в Криму, подався за ним слідом, щоб зупинити або хоча б затримати шляхом переговорів. Але ця спроба очікувано провалилася.

21 вересня 1565 року кримське військо було помічене на переправі через річку Торець, тож раптового нападу не сталося. 7 жовтня хан разом із калгою та 15-20 тисячами воїнів прибули під містечко Болохів на південний схід від Тули, «і з наряду по місту стріляли і до міста приступали». Але воєвода «князь Іван Золотов з боярськими дітьми з міста виходив і з ними діло робив, і язики піймав, а посаду ближніх дворів спалити не дав». Тим часом до міста наближалася рать заздалегідь попередженого великого воєводи Івана Бєльського. Не бажаючи розпочинати відкриту битву, Девлет Герай відступив уже 9 жовтня, навіть, всупереч звичаю, не «розпустивши війну», тобто не спустошивши місцевості. Лише нечисленні фуражири стали жертвами московитів.

Баланс сил був відновлений, і обидві сторони потребували перепочинку

Цей невдалий похід став останнім «коливанням маятника» на цьому етапі кримсько-московських відносин. Десятиліттям раніше хан погрожував серцю Московії, потім царські війська вперше в історії грабували Крим, а тепер баланс сил був відновлений, і обидві сторони потребували перепочинку. Відіграла свою роль і непохитна позиція Нагого, який заявив кримським мурзам: «Якщо ваш цар відправить послів і нас відпустить, то ми їхати раді, а буде висилати без послів і без діла, то ми не поїдемо; краще нам у Криму померти, аніж їхати без посла».

У новому, 1566 році Девлет Герай ще раз надіслав до Івана IV гінців із вимогою великих поминок для перемир'я і Казані з Астраханню для укладання вічного миру, але цар прямо відповів їм: «Ми, государі великі, бездільних промов говорити і слухати не хочемо». Проте переговори продовжилися в Бахчисараї, куди в липні прибули московські посланці. Цар був згоден на компроміс: він виплачуватиме «Магмет-Кіреєві поминки», якщо хан відмовиться від претензій на Казань і Астрахань. Девлет, перед лицем військових невдач і складних відносин із королем польським і великим князем литовським Сигізмундом II, який не поспішав виплачувати обіцяних щедрих подарунків, схилявся до прийняття цієї пропозиції.

Однак доволі несподівано Девлет Герай поставив нову умову для підписання договору

Однак доволі несподівано Девлет Герай поставив нову умову для підписання договору – відмова Івана IV від перемир'я із Сигізмундом ІІ. Хан побоювався, що цар і король, завершивши війну, можуть спільно виступити проти Криму. Це ледь не трапилося десять років тому і цілком могло повторитися знову. Тому 16 липня він відверто заявив посланцям: «Я ж із государем вашим нині доброго діла хочу прямо. Тільки государя вашого побоююся і двічі про те зноситися не хочу. Государ ваш не вірить мені, а я ж не вірю государю вашому». Проте якоїсь домовленості було досягнуто, хоча й без письмової фіксації і, відповідно, без взаємних присяг.

В результаті у вересні 1566 року до Москви прибуло велике кримське посольство з людьми не тільки хана, а й калги, і беїв – всього 130 осіб, не рахуючи купців, а в Бахчисарай вирушив посланцем Лука Новосильцев. Це був перший за десятиліття рік без бойових дій між кримцями та московітами. А колишній союзник Криму – Литовсько-Польська держава – навпаки, вперше за багато років зазнав нападу. Галичина та Поділля були розорені кримськими загонами, а Покуття – союзними їм молдавськими; польсько-литовська армія була оточена у Меджибожі, але відбила атаку.

А в січні 1567 року кримські гінці передали Івану IV чергову пропозицію Девлета Герая «бути у міцній дружбі та братерстві», зроблену на тлі походу хана на «царева… недруга на литовського короля». І для продовження переговорів у лютому взяли із собою на півострів посланця Семена Аляб'єва (втім, що у його грамоті, що у грамоті попередника питання Казані, Астрахані та «Мегмет-Кіреєвих поминок» не порушувалися).

Але це фактичне перемир'я, що тривало весь 1566 рік і ще по кілька місяців до і після, виявилося недовговічним. З якоїсь причини вже навесні 1567 року 3-тисячний загін Осман-мурзи Ширинського пограбував московські прикордонні землі. Найімовірніше, це було самоуправство могутнього аристократа, а не результат цілеспрямованої політики хана, але тривожний дзвінок пролунав.

Далі, вже у травні до Криму вирушив королівський посол Александр Владика, везучи із собою «щедру скарбницю» – товарів та коштів на 30 тисяч грошей (удвічі більше, ніж у 1563 році). Це дозволило відновити кримсько-литовські відносини.

Того ж року прибули і посланці від черкеських князів зі скаргою на плани Івана IV звести на Тереку фортецю – «і якщо він місто поставить, то не тільки їм пропасти, а й Тюмень та Шевкал будуть за Москвою».

Девлет Герай заявив Нагому: «До мене прийшла звістка, що государ ваш хоче на Тереку місто ставити; якщо государ ваш хоче бути зі мною в дружбі та братерстві, то він би міста на Тереку не ставив, дав би мені поминки Магмет-Кіреєвські, тоді я з ним помирюся. Якщо ж він буде на Тереку місто ставити, то, хоч давай мені гору золоту, мені з ним не помиритися, бо він узяв юрти бусурманські, Казань та Астрахань, а тепер на Тереку місто ставить і несеться до нас у сусіди».

9 жовтня 1567 року до Москви поїхав гонець Алі-Чауш (прибув 25 листопада) з грамотою для Івана IV аналогічного змісту. Девлет Герай дорікав цареві за приховання будівництва фортеці, яка порушить турецько-черкеські та кримсько-черкеські зв'язки, і за шкоду місцевим жителям від його ратей: «усю землю Черкеську воювали і палили, і дружини і діти брали, і животину і вівці пригнали», а також нагадував, що лише небажання Московії «поступитися» Казанню з Астраханню є перешкодою до укладання миру. А якщо Іван не знесе містечко і не заплатить данину, то Девлет обіцяв остаточно розірвати дипломатичні відносини та «за свій сором почне стояти». Тієї ж осені три ханські сини із загонами вирушили в похід на непокірних кабардинських князів, а заодно мали розвідати обстановку на Тереку.

Іван IV вкотре відкинув претензії Девлета Герая, оскільки у його вимогах «до доброї угоди діла немає». У зворотній грамоті стверджувалося, що Терекська фортеця поставлена на прохання царського тестя для його оборони від ворогів, а Казань з Астраханню «від початку від діда і від прадіда російських государів, і на ті юрти садовили російські государі», тож «поступитися» ними ніяк не можна. Як широкий жест Іван відправив Девлету поминки в триста рублів, щоб зберегти дипломатичні відносини, а також запропонував прислати до Москви ханського сина – цар видасть за нього дочку колишнього казанського правителя Шаха-Алі та дасть йому престол васального Касимовського ханства.

Короткий перепочинок у кримсько-московських відносинах закінчився, і попереду замаячила нова війна

І ось тут урвався терпець у самого Девлета Герая. Прочитавши відповідь Івана IV, він наказав сказати Нагому: «Просив я у вашого государя Казані та Астрахані, государ ваш мені цього не дає, а що мені дає і на Касимів царевича просить, того мені не треба: сину моєму і в мене є що їсти; а не дасть мені государ ваш Астрахані, то турецький візьме ж її».

Короткий перепочинок у кримсько-московських відносинах закінчився, і попереду замаячила нова війна. Але тепер у неї була готова вступити нова сила – сама Османська імперія.

Втім, це вже інша історія.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG