Доступність посилання

Російський сором та українська наївність. Віталій Портников про окупований Крим і заяву Зеленського

Під час акція солідарності з українським Кримом, окупованим Росією. Київ, 9 березня 2020 року
Під час акція солідарності з українським Кримом, окупованим Росією. Київ, 9 березня 2020 року

(Рубрика «Точка зору», спеціально для Крим.Реалії)

Російський сором та українська наївність

Президент Володимир Зеленський в інтерв'ю одному з онлайн-видань стверджує, що росіянам буде соромно за анексію Криму, без повернення півострова не буде можливості нормально, відверто і дружно спілкуватися майбутнім поколінням.

Ця заява Володимира Зеленського, думаю, показує, наскільки далеко розійшлися шляхи України та Росії ‒ не тільки керівників двох країн, але й, образно кажучи, середньостатистичного українця та середньостатистичного росіянина. Адже те, що говорить Зеленський, виглядає саме як відображення української масової свідомості: росіянам має бути соромно за те, що вони наробили, соромно за те, що вони вкрали Крим, і якщо вони хочуть, щоб все було, як раніше, то мають усе повернути на місце, ще й вибачитися.

А середньостатистичний росіянин, схоже, зовсім не хоче, щоб все було, як раніше. Щоб до складу України, яка з незрозумілих йому причин відокремилася від Росії (хіба їм з нами погано було), а тепер ще й хоче бути разом з американцями та іншими «західниками» (зрадники), входив російський Крим (подарунок Хрущова).

Тема Криму в російській політичній свідомості виникла зовсім не у 2014 році

Тема Криму в російській політичній свідомості виникла зовсім не у 2014 році, а 24 серпня 1991 року, буквально відразу ж після проголошення незалежності України ‒ тоді прессекретар президента Росії Павло Вощанов виступив із заявою, в якій не вітав, а погрожував. І нагадував про Крим. І невідомо ще, як би склалася доля півострова тоді, якби більшість його мешканців не проголосували б на референдумі 1 грудня 1991 року за незалежність України.

Архівні фото. Референдум за незалежність України 1 грудня 1991 року (фотогалерея)

Під час агітації в центрі української столиці у переддень референдуму за Незалежність України. Київ, 30 листопада 1991 року
1/19 Під час агітації в центрі української столиці у переддень референдуму за Незалежність України. Київ, 30 листопада 1991 року
Мітинг у Києві 30 листопада 1991 року – в переддень референдуму за незалежність України. На світлині, зокрема, прапори – України та тодішнього Європейського економічного співтовариства (ЄЕС)
2/19 Мітинг у Києві 30 листопада 1991 року – в переддень референдуму за незалежність України. На світлині, зокрема, прапори – України та тодішнього Європейського економічного співтовариства (ЄЕС)
Під час голосування на Всеукраїнському референдумі за незалежність України та президентських виборах. Київ, 1 грудня 1991 року
3/19 Під час голосування на Всеукраїнському референдумі за незалежність України та президентських виборах. Київ, 1 грудня 1991 року
Бюлетень для голосування на Всеукраїнському референдумі 
4/19 Бюлетень для голосування на Всеукраїнському референдумі 
Громадяни України підтвердили прагнення жити в незалежній державі &ndash; <b>90,32 </b>відсотка&nbsp; учасників референдуму відповіло: <b>&laquo;Так, підтверджую&raquo;</b>.<b> </b>Загалом у голосуванні взяли участь 31 891 742 особи &ndash; 84,18% населення України
5/19 Громадяни України підтвердили прагнення жити в незалежній державі – 90,32 відсотка  учасників референдуму відповіло: «Так, підтверджую». Загалом у голосуванні взяли участь 31 891 742 особи – 84,18% населення України
Курсанти голосують на одній із виборчих дільниць у Києві
6/19 Курсанти голосують на одній із виборчих дільниць у Києві
Курсант демонструє бюлетень президентських виборів, які проводилися паралельно із Всеукраїнським референдумом щодо незалежності України
7/19 Курсант демонструє бюлетень президентських виборів, які проводилися паралельно із Всеукраїнським референдумом щодо незалежності України
У столиці СРСР&nbsp;&ndash; Москві&nbsp;&ndash; також голосували за незалежність Української держави. На фото виборча дільниця у постійному представництві України в Москві, 1 грудня 1991 року
8/19 У столиці СРСР – Москві – також голосували за незалежність Української держави. На фото виборча дільниця у постійному представництві України в Москві, 1 грудня 1991 року
Черга на виборчій дільниці в постійному представництві України в Москві. Охочих проголосувати за незалежність Української держави було чимало і там. СРСР доживав свої останні дні &ndash; до його офіційного розпаду й призвели результати саме Всеукраїнського референдуму 1 грудня.&nbsp;&nbsp;<br />
<br />
Уже 8 грудня&nbsp;1991&nbsp;року&nbsp;президентом України&nbsp;Леонідом Кравчуком, президентом Росії&nbsp;Борисом Єльциним&nbsp;та головою Верховної Ради Республіки Білорусь&nbsp;Станіславом Шушкевичем&nbsp;у&nbsp;Біловезькій Пущі&nbsp;поблизу&nbsp;Берестя&nbsp;(Білорусь) було підписано Біловезьку угоду, якою було оголошено розпуск&nbsp;Союзу РСР<br />
<br />
&nbsp;
9/19 Черга на виборчій дільниці в постійному представництві України в Москві. Охочих проголосувати за незалежність Української держави було чимало і там. СРСР доживав свої останні дні – до його офіційного розпаду й призвели результати саме Всеукраїнського референдуму 1 грудня.  

Уже 8 грудня 1991 року президентом України Леонідом Кравчуком, президентом Росії Борисом Єльциним та головою Верховної Ради Республіки Білорусь Станіславом Шушкевичем у Біловезькій Пущі поблизу Берестя (Білорусь) було підписано Біловезьку угоду, якою було оголошено розпуск Союзу РСР

 
&laquo;Спостерігачем&raquo; на виборчій дільниці в Москві був Тарас Шевченко&nbsp;&ndash; щоправда, він лише із портрета дивився, як народ підтримує незалежність Української держави
10/19 «Спостерігачем» на виборчій дільниці в Москві був Тарас Шевченко – щоправда, він лише із портрета дивився, як народ підтримує незалежність Української держави
Ця ж дільниця в постійному представництві України в Москві
11/19 Ця ж дільниця в постійному представництві України в Москві
Намісник Києво-Печерської лаври, архімандрит Елевферій під час голосування на виборчій дільниці в Києві
12/19 Намісник Києво-Печерської лаври, архімандрит Елевферій під час голосування на виборчій дільниці в Києві
Кандидат у президенти України, тодішній голова Верховної Ради Леонід Кравчук під час голосування на Всеукраїнському референдумі за незалежність України та президентських виборах.<br />
<br />
Його й обрали президентом України &ndash; отримав 61,59 відсотка голосів виборців
13/19 Кандидат у президенти України, тодішній голова Верховної Ради Леонід Кравчук під час голосування на Всеукраїнському референдумі за незалежність України та президентських виборах.

Його й обрали президентом України – отримав 61,59 відсотка голосів виборців
А ось так агітували за Леоніда Кравчука в центрі Києва&nbsp;30 листопада 1991 року&nbsp;&ndash;&nbsp;у переддень референдуму за незалежність України і президентських виборів&nbsp;
14/19 А ось так агітували за Леоніда Кравчука в центрі Києва 30 листопада 1991 року – у переддень референдуму за незалежність України і президентських виборів 
Кандидат у президенти України, голова Львівської обласної ради В&rsquo;ячеслав Чорновіл вітає виборців на дільниці N41 у Львові під час голосування на Всеукраїнському референдумі за незалежність України та президентських виборах.<br />
<br />
В&rsquo;ячеслав Чорновіл здобув другий результат на виборах президента &ndash; 23,27% голосів виборців&nbsp;<br />
&nbsp;
15/19 Кандидат у президенти України, голова Львівської обласної ради В’ячеслав Чорновіл вітає виборців на дільниці N41 у Львові під час голосування на Всеукраїнському референдумі за незалежність України та президентських виборах.

В’ячеслав Чорновіл здобув другий результат на виборах президента – 23,27% голосів виборців 
 
Кандидат у президенти України Левко Лук&rsquo;яненко під час голосування в Києві на Всеукраїнському референдумі за незалежність України та президентських виборах.<br />
<br />
На виборах президента&nbsp;він здобув третій результат&nbsp;&ndash; 4,49 голосів виборців. Загалом на посаду глави держави балотувалися шість кандидатів
16/19 Кандидат у президенти України Левко Лук’яненко під час голосування в Києві на Всеукраїнському референдумі за незалежність України та президентських виборах.

На виборах президента він здобув третій результат – 4,49 голосів виборців. Загалом на посаду глави держави балотувалися шість кандидатів
Чоловік агітує за кандидата в президенти України Левка Лук&#39;яненка в центрі Києва&nbsp;30 листопада 1991 року&nbsp;&ndash;&nbsp;в переддень референдуму за Незалежність України і президентських виборів&nbsp;
17/19 Чоловік агітує за кандидата в президенти України Левка Лук'яненка в центрі Києва 30 листопада 1991 року – в переддень референдуму за Незалежність України і президентських виборів 
80-річна киянка голосує вдома
18/19 80-річна киянка голосує вдома
Перед початком підрахунку голосів на одній із виборчих дільниць в українській столиці на Всеукраїнському референдумі за незалежність України та президентських виборах. Київ, 1 грудня 1991 року<br />
<br />
Український народ на Всеукраїнському референдумі підтвердив прагнення жити в незалежній &nbsp;державі &ndash; <strong>90,32%</strong> учасників референдуму відповіло: <strong>&laquo;Так&raquo;</strong>. Загалом в голосуванні взяли участь 31 891 742 особи &ndash; 84,18% населення України.<br />
<br />
Референдум відбувся в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 областях, Автономній республіці Крим, Києві та Севастополі.<br />
<br />
Тільки після 1 грудня 1991 року Україну почали визнавати інші країни світу
19/19 Перед початком підрахунку голосів на одній із виборчих дільниць в українській столиці на Всеукраїнському референдумі за незалежність України та президентських виборах. Київ, 1 грудня 1991 року

Український народ на Всеукраїнському референдумі підтвердив прагнення жити в незалежній  державі – 90,32% учасників референдуму відповіло: «Так». Загалом в голосуванні взяли участь 31 891 742 особи – 84,18% населення України.

Референдум відбувся в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 областях, Автономній республіці Крим, Києві та Севастополі.

Тільки після 1 грудня 1991 року Україну почали визнавати інші країни світу
Назад
Вперед

А потім ‒ пішло-поїхало. Чорноморський флот, Севастополь ‒ місто російських моряків, московський час і московський уряд в автономії, спроби відділення, спонсорування Москвою проросійських партій і рухів, провокаційні заяви та дії московського мера Юрія Лужкова, події на Тузлі...

Середньостатистичний росіянин, думаю, міг змиритися з українським статусом Криму тільки тоді, коли вважав, що державність Української РСР ‒ це порожня формальність, а насправді весь Радянський Союз ‒ це Росія і не має жодного значення, що як називається. Але коли з'явилася справжня Українська держава, він став сприймати українців як ошуканців, які вкрали Крим. Ми ж його «подарували» на честь «возз'єднання України з Росією», ми ж за нього кров проливали, а ви ‒ пішли з подарунком. І не соромно?

І якщо вчорашній злодій не хоче дружити, поки йому не повернуть повернуту власність ‒ то це проблеми злодія

Для більшої частини українців така постановка питання просто не існує, їм і невтямки ‒ хоча подібні «міркування» їхні сусіди завжди висловлювали вголос. Українці не розуміють, чому інтеграція Росії та Білорусі ніколи не викликала у жителів Росії особливого інтересу, а ось «інтеграція» Криму підкинула путінський рейтинг до небес. Їм, впевнений, навіть у голову не приходить, що з російської точки зору соромитися мають вони, а не росіяни. Що Росія, за такою логікою, нічого не вкрала, а просто повернула вкрадене. І якщо вчорашній злодій не хоче дружити, поки йому не повернуть повернуту власність ‒ то це проблеми злодія, а не того, хто відновив справедливість.

Саме тому у Росії до України зовсім інша вимога: визнати законність «повернення» Криму. У російського ліберала може бути інше трактування: так, міжнародне право було порушене. Тому давайте проведемо новий референдум і спитаємо кримчан. Крим ‒ не бутерброд. Але при цьому шановний ліберал не сумнівається в результаті референдуму.

Повернення Криму в Україну сприйматиметься як історична поразка держави

Чи є вихід з цього глухого кута ‒ не тільки правового, а й цивілізаційного? Так, він, думаю, існує в разі, якщо у Росії виникне така нагальна потреба інтеграції в цивілізований світ, що відмова від територіальних «придбань» і підтримки сепаратизму в колишніх радянських республіках буде сприйматися як менше зло. Але і в цьому випадку повернення Криму в Україну сприйматиметься як історична поразка держави і ніхто не буде соромитися 2014 року і прагнути до дружби зі «зрадниками», які скористалися російською слабкістю і забрали собі те, що їм не належить.

Росія, боюся, почне готуватися до повернення собі Криму наступного дня після того, як поверне його Україні.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1990 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

XS
SM
MD
LG