Запоріжжя – Наталя Лобач – відома запорізька урбаністка, дизайнерка і громадська активістка. В умовах повномасштабної війни Росії з Україною вона створила цілу серію плакатів, присвячених опору українських населених пунктів військам РФ. Нині в ній понад сотня робіт. Спочатку Наталя публікувала їх у себе на сторінці в Facebook. А від 24 травня частину її робіт можна побачити просто неба в центрі Запоріжжя. Радіо Свобода поспілкувалося з Наталею Лобач під час відкриття виставки її плакатів.
– Як постала ідея плакатів?
– Я не думала робити виставку, або взагалі робити якусь серію. Вперше мені захотілось зробити плакат про Конотоп, бо то відома історія була про «відьом», які під танками казали «Зараз отримаєш…». Потім мені захотілося підтримати Токмак (нині окуповане місто Запорізької області – ред..) І так і пішло, пішло…
Хотілося підтримати людей там, і дати їм певний меседж, що ЗСУ скоро прийде. А поки все за нас – люди, звірі, і сама земля за нас.
– Велика кількість робіт, присвячена саме Запорізькій області…
– Мені хотілось підсвітити саме ті міста, містечка, про які не так багато говорять, а яким складно. Хотілось показати, які вони класні насправді, які вони всі особливі. І на жаль, вони зараз під окупацією.
І те, що зараз бомблять – це наскільки класні споруди. Ось навіть зараз в Оріхові садиба, яка дуже красива, розбомблена (в наслідок обстрілу у місті Оріхів Запорізької області, яке перебуває на лінії фронту, була пошкоджена будівля ХІХ сторіччя, в якій зараз розміщується мерія – ред.). Скільки всього у нас і скільки всього ми, на жаль, втрачаємо…
– Можливо якась історія особливо надихнула…
– Всі ці історії – це новини. Щось проходить в новинах. Так, в Енергодарі – окупація. І хотілося показати, що це якийсь абсурд, як можна в ХХІ сторіччі, по-перше, в такий загарбницький спосіб забирати щось, а по-друге, забирати атомну станцію. І звісно хочеться людям, які в такий спосіб забирають, сказати «Полишайте, зникайте з цієї землі».
– Реакція глядачів – яка вона, зокрема в соцмережах?
– Дуже багато реакцій. Не очікувала це, чесно кажучи. Мені здається вони (плакати – ред.) дуже прості. Іноді до банального прості. Але дуже різні люди реагують, і схвально.
– Якась впливає реакція глядачів на процес творчості?
– Так, мені хочеться ще і ще підтримувати людей. І дуже класна ідея, що вигадали в інформаційно-туристичному центрі зробити виставку відкритою: не треба заходити в середину. Це саме виставка для людей. І це не стенди, як зазвичай роблять в інших містах, а виставка просто відкрита, і люди приходять і вже фотографуються, як я бачу…
– Це ж не перші твої плакати на гострі, соціальні теми. Раніше вже були роботи, присвячені правам жінок…
– Вони були більш локалізовані під якийсь захід. Робила до 8 березня, до акцій з захисту прав ЛГБТ. Але так, щоб це була серія і постійно хотілось щось робити, постійно якісь містечка підсвічувати, то такого було.
– Що хотіла б намалювати після закінчення війни?
– Я вже чекаю час, коли можна буде малювати не кров і цих жахливих російських солдатів, а малювати перемогу і наші міста, які вже з перемогою заходять в нову Україну, нову реальність. Їх мені хотіло б підтримувати, але підтримувати з новою надією.
– Якою бачите Україну по війні?
– Дуже перспективною. І дуже квітучою. І дуже в це вірю.
Вибиті шибки, розбитий ТРЦ та будинки. Росія вдарила ракетами по Запоріжжю (фотогалерея)
